• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості проектування полів в умовах дрібноконтурності

У ряді областей нечорноземної смуги, в яких територія сільськогосподарських підприємств характеризується наявністю великої кількості дрібних контурів ріллі, роз'єднаних у такій же самій мірі дрібними контурами сіножатей, лісів, боліт тощо (рис. 5.7), ділянки проектують методом, який називається набір контурів.

У такому разі замість поділу великих масивів ріллі на ділянки (поля сівозміни), як це роблять у степових і лісостепових районах, проектовані поля сівозмін складають з окремих дрібних контурів ріллі, як правило, не розділених проектними межами. При цьому не виникає необхідності в обчисленні, пов'язаному з визначенням положення проектних ліній, і проектуванні недостатніх або надлишкових площ до заданої площі.

Контури проектованого угіддя можуть розділятися на частини лише у випадках, коли:

1) при проектуванні виробничих центрів потрібно виділити ділянку певної площі для ферми, бригадного двору та ін.,

2) серед дрібних контурів угіддь, які проектують, трапляається великий контур і необхідність одержання ділянки нормального розміру і форми потребує поділу цього контуру на частини,

3) в одному контурі спостерігається більша різниця в якості грунту,

4) виникає необхідність трансформації частини контуру в інший вид угіддя.

Разом із тим проектувальник прагне до того, щоб дрібні контури одного й того ж угіддя об'єднати у великі ділянки і цим забезпечити сприятливіші умови для використання машинної техніки. Для цього вивчають можливості переведення одних угідь в інші, тобто трансформувати угідь. Однак трансформація не завжди можлива, тому в результаті набору контурів межі ділянок не будуть прямими лініями, що розділяють орні угіддя, а сполучатимуться з контурами існуючих угідь. Якщо ж межі проходять по сіножаті, лісі, болоту тощо., їх вважають умовними.

Після утворення ділянки проектованого угіддя проводять його межу, яка місцями проходить по контуру проектного угіддя і є твердою, а місцями перетинає інші угіддя та є умовною. Форма меж проектних ділянок може бути будь-якою, але проектувальник старається, щоб межі не були дуже звивистими. Позначення умовних меж на плані робить його більш зрозумілим, забезпечує добру читаність і дає змогу за кресленням легко визначати, які контури ріллі входять у певне поле.

Знаки (стовпи), що закріплюють межі ділянок, у такому разі встановлюють на видних місцях, на поворотах твердих меж і контурах угідь, поділених умовними межами.

При проектуванні набором контурів велике значення має відомість проектування, складена належним чином. У ній можуть бути відсутні графи, в яких зазвичай записують лінійні розміри для обчислення площ, відліки за роликом планіметра тощо, оскільки площі контурів, які набирають, проектовані угіддя, вже визначені раніше.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. VII. Етап проектування
6. VII. Етап проектування
7. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
8. Автоматизація проектування напівзамовлених ВІС.
9. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
10. Аграрне виробництво і його особливості
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Переглядів: 570