• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття «підприємство», його мета, функції та основні ознаки

Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

До виробничої інфраструктури належать:

– транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

– спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних тощо).

Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично примножує суспільне багатство. Тому саме розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки.

В розвинутих країнах сфера послуг виробництву – велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США на транспорті, у сфері зв'язку й торгівлі нині створюється 1/5 частина валового національного продукту. У господарстві України цей показник значно нижчий.

Отже, за сучасних умов найважливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва. Але в міру розвитку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

– охорону здоров’я й фізичну культуру;

– освіту;

– житлово-комунальне господарство;

– пасажирський транспорт і зв’язок;

– побутове обслуговування;

– культуру й мистецтво.

2. Трудомісткість (трудоємність) — це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

абоТ

Тє= –––––

П

3. Фондовіддача — це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

абоП

Фв= –––––

Ф

4. Фондомісткість (фондоємність) — це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

абоФ

Фє= –––––

П

5. Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено про­дукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витраче­них матеріальних ресурсів.

абоП

Мв= –––––

М

6. Матеріаломісткість (матеріалоємність) є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

абоМ

Мє= –––––

П

7. Капіталомісткість (капіталоємність) — це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

де Кq— капіталомісткість продукції; К — обсяг капіталовкладень; Q — приріст обсягу виробленої продукції.

8. Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд з показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування суб'єкта господарювання за допомогою показника еколого-економічної ефективності (Е) за такою формулою:

Е = Ео – (А + В +С),

де Ео— загальноекономічний ефект суб'єкта господарювання; А — вартість природоохоронних заходів; В — втрати від пошкодження природного середовища; С — вартість природних ресурсів.

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.

9. Означені показники економічної ефективності виражають лише окремі характеристики результативності господарської діяльності підприємства. Для визначення його ефективності в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:

де Е — ефективність виробництва; П — обсяг виробленої продукції; Р — затрати робочої сили (живої праці); М — витрати матеріалів; Ф — витрати основних виробничих фондів; у — коефіцієнт переведення витрат одноразових вкладень в основні фонди.

Вона характеризує зв'язок між кількістю одиниць ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, та одержаною кількістю будь-якого продукту (результату діяльності). Більша кількість продукту, отримана за певного обсягу витрат, означає підвищення ефективності. Менший обсяг продукту за певної кількості витрат вказує на зниження ефективності.

Підприємство - це організаційно відокремлена, еконо­мічно самостійна одиниця виробничої сфери народного гос­подарства, яка спеціалізується на виготовленні продукції, наданні послуг або виконанні робіт.

Часто використовують два близьких поняття – підприємство і фірма. Однак фірма, як правило, означає загальну назву господарюючого закладу виробничого, торговельного, побу­тового та іншого профілю. Також фірма може об'єднувати комер­ційні, виробничі, сервісні підрозділи, філіали, дочірні підприєм­ства, які функціонують під однією назвою і є юридичними особами. Тобто, фірма може бути багатопрофільною організацією. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Мета функціонування підприємства на ринку - задоволення су­спільних потреб у певних видах продукції (роботах, послугах; далі -«продукції») та одержання прибутку.

До основних функцій виробничого підприємства можна віднести:

1. Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із пошу­ком постачальників, споживачів, матеріально-технічним забезпе­ченням виробництва, використанням засобів праці для виготовлен­ня продукції, впровадженням нових технологій, раціоналізацією виробничих процесів, винахідництвом, підвищенням якості про­дукції.

2. Економічні функції передбачають управління процесами вироб­ництва і збуту товарів, укладання контрактів з постачальниками і споживачами, наймання робочої сили, раціональна організація пра­ці працівників, виплата заробітної плати, розподіл прибутків, спла­та податків, зборів та інших платежів, розрахунок економічної ефективності діяльності, ціноутворення, залучення інвестицій.

3. Соціальні функції підприємства полягають у забезпеченні належ­них умов праці та відпочинку працівників, створенні сприятливого психологічного клімату у колективі, наданні допомоги та пільг пра­цівникам, членам їхніх сімей та ін.

4. Зовнішньоекономічні функції пов'язані Із виконанням підприєм­ством функцій у системі міжнародного обміну товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, науково-технічному співро­бітництві тощо.

Крім основних, можуть бути виокремленні допоміжні функції під­приємства, які зводяться до забезпечення документообігу, облі­ку, гарантування безпеки, статистичної звітності, дослідних опера­цій та ін.

Підприємство як основна організаційна та виробнича ланка народного господарства характеризується певними ознаками. Серед них:

1) виробничо-технічна єдність:

- спеціалізація на виготовленні певного виду продукції, наяв­ність закінченого циклу її виготовлення, тобто продукція в умовах поділу праці набуває форми товару:

- володіння певним складом виробничих фондів;

- розробка єдиної технічної політики;

- спільність допоміжного і обслуговуючого господарств;

2) організаційно-соціальна єдність:

- наявність єдиного трудового колективу з його специфічними інтересами;

- управління підприємством одним керівником та адміністрацією;

- наділення підприємства реквізитами і правами юридичної осо­би (самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, пе­чатка, штамп з назвою підприємства, ідентифікаційний код, юри­дична адреса, фірмовий бланк, товарний знак);

3) фінансово-економічна самостійність:

- вільний вибір виду діяльності;

- можливість самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників матеріально-технічних та інших ресурсів і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін на про­дукцію або послуги відповідно до закону;

- вільний найом працівників залежно від власної потреби;

- самостійний розподіл прибутку, що залишається у підприєм­ства після сплати податків, зборів та інших, передбачений законом платника;

- визначення та обґрунтування форм і розмірів матеріального стимулювання працівників;

- самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

2. Класифікація підприємств

Підприємства кла­сифікуються за різними ознаками, а саме:

1. Мета і характер діяльності:

- комерційні,- метою яких є одержання прибутку;

- некомерційні, - які не ставлять собі за мету отриманнягрошових економічних результатів (благодійні фонди і організації).

2. Форма власності:

- приватні, -які, в свою чергу, поділяються на індивідуальні, за­сновані на власності однієї особи і функціонують виключно завдя­ки праці власника без права найму робочої сили; сімейні, засновані на власності і праці однієї сім'ї; приватні, засновані па власності од­нієї особи з правом найму робочої сили;

- колективні, - засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації, об'єднання громадян;

- комунальні, - засновані па власності громади адміністративно-територіальної одиниці;

- державні, - засновані на власності держави, в тому числі ка­зенні;

- змішані, -засновані на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

3. Спосіб утворення та формування статутного фонду:

- унітарні, - які створюються одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, здійснює керівництво і та ін.; до унітарних належать; державні, комунальні, колективні та приватні підприємства;

- корпоративні, - які утворюються двома або більше заснов­никами на основі об'єднання майна, їх спільного управління справами па основі корпоративних прав, участі засновників у роз­поділі доходів та ризиків підприємства; до корпоративних належать: кооперативні підприємства, господарські товариства, а також приватні підприємства, засновані на власності двох або більше осіб.

4. Форма господарювання:

- одноосібні приватні підприємства- власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь тягар ризику. Переваги – простота заснування, незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції, повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій, відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства. Недоліки: обмежені можливості для розширення капіталу, повна відповідальність за борги, відсутність спеціалізованого менеджмен­ту, невизначеність термінів функціонування, оскільки підприєм­ство юридично припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлен­ня волі або психічного захворювання одноосібного власника;

- кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Перевагами є: збільшення економічних можливостей підприєм­ства щодо розширення бізнесу, диференціація виконуваних функ­цій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністра­тивних), а недоліком - протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу;

- орендні- мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами зприводу тимчасового володіння і користування майном. Переваги: не вимагає значних коштів для придбання майна, не­має ризику за техніко-економічне старіння основних фондів, його несе орендодавець. Недоліки: обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна;

- господарські товариства,які створені юридичними та (або) фізичними особами шляхом об'єднання їх майна і участі в підпри­ємницькій діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами і можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству. За
ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати розрізняють;

а) акціонерне товариство - господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, вмежах вартості належних їм акцій. Весь прибуток акціонерного товариства належить акціоне­рам і поділяється на дві частини: одна розподіляється серед акціо­нерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюд­жуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належ­ні їм акції без згоди інших акціонерів І товариств. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються міжзасновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб. Вони не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися або продаватися на біржі;

б) товариство з обмеженою відповідальністю - господарське то­вариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Таке товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учас­ники товариства несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах своїх вкладів;

в) повне товариство - це господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють під­приємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову со­лідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

г) командитним товариством є господарське товариство, в яко­му один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додат­кову солідарну відповідальність усім своїм майном (повні учасни­ки), а інші учасники беруть участь у діяльності товариства лише
своїми вкладами.

Установчими документами акціонерного товариства, товари­ства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут, а повного товариства і командитного товариства - засновницький договір.

Перевагами господарських товариств є: більш широкі можливос­ті для розширення виробництва, збільшення фінансової незалеж­ності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів, можли­вість залучення до управління професійних менеджерів; для акціонерних товариств – реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазна­ти більших втрат, ніж ними було вкладено в акції, простіше збіль­шувати обсяги виробництва і суми прибутку. Недоліки: виникнення протиріч між інтересами партнерів спри­чиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління виробництвом; для акціонерних товариств - притаманні розбіжності між функціями власності та контролю, інколи виникають суперечності між акціонерами та менеджерами, наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товариства, а потім дивідендів акціонерів).

5. Національна належність капіталу підприємств:

- національні (капітал підприємств належить підприємцям своєї країни);

- іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);

- змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн).

6. Галузево-функціональні види діяльності: промислові; сільськогосподарські; будівельні; транспортні; торговельні; лізингові; банківські та ін.

7. Розміри підприємств (за чисельністю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік):

• малі (незалежно від форми власності) - у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п'ятдеся­ти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро;

• великі підприємства - у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує су­му, еквівалентну п'яти мільйонамєвро;

• середні підприємства - які не належать до малих або ве­ликих.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. II. Поняття соціального процесу.
3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
10. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
11. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
12. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції

Переглядів: 1503