• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Системи опалення.

План.

1. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях.

2.Кондиціонування повітря.

Зміст лекції

1. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях.

Вентиляція – організований та регульований повітрообмін, що забезпечує виділення з приміщення забрудненого повітря та подачу свіжого.

Завдання вентиляції - забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях та робочих місцях.

Вентиляція класифікується за наступними ознаками.

· за способом переміщення повітря є:природна; механічна; змішана;

· за напрямом потоку повітря - припливна; витяжна; припливно-витяжна;

Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення. При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна поєднує першу й другу.

· за місцем дії - загальнообмінна, місцева (зосереджена в певній зоні), комбінована.

Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьому об’ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). Місцева вентиляція оздоровляє повітряний простір лише в певній частині приміщення, а точніше на робочому місці, забезпечуючи працюючих чистим повітрям та вилучаючи з нього шкідливі речовини. Комбінована вентиляція поєднує загально обмінну та місцеву.

· За призначенням - робоча (діє постійно). Робоча вентиляція призначена для постійного формування мікроклімату в приміщеннях; аварійна включається в роботу при виході з ладу робочої або у разі раптового вступу в приміщення шкідливого або вибухонебезпечного газу, пари або іншої зваженої в повітрі речовини.

Для ефективної роботи система вентиляції повинна задовольняти наступним санітарно-гігієнічним умовам:

· кількість припливного повітря повинна відповідати кількості того, що видаляється (різниця між ними має бути мінімальною);

· припливні і витяжні системи в приміщенні мають бути правильно розміщені; свіже повітря необхідно подавати в ті частини приміщення, де кількість шкідливих виділень мінімальна (чи їх немає взагалі), а видаляти, де виділення максимальні; приплив повітря повинен робитися, як правило, в робочу зону, а витяг - з верхньої зони приміщення;

· системи вентиляції не повинні викликати переохолодження або перегрівання працюючих і створювати на робочих місцях шум, що перевищує гранично допустимі рівні;

· вони мають бути електро -, пожаро -, і вибухобезпечні, прості по пристрою, надійні в експлуатації і ефективні.

1.1 Природна вентиляція.

Природна вентиляція створює необхідний повітрообмін за рахунок різниці щільності теплого повітря, що знаходиться усередині приміщення, і холоднішого зовні, а також в результаті вітру. Природна вентиляція відбувається внаслідок теплового та вітрового напорів. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а вітряний напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а з підвітряної – розрідження. Природна вентиляція може бути неорганізованою (вступ і видалення повітря відбувається через нещільність і пори зовнішніх обгороджувань, вікна, кватирки) і організованою (здійснюється аерацією і дефлекторами). Аерація - організований і регульований повітрообмін. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи на верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для виділення відпрацьованого повітря. Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами (на даху будівельної споруди) встановлюють спеціальні насадки - дефлектори. Дія дефлекторів базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.

Природна вентиляція може використовуватися в приміщеннях з об'ємом, що доводиться на одну людину, що прибуває в них, більше 40 м³, за наявності вікон і відсутності виділення шкідливих речовин.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а виділене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

1.2 Штучна вентиляція

Штучна вентиляція забезпечує підтримку постійного повітрообміну незалежно від зовнішніх метеорологічних умов за рахунок комплексу систем воздуховодов і механічних вентиляторів.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дозволяє очищати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дозволяє організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

При штучній вентиляції повітрообмін здійснюється внаслідок різниці тисків, що створюється вентилятором. Вона застосовується у тих випадках. Коли тепловиділення у виробничому приміщенні недостатні для постійного (протягом року) використання аерації, або коли кількість чи токсичність шкідливих речовин, які виділяються у повітрі приміщення є такою, що виникає необхідність постійного повітрообміну незалежно від метерологічних умов навколишнього середовища.

Переваги штучної вентиляції:

· великий радіус дії за рахунок значного тиску, викликаного вентилятором;

· зміна або збереження необхідного повітрообміну незалежно від температури зовнішнього повітря;

· очищення забрудненого повітря перед виділенням його в атмосферу.

Механічна вентиляція може бути робочою бо аварійною.

Аварійна вентиляція повинна передбачатися у виробничих приміщеннях, де можливе раптове надходження у повітря значної кількості шкідливих чи вибухонебезпечних речовин. Аварійна вентиляція повинна вмикатися автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних виділень і забезпечувати швидке вилучення їх із приміщення. Як правило аварійна вентиляція повинна забезпечувати 8 – 12 кратний повітрообмін за годину в приміщенні.

Робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою чи комбінованою.

Загальнообмінна штучна вентиляція може бути припливною, витяжною чи припливно-витяжною.

Припливна загальнообмінна система вентиляції робить огорожу повітря ззовні вентилятором через калорифер, де повітря нагрівається і зволожується, а потім подається в приміщення. Даний вид вентиляції застосовується у виробничих приміщенняї зі значним тепловиділенням і низькою концентрацією шкідливих речовин. Утворений внаслідок дії вентиляторів надлишковий тиск забезпечує витиснення повітря назовні через вікна та двері.

Витяжна загальнообмінна вентиляція застосовується у виробничих приміщеннях, у яких відсутні шкідливі речовини, необхідна кратність повітрообміну є невеликою, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях. Вона складається із очисного пристрою, вентилятора, центрального та відсмоктувальних повітроводів.

Витяжна система вентиляції видаляє забруднення і перегріте повітря через мережу воздуховодов за допомогою вентилятора, не даючи йому перейти у сусідні приміщення. Забруднене повітря перед викидом назовні очищається. Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

Припливно-витяжна вентиляція складається з двох окремих систем - припливної і витяжної, які одночасно подають в приміщення чисте повітря і видаляють з нього забруднений. Вона застосовується у приміщеннях, в яких необхідно забезпечити підвищений та надійний повітрообмін. Припливно-витяжна вентиляція влаштовується в тих випадках, коли потрібна витяжна вентиляція, але що поступає при цьому природним неорганізованим шляхом повітря недостатньо для забезпечення повітрообміну, а також в тих випадках, коли у виробничих приміщеннях виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу. У цих випадках витяг повинен на 10% перевищувати приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

В системіприпливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцієюі здійснюється в холодний період для економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря.

Для попередження простудних захворювань в холодний період року повітря, що поступає в приміщення, повинне нагріватися за допомогою калориферів до температури не нижче 120С . Якщо зовнішнє повітря запилене, повітрозабірні пристрої забезпечуються фільтрами.

Інтенсивність загальнообмінної вентиляції приміщень характеризується кратністю повітрообміну :

де Q_в - кількість вентильованого повітря, м³/ч;

V - об'єм приміщення, м³.

Кратність повітрообміну показує, скільки разів впродовж години обмінюється увесь об'єм повітря в приміщенні. Вона нормується будівельними нормами і правилами (СНиП) для певних приміщень і таким чином задається необхідний в них режим вентиляції.

Якщо у виробничих приміщеннях немає виділень шкідливих речовин, то кількість повітря, що подається в приміщення з розрахунку на кожного з працюючих має бути не менше : 30м3/ч - при об'ємі приміщення, що доводиться на одного працівника, до 20м3; 20м3/ч - при об'ємі на одного працівника від 20 до 40 м3. За відсутності в приміщеннях природної вентиляції витрата повітря на одного працівника має бути не менше 60м3/ч.

1.3 Місцева вентиляція.

Місцева вентиляція може бути витяжною і припливною. Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних і повітряно-теплових завіс й оазисів.

Повітряний душ – це струмінь прохолодного зволоженого повітря зі швидкістю 1-3,5 м/с. Що огортає тіло людини, збільшуючи тепловіддачу від організму в навколишнє середовище.

Повітряні душі використовуються для запобігання перегріву робітників у гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів –ділянок виробничого приміщення, в яких створюється мікроклімат певних параметрів.

Повітряні і повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей або воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається з вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт або дверей.

Місцева витяжна вентиляція забезпечує вловлювання шкідливих виділень (газів, парів, пилу) безпосередньо в місцях їх виділення, а відтак запобігає їх поширенню в приміщенні. В промисловості застосовують різноманітні місцеві відсмоктувачі, які можна умовно поділити на відсмоктувачі відкритого та закритого типу.

Вентиляційні системи підприємств або приміщень перебування персоналу повинні відповідати вимогам відповідної нормативно-технічної документації.

Основні вимоги до вентиляції.

Природна (природна) і механічна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним нормам:

· створювати в робочій зоні приміщень нормативні метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);

· повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил і аерозолі або розчиняти їх до допустимої концентрації;

· не вносити в приміщення забруднене повітря ззовнє або шляхом всмоктування з поєднаних приміщень;

· не створювати на робочих місцях протягів і різкого охолодження;

· бути доступними для управління і ремонту під час експлуатації;

· не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шум, вібрація, попадання дощу, снігу і т. п.).

2. Кондиціювання повітря.

Вентиляція не є універсальним засобом створення і підтримки оптимальних параметрів мікроклімату через її повну залежність від погоди і якості зовнішнього повітря. Тому вентиляційні системи частенько оснащуються калориферами для підігрівання повітря в холодний період року і фільтрами для його очищення. Це привело до появи сучаснішого методу створення сприятливого мікроклімату в приміщенні кондиціюванню повітря.

Кондиціювання повітря - це створення та автоматичне підтримування в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для працівників чи для нормального проті­кання технологічного процесу. Кондиціонування повітря може бути повним та неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості, швидкості руху повітря, а також можливість його додаткового оброблення (очищення від пилу, дезінфекції, дезодорації, озонування). При неповному кондиціонуванні регулюється лише частина параметрів повітря.

Кондиціювання повітря здійснюється кондиціонерами, які підрозділяються на центральні та місцеві.

Центральні кондиціонери призначені для обслуговування ве­ликих за розмірами приміщень. Оброблення повітря проводиться в одному центрі, що розташований поза приміщеннями, в яких здійснюється кондиціонування і зв'язано­го з останніми каналами для подачі та рециркуляції повітря.

Місцеві кондиціонери мають малу продуктивність і встановлюються безпосередньо в невеликих приміщеннях. Такі кондиціонери, зазвичай, працюють на зовнішньому повітрі за, так званою, припливною схемою.

Центральний кондиціонер складається із трьох основних частин: відділення змішування повітря, промивної камери і відділення другого підігрівання. у відділенні змішування зовнішнє повітря змішується із відповідною кількістю повітря із приміщень, а в холодний період року ще й підігрівається калорифером першого підігрівання. У промивній камері повітря очищується, зволожується та охолоджується (в теплий період) водою, що розпорошується форсунками. У відділенні другого підігрівання очищене повітря знову підігрівається калорифером, його відносна вологість знижується до заданої, після чого повітря за допомогою вентилятора подається по повітропроводу в приміщення.

Система кондиціювання оснащується спеціальними пристроями, які автоматично регулюють за заданими умовами необхідні параметри повітря, а отже й відповідні характеристики теплоносія та холодної води.

Слід зазначити, що при вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря необхідно враховувати й економічні чинники.

Настінний кондиціонер або спліт-система настінного типу – самий популярний і доступний за ціною. Ще його називають кімнатний, побутовий або домашній кондиціонер, оскільки в будинках і квартирах найчастіше застосовуються саме він. Настінний кондиціонер можна встановлювати в будь-якому приміщенні з невеликою площею - офісі, квартирі, магазині. Потужність цієї спліт-системи 2 - 7 кВт, дозволяє охолоджувати від 15 до 70 кв. м. Внутрішній блок побутових кондиціонерів зазвичай встановлюють у верхній частині стіни, недалеко від вікна, а зовнішній - під вікном. Таке розміщення дозволяє скоротити відстань між блоками і довжину міжблочних комунікацій, яка зазвичай не перевищує 5 - 7 метрів. Головна проблема полягає в тому, що побутові настінні кондиціонери не можуть подавати в приміщення свіже повітря, для цього необхідна окрема система вентиляції.

Системи опалення є комплексом елементів, необхідних для обігріву приміщень в холодний період року. Основними елементами систем опалення є джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади (радіатори). Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара або повітря. Системи опалювань підрозділяють на:

- місцеві (відноситься пічне і повітряне опалення, а також опалення місцевими газовими і електричними пристроями. Місцеве опалення застосовується, як правило, в житлових і побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.

- центральні (до систем центрального опалення відносяться: водяне, парове, панельне, повітря, комбіноване).

Водяна і парова системи опалення, залежно від тиску пари або температури води, можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа або температура води до 100°С) і високого тиску.

Водяне опалення низького тиску відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому широко використовується на багатьох підприємствах різних галузей промисловості. Основні переваги цієї системи : рівномірність нагріву приміщення; можливість централізованого регулювання температури теплоносія (води); відсутність запаху гару, при осіданні пилу на радіатори; підтримка відносної вологості повітря на відповідному рівні (повітря не пересушується); виключення опіків від нагрівальних приладів; пожежна безпека.

Основний недолік системи водяного опалення - можливість її замерзання при відключенні в зимовий період, а також повільний нагрів великих приміщень після тривалої перерви в опалюванні.

Парове опалення має ряд санітарно-гігієнічних недоліків. Зокрема, внаслідок перегрівання повітря знижується його відносна вологість, а органічний пил, що осідав на нагрівальних приладах, підгорає, викликаючи запах гару. Крім того, існує небезпека пожеж і опіків. Враховуючи вищезгадані недоліки, не допускається застосування парового опалювання в пожежонебезпечних приміщеннях і приміщеннях зі значним виділенням органічного пилу.

З економічної точки зору систему парового опалювання ефективно встановлювати на великих підприємствах, де одна котельна забезпечує необхідний нагрів приміщень усіх корпусів і будівель.

Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративно-побутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла будівельними конструкціями, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, по яких циркулює вода) або електронагрівні елементи. Перевагами цієї системи опалення є: рівномірний нагрів і постійність температури і вологості повітря в приміщенні; економія виробничої площі за рахунок відсутності нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження приміщень, пропускаючи холодну воду через систему. Основні недоліки: відносно високі первинні витрати на пристрій і трудність ремонту при експлуатації.

Повітряне опалення може бути центральним (з подачею нагрітого повітря від єдиного джерела тепла) і місцевим (з подачею теплого повітря від місцевих нагрівальних приладів). Основні переваги цієї системи опалення : швидкий тепловий ефект в приміщенні при включенні системи; відсутність в приміщенні нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження і вентиляції приміщень; економічність, особливо, якщо це опалення поєднане із загальнообмінною вентиляцією.

При виборі системи опалення підприємств необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, виробничі, експлуатаційні і економічні чинники. Необхідно відмітити, що досить ефективною вважається комбінована система опалення (центральне повітряне опалення, поєднане із загальнообмінною вентиляцією і водяне низького тиску).

Контрольні питання

1. Поясніть, що розуміють під вентиляцією і приведіть основне її завдання.

2. Вкажіть ознаки, за якими класифікується вентиляція.

3. Приведіть види вентиляції за способом переміщення повітря,

4. Приведіть види вентиляції за напрямком потоку повітря.

5.Приведіть види вентиляції за місцем дії.

6.Приведіть види вентиляції за призначенням.

7. Приведіть призначення загальнообмінної вентиляції.

8. Поясніть поняття „припливна вентиляція”, „витяжна вентиляція”, „припливно-витяжна вентиляція.

9. Дайте характеристику місцевій вентиляції.

10. Приведіть основні вимоги до систем вентиляції.

11 Поясніть, що розуміють під кондиціюванням повітря.

12 Поясніть, що передбачає повне кондиціювання повітря.

13. Що відбувається при неповному кондиціюванні повітря?

17 Вкажіть, на які види підрозділяються кондиціонери.

18. Приведіть призначення центральних і місцевих кондиціонерів.

19. Які системи опалення ви знаєте, схарактеризуйте їх?

Література:

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 – 336, стор.108-115.

Л е к ц і я 12

Тема: Освітлення виробничих приміщень

План лекції

1. Вплив освітлення на продуктивність і охорону праці

2. Види виробничого освітлення.

3. Основні вимоги до виробничого освітлення.

4. Нормування освітлення.

5. Джерела штучного освітлення та вимоги санітарних нормативів щодо його експлуатації.

6. Світильники

Зміст лекції

1. Вплив освітлення на продуктивність і охорону праці.

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напру­женості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів нале­жать адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освіт­леності).

Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція — здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш про­дуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно із статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціо­нальним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як робоча міопія (короткозорість, спазм акомодації).

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підви­щується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшу­ється, покращується рівномірність освітлення. При надмірній яскравості джерел світ­ла та предметів, що знаходяться у полі зору, може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предметів призво­дять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до швидкого стомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знахо­дяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбит­тя яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

2. Види виробничого освітлення.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

-природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;

- штуч­ним, що створюється електричними джерелами світла;

- суміщеним, при якому недо­статнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на:

- бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

- верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;

- комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природне (природне) освітлення має важливе фізіолого-гігієничне значення для працюючих. Природне освітлення сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин і покращує розвиток організму в цілому. Сонячні промені зігрівають і знезаражують повітря, очищаючи його від збудників багатьох хвороб. Окрім цього, воно чинить і психологічну дію, створюючи в приміщення для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з оточенням.

Природному освітленню властиві і недоліки:

· воно непостійне в різний час доби і року;

· нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення;

· при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітлення приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа і орієнтація світлових отворів; міра чистоти скла і світлових отворів (просвітів); забарвлення стін і стелі приміщення; висота приміщення; предмети, що закривають вікна як усередині, так і зовні.

Штучне освітлення може бути:

- загальним;

- комбінованим.

Загальним нази­вають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Ком­біноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосову­вати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світиль­никами, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосу­вання лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, перемі­щення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, пору­шення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з примі­щень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати:- в місцях, небезпечних для проходу людей; -в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік;

- у проходах;- на сходових клітках;- у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітле­ність на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повин­на бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Класифікація видів виробничого освітлення наведена на рис.1.

Рис. 1. Класифікація видів виробничого освітлення

3. Основні вимоги до виробничого освітлення.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повин­но відповідати наступним вимогам:

— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зоро­вої роботи і не є нижчою за встановлені норми;

— забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

— не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

4. Нормування освітлення.

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а такожі для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНіП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 1). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.

В СНіП Н-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об'єкту розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще і по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — ЗО лк (розряд VІІІв).

Таблиця 1.

Норми штучного та природного освітлення виробничих приміщень

(витяг з „Будівельних норм та правил" — СНіП ІІ-4-79)

* При постійному спостереженні за процесом. ** Норматив стосується роботи при середньому контрасті об'єкту з фоном і темним фоном

5. Джерела штучного освітлення та вимоги санітарних нормативів щодо його експлуатації.

Як джерела штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість (засліплювальна дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів в порівняні з природним світлом; висока температура нагрівання {до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світа оптичного діапазону спектру.

Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.

Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3-5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — ЗО—60 °С. Окрім того, газорозрядні ламп забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофор Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, явища спотворення зорового сприйняття об'єктів, які рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням і запалюванням ламп, відносна висока вартість.

Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску.
Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними
широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробницті
так і в побуті. Однак, вони не можуть використовуватись при низьких
температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються мало
одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.

Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла і стійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ), та натрієві (ДНаТ).

Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеціального призначення: бактерицидні та інші.

До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм; світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації; спектральний склад світла, вартість.

6.Світильники

Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури (рис.1). Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або перетворює його властивості (змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплювальної дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу навколишнього пожежо-та вибухонебезпечного чи хімічно активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.

Рис. 1. Світильники:

а — УПД; б — УПМ-15; в — НСП-07; г — ПО-02 (куля молочного скла); д — типу ВЗГ; е — ЛОУ; ж — ПВЛП

Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних та конструктивних характеристик. Основними світлотехнічними характеристиками світильників є: світлорозподілення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії та захисний кут.

За світлорозподіленням. що визначається відношенням потоку випромінюваного світильником в нижню півсферу до повного світлового потокусвітильники поділяються на п'ять класів: прямого світла (θ>80%); переважно прямого світла (60%<θ≤80%); розсіяного світла (40%<θ≤60%) переважно відбитого світла (20%<θ≤40%) відбитого світла (θ≤20%).

Криві сили світла (КСС) світильників можуть мати різну форму в просторі навколо світлового приладу (рис. 2): концентровану (К), глибо (Г), косинусну (Д), півшироку (Л), широку (Ш), рівномірну (М), синусну (С)

Рис. 2..Типові криві сили світла

Коефіцієнт корисної дії (ККД) світильника визначається відношенні світлового потоку світильника до світлового потоку встановленої в ньо лампи. Освітлювальна арматура поглинає частину світлового потоі що випромінюється джерелом світла, однак завдяки раціональної перерозподілу світла в необхідному напрямку збільшується освітленість на робочих поверхнях.

Захисний кут світильника γ (рис. 3) — кут, утворений горизонталлю, що проходить через нитку розжарювання лампи (поверхню люмінесцентної лампи) та лінією, яка з'єднує нитку розжарювання (поверхню лампи) з протилежним краєм освітлювальної арматури. Захисний кут визначає ступінь захисту очей від впливу яскравих частин джерела світла, тому його величину враховують з поміж інших чинників при визначенні місця та висоти розташування освітлювальних приладів.

Рис. 3. Захисний кут світильників:

а — з лампою розжарювання; б — з двома люмінесцентними лампами.

Залежно від конструктивного виконання розрізняють світильники: відкриті (лампа не відокремлена від зовнішнього середовища), захищені (лампа відокремлена оболонкою, що не перешкоджає вільному надходженню повітря), закриті (оболонка захищає від проникнення всередину світильника великих частин пилу), пилонепроникні, вологозахищені, вибухобезпечні та підвищеної надійності проти вибуху.

За призначенням світильники можуть бути загального та місцевого освітлення.

Контрольні питання:

1. Поясніть, як світло впливає на функцію органів зору,

2. Схарактеризуйте природне освітлення.

3. Вкажіть, де доцільно застосовувати комбіноване освітлення.

4. Яке призначення місцевого освітлення?

5. Вкажіть, як поділяється штучне освітлення за функціональним призначенням?

6. Для чого використовують аварійне освітлення?

7. Приведіть призначення робочого освітлення.

8.Схарактеризуйте евакуаційне освітлення.

9. Коли влаштовується охоронне освітлення?

10. Коли передбачається чергове освітлення?

11. Перелічить основні вимоги до виробничого освітлення?

12. Назвіть джерела штучного освітлення.

13. Дайте визначення світильника.

14. Приведіть види світильників.

15.Як поділяються світильники залежно від конструктивного виконання?

16.Як поділяються світильники за призначенням?

Література:

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 – 336, стор.121-135

Л е к ц ія 13

Тема: Шум, ультразвук та інфразвук

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. Філогенез кровоносної системи
7. POS-системи
8. VI. Філогенез нервової системи
9. Автокореляційна характеристика системи
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автоматизовані форми та системи обліку.

Переглядів: 2614