Школа України після Другої Світової війни

Гуманізація виховання, використання нових форм організації самоуправління: рада учнів, шкільні ради

Q Запровадження диференціації навчання

Девіз школи XX століття “Стратегія майбутнього – диференціація нявчання”. Вона вводиться різними шляхами:

· диференціація у змісті освіти - надання ґрунтовної освіти за єдиною обов’язковою програмою, що передбачає мінімум базової підготовки, з одночасним вивченням окремих предметів, до яких діти виявляють нахили і здібності;

· диференціація в різноманітних середніх навчальних закладах:

- гуманітарна освіта надається в:

· коледжах США і Японії;

· граматичних і публічних школах Англії;

· гімназіях ФРН;

· загальноосвітніх ліцеях Франції;

- фізико-математична, природничо-наукова освіта надається в:

· технічних коледжах США і Японії;

· сучасних школах Англії;

· реальних училищах ФРН;

· технічних ліцеях Франції.

Диференціація у зарубіжній школі починалася після отримання початкової освіти. Тепер цей процес дещо перенесений на пізніший термін. У 30-х роках у США, в 50-х у Японії, а в 60 - 80-х роках - у Західній Європі відбулось становлення проміжних шкіл між початковими і середніми. У них знаходились діти з 11-12 до 15-16 років з метою отримання єдиної освіти в перші три роки і надання можливостей подальшої диференціації в середній школі;

· створення спеціальних шкіл для талановитих дітей, з одного боку, та введення компенсуючого навчання для дітей з вадами та з низьким розумовим розвитком, з іншого.

3. Необхідність широкого використання технічних засобів навчання в шкільній освіті (від технічних засобів навчання до комп’ютерів)

На сучасному етапі змінюється мета застосування комп’ютерів у шкільній освіті. Вони перестали бути засобом словесного викладання (а власне його унаочнення) та перетворюються в спосіб самоосвіти.

4. Удосконалення трудової підготовки і професійної орієнтації

Після Другої Світової війни школа в Україні почала розвиватися швидкими темпами. Першочерговим завданням після визволення України від німецько-фашистських загарбників стала відбудова зруйнованих шкіл, будівництво нових, охоплення дітей навчанням. Основна увага спрямовувалася на охоплення дітей обов’язковим навчанням (у 1944 - 1945 роках запропоноване обов’язкове навчання дітей з 7-ми річного віку) та на перехід до обов’язкової семирічної освіти (1949 рік).

УРСР, перебуваючи у складі Радянського Союзу, практично була усунута від своєї власної політики в галузі освіти, яка будувалась на основі рішень з’їздів КПРС, постанов і нормативних актів у галузі шкільництва. Школа була перетворена в ідеологічну установу комуністичної партії, що привело до денаціоналізації освіти, її русифікації.

Перша спроба оновити школу була зроблена у1958 році Розпочалась перебудова системи освіти у відповідності доЗакону “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР”.Ним передбачалось покращити характер політехнічної освіти в середній школі шляхом вивчення наукових основ сучасного виробництва у навчальних предметах фізико-математичного і біолого-географічного циклів; навчання ручній праці у початкових класах, праці в шкільних майстернях і на пришкільній ділянці, вивчення курсу "Основи виробництва" у старших класах, посильну участь школярів у виробничій праці на підприємствах і у сільському господарстві. Таким чином, першочерговим завданням школи сталапідготовка учнів до виробничої праці. Але реформа школи 1958 року не дала позитивних результатів, так як, по-перше, у більшості шкіл не були створені необхідні умови для продуктивної праці, а по-друге, практичне спрямування освіти негативно відбилось на рівні знань, умінь та розумового розвитку учнів.

У 1972 році була прийнята постанова“Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальної школи”, якою вводилась обов’язкова середня освіта. Але це завдання виявилось нереальним: внаслідок відсутності необхідної матеріальної бази, відповідних нових програм, форм і методів навчання. Обов’язкова середня освіта не могла бути засвоєна всіма учнями. Вчитель був змушений робити встигаючими і тих, хто не бажав і не міг учитися в старших класах. Це привело до таких негативних явищ, як процентоманія, формалізм, надмірної централізації управління школою.

У 70 - 80 роки відбувалась денаціоналізація освіти. Школа стала важливою установою русифікації української молоді.

Постанова 1972 року не покращила діяльність школи. У 70 - 80 роках радянській школі властиві всі негативні явища, що були притаманні хворому суспільству.

У 1984 році партія і уряд прийняли рішення про реформування загальноосвітньої і професійної школи. Здійснення реформи школи передбачало удосконалення змісту освіти, методів і засобів навчання та виховання, подальше зміцнення зв'язків школи з життям. З цією метою продовжується термін навчання. Середня школа стала одинадцятирічною.

Основними завданнями реформування освіти були:

· введення більш раннього терміну навчання. Підготовка вчителів до роботи з шестилітками;

· поліпшення трудового виховання, навчання і професійної орієнтації;

· подальше зміцнення навчально-матеріальної бази освіти.

Реформа 1984 року не дала позитивних наслідків, вона була приречена з самого початку, так як не передбачала докорінного оновлення освіти.

Висновок:

Спроби реформування освіти не давали бажаних результатів, вони не передбачали докорінного оновлення і перебудови освіти, а лише пристосовувались до існуючого комуністичного суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація адаптації.	\|	Педагогічна спадщина видатного українського педагога В.О.Сухомлинського

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.