• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток особистості в молодшому шкільному віці.

Особливості спілкування молодших школярів.

Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчи­тель, який стає центром його життя. Характер взаємин з учителем позначається на настрої дитини, зумовлює виникнення її пози­тивно чи негативно забарвлених емоційних переживань, що, зре­штою, й визначає особливості ставлення школяра до навчальної діяльності.

О. І. Киричук вважає, що до закінчення молодшого шкільного віку збільшується значення взаємин з однолітками. Тепер для молодших школярів стає значущою не тільки оцінка дорослого, а й думка товаришів. Відносини з ровесниками по­ступово набувають для молодшого школяра більшої цінності, він гостріше переживає за оцінку товаришами своїх дій, прагне домогтися їх схвалення і тим самим зайняти певне місце в групі однокласників. Якщо в перших класах вибір партнера по спілкуванню визначається для дитини в основному оцінками учителя, успіхами в навчанні, то до четвертого класу з'яв­ляється нова мотивація міжособистісних виборів, пов'язана з оцінкою особистісних якостей.

Збільшується час спілкування з оточуючими людьми та змінюється зміст спілкування, його теми і мотиви. Наприклад, з'являється ділове спілкування з батьками, пов'язане з навчальною діяльністю. Спілкування школяра з людьми, включе­ними в цю діяльність, ускладнюється за формою і змістом.

Криза 7 років - це період народження соціального „Я" дити­ни. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Змінюється сприймання свого місця в системі відносин. На дум­ку Л. С Виготського, криза 7 років характеризується узагальнен­ням переживань, що спричинює формування стійких афективних комплексів. Переживання набувають нового сенсу, між ними встановлюються зв'язки. Така перебудова емоційно-мотиваційної сфери веде до виникнення внутрішнього життя дитини. Часто внутрішнє життя не відповідає зовнішньому. Дитина думає, перш ніж щось зробити, починає приховувати свої переживання. Відповідно, втрачається дитяча безпосередність.

Виникає новий рівень самосвідомості дітей - внутрішня по­зиція, яка проявляється у ставленні до себе, оточуючих людей, подій. Це характеризується тим, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яких вона намагається до­тримуватися. У період від 5 до 12 років змінюється уявлення шко­лярів про мораль: від морального реалізму (непохитне, однознач­не розуміння добра і зла; бездумне виконання вимог дорослого) до морального релятивізму (у кожному вчинку можна побачити морально виправдане і те, що можна засудити; інколи можна вчи­нити не так, як вважає дорослий).

Відповідно до концепції Е. Еріксона, в цей період фор­мується таке особистісне утворення, як почуття соціальної й пси­хологічної компетентності (або ж неповноцінності), а також по­чуття диференційованості своїх можливостей. З кожним роком молодші школярі стають самостійнішими, а їх судження' кри­тичнішими. Самостійність молодших школярів поєднується із за­лежністю від дорослих. Починаючи з 3-го класу, в молодших шко­лярів з'являється наполегливість як вольова риса характеру.

Працьовитість виникає як наслідок успіхів при докладанні певних зусиль і отриманні заохочення за це. Ця риса розвивається у навчанні та праці.

У дитини закріплюється стійка особистісна риса - мотив до­сягнення успіху. На мотивацію досягнення успіху впливають такі особистісні утворення, як самооцінка і рівень домагань. У молод­ших школярів набуває самооцінка різних типів. В онтогенетичному плані ставлення до себе виникає дуже рано і є лінійним відобра­женням ставлення близьких дорослих до дитини.

Цілий ряд досліджень (Ш. О. Амонашвілі, Є. Ю. Худобіної, О. В. Хухлаєвої, О. В. Захарова, О. І. Липкіної, Р. Бернса та інших) показують, що молодший шкільний вік є важливим періодом для формування ставлення до себе. На думку І.І. Чеснокової, в цей час у дитини нагромаджуються психічні резерви для подальшого розвитку самосвідомості. Соціальному оцінюванню в цей час підлягають уміння, можливості та здібності, а також особистісні якості учня, які виявляються в навчальній діяльності. Молодший школяр уже оцінюється дорослими як суб'єкт цієї діяльності.

Ставлення учня до себе як до суб'єкта навчальної діяль­ності, за дослідженням І.С.Коновальчук, включає в себе, по-пер­ше, раціональне ставлення до себе як суб'єкта навчальної діяль­ності, по-друге, емоційне ставлення до себе (переживання і оцінка власної значущості як суб'єкта учіння). Воно залежатиме від того, наскільки успішно "ввійде" молодший школяр у ситуацію шкільного навчання, якою мірою продуктивним виявиться його досвід міжособистісної взаємодії, сформованість навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці переважає емоційний характер ставлення школярів до себе як до суб'єкта навчальної діяльності та здійснюється поступове його когнітивне структурування впродовж цього вікового періоду.

Б. Г. Ананьев відзначає, що вплив оцінки вчителя на розви­ток учнів здійснюється в 2-х напрямах: а) орієнтуючому, тобто та­кому, який впливає на розумову роботу школяра, сприяє усвідо­мленню ним досягнутого рівня засвоєного матеріалу; б) стимулю­ючому - такому, що впливає через переживання успіху і неуспіху на афективно-вольову сферу учня, на формування його рівня до­магань, намірів. Становлення самооцінки залежить не тільки від успішності дитини і особливостей спілкування з учителем, а й від сімейного виховання.

Під впливом оцінки дорослих у дитини формується тип мо­тивації поведінки і діяльності, виробляється настанова на досягнення успіху або уникнення невдач.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
5. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
6. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
9. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
10. Активність особистості та самоуправління
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 947