Цивільна правоздатність, дієздатність

Для того щоб громадяни були учасниками цивільних правовідносин, вони мусять мати певний юридичний статус, фізичні, психічні, інтелектуальні властивості. Передусім громадяни мають бути правоздатні і дієздатні.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав та обов'язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Змістом цивільної правоздатності є можливість мати майно у власності або в користуванні, одержувати його у спадок або на інших законних підставах, обирати вид діяльності і місце проживання, бути стороною в договорах, мати авторські та винахідницькі права, право на недоторканність особистого життя, на честь, гідність, ділову репутацію та ін.

Громадяни можуть мати і інші цивільні права, які не передбачені в нормативно-правових актах, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам громадянського суспільства.

Правоздатність однакова за обсягом у всіх громадян, вона не залежить від статі, раси, національності, віросповідання, мови, освіти, місця проживання та інших обставин. Усі громадяни рівні перед цивільним законодавством.

Правоздатність виникає з моменту народження громадянина і припиняється з його смертю. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Правоздатність може бути частково обмежена лише судом на певний строк у випадку покарання за вчинений злочин. Особа, позбавлена за вироком суду волі, втрачає право вільного вибору місця проживання, вільного вибору роду занять. Вона обмежується в праві користування своєю власністю тощо. У минулому цивільними кодексами багатьох країн передбачалася можливість поз- бавлення людини всіх цивільних прав — цивільна смерть; у теперішній час такі норми не передбачені.

Але наявність у громадянина лише однієї правоздатності ще не робить його повноцінним суб'єктом цивільного права. Мало володіти правами і мати обов'язки. Важливо також бути здатним самостійно здійснювати права, виконувати обов'язки, проводити необхідні для цього дії з прийняттям на себе всієї повноти відповідальності за свою поведінку. Така здатність іменується цивільною дієздатністю, тобто здатністю громадянина своїми діями набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки (укладати договори на виконання робіт, здавати своє майно в оренду, обирати місце проживання тощо).

Правоздатна особа, яка не має дієздатності, також може набувати цивільних прав і обов'язків не тільки своїми діями, а шляхом дії своїх представників і батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний із змістом правоздатності. Можна сказати, що дієздатність — це надана громадянину законом можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. При здійсненні своїх прав особа має утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб, заподіювали шкоду довкіллю та культурній спадщині, зобов'язана додержуватись моральних засад суспільства.

Обсяг дієздатності залежить від віку, стану психічного здоров'я, а за певних умов — від способу життя і поведінки особи.

За обсягом дієздатність поділяється на такі види:

1) повна;

2) мінімальна;

3) неповна;

4) обмежена;

5) недієздатність особи.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. У такому віці громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії. Враховуючи, що за певних умов шлюб можуть брати неповнолітні, встановлено, що з моменту одруження неповнолітні стають повністю дієздатними. У разі народження дитини неповнолітньою жінкою також наступає її повна дієздатність.

Повна дієздатність може надаватись особі, якій виповнилось 16 років і яка працює за трудовим договором або займається підприємництвом. Для більшості країн характерне набуття повної дієздатності з 18 років — у Росії, Великобританії, Франції, ФРН, але у Швейцарії та Японії — з 20 років, а в США — у різних штатах — від 18 до 21 року.

Мінімальна дієздатність визначається за малолітніми, яким не виповнилось 14 років. Угоди за цих дітей укладають їхні батьки або опікуни. Водночас в цьому віці діти вже можуть укладати дрібні побутові угоди. Це угоди, які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються предметів, які мають невисоку вартість, відповідають інтересам дитини, її фізичному і духовному розвиткові. Діти купують продукти, книжки, білети в музеї і на виставки, одержують книжки в бібліотеці тощо. У цьому віці діти можуть набувати авторських прав (опубліковувати свої вірші, музичні твори, малюнки та ін.), вкладати кошти в кредитні установи. За шкоду (пошкодження або знищення чужого майна), заподіяну неповнолітніми, які не досягли 14 років, відповідають їхні батьки або опікуни. Відшкодування шкоди перекладається проте на школу, лікарню, інтернат або іншу подібну установу, якщо в момент заподіяння шкоди дитина перебувала під її наглядом.

Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) і включає права:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові угоди;

2) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або прибутком;

3) самостійно здійснювати права автора на свої витвори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності;

4) вкладати кошти в кредитні установи і розпоряджатися ними;

5) бути членами та засновниками громадських і кооперативних організацій відповідно до закону про такі організації та до їхніх статутів;

6) на володіння, користування і розпорядження майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; 7) розпоряджатися коштами, що внесені іншими особами на їхнє ім'я, за згодою батьків або піклувальників;

8) вчиняти будь-які інші угоди за умови згоди на це їхніх батьків (усиновлювачів) або піклувальників; якщо неповнолітній проживає з одним із батьків, згода на вчинення ним угоди має бути одержана від того з батьків, з ким він проживає. У разі заперечення батьків правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки і піклування.

За.наявності достатніх підстав (наприклад, легковажне витрачання коштів, якщо сім'я перебуває в тяжкому матеріальному становищі, використання грошей на придбання спиртних напоїв) суд може обмежити неповнолітнього у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком), стипендією.

Неповнолітній віком від 14 до 18 років самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду. У випадку коли у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у відповідній частині має бути відшкодована його батьками або піклувальниками. Цей їхній обов'язок припиняється після досягнення тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також якщо у нього до досягнення повноліття з'являться майно або заробіток, достатні для відшкодування шкоди.

Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного ним самостійно, а якщо договір укладено за згодою батьків (або піклувальників) і у неповнолітнього не вистачає майна, достатнього для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть батьки або піклувальники.

Обмежена дієздатність. Мотивом для обмеження громадянина в дієздатності може бути зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними речовинами, що ставить його чи його сім'ю, а також інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати, в скрутне матеріальне становище. Обмеження вводиться за рішенням суду і зберігається доти, доки внаслідок припинення зловживання спиртним і наркотичними речовинами не буде відмінено судом. Протягом усього часу, поки діє обмеження, громадянин, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди. Інші угоди, у тому числі одержання заробітної плати, пенсії та інших прибутків, а також розпорядження ними, вимагають згоди спеціально призначеного для такої особи піклувальника. Забезпечуючи інтереси сім'ї алкоголіка чи наркомана, ці норми відіграють важливу роль й у загальній справі боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

Новий Цивільний кодекс передбачатиме право суду обмежити у дієздатності особу також у випадках, коли вона страждає на психічний розлад здоров'я, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати нами.

Недієздатність особи. Підставою для визнання громадянина недієздатним є душевна хвороба або ненормальність розумового розвитку (недоумство), внаслідок яких громадянин не здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними. Проте сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча б він і був очевидним для оточення, ще не дає підстав вважати громадянина недієздатним. Громадянин може бути визнаний недієздатним лише судом, причому із заявою до суду можуть звернутися лише члени сім'ї громадянина, прокурор, органи опіки і піклування, психіатрична лікувальна установа. Для розгляду такої справи вимагається висновок судово-психіатричної експертизи.

Над недієздатною особою встановлюється опікунство. Недієздатна особа позбавляється права на вчинення будь-яких угод. Угоди від її імені та в її інтересах вчиняє опікун. У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його у дієздатності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та загальна характеристика цивільної правоздатності і цивільної дієздатності громадян і юридичних осіб.	\|	Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.