Основні етапи розвитку економічної науки

Пол Самуельсон.

Елементи діалектичного методу пізнання економічних явищ і процесів.

· Метод абстракції.

· Принцип суперечності.

· Принцип історизму.

· Аналіз (розчленування цілого на елементи для дослідження кожного зокрема) і синтез (зведення отриманих результатів про окремі елементи в єдине ціле).

· Індукція (логічний висновок про ціле на основі окремих фактів, одиничних випадків) і дедукція (логічний висновок про окремі сторони або елементи на основі дослідження цілого).

4.Зародження економічної теорії і науки. Основні напрями і школи світової економічної думки.

Люди, які ніколи систематично

не вивчали економічну теорію,

схожі на глухих, які намагаються

оцінити звучання оркестру.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів (Ксенафонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей.

Економічна наука як система знань про сутність економічних явищ і процесів почала складатися лише в ХУІ-ХУПст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

(з XVI – до кінця ХІХ ст.)

Меркантилізм ( XVI – XVII ст.)

Фізіократи (XVII – XVIIIст.)

Класична політекономія (XVIII – XIXст.)

Марксизм (ХІХ – ХХ ст.) Маржиналізм (ХІХ ст.)

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу,торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Представники А.Монкретьє, Т.Манн, Д.Юм. Саме в цей час у праці.”Трактат політичної економії„ (1615р.) А.Монкретьє уперше застосував термін « політична економія».

На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо у сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість,транспорт і торгівля - безплідні сфери, праця людей у цих сферах лише покриває витрати на іх існування і не прибуткова для суспільства. Представники:Ф.Кенне, А.Тюгро, В.Мірабо, Д.Норе.

Класична політекономія виникла з розвитком капіталізму. ЇЇ засновники У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, пропонують розкрити економічну природу багатства, капіталізму, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони запатентують трудову теорію вартості, а ринок розглядатимуть як саморегулюючу систему.

Засновники марксизму, або політичної економії і праці, були К.Маркс і Ф.Енгельс, які досліджували систему законів капіталістичного суспільства з позицій робочого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продукти праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Вони вперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики.

Маржиналізм ( від англ. marginal - граничний) – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища на основі універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, що характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як «гранична корисність», «гранична продуктивність», «граничні витрати» та ін.. Представники: К.Менгер, Ф.Візер, У.Джеванс, Л.Вальрас.

Сучасні напрями економічної теорії:

Неокласицизм Кейсіанство Інституціоналізм Неокласичний

синтез

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії: А.Маршал і А.Пігу. Послідовники – А.Мізес, Ф.Хайек, А.Фрідмен, А.Лаффер, Дж.Гідлер, Ф.Кейган. Концепції і школи неокласицизму: монетаризм, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань та інші.

Кейнсіанство –одна з провіднихсучасних теорій, на противагу неокласикам, обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновники теорії – англ. економіст Дж. М. Кейнс. Прихильники і послідовники Кейнса ( Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хенсен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне зародження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм. Представники : Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюардаль та ін. розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб′єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об′єктами вивчення для них є «інститути», під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей та ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д.Хікс, Дж. Б′юкенен, П. Самуельсон, Л.Клейн та ін.) обгрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце економічної теорії в системі медичних наук.	\|	Розвиток економічної думки в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.