Радянізація західноукраїнських земель.

В цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер.

З одного боку:

1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.

2. Проведено земельну реформу (конфісковано землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників). Земля передавалась селянським комітетам, яким належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян; до кінця 1939 року було конфісковано 2753 млн. га – майже третину всіх сільськогосподарських угідь, але близько половини цієї площі роздали селянам, решта мала послужити основою для створення колгоспів і радгоспів тощо.

3. Націоналізовано промисловість, торгівлю і банки. Введено 8-годинний робочий день. Зменшено безробіття.

4. Українізовано державні установи і судочинство.Значно розширено мережу українських шкіл (якщо в 1939 році таких шкіл було лише 139, то в 1940 році – 6000). Для підготовки вчителів відкривалися педагогічні технікуми, вчительські інститути; у Львівському університеті навчання велося українською мовою. Ліквідовувалась неписьменність серед дорослого населення.

5. Поліпшувалось медичне обслуговування, особливо на селі (відкривалися нові лікарні, амбулаторії, медпункти, пологові будинки тощо). Зі східних областей України сюди приїхало чимало медичних працівників.

6. Розширювалась мережа культосвітніх закладів тощо.

Але, на жаль, ці позитивні зміни затьмарились репресивним свавіллям, командно-адміністративними, тоталітарними методами, які ламали віками сформований уклад життя. Зокрема:

1. Відбулась руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної українською інтелігенцією:

а) перестали функціонувати всі українські партії;

б) закрито “Просвіту”;

в) ліквідоване Наукове Товариство ім. Т.Шевченка тощо.

2. Насильно націоналізовано навіть дрібні підприємства; знищено розгалужену мережу кооперативів та споживчих товариств.Окрім конфіскації поміщицької землі, проведено ''розкуркулення'' заможних селян.

3. Призначено на керівні посади “перевірених жителів” Східної України або Росії, здебільшого росіян, які слабо орієнтувалися в місцевих умовах і мали недостатню фахову підготовку.

4. Проводились тотальні репресії проти національно свідомих представників західноукраїнського суспільства.

5. Здійснено масові депортації населення (на 13 лютого 1940 року із Західної України було вивезено 17206 сімей, або 89062 особи). А всього із Західної України і Західної Білорусії за 1939–40 роки було депортовано 1.173.170 осіб, або 312800 сімей. Це майже 10% населення краю. За даними митрополита А.Шептицького, з однієї лише Східної Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців (більшість депортованих були українцями).

6. Великим злочином стали репресії проти церкви – були закриті духовна академія, семінарія, релігійні школи, монастирі, припинилося видання релігійної літератури тощо.

Отже,даючи оцінку приєднанню Західної України до складу Української РСР, доцільно сказати, що, незважаючи на злочини тоталітарного режиму, які, звичайно, нічим не можна виправдати, сам факт об'єднання після майже 600-літнього роз'єднання українських земель заслуговує позитивної оцінки. Цього український народ чекав багато століть, але методи і мета з якою здійснювали цей акт більшовики були недемократичними, злочинними і антинародними.

3. Початковий етап радянсько-німецької війни на території України.

Прославляючи перемогу, радянська історіографія часто пропускала найважливіший, найтрагічніший період війни з фашистами – початковий. В 1941 році українські землі опинилися в епіцентрі боротьби двох тоталітарних імперій за панування в світі:

− Радянський Союзхотів володіти всіма українськими землями як плацдармом для наступу на Захід і утвердження там більшовицького соціалізму. Архівні документи радянського генштабу свідчать, що ще 15 травня 1941 року у Кремлі розглядався план, який пропонував "атакувати німецьку армію, розгромити головні сили вермахту і на першому етапі війни захопити Польщу і Східну Прусію";

− Німеччина також хотіла використати українську територію, перетворити край на аграрно-сировинний додаток рейху, який повинен був "постачати продовольством населення великого рейху на тисячу років наперед", і на плацдарм для наступу фашизму на Схід.

Перший рік війни з 22 червня 1941 року до 22 липня 1942 року привів до повного захоплення німецькими окупантами українських земель.

Найсуттєвішими ознаками цього періоду війни на українських землях були:

− відчайдушний опір і величезний героїзм воїнів Радянської армії, особливо на західних кордонах України;

− справді самовіддана, кровопролитна оборона міст-героїв: Києва – липень-вересень 1941 р., Одеси – серпень-жовтень 1941 р.;

− евакуація промислових та сільськогосподарських об'єктів, населення України в глибокий тил. На схід було перевезено 550 великих заводів і близько 3,5 млн. населення України, значна частина якого не повернута і донині;

− знищувались промислові, транспортні об'єкти, зібраний урожай і запаси продовольства, затоплювались шахти, зруйновані усі 54 домни Донбасу, – тобто застосовувалась тактика "спаленої землі";

− після грудневого успіху в битві під Москвою війська Західного і Південного фронтів у січні 1942 р. тимчасово визволили частину Харківщини і Донбасу, але весняний наступ Радянської армії 1942 року провалився, війська зазнали ще одної тяжкої поразки. 22 липня 1942 року після захоплення гітлерівцями м.Свердловська Ворошиловградської області вся територія Української РСР була остаточно окупована;

− перший період війни призвів до величезних військових і мирних втрат, до прорахунків, помилок політичного і військового керівництва. За перші тижні війни Червона армія втратила 850 тис. воїнів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, тобто половину довоєнного потенціалу. Втрати вермахту в живій силі були в 10 разів меншими.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українські землі в роки Другої світової війни.	\|	Які причини трагедії і невдач першого періоду радянсько-німецької війни?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.