Українські землі в роки Другої світової війни.

Лекція 14.

1. Процес проголошення Карпатської України.

Закарпатській Україні, цьому відносно маленькому краєві, судилося зіграти несподівано велику роль у міжнародних подіях напередодні Другої світової війни. 30 вересня 1938 року, після укладання Мюнхенської угоди між керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину своєї західної території. Послабленням Чехословаччини скористалися словацькі лідери, які 6 жовтня проголосили автономію Словаччини.

Закарпаття пішло за словацьким прикладом. 8 жовтня на зборах українських лідерів одноголосно вирішили домагатися для Підкарпатської Русі автономного статусу. Чеське керівництво задовольнило їхню вимогу– 11 жовтня 1938 р. було офіційно надано автономію. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі у складі 4-х міністрів і 2-х державних секретарів. Його прем'єром став русофіл Андрій Бродій, який займав відкриту античеську позицію і виношував план приєднання Закарпаття до Угорщини. Наприкінці жовтня його заарештували, а новим прем'єр-міністром призначили українофіла Августина Волошина. У результаті цих змін в уряді та в політичному житті автономного краю взяли гору українські сили. Але наступні події розвивались не на користь українців. 2 листопада німецько-італійський арбітраж у Відні присудив Угорщині не лише південну частину Словаччини, де проживали мадяри, а й велику частину Підкарпатської Русі (Закарпаття), включаючи найбільші міста Ужгород, Мукачеве, Берегове, до Угорщини відійшло 1856 км² з 180 тисячами населення. Уряд Волошина евакуювався до нової столиці – Хуста. Незважаючи на зовнішній політичний тиск, уряд автономної Карпатської України активно проводив розбудову державних структур та забезпечення нормальної життєдіяльності краю:

1. Було українізовано освіту і пресу.

2. Розширено мережу кооперативів.

3. Налагоджено комунікації і зв'язок.

4. Організовано роздачу продовольства.

5. Створено власні збройні сили – Українську національну самооборону, згодом реорганізовану в Карпатську Січ (приблизно 12 тисяч).

6. Перемога коаліції українських партій – Українського національного об'єднання (УНО) на виборах до автономного сейму 12 лютого 1939 року (86% голосів, і це в краї, де в 1924 році лише 12% населення вважали себе українцями) тощо.

15 березня на засіданні сейму Карпатської України було прийнято історичної ваги документи (закони), в яких вказувалось:

· Карпатська Україна є незалежна держава;

· Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним сеймом;

· державною мовою Карпатської України є українська мова;

· барви державного прапора синя і жовта.

Схвалено герб і гімн; прийнята Конституція; президентом обрано А.Волошина.

Події у Закарпатті викликали занепокоєння у всіх сусідніх державах, а найбільше – у Польщі та Угорщині. Трагізм зовнішньополітичної ситуації полягав у тому, що Карпатська Україна опинилася у повній міжнародній ізоляції, і єдиним “гарантом” її існування була фашистська Німеччина. Гітлер, зберігши Карпатську Україну, залишав у своєму активі серйозні засоби тиску на Угорщину, Польщу та СРСР, використовуючи у власних геополітичних інтересах ''українську карту''.

Можливість перетворення Карпатської України у зародок самостійної Української держави створювала додаткову напруженість у відносинах між Москвою і Берліном. Радянське керівництво у Москві злякав сам державотворчий приклад українського населення на одній із частин пошматованої України. Сталін з роздратуванням зупинився на проблемі Карпатської України у своїй звітній доповіді на XVIII з'їзді ВКП(б) 10 березня 1939 року: “…в Німеччині є божевільні, котрі мріють приєднати слона, тобто Радянську Україну (авт.: приблизно 30 млн. чол.), до кузьки, тобто до так званої Карпатської України (авт.: приблизно 700 тис. чол.)''. Німецьке керівництво сприйняло виступ Сталіна як відмову Радянського Союзу від претензій на цю частину української землі : це послужило поштовхом до німецько-радянського зближення, що завершилося укладанням пакту Молотова-Ріббентропа.

Тим часом події навколо Карпатської України розвивалися драматично. 14 березня 1939р. угорське військо вчинило військовий напад на Карпатську Україну (отримавши на це дозвіл від Німеччини), а вже 16 березня був захоплений Хуст. Карпатська Січ, слабо оснащена і погано озброєна, протягом п’яти днів чинила опір регулярній армії. Майже половина січовиків загинула. Але навіть після поразки, ще до середини квітня, у Карпатах точилась партизанська війна.

Таким чином,Карпатська Україна була першою, яка вчинила збройний опір угорсько-фашистській агресії, відкинувши домагання нацистської Німеччини капітулювати. Вона стала однією з перших жертв агресорів у переддень Другої світової війни. Вона допомогла закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації.

2. Наслідки радянсько-німецьких договорів

1939 року для долі українських земель.

Наступною після Закарпаття частиною українських земель, котрі розігрували, як карти, в своїх інтересах великі держави, стала Західна Україна. 23 серпня 1939 року несподівано для всіх було підписано радянсько-німецький договір про ненапад, т.зв. пакт Молотова-Ріббентропа, який Гітлер назвав ''шлюбом за розрахунком”. У таємному додатковому протоколі до пакту про ненапад зафіксовані стратегічні агресивні наміри Сталіна і Гітлера щодо сфер впливу у Східній Європі. У ньому були пункти, які безпосередньо стосувалися українських земель. Так, у пункті 2 зазначалося, що ''на випадок територіальних і політичних перетворень в областях, які належать Польській державі, сфери впливу Німеччини на СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев, Вісла, Сан''. В пункті 3 було записано: ''Щодо Південно-Східної Європи Радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях”.

Таким чином, як випливає з тексту таємного протоколу, Німеччина та СРСР поділили територію Східної Європи на свої сфери впливу за спиною урядів і народів інших держав.

Оскільки Гітлер розв'язав проблему війни на два фронти і отримав гарантії на Сході, він зміг розпочати Другу світову війну в сприятливих для себе умовах. Як відомо, 1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина, здійснивши напад на Польщу, розпочала Другу світову війну. Трохи більше ніж за 2 тижні – 17 вересня, реалізовуючи таємний протокол пакту Молотова-Ріббентропа, Червона армія перейшла р.Збруч і вступила на територію Західної України. Як офіційний привід для введення своїх військ радянське керівництво називало захист життя і майна населення Західної України і Західної Білорусії. Але радянські урядові заяви не розкривали справжніх мотивів Москви. Допомога ''єдинокровним братам-українцям'' і ''братам-білорусам'', що проживали в Польщі, не становила найвищих пріоритетів радянського керівництва. Насправді ж Москві хотілося покращення своєї геополітичної ситуації – перенесення своїх кордонів у зв'язку з загрозою нової війни. Очевидно, не останню роль зіграло прагнення ліквідувати націоналістичний ''П'ємонт'' у Галичині.

28 вересня 1939 року було укладено німецько-радянський договір ''Про дружбу і кордони'', який остаточно розмежовував зони німецької і радянської окупації колишньої Польщі. Лінія кордону проходила по так званій ''лінії Керзона'', визначеній країнами Антанти в 1919 році. Щоправда, етнічний принцип не був здійснений повністю. На німецькому боці залишились давні українські землі: Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина. Радянське керівництво поспіхом оформляло новий політичний і територіальний статус Західної України. Щоб надати легітимного характеру приєднанню західноукраїнських земель до Української РСР, 22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. Вибори проводились під контролем радянських військ і партійної влади. Всі без винятку кандитати належали до блоку партійних і безпартійних. 27 жовтня 1939 року Нородні Збори у Львові проголосили встановлення радянської влади. А через два дні (29 жовтня) вони звернулися з проханням до Верховної Ради СРСР включити західноукраїнські землі до складу УРСР, тим самим завершити возз’єднання західних українців у складі єдиної держави.

У відповідності з законом Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1939 року Західна Україна стала складовою частиною Радянської України. Було утворено 6 нових областей: Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську, Станіславську і Тернопільську. Їх сукупна територія складала 86 тис. км², населення – 8 млн. чол., в тому числі українців – 7,5 млн. чол.

Наступним кроком у реалізації статей німецько-радянського договору, що стосувалися українських земель, було вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. 28 червня 1940 року Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її віддати ці землі, заселені українцями. Рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року вони увійшли до складу Української РСР.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У Західній Україні (20–30-х рр.).	\|	Радянізація західноукраїнських земель.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.