М’які матеріали

Огляд матеріалів скульптури варто починати з м’яких, тому що саме з них зазвичай виконуються підготовчі роботи, виготовляються моделі. Цьому етапу передує відтворення задуму скульптора у малюнках, ескізах.

До м’яких матеріалів належать:

· пластилін;

· віск;

· глина;

· гіпс;

· пластмаса.

Пластилін (від іт. plastilina, від гр. plastos – ліпний) – це м’яка маса з порошку глини, воску та барвників, яка використовується скульптором при розробці ескізів майбутніх творів, у навчальному процесі. Пластилін, як і глина, – відправний матеріал скульптора, він приваблює тим, що на відміну від глини не сохне, зберігаючи пластичність і щільність. Ці властивості матеріалу зумовили і сферу його використання: найчастіше пластилін використовують саме на підготовчому етапі роботи скульптора, коли необхідно шукати і можна швидко змінювати початковий задум. Що ж до використання цього матеріалу як основного, це відбувається дуже рідко, тому що пластилін не змінює своєї щільності й пластичності протягом усього процесу ліплення, а це ускладнює роботу скульптора, особливо коли потрібне детальне пророблення форми. Крім того, великі скульптури важко виготовити з пластиліну, бо в пошуках правильного композиційного рішення скульпторові доводиться маневрувати великими масами матеріалу, що складно зробити з пластиліном, тому в таких випадках використовується техніка віднімання – суто скульптура, а не техніка додавання – пластика. Такі властивості зумовили використання цього матеріалу як головного лише у малій пластиці. Яскравим прикладом пластилінової сучасної скульптури є персонажі і декорації до анімаційних дитячих фільмів про Корову, яка перетворювалася то на Собаку, то на Сир, то на Ворону.

Віск – один із найстаріших скульптурних матеріалів, що використовувався ще у Стародавній Греції та Римі для виготовлення моделей, за якими потім виливали скульптуру. У російських палацевих описах зустрічаються згадки про “вощані фігури”, які , як вважають, були іноземного походження і мали релігійний характер. А у 1719 р. скульптор Б.К. Растреллі по масці, знятій з обличчя Петра І, виготовив бюст імператора, що зберігається зараз у Ермітажі. Так само, як пластилін, віск частіше використовується на підготовчому етапі роботи скульптора, але іноді виконує роль головного скульптурного матеріалу. Тоді скульптор виготовляє спочатку арматуру – каркас із проволоки та дощечок, своєрідний скелет, без якого віск осідає. Потім каркас часто покривають клоччям, а вже зверху накладають віск. Така ж технологія використовується і при виготовленні великих скульптур із глини. Найвідомішою сучасною колекцією воскових скульптур є Музей воскових фігур мадам Тюссо у Великобританії.

Глина – м’який скульптурний матеріал, що використовується і на підготовчому, і на основному етапах створення скульптури, надзвичайно гнучкий, податливий і пристосований для відповіді на найменший дотик скульптора. Вона відома з прадавніх часів: міфи майже всіх народів світу пов’язують саме з глиною процес створення людини, із глини люди виготовляли і посуд, і культові зображення, і поховальні саркофаги тощо.

Оскільки глина є сумішшю різних матеріалів, включаючи барвники, вона може бути різного кольору, інтенсивність якого залежить і від вологості глини: суха глина завжди світліша за мокру. У скульптурній практиці найбільш поширені три види глини:

· сіро-зелена;

· сіро-жовта;

· сіро-біла срібляста – найкраща як за своїм благородним кольором, так і за тонкою консистенцією.

Глина і віск при висиханні тріскаються, щоб запобігти цьому недоліку, вироби з глини здавна навчилися обпалювати. Вироби і матеріали з глин та їх сумішей з неорганічними сполученнями, закріплені обпалюванням, називають керамікою.

Гіпс як матеріал для скульптури використовували ще єгиптяни, а в елліністичну та римську епохи він був одним із найпопулярніших матеріалів, який обирали скульптори. За допомогою гіпсу знімали маски з обличчя померлої людини, а потім виготовляли скульптурні портрети не тільки у Стародавньому Римі, де цей жанр набуває свого розквіту, а ще в Єгипті епохи Нового царства, коли у відомих скульптурних майстернях Телль-Амарну виготовляли скульптурні портрети. Гіпсові відливи з живої моделі служили скульпторові матеріалом для вивчення натури не тільки в Єгипті, а й у Стародавній Греції (Лісіпп та скульптори його кола). В епоху Відродження вперше почали робити гіпсові відливи зі статуй, щоб тиражувати найкращі скульптурні твори для колекцій і з навчальною метою. Дешевими гіпсовими бюстами вчених та філософів у часи античності прикрашали бібліотеки. Починаючи з XVII ст., малювання з гіпсових відливів займає важливе місце в системі академічного навчання художника. Гіпсові копії у ХІХ ст. зайняли важливе місце у формуванні видатних музейних колекцій (“Трокадеро” у Парижі, Державний музей образотворчого мистецтва ім. О.С. Пушкіна у Москві).

Гіпс – це перший перехідний матеріал, у якому скульптор бачить свій витвір, бо з яким би м’яким матеріалом не працював скульптор, він завжди переводить скульптуру у гіпс, допрацьовує її і тільки після цього переводить у будь-який твердий матеріал.

Гіпс є унікальним матеріалом для виготовлення форм, які служать не тільки для виливання скульптури з гіпсу, але й для повторення її в глині, для виготовлення теракотових, фаянсових, порцелянових виробів, для виливання воскових моделей, металевого лиття, виливання скульптури з пластичних мас.

Використовується гіпс і як кінцевий (основний) скульптурний матеріал. Іноді гіпсові скульптурні вироби розфарбовуються “під бронзу”, “під слонову кістку” та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Скульптурні матеріали	\|	Тверді матеріали

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.