• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Учіння – це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчальних завдань (теорія діяльності). У навчанні має місце предметна і внутрішня (психічна) діяльність учня. Остання особливо ефективно протікає в умовах, коли навчання передує розвитку, враховує зону найближчого розвитку особистості, тобто орієнтується не на сьогоднішній рівень, а на більш високий, якого можна досягти.

Педагогічна психологія вважає, що кожний віковий період має свій, найбільш характерний вид діяльності: в дошкільному – гра, в молодшому шкільному віці – учіння, в середньому – розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її варіантах (навчальна, трудова, художня, спортивна). У старшому шкільному віці провідною є особлива форма навчальної діяльності, яка має більш профорієнтаційний характер на ґрунті самостійності.

Передумови навчальної діяльності учня:

1. Наявність мети.

2. Наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання.

3. Наявність бажання вчитися.

4. Зосередження уваги на навчальній діяльності.

5. Наявність належного рівня розвитку.

Виділяють два основних варіанти навчальної діяльності учнів: перший протікає під час уроку чи в інших формах (його спрямовує вчитель), другий – під час самостійної роботи на уроці чи в домашній умовах.

Під керівництвом вчителя мають місце такі дії:

1. прийняття навчальних завдань і плану дій, запропонованих вчителем;

2. здійснення дій і операцій для вирішення завдання;

3. регулювання навчальної діяльності (під впливом учителя і самоконтролю);

4. аналіз результатів навчальної діяльності (під керівництвом учителя).

Під час самостійної навчальної діяльності виділяють такі дії:

1. планування чи конкретизація завдань своєї навчальної діяльності;

2. планування методів, засобів і форм навчальної діяльності;

3. самоорганізація навчальної діяльності;

4. самоконтроль;

5. саморегулювання учіння;

6. самоаналіз результатів навчальної діяльності.

У характеристиці процесу навчання виділяють не тільки діяльнісний аспект, але й аспект спілкування, який створює умови, щоб оволодіти знаннями, і активізує цей процес.

Одночасно с процесом викладання й учіння протікає внутрішній процес засвоєння знань і способів діяльності.

Засвоєння – пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу учіння. Внаслідок засвоєння знань, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, входять до її структури (М.Сметанський).

Психологічна характеристика процесів засвоєння.

1. Сприймання(первинне ознайомлення з новим матеріалом) – відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. У цьому процесі враховуються не тільки дані безпосереднього чуття (зорового), але й дані його (учня) безпосереднього досіву. І тому сприймання передбачає ніби впізнання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, які вже відомі для суб’єкта. Крім цього, цей процес враховує забезпечення мотивації, зосередження уваги.

У сучасних підходах до процесу засвоєння передбачено не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації.

2. Осмислення і розуміння.Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Під час осмислення збагачується розуміння, для якого характерним є наявність відповідного ставлення до того, що вивчається. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

3. Узагальнення– це виділення і об’єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.

4. Закріплення– повторне осмислення вивченого з метою його запам’ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв’язки, але при цьому “не зубрити”.

Закріплювати доцільно на новій основі, нових прикладах.

5. Застосування– перевірка дієвості знань. Це – вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.

Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мотивації,основу якої становлять потреби, інтереси, бажання, емоції, установки та ідеали особистості.

Мотивація учіння – комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі взаємодіють дві основні групи мотивів.

I. Мотиви діяльності:

1. Мотиви, пов’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ.

2. Мотиви, пов’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

II. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:

1. Соціальні мотиви: а) мотиви обов’язку і відповідальності перед собою, учнями, учителями, батьками, суспільством; б) мотиви самовдосконалення (усвідомлення значення професійних знань, розвитку активності).

2. Вузькособистісні мотиви: а) прагнення одержати схвалення, моральну чи матеріальну винагороду; б) бажання бути “першим”, мати високий професійний рейтинг.

3. Негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.

Крім цієї класифікації, існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.

У практичній педагогіці мотиви об’єднуються в групи (за спрямованістю та змістом): соціальні, пізнавальні, професійно0ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні (меркантильні).

Діяльність учня спонукається, як правило, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, інші – другорядними. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що, крім функцій спонукання діяльності, вони надають їй той чи інший суб’єктивний особистісний смисл.

Алгоритм вивчення і формування мотивів учіння:

1. Визначення та уточнення цілей навчання.

2. Виявлення вікових можливостей мотивації.

3. Вивчення вихідного рівня мотивації.

4. Вивчення домінантних мотивів.

5. Вивчення індивідуальних особливостей мотивації.

6. Аналіз причин змін (пониження, стабільності, підвищення) мотивації.

7. Формування необхідних мотивів.

8. Оцінка досягнень і планування подальших дій.

Важливим компонентом мотивації є інтереси.

Розрізняють безпосередній інтерес, в основі якого лежать привабливість об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності. Інтерес тісно пов'язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.

Інтерес у процесі свого розвитку може переростив стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.

Для вчителя важливим є з’ясування основних причин інтересу. Американський психолог К.Ізард перелічив причини і наслідки інтересів особистості. Серед основних причинвін назва:

Почуття: 1) особистої участі, відповідальності; 2) пізнання, одержання нового знання; 3) допитливості; 4) активності, енергійності; 5) почуття, що ти потрібний комусь; 6) насолоди чим-небудь; 7) інші.

Думки: 1) що захоплюють своєю логічністю, ясністю, ефективністю; 2) зв’язані з бажаннями оволодіти новими знаннями; 3) про певну людину; 4) про форму діяльності; 5) про життя і майбутнє; 6) про особисті здобутки; 7) про приємних людей; 8) про те, що ти потрібний; 9) про навчальний предмет і зв’язані з ним питання; 10) інші.

Дії і відношення: 1) що реалізується разом з іншою людиною; 2) приємна дія; 3) успішна дія; 4) нова, творча дія, відкриття чого-небудь; 5) цікаві речі; 6) те, що являє собою складне завдання; 7) праця з ентузіазмом; 8) інші.

Наслідки інтересу:

Почуття: 1) бажання вивчити, оволодіти знаннями; 2) особиста участь, відповідальність; 3) інтерес-збудження; 4) напруженість, активність; 5) впевненість у собі, задоволення собою; 6) задумливість, натхнення; 7) інші.

Думки: 1) швидке, ясне, логічне мислення; 2) про нові предмети; 3) про бажання вивчити, здобути знання; 4) про можливі здобутки; 5) про привабливі і приємні речі; 6) інші.

Дії: 1) вивчення, оволодіння знаннями, участь в чому-небудь і досягнення чого-небудь; 2) вдале виконання дії; 3) задоволення собою; 4) яка-небудь важлива дія; 5) інші дії.

Таким чином, знаючи мотиви, вчитель завжди знайде причини і шляхи подолання труднощів. Формування мотиваційної сфери необхідно здійснювати у двох напрямах: 1) розвивати мотиви обов’язку, суспільної значущості учіння; 2) вчити розуміти суб’єктивну значущість учіння, забезпечувати розвиток здібностей, нахилів, професійної орієнтації. Важливе значення для процесу засвоєння знань має емоційно-почуттєва сфера. Емоційні хвилювання (радість, здивування, сум, страх, співчуття) викликаються в першу чергу активною позицією вчителя, змістом навчального матеріалу.

Для розвитку почуттів важливо проявити відвертість, створити атмосферу емоційного комфорту. Ефективним тут є індивідуальний підхід до учня.

Основними прийомами стимулювання учнів у навчально-виховному процесі є: опора на бажання, використання ідентифікації, урахування інтересів і нахилів, заохочення бажання домогтися успіху, демонстрування наслідків навчальних дій, визнання успіхів, використання виховних ситуацій.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. IІ. Актуалізація опорних знань учнів.
4. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
5. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
6. V. Питання туристично-спортивної діяльності
7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
8. Автоматизація банківської діяльності в Україні
9. Автоматизація метрологічної діяльності
10. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
11. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 2762