Значення філософії для суспільства та особистості.

Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням па користь теоретико-понятійного мислення. Філософія покликана відповідати па питання, що на них не може дати відповідь жодна наука. У теоретичних побудовах філософія спирається на дані науки, але разом з тим показує основні напрями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно й доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мислення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.

Появу терміна "філософія" пов'язують з іменами двох відомих мислителів Стародавньої Греції: за одними джерелами — Геракліта (530—470 до н. е.), за іншими — Піфагора (580—500 до н. е.). Цей термін перекладається з грецької мови як "любов до мудрості", що зрозуміти без пояснення і глибокого наукового аналізу неможливо.

Будь-яке системне знання має об'єкт і предмет. Під об'єктом розуміється те, що у дослідженні протистоїть суб'єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності. Предметом вважається певна цілісність, що виокремлюється з об'єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об'єкті можуть мати свій предмет багато наук. Наприклад, природу, як об'єкт пізнання, вивчають фізика, хімія, астрономія, природознавство у цілому, причому кожна з них досліджує у природі свій аспект чи предмет. Так, біологія вивчає загальні й окремі закономірності життя в усіх його виявах і властивостях (обмін речовин, розмноження, спадковість, мінливість, пристосування тощо); біогеохімія — хімічний склад живої речовини та геохімічні процеси в біосфері Землі, що відбуваються за участю живих організмів; агрометеорологія — метеорологічні, кліматичні та гідрологічні умови вирощування сільськогосподарських культур і т. ін. Очевидно, що протиставлення предмета й об'єкта вивчення у загальнопізнавальному плані неправомірне. Основна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предметові належать лише головні, найсуттєвіші з погляду конкретного дослідження, властивості, якості й ознаки об'єкта. Щодо філософи, то її об'єктом завжди були і є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом і людиною.

Предмет філософії — історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: "відгалуженням", тобто відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням".

У стародавньому світі філософія розглядалась як "наука наук", об'єднання всієї суми позарелігійних знань, мистецтва і тогочасних знань про загальні правила і норми поведінки людей. Так, Арістотель (384—382 до н. е.) виокремлював у філософії теоретичну (умоглядну), практичну і поетичну (творчу) її частини. Мету теоретичної філософії він визначав як "знання заради знання", включав до неї математику, фізику і "першу філософію", або метафізику. У послідовників Арістотеля назва "метафізика" (те, що після фізики) перетворилася па синонім філософії. Тепер цим терміном позначають також й онтологію та загальний метод, протилежний діалектиці. Метою практичної філософії Арістотель вважав "знання заради діяльності" і включав до неї етику, економіку і політику, а поетичної — "знання заради творчості", тобто поетику, риторику, мистецтво.

Розуміння предмета філософії як "науки наук" зберігалося впродовж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст. видатний французький філософ і математик Р. Декарт стверджував: "Уся філософія подібна до дерева, коріння якого — метафізика, стовбур — фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура, — всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки й етики". Великий учений І. Ньютон свій твір з механіки назвав "Математичними началами натуральної філософії" (1687), К. Лінней — з основ ботаніки — "Філософією ботаніки" (175Ї), а Ж.-Б. Ламарк — з біології — "Філософією зоології" (1809).

Поступово від філософії відгалужувалися і набували відносної самостійності такі науки, як механіка земних і небесних тіл, астрономія, математика, фізика, біологія та ін. Одночасно самовизначалась і сама філософія. Вже у стоїків (IV ст. до н. е.) філософія починалася з логіки, а етика вважалась головним ученням щодо осмислення долі людей та їх ставлення до вічного і нескінченного світу. Основоположник німецької класичної філософії І. Кант розумів філософію як вчення про єдність істини, добра і краси, а провідна постать цієї філософії Г. Гегель — як систему діалектичної логіки, філософії природи і філософії духу, під якою віп розумів комплекс філософських вчень про державу і право, всесвітню історію, мистецтво, релігію і саму філософію. Представник матеріалістичного напряму в німецькій філософії Л. Фейербах вважав єдиним, універсальним і вищим предметом філософії вчення про людину, а основоположники марксистської філософії К. Маркс і Ф. Енгельс доводили, що предметом філософії є найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості людей.

Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка — цс вчення про вічне. Упродовж всієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об'єкт її вивчення невичерпний. Він реалізується у предметі, який включає:

• онтологію — вчення про буття;

• гносеологію — вчення про пізнання;

• аксіологію — вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язки різних цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами та змістом особистості;

• методологію — вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності;

• логіку — вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;

• соціальну філософію — вчення про суспільство та особистість;

• етику — вчення про мораль як форму суспільної свідомості;

• естетику — вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості — недосконалості, прекрасного — негідного, трагічного — комічного та її художньої діяльності;

• філософські питання науки взагалі та окремих наук.

Отже, філософія — це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система її узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об'єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову творчість. Філософська думка є науково-теоретичною і духовно-практичною думкою про вічне. Об'єкт філософського осмислення залишається, він існує завжди. Разом з тим філософська думка постійно відображає потреби часу, впливає на уми і серця сучасників. Численні напрями, течії та школи у філософії є спадкоємцями її предмета. Вплив філософії на життєдіяльність людини і суспільства виявляється в її функціях.

Функції філософії.Предмет і специфіку філософії не можна розкрити достатньою мірою повно, не порушуючи питання про її функції, серед яких слід зазначити такі, :

Світоглядна функція, яка пов'язана з абстрактно, -· теоретичним, понятійним поясненням світу, на відміну від усіх інших видів і рівнів світогляду (релігійного, буденного, міфологічного).

Методологічна функція полягає в тому, що філософія· виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.

Прогностична функція філософії - формулювання в її· рамках гіпотез про загальні тенденції розвитку матерії і свідомості, людини і світу. При цьому міра вірогідності прогнозу буде тим вище, чим більше філософія спирається на науку.

Функція філософії як школи теоретичного мислення і мудрості. Особливо це стосується вивчення· історії філософії.

Критична функція філософії. Принцип "піддай усе· сумніву", з часів античності що проповідує багатьма філософами, свідчить про важливість критичного підходу і наявність певної долі скепсису по відношенню до існуючого знання і соціокультурних цінностей. Він грає антидогматичну роль в їх розвитку. .

З критичною функцією філософії тісно пов'язана і її· аксиологическая функція (від греч. axios - цінний). Будь-яка філософська система містить в собі момент оцінки досліджуваного об'єкту з точки зору самих різних цінностей: соціальних, моральних, естетичних, ідеологічних. Особливо гостро ця функція проявляється в перехідні періоди громадського розвитку, коли виникає проблема вибору шляху руху і встає питання, що слід відкинути, а що зберегти із старих цінностей.

Соціальна функція філософії : філософія покликана· виконати двоєдине завдання - пояснювати соціальне буття і сприяти його матеріальній і духовній зміні. При цьому слід пам'ятати, що в громадському житті соціальні зміни, експерименти і реформи мають особливу цінність і значення. Тому перш ніж намагатися змінити соціальний світ, треба заздалегідь його добре пояснити. Саме філософії належить прерогатива в розробці усеосяжних концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства.

З соціальною функцією тісно пов'язана функція· філософії, яку називають гуманітарною. Філософія повинна грати адаптаційну і життєствердну роль для кожного індивіда, сприяти формуванню гуманістичних цінностей і ідеалів, затвердженню позитивного сенсу і мети життя. Вона, таким чином, покликана здійснювати функцію інтелектуальної терапії, яка особливо важлива в періоди нестабільного стану суспільства, коли людське існування знаходиться в "пограничній ситуації", і кожен повинен робити свій вибір.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.