Сексуальна революція у США

Із дехристиянізацією США відбувалася й сексуальна революція, відгомін якої чути й сьогодні. Газета "Нью-Йорк пост" розповіла, що серед учнів однієї з початкових шкіл Вашингтона, головним чином серед десяти-одинадцятирічних дівчаток, популярна зовсім не дитяча гра. Вони нанизують на руки десятки різнокольорових гумових кілець, які називають "сексуальними браслетами", — дюжину їх можна купити в магазинах дрібниць за долар. Юні леді придумали для кожного кольору кільця своє значення. Чорний — статеві зносини, синій — оральний секс, білий — поцілунок з представником тієї самої статі, зелений — секс на пленері тощо. Певні відтінки означають певні сексуальні позиції. І це лише початок. Далі — гра, що має назву "Snap!" ("Зірви!"). Якщо хлопчик зірве якийсь браслет, то залежно від кольору отримає від його власниці "купон" на здійснення відповідного сексуального акту. Це захоплення поширюється зі швидкістю епідемії — від однієї подружки до іншої, і ось уже вся школа заражена[119].

Такі плоди культурної революції у ще не так давно пуританській країні США, де цнотливість дівчини, її скромність надзвичайно цінувалися суспільством.

Пік сексуальної революції у США і Західній Європі припав на 50—60-і роки. У 1953 р. вийшов у світ порнографічний журнал "Плейбой". Його видавець Г'ю Гефнер спочатку не мав надій на успіх у пуританській Америці. Однак невдовзі став одним із найбагатших у США, а його ім'я потрапило до списку найвпливовіших людей ХХ століття. Незабаром Америка була наводнена журналами і газетами такого типу. Сексуальну революцію підтримали майже всі найвпливовіші засоби масової інформації США та Європи. Американцям і європейцям нав'язувалася думка, що "свобода сексу" — це те головне, що потрібно сучасній людині, а ті, хто сповідує принципи християнської етики, — ретрогради, які не розуміють усіх радостей життя.

Порно- і секс-бізнес стали потужними галузями економіки Заходу. Крім будинків розпусти і сутенерських організацій, з'явилися тисячі секс-шопів, магазинів порнографії, секс-кінотеатрів. У середині 80-х років вартість порнопродукції в США становила 7 млрд доларів[120].

Особливою сферою порнографії стала дитяча. До дитячого порнобізнесу в США щороку залучають 600 тис. дітей віком від 3 до 18 років, а загальна сума прибутків від нього — 2—3 млрд доларів[121].

Порнографічні ділки створили сотні порнографічних телеканалів, їхніми офіційними передплатниками стали понад 2 млн американців.

Сексуальна революція звільнила західний світ від "християнських забобонів", надала повну свободу для розпусти й содомітства. Після двох тисячоліть християнської етики сучасне населення США і Західної Європи у стосунках чоловіка і жінки повернулися до первісного стану з раннім статевим життям і зґвалтуваннями. Серед молоді зґвалтування — масове явище. Із 500 тис. жінок, яких щорічно ґвалтують у США, 75 % — дівчатка й дівчата до 21 року. З початку сексуальної революції і до 80-х років коефіцієнт зґвалтувань (кількість зґвалтувань на тисячу жінок) у США зріс у сім разів[122].

Для молодих американців "статеве виховання" починається з перегляду порнофільмів, у яких "ролі виконують" накачані наркотиками та спеціальними препаратами "актори". Дехто робить спроби повторити побачене на екрані. До 15—16 років багато юнаків і дівчат мають такий сексуальний досвід, що їх уже не задовольняють традиційні форми сексу, їх тягне до різних збочень. Багато з них до 20 років змінюють сексуальну орієнтацію — стають гомосексуалістами чи бісексуалами (які бажають займатися сексом з обома статями). Мільйони дівчат, щоб займатися сексом без проблем, стерилізуються і вже ніколи не матимуть дітей.

У 25—30 років багато чоловіків стають імпотентами і збоченцями, а значна частина жінок — мастурбантами, які отримують сексуальне задоволення за допомогою штучних пристроїв, куплених у секс-шопах. Західні психіатри розповідають про явище, яке вони називають "симптомом повії". Суть його в тому, що частині жінок у країнах Заходу з дитинства прищеплюють думку, що вони можуть мати багато партнерів у сексі, постійно змінювати чоловіків (так чинять, безумовно, не всі). Це призводить до притуплення статевих почуттів, і, наприклад, наркоманки для задоволення шукають щоразу гостріші сексуальні розваги. На чоловіків вони дивляться як справжні повії. Нормальне сімейне життя їм недоступне. Інтереси сім'ї, дітей, чоловіка відходять на задній план, на передньому плані — зацикленість на власних сексуальних переживаннях. Негаразди з пошуком ідеального партнера вони компенсують мастурбацією.

Проституція у США зростає. Багато дівчаток з 13—15 років через "свободу сексуального життя", зведення статевого почуття до статевого акту втрачають здатність до справжньої насолоди глибиною і багатством стосунків чоловіка і жінки. Для них кохання майже не існує, замість нього — стандартні стереотипи, де панує цинізм і розчарування. Вони позбавлені можливості любити. Їхнє життя сіре й невиразне.

Одним із жахливих наслідків сексуальної революції стало поширення содомізму — тяжкого злочину перед природою людини. У 1948 році, за даними доповіді доктора Альфреда Кінсі (який сам був содомітом), 10 % американських чоловіків і жінок у віці 16—55 років були гомосексуалістами чи лесбіянками, а 37 % чоловіків мали нахил до гомосексуалізму[123]. Содомізм у християнський етиці розглядається як смертний гріх. Содомітів прирікали на страшну смерть. У Німеччині XV—XVI столітті, наприклад, лесбіянок і гомосексуалістів віддавали на поживу звірам чи спалювали на вогнищі[124].

Водночас із сексуальною революцією у США розгорнулася боротьба представників сексуальних меншин за свої права, яка дала перші плоди в 60-х роках. Американці завжди були негативно налаштовані проти гомосексуалістів. У 1610 році штат Вірджинія, який на той час був частиною Британської імперії, ухвалив перший в історії США закон, спрямований проти гомосексуалістів.

У ХХ столітті обставини почали змінюватися, і вже 1924 року було створено першу організацію, що захищала права сексуальних меншин, а через 31 рік, в 1955 році, — першу організацію лесбіянок. У 1950 році американський сенат ухвалив законодавчий акт, який рекомендував не брати на державну службу представників секс-меншин. Сенат постановив провести розслідування з метою виявлення геїв і лесбіянок, що перебувають на державній службі, й звільнити їх. Через три роки президент США Дуайт Ейзенхауер прийняв рішення про звільнення з державної служби співробітників нетрадиційної орієнтації. В цей час у США побачив світ перший журнал для гомосексуалістів. У 1957 році Союз громадянських прав постановив, що закони, спрямовані проти секс-меншин, є конституційними.

У 1961 році вперше мером міста було обрано гомосексуаліста, а через рік у штаті Іллінойс скасовано законодавчий акт, згідно з яким статевий акт між двома чоловіками вважався карним злочином. У 1965 році відбулася перша в історії демонстрація геїв і лесбіянок у Вашингтоні, а через два роки суд штату Нью-Джерсі ухвалив рішення, згідно з яким геям і лесбіянкам дозволялося працювати в магазинах. Ще через два роки в Нью-Йорку почала виходити газета для секс-меншин.

70-ті роки були революційними в історії США, які з кожним роком дедалі більше ставали "голубими". Уніталіаристська церква дала можливість представникам секс-меншин обіймали посади в церковній ієрархії, а в Голлівуді було знято фільм про життя геїв. У 1971 році президентська комісія з реформи кримінального права рекомендувала штатам вилучити з карного законодавства положення, спрямовані проти гомосексуалістів, і уже через рік в американському телешоу з'явився позитивний герой гей.

У 1974 році вперше в історії США неприхованого гомосексуаліста було обрано до вищого органу влади штату, а компанія АТ&Т стала здійснювати щодо секс-меншин політику рівних можливостей. Тоді ж медичні працівники Австралії та Нової Зеландії вилучили гомосексуалізм зі списку психічних захворювань, у Нідерландах було скасовано дискримінаційні правила при вступі представників секс-меншин на військову службу.

1975 року медична асоціація США рекомендувала органам влади визнати право сексуальних меншин на укладення одностатевих шлюбів, а через рік, під час президентської виборчої кампанії, політики заговорили про необхідність захисту прав секс-меншин. У 1984 році вже Європарламент прийняв резолюцію на захист прав геїв та лесбіянок, а у 1986 році актор Вільям Харт, який зіграв роль гомосексуаліста у фільмі "Поцілунок жінки-павука", отримав "Оскара". Ще раніше Ванесса Редгрейв була удостоєна цієї нагороди за виконання ролі лесбіянки у фільмі "Бостонці".

У 1988 році Джорджтаунський університет після семирічних судових дебатів дав згоду на проживання представників сексуальних меншин у студентському містечку, і того ж року вперше в американській церкві вінчали одностатеву пару. А через рік одна з американських телекомпаній випустила фільм, в якому був епізод, що зображував двох чоловіків в ліжку, і змушена була заплатити штраф у 500 тис. доларів.

1990-ті роки пройшли під знаком розширення свобод секс-меншин у США та в інших країнах. Так, у 1990 році було скасовано положення, яке забороняло переселення до США представників сексуальних меншин як біженців. У 1992 році уперше до парламенту від штату Массачусетс було обрано транссексуала. Це єдиний випадок в історії США.

У 1993 році Міжнародну асоціацію гомосексуалістів і лесбіянок було включено до організацій, акредитованих при ООН. Адміністрація США дозволила представникам секс-меншин служити у збройних силах. Того самого року в Росії президент Б. Єльцин скасував норму кримінального права, яка визначала гомосексуальні статеві акти як злочин. Аналогічне рішення було ухвалено в Китаї в 1992 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) вилучила гомосексуалізм зі списку захворювань.

У 1994 році уперше представник секс-меншин став членом Верховного суду США. А через рік ООН внесла до переліку порушення основних прав людини порушення прав сексуальних меншин. У США секс-меншинам дозволено працювати із секретною інформацією.

У 1996 році Європарламент ухвалив рішення, яким забороняються всі види дискримінації гомосексуалістів у всіх країнах Європейського Союзу, а в США права одностатевих пар прирівнюються до прав, які мають звичайні сімейні пари.

У 2002 році Європейський суд з прав людини висловився за реєстрацію шлюбів транссексуалів, а Американська академія педіатрії надрукувала доповідь, у якій схвалюються усиновлення чи удочеріння дітей сім'ями, в яких обидва партнери є представниками сексуальних меншин.

Ось так надзвичайно оперативно секс-меншини завоювали не лише Америку, Росію чи Китай, а й Європейський Союз. Усе це має давні традиції фарисейської цивілізації.

Істотну роль у пропаганді сексуальної революції відіграють мас-медіа. І першість тут, звісно, належить США, де створено Національну асоціацію журналістів нетрадиційної орієнтації. Ось що сказав колегам про прийом на честь десятої річниці цієї асоціації кореспондент газети "Таймс" Річард Берк: "Три чверті людей, які вирішують, що поставити на першу шпальту нашої газети, виявилися гомосексуалістами"[125].

Що таке гомосексуальність — аморальна розпуста чи цілком моральний і законний спосіб життя? На це запитання відповідає доктор Чарльз Сокарідес, автор багатьох книг, лауреат премії Асоціації психоаналітиків Британського товариства охорони здоров'я, який вивчав гомосексуальність упродовж сорока років. Третина його пацієнтів, пройшовши курс лікування, повернулася до нормального життя, одружилася й народила дітей. Чарльз Сокарідес розкриває, яким чином культурна революція перетворила патологію на норму життя. Він пише: "Активісти не стали розмінюватися на дрібниці. Вони почали опрацювання світових — не національних! — учених у галузі психології і зуміли нейтралізувати їх цілковитим переосмисленням терміна "гомосексуальність". У 1972—1973 рр. вони ініціювали перевибори керівних органів Американської психіатричної асоціації і за допомогою маневрів та інтриг буквально за ніч "зцілили" гомосексуальність як явище. Асоціація, за їхнім намовлянням, заявила, що потяг до осіб однієї статі не протиприродний. Це лише індивідуальна особливість — така ж нейтральна, як, скажімо, ліворукість. Тих, хто не погодився з цим політичним переосмисленням, невдовзі змусили замовкнути, вдавшись до адміністративних заходів. Наші лекції відмінялися без попереджень, наші дослідження і статті без пояснення не друкувалися у наукових журналах. А в суспільстві тим часом відбувалися набагато серйозніші речі.

Теле- і кінопродюсери розпочали знімати фільми, які пропагували гомосексуалізм як норму життя. "Голубий" журнал повчав Голлівуд, що і як потрібно знімати. Видавці перестали брати рукописи, в яких був хоча б натяк на заперечення гомосексуальної революції. Геї і лесбіянки керували сексуальним вихованням у школах, укорінювалися у деканатах та університетських радах. Законодавчі збори штатів скасовували закони, що проголошували содомію злочином"[126].

Багато людей в Україні вважають, що рух за права гомосексуалістів є прообразом руху третього тисячоліття за громадянські права. Але вони глибоко помиляються, тому що не беруть до уваги істотну особливість: у боротьбі за громадянські права слід спиратися на Біблію, закони природи й етики.

У "Листі з бірмінгемської в'язниці" Мартін Лютер Кінг писав: "Справедливий закон — той, що придуманий людьми і відповідає етичному чи Божому закону. А несправедливий закон — той, що суперечить закону етичному. Якщо скористатися термінологією Фоми Аквінського, несправедливий закон — це закон, не закорінений у вічному й природному законі"[127]. Сучасні закони про гомосексуальність не відповідають "Божому закону", вони "не закорінені у вічному й природному законі". За визначенням доктора Кінга, ці закони несправедливі й суперечать етиці. Християни ніколи не приймуть їх, оскільки вони не слугуватимуть об'єднанню суспільства.

Єдиний спосіб, за допомогою якого рух за права гомосексуалістів може змусити суспільство прийняти гомосексуальність як норму життя, — попередня дехристиянізація цього суспільства. І не можна не визнати, що багато вже на цьому шляху зроблено.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Критична теорія	\|	Пропаганда насильства й ситуативна етика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.