Загальні джерела міжнародного економічного права

До кола загальних джерел МЕП прийнято відносити:

1)загальні принципи права;

2)міжнародний звичай;

3)міжнародні договори ;

4)рішення міжурядових міжнародних організацій або конференцій.

1). Загальні принципи права.Відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, є джерелом міжнародного права.

Види загальних принципів:

1. внутрішньодержавні принципи права – йдеться про технічні принципи, про юридичну логіку або фундаментальні принципи, без яких правопорядок не зміг би існувати.

2. загальні (або загальновизнані) принципи міжнародного права - вони є виразом специфічної функції міжнародного правопорядку, яка полягає у сприянні миру та розвитку, а тому підтримують міжнародний правопорядок, створюючи для нього необхідні передумови.

Вважається, що більшість загальновизнаних принципів міжнародного права закріплено в Статуті ООН, в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. і в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. Разом із тим, стверджується, що не існує повністю авторитетного, вичерпного і точного переліку основних принципів міжнародного права.

Спираючись на зазначені вище документи, більшість фахівців з міжнародного публічного права наводить такий перелік цих принципів:

1. незастосування сили або погрози силою;

2. суверенної рівності держав;

3. рівноправності і самовизначення народів;

4. невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави;

5. співробітництва держав;

6. сумлінного виконання зобов'язань, узятих відповідно до Статуту ООН;

7. мирного вирішення міжнародних спорів;

8. непорушності кордонів;

9. поваги прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань;

10. територіальної цілісності держав.

1. Незастосування сили або погрози силою.

Міжнародному праву відомі лише два випадки правомірного застосування сили:

— з метою самозахисту (ст. 51 Статуту ООН) та

— за рішенням Ради Безпеки ООН (статті 39 та 42 Статуту)
У випадках загрози миру, порушення миру або акту агресії.

2. Суверенна рівність держав. Всі держави, відповідно до цього принципу, мають право вільно вибирати форму організації зовнішньоекономічних зв'язків та брати участь у міжнародних економічних організаціях.

3. Невтручання у внутрішні справи. Взагалі під втручанням розуміють будь-які заходи держав або міжнародних організацій, за допомогою яких останні намагаються перешкодити суб'єкту міжнародного права вирішувати справи, які належать до його внутрішньої компетенції. Видами прямого економічного втручання вважаються, наприклад, економічна блокада або відмова від здійснення великих програм економічної допомоги як засіб підкорення інших держав власним інтересам. Видами непрямого економічного втручання можуть бути визнані певні дії, які здійснюються особами або організаціями, що підконтрольні іншій державі.

4. Співробітництво. Нормативний зміст цього принципу у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. викладено так: «Держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей у їх політичних, економічних і соціальних системах, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру та безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів і міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації, яка має підґрунтям такі відмінності».

5. Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань. Нормативний зміст цього принципу сформульовано у Декларації принципів Заключного акта НБСЄ 1975 р. і передбачає, що держави—учасниці погодились «сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом, як ті, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і ті, що випливають із договорів чи інших угод, які відповідають вимогам міжнародного права і учасниками яких вони є». Для визначення юридичного змісту «сумлінності виконання міжнародних зобов'язань» використовується розділ «Застосування договорів» (статті 28—30) та «Тлумачення договорів» (статті 31—33) Віденської конвенції 1969 р. про право договорів.

6. Мирне вирішення спорів. За Декларацією 1970 р. та згідно із Заключним актом НБСЄ до нормативного змісту даного принципу належать такі зобов'язання держав:

— використовувати всі зусилля для того, щоб у найкоротший термін дійти до справедливого рішення, заснованого на міжнародному праві;

— продовжувати шукати взаємно узгоджені шляхи мирного врегулювання спору;

— у тих випадках, коли спір не вдається вирішити, утримуватись від будь-яких дій, які можуть погіршити становище до такого ступеня, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру та безпеки, що зробить мирне врегулювання спору ще більш важким.

2). Міжнародно-правові звичаї .Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН визначає міжнародний звичай «як доказ загальної практики, прийнятої як правова норма».

3). Міжнародний економічний договір.Міжнародний економічний договір - це добровільна угода між двома або кількома державами, міжнародними організаціями, відповідно до якої встановлюються, змінюються або припиняються їхні взаємні права та обов'язки.

4). Рішення міжурядових міжнародних організацій або конференцій. В МЕП існує велика кількість так званих рекомендаційних норм, створених під егідою цих організацій. Так, тільки в процесі роботи ЮНКТАД-І (23.03.1964—16.06.1964 р.) було прийнято близько 60 резолюцій з питань торгівлі сировинними товарами, готовими виробами, фінансування розвитку торгівлі тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття , класифікація та система джерел міжнародного економічного права.	\|	Спеціальні джерела міжнародного економічного права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.