Забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Порядок укладання міжнародного економічного договору

Підставою для виникнення відносин між державами, міжнародними організаціями є укладення між ними різних міжнародних договорів (угод). Вони мають величезне значення у справі організації міжнародного співробітництва, виступають важливим джерелом міжнародного права і засобом формування мирних відносин між державами, націями незалежно від відмінностей державного чи суспільного устрою.

23 травня 1969 року була підписна (набрала чинності 27.01.1980 р.) Віденська Конвенція про право міжнародних договорів, яка регламентує широкий спектер питань, пов'язаних з укладенням, набранням чинності, застосування міжнародних договорів та інших питань.

Здійснюючи підготовчу роботу щодо укладення договорів, слід передусім з'ясувати інтереси сторін, щоб потім чітко їх відбити у змісті контракту.

Як правило, в укладенні договорів беруть участь дві сторони:

- Оферент (сторона, яка виступає з пропозицією укласти договір);

- Акцептант (сторона, яка повинна дати згоду на укладення договору).

При укладанні договору про зовнішньоекономічну діяльність слід дотримуватись встановлених законодавством вимог, інакше договори будуть вважатися недійсними. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” суб”єкти насамперед повинні бути здатними укладати такий договір. При складанні його тексту вони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій.

Зовнішньоекономічний договір укладається в письмовій формі (якщо інше не передбачене законодавством або міжнародним договором України), підписує договір особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено на це відповідним документом, виданим за підписом керівника.

Однією із особливостей міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм.

Всі суб'єкти міжнародних економічних відносин відповідно до нього повинні виконувати вимоги міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, а також ті конкретні зобов'язання, що випливають із відповідних договорів. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов'язань є правопорушенням, тобто міжнародним деліктом, який потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб певним чином зреагувати на такий факт. Норми багатьох міжнародно-правових актів спрямовані на правове забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічних договорів.

Так, у главі шостій Статуту 00Н передбачені мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх шляхом дипломатичних переговорів, обстежень, посередництва, примирення, арбітражного або судового розгляду, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами (держави самостійно обирають засоби вирішення спорів).

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої або заохочувати використання економічних, політичних або яких-небудь інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення її суверенних прав або отримання із цього якої-небудь вигоди.

Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем (ст. 45—52) і покупцем (ст. 61— 65). Наприклад, відповідно до ст. 45 цієї Конвенції, якщо продавець не виконає яких-небудь своїх зобов'язань щодо договору або вказаної Конвенції, покупець може здійснити ряд прав, передбачених нею (замінити товар, заявити про розторгнення договору, відмовитися від приймання товару). У даній Конвенції також передбачені відповідні засоби захисту і у разі порушення договору з боку покупця

Аналіз багатьох міжнародно-правових документів дає можливість зробити висновок, що до засобів, які найчастіше використовуються при розв'язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному Арбітражі та у Міжнародному Суді, а також Суді Європейського Економічного Співтовариства.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками.Як свідчить практика, ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на основі взаємної поваги суверенітету сторін,їх рівності, сприяння зміцненню миру.

При посередництвіу розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва прийнято називати особистим посередництвом.

У ряді випадків для розв'язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.

Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є також одним із мирних засобів їх розв'язання. Цей спосіб відомий ще з часів Древньої Греції та Древнього Єгипту, де широко використовувався третейський арбітражний розгляд спорів.

Нині арбітражне вирішення міжнародних економічних, спорів широко використовується у практиці міжнародного співробітництва та передбачений рядом міжнародно-правових документів, серед яких можна назвати Гаагську конвенцію про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 р., Загальний акт про мирне розв'язання міжнародних спорів 1928 р., Статут 00Н, статути регіональних, міжнародних організацій, Зразкові правила арбітражного, процесу 1958 р., арбітражні договори та інші угоди міжокремимикраїнами.

У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, який покликаний розглядати спори між країнами — членами ЄЕС. Крім того, до компетенції цього Суду входить встановлення відповідності законів країн-членів положенням Договору про Європейське Економічне Співтовариство. Рішення цього Суду є обов'язковими для країн — членів ЄЕС, і їх виконання забезпечується, при необхідності, примусовим способом.

Для розв'язання міждержавних економічних спорів між державами — учасницями Співдружності незалежних держав 6 липня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний Суд Співдружності незалежних держав (Туркменистан і Україна цієї Угоди не підписали).

До компетенції Економічного Суду СНД відноситься розгляд міждержавних економічних спорів, що виникають при виконанні економічних зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав, Ради глав урядів Співдружності та інших її інститутів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види міжнародних економічних договорів	\|	Поняття суб'єктів міжнародного економічного права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.