Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ВИДИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ В РІЗНИХ ТИПАХ ДОСЛІДЖЕННЯ

Таблиця

Спостереження Тип дослідження
розвідувальне описове аналітичне
Включене Невключене Вільне Стандартизоване Систематичне Разове Контрольоване Неконтрольоване Лабораторне Польове Суцільне Часткове   + +     +   +   +   + + + + + + + + + +   +   + +   + +   +   +   +  

Примітка. Знаком «+» помічено види спостереження, що їх доцільно застосовувати в цьому дослідженні.

слід зважати на те, що спостерігач досліджує соціальну спільноту, до якої належить і сам, часткою якої він є і від якої залежить. І тут не можна позбутися автоморфізму, тобто спроби тлумачити поведінку і дію інших людей через своє власне сприйняття, крізь призму власного «я», позбутися певного емоційного забарвлення, впливу власного досвіду. Тому однією з найголовніших вимог до спостерігача є об’єктивність.

Він має дотримуватися таких правил:

· не втручатися, не допускати будь-яких власних дій щодо явища, яке вивчається, щоб не спотворити природного перебігу подій;

· проводити спостереження завжди цілеспрямовано, тобто заздалегідь визначати його мету, форми і засоби здійснення;

· забезпечувати своєчасний запис результатів спостереження (протокол, картка, таблиця спостереження). Запис має бути таким, щоб згодом можна було аналізувати та обробляти зафіксовану інформацію.

Вадою методу спостереження є його велика трудоємкість.

Дослідження ускладнюється й неможливістю повторення ситуації. Соціальні явища і процеси незворотні, їх не можна знову повторити, щоб дослідник міг перевірити та зафіксувати моменти, котрі його цікавлять.

Використання спостереження обмежується часом здійснення події. Тому фіксують лише ті події, що мали місце в момент спостереження. Багато подій залишається непоміченими.

Окрім того, спостереженням фіксуються лише факти реальної поведінки людини. Хоч про людину судять за її діями, але в діях людини за певних обставин виявляється лише частина її внутріш­нього світу, решта прихована і виявлятиметься за інших обставин. Для того щоб мати повне уявлення про людину, потрібно дуже довго спостерігати за її поведінкою в різних ситуаціях. А це не завжди можливо. У зв’язку із цим раціональніше застосувати метод опитування.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.Застосування соціологічного спостереження має три особливості:• воно зазвичай застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т. д.;

• його специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкретними деталями, живі, безпосередні відчуття про об'єкт, що досліджується, а не в їх спогадах і інтерпретації;

• спостереження дає можливість одержати дані незалежно як від вміння респондента описати словами свою поведінку, так і від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.

В соціологічній літературі можна зустріти різну класифікацію спостережень. Спеціалісти виділяють як суттєві такі їх види:

• включене (формалізоване) спостереження (спостереження зсередини), коли спостерігач стає повноправним учасником групи, яку він спостерігає.

Перевага такого спостереження полягає в тому, що воно дає можливість розкрити приховані для зовнішнього ока сторони об'єкта, що досліджується. Разом з тим, йому притаманні певні негативні моменти: 1) спостерігач, адаптуючись до групи, яку він спостерігає, сам починає реагувати у відповідності з її стандартами, втрачаючи тим самим об'єктивний кут зору; 2) дуже важко знайти виконавця цього методу;

• невключене (неформалізоване) спостереження — це спостереження ззовні, коли дослідник не стає рівноправним учасником спостережної групи. Невключене спостереження значно простіше, але воно дає в деякому сенсі більш поверхову інформацію, ніж включене. В ньому відсутній ефект самоспостереження дослідника.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження: 1) не стандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні і 2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмету і процедури спостереження.

Можлива також класифікація спостереження, виходячи з тих або інших особливостей його організації:

• лабораторне спостереження, коли об'єктом спостереження є більш або менш наближена до реальності модель;

• польове спостереження, коли об'єктом спостереження є реальний соціальний процес, той або інший аспект соціальної дійсності.

Спостереження бувають систематичні, які проводяться за заздалегідь суворо розробленим планом вивчення об'єкта протягом певного часу, і несистематичними (короткочасовими), коли вони проводяться іншими способами (із документів, за допомогою опитувань і т. д.). Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Спостереження називається надійним якщо, будучи повтореним в тих же умовах з тим же об'єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється — первинним спостережувачем або будь-яким іншим.

Спостереження (спостережувальна процедура, результати спостереження) називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження. З метою одержання об'єктивної інформації про явище, соціальний факт, що вивчаються, використовуються такі способи контролю: 1)спостереження за спостереженням; 2) контроль іншими методами; 3) звернення до повторного спостереження; 4) виключення із списків оціночних термінів і т. п.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

В. Соціологічний експеримент

До спостереження умовно можна віднести експеримент — загальнонауковий метод здобуття (в умовах, що контролюються й управляються) певних знань про причинно-наслідкові відносини між явищами і процесами соціальної дійсності для перевірки гіпотез щодо цих зв’язків. Дослідник створює певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами у природному перебігу подій, фіксує їх відповідність чи невід­повідність власним передбаченням, гіпотезам.

Соціальні експерименти за характером об’єкта і предмета дослідження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні тощо. Особливе міс­це серед них посідає соціальний експеримент.

Соціальний експеримент спрямовано на перевірку причинно-наслідкових зв’язків між параметрами різних сфер, видів, аспектів діяльності з метою виявлення закономірностей, що зумовлюють діяльність соціального суб’єкта в цілому.

Усі інші перелічені різновиди експерименту спрямовані на перевірку ймовірнісних залежностей усередині певної соціальної сфери. Так, економічний експеримент може здійснюватися для виявлення залежності між продуктивністю праці та формами її організації, продуктивністю праці та умовами її тощо.

Соціальний експеримент у соціології — метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов. Крім того, соціальний експеримент як ефективний метод вивчення соціальних явищ використовують у соціологічному дослідженні для розробки робочих гіпотез. Як дослідно-перетворювальна діяльність експеримент є формою практики і ґрунтується на розробці певної гіпотетичної моделі досліджуваного явища. Проте специфіка соціальних явищ обмежує можливості експериментального методу. Складність, багатофакторність соціальних процесів, неможливість формалізованого їх опису, ціннісно-системний характер залежностей, детермінованість дій людини її психікою — усе це ускладнює емпіричне виявлення і доказовість причинних залежностей, а отже, і побудову гіпотетичної моделі певного явища. Реальний соціальний експеримент часто не можна здійснити з економічних, політичних, етичних та інших міркувань. Більшість важливих соціальних ситуацій не може бути створено на бажання дослідника, оскільки до реально існуючих людей не можна застосувати причинні зв’язки, реалізація яких призвела б до негативних наслідків для самих людей.

Соціальний експеримент як складова дослідження й управління має дві взаємозв’язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевірка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів і здобуття нових знань.

Соціальний експеримент включає кілька етапів:

· збирання емпіричних даних;

· визначення вихідного стану досліджуваного об’єкта;

· виявлення тенденцій його розвитку;

· розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;

· створення експериментальної ситуації;

· контроль та спостереження за перебігом експериментальної ситуації;

· визначення й аналіз підсумків експерименту;

· запровадження висновків експерименту в життя.

Позитивним у соціальному експерименті є те, що реципієнт у ньому посідає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко перед­бачувати їхній вплив на об’єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з’ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, нагромаджувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ.

Негативним у використанні соціального експерименту є те, що навмисно створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

До операцій, які становлять експеримент, можна віднести:

• постановку і уточнення завдання і основної гіпотези;

• вибір емпіричного об'єкту, в межах якого передбачається провести експеримент;

• вироблення загального плану експериментальної і контрольної групи;

• формулювання робочих гіпотез і їх уточнення шляхом побудови операційних визначень;

• створення експериментальної ситуації через запровадження в дію гіпотетичної причини і проведення періодичних вимірювань функціонуючого об'єкта;

• аналіз результатів.

Розрізняють натурний (лабораторний, польовий) і уявний (модельний) експерименти. Кожний з них має позитивні і негативні сторони.

Проведення натурних експериментів в соціології, суспільному житті — справа далеко не проста. Вона обмежена природою соціальних об'єктів дослідження, які складаються із людей і вимагають від дослідника суворого дотримання моральних і юридичних принципів і норм, суть яких зводиться до одного: не нашкодити об'єкту дослідження. Тому більшість натурних соціологічних експериментів здійснюється на малих групах і має багато спільного з соціально-психологічними експериментами.

Уявні соціологічні експерименти розповсюджені досить широко. Практично вони присутні в кожному соціологічному дослідженні, де є методи статистичного аналізу. Уявні експерименти є основними при моделюванні соціальних процесів на ЕОМ. В цьому випадку експеримент характеризується двома групами елементів: формалізованим і неформалізованими параметрами. Формалізовані параметри представлені системою мови машини, а неформалізовані параметри — це концепції, ціннісні орієнтації людини. Вони взаємодіють з формальною стороною в діалоговому режимі.

В наш час, коли відбувається системна трансформація, здійснюється чимало експериментів. За характером об'єктів, що можуть бути об'єктами експериментів, виділяють: економічні, правові, педагогічні, політичні, демографічні, естетичні та інші.

За специфікою поставленого завдання експерименти поділяються на:

• науково-дослідні, в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить нові відомості наукового знання;

• практичні, які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах.

За характером логічної структури доказу гіпотези розрізняють експерименти:

• паралельні, в яких існують як експериментальна, так і контрольна група, і в яких доказ здійснюється на порівнянні стану двох об'єктів (експериментного і контрольного) в один і той же час. Прикладом такого експерименту можуть бути досліди професора Е. Мейо (1924 — 1936 рр.);

• послідовні, в яких контрольна група, як самостійно існуючий, поруч розташований з експериментальною групою об'єкт, відсутня. В цьому випадку одна й та ж експериментальна група виступає як контрольна, до введення імпульсу, і як експериментальна - після того, як імпульс здійснив передбачену дію.

Для виявлення ефективності експерименту доцільні його багаторазові проведення, в ході яких відпрацьовується чистота експерименту і перевіряються основні варіанти розв'язання однієї соціальної проблеми. У свій час Джон Стюарт Мілль не вважав можливим здійснення експерименту в суспільних науках. Сьогодні ми бачимо, що соціальний експеримент — це світова практика. Його основною метою є одержання нового, по можливості більш точного знання про соціальну реальність. Зміна соціальної дійсності здійснюється тут опосередково, головним чином через розвиток теорії або через підтвердження істинності окремих її положень в даних специфічних умовах.

 

Документальне оформлення соціологічного дослідження

1. Програма дослідження.

2. Робочий план дослідження.

3. Інформація

4. Інформаційна записка.

5. Аналітична записка.

6. Звіт про науково — дослідну роботу.

Організація будь-якого прикладного соціологічного дослідження передбачає розподіл функцій і здійснюється послідовно в чотири етапи:

1) розробка програми і робочого плану дослідження;

2) здійснення підготовчо-організаційних робіт;

3) збирання емпіричного матеріалу;

4) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

адзвичайно важливим є початковий етап, на якому розробляють програму, котра визначатиме загальні обриси дослідження, а також його робочий план.

В практиці соціологічних досліджень надається особливо важлива увага складанню програми досліджень. Саме з неї, а не із складання питальника (анкети) починається підготовка соціологічного дослідження. Під програмою соціологічного дослідження розуміють документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації. Розробка програми — обов'язкова умова соціологічного дослідження.

В програмі соціологічного дослідження реалізується зв'язок між:

• соціологічними методами;

• загально-соціологічною теорією та соціальними фактами, що вивчаються;

• суб'єктом та об'єктом соціологічного пізнання;

• структурними елементами, що складають програму;

• дослідницькими групами та окремими виконавцями, що взаємодіють в процесі вивчення об'єкту;

• дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьовують рекомендації соціологів.

В ній відбиваються структурна організація соціологічних знань та навичок, необхідних для проведення дослідження, закладається механізм отримання теоретичних висновків дослідження та розробки практичних рекомендацій. Якщо соціолог, приступаючи до польового дослідження, має готову програму, то і його дії, і контроль за цими діями будуть логічними, послідовними. Програма соціологічного дослідження, створює можливість оптимального зв'язку соціолога, як суб'єкта пізнання, з людьми, яких він вивчає, та має значення при аналізі та корегуванні їх дій.

Програма соціологічного дослідження складається з двох частин (розділів): методологічної та процедурної. Методологічна частина починається з опису проблемної ситуації, де відбивається важливе завдання складання програми — визначення об'єкта та предмета дослідження. Потім формулюються цілі та завдання дослідження. Не дивлячись на ілюзію суб'єктивності, мета завжди є об'єктивною, тобто тісно пов'язаною з суспільною практикою, та виражає потреби людей. Розробка системи основних та неосновних завдань забезпечує комплексний характер дослідження, чередування його теоретичних та практичних аспектів. Постановка завдань надає систематичності всьому дослідженню, дисциплінує дослідницький колектив. З метою використання єдиного понятійного апарату в програмі визначаються основні поняття, їх емпірична інтерпретація та операціоналізація, тобто відбувається їх теоретичне уточнення, знаходження їх аналогів в соціальній дійсності (емпіричних індикаторів) та засобів заміру чи фіксації індикаторів (індексів). Цей етап дослідження неможливий без попереднього визначення та системного аналізу об'єкта. Важливе місце в розробці програми дослідження займає формулювання гіпотез, які конкретизують ціль дослідження та є його головним методологічним інструментом. Окрім формулювання гіпотез програма включає вказівку способів їх підтвердження та перевірки. А тепер зупинимось більш детально на окремих структурних елементах цього розділу.

Проблема і проблемна ситуація. Ці поняття не є тотожними, хоча й щільно зв'язані між собою. Буває, що проблема є ширшою проблемної ситуації, а може бути й так, що проблемна ситуація включає декілька проблем. Проблемна ситуація може розглядатися в межах однієї проблеми, але може бути вужчою або ширшою за неї. Якщо проблема — це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівно, то проблемна ситуація - це якби квінтесенція проблеми (однієї чи декількох), конкретно визначальне протиріччя, яке підлягає емпіричному дослідженню.

Розрізняють проблеми соціальні і наукові.

Соціальна проблема — життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення. Наукова проблема - це стан "знання про незнання", коли фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Постановка наукової проблеми - це завжди вихід за межі вивченого у сферу недослідженого.

Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

• проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

• проблеми локальних територій (на рівні мікрорайона або невеликого поселення);

• проблеми, що — торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

• проблеми соціальних інститутів (сім'ї, освіти, армії, релігії і т. д.);

• проблеми цілих регіонів (західних областей України, автономної республіки Крим і т. д.);

• проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспільства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.).

Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

Об'єкт дослідження. Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання (В. А. Ядов). В широкому розумінні слова об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різні спільності, групи, організації або втягнуті у різні соціальні процеси. Саме люди є носіями певної соціальної проблеми. Визначення об'єкта соціологічного дослідження передбачає фіксацію його основних ознак:

• просторової (країна, регіон, місто, підприємство і т. д.);

• часової (період і строки проведення дослідження);

• галузевої (вид діяльності, що вивчається, — промисловість, комерція, освіта, медицина і т. д.).

Важливо також здійснити опис об'єкта дослідження як частими цілого (в цьому випадку здійснюється його функціональний аналіз) і як якогось автономного цілого, яке складається із частин (тобто проводиться аналіз внутрішньої будови об'єкта. Наприклад, студентська молодь як соціальний об'єкт може бути розглянута як цілісність, яка складається з чоловічої і жіночої статті, різних вікових груп, різного соціального походження і т. д. При аналізі об'єкта визначається хоча б приблизна величина генеральної сукупності.

Предмет дослідження - найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідно для розв'язання проблемної ситуації. Один і той же об'єкт (наприклад, студентська молодь) може вивчатися з позицій різних молодіжних проблем і, отже, передбачає багато предметів. Якщо дослідника цікавлять лише форми дозвільної діяльності студентів якогось вищого навчального закладу, тоді об'єкт дослідження — студентський колектив, а предмет — форми дозвільної діяльності. Предмет соціологічного дослідження передбачає, але, як правило, не співпадає з об'єктом. Об'єкт і предмет лише тоді можуть співпадати, якщо необхідно пізнати всю сукупність закономірностей розвитку і функціонування конкретного соціального об'єкта. Наприклад, вивчити основні закономірності формування студентства як соціальної верстви. Але це вже виходить за межі прикладного соціологічного дослідження, це компетенція спеціальної теорії.

Як і об'єкт, предмет також вимагає обмеженості в просторовому і часовому відношенні. Предмет емпіричного дослідження є частиною предмета теоретичного дослідження. Перехід від теоретичного до емпіричного, і навпаки, здійснюється за допомогою операціоналізації виділених понять.

Мета і завдання дослідження. Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з'ясовується: чи немає типового розв'язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рішень стосовно до конкретних умов.

Отже, мета — це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Для більш чіткого з'ясування мети її деталізують, і в програмі на основі мсти розробляється система основних і неосновних завдань дослідження. В якості головного може виступати як теоретичне, так і практичне завдання. Це залежить від замовлення на дослідження, але головне завдання обов'язково повинно бути центральним питанням дослідження. Отже, завдання дослідження — це сукупність конкретних цільових установок, в яких формулюються вимоги до аналізу і розв'язання проблеми, це свого роду сходинки для сходження до мети.

Звіт має бути максимально коротким і концентрувати основну увагу на висновках та рекомендаціях. У ньому доцільно подати інформацію про завдання дослідження, в які строки його було проведено, які джерела інформації було використано. Формулюючи основні результати дослідження, важливо наголосити на наявності соціальних проблем та чинників, що заважають їх роз­в’язанню. Найважливіші положення звіту мають бути проілюстровані переконливими статистичними даними, що не потребують особливих пояснень. До запропонованих заходів слід додати висновки щодо очікуваного від них економічного й соціального ефекту, означити способи контролю успішності нововведень і дати перелік служб, органів управління, відповідальних за їх здійснення.

Відправні завдання соціологічного дослідження, які багато в чому визначають його успіх, наукову і практичну значущість, вирішуються на першому, підготовчо-організаційному етапі, під час розробки програми.

Програма соціологічного дослідження — це документ, що розкриває досліджувану (проблемну) ситуацію і процедуру її вивчення, в якому всебічно обґрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Програма містить відповідно дві частини — методологічну й методичну (процедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу — його методам.

У програмі соціологічного дослідження детально розглядаються методи опрацювання й аналізу зібраної інформації.


Читайте також:

  1. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
  2. Актуальність дослідження
  3. Алгоритм дослідження кон’юктури
  4. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
  5. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
  6. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
  7. Аналітичний метод дослідження
  8. Анкета — основний інструмент дослідження
  9. Арифметичні операції в різних системах числення
  10. Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
  11. Біомаса - Кількість живої речовини на одиниці площі чи об'єму місцеперебування в момент спостереження. Визначається сумою біомаси усіх популяцій, що населяють дану екосистему.
  12. Біохімічне дослідження жовчі.




Переглядів: 2802

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ АНКЕТИ | ІЛЮСТРАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.