• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Пріоритетні напрями розвитку ВО в Україні на сучасному етапі.

1. Механізм і інструмент досягнення цілей Болонського процесу.

В Україні Болонський процес офіційно розпочався 19 травня 2005 р. з підписанням декларації на Бергенській конференції. Таким чином, Україна визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, та практичне приєднання до Болонського процесу.

Болонський процес — система ходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних система ВО Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до гою р.європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників ВНЗ до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян наєвропейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської ВШ. Нині Болонський процес — це 45 країн-учасниць, тисячі ВНЗ, студентство яких прагне інтегруватися.

Болонські реформи — процес пришвидшення гармонізації національних освітніх систем і їх поступової цілеспрямованої конвергенції.

Зближення системи ВО європейських країн не означає їх стандартизації й уніфіккації. Йдеться про "впорядковану" різноманітність. Визначено механізми для досягнення цієї мети:

■ прийняття системи зрозумілих і порівнюваних наукових ступенів;

■ прийняття системи освіти, яка початково базується на двох циклах навчання (бакалавр — магістр);

■ заснування системи кредитів (ЕСТБ);

■ спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці (використання додатку до диплома);

■ розвиток європейського співробітництва щодо контролю за якістю освіти;

■ навчання впродовж усього життя;

■ створення умов для мобільності на європейському ринку праці й освітніх послуг;

■ розвиток привабливості європейського простору ВО, перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Вважають, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до ВО європейських та інших громадян;

■ установлення тісніших зв'язківським між європейським простором ВО та європейським простором досліджень;

■ головний обов'язок університетів та урядів країн Європи — вжити всіх необхідних заходів для забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями.

Одним із заходів формування загально європейського простору ВО стало введення академічних кредитів як основа розвитку мобільності студентів.

2.Особливості організації навчального процесу у ВНЗ відповідно до Болонської декларації.

Організація навчального процесу на факультетах має здійснюватися за такими формами навчальних планів з кожної спеціальності, а саме:

а)базовим навчальним планом, спільним для всіх спеціальностей, яким користуються для визначення загальної трудомісткості роботи кожного студента;

б)індивідуальними робочими планами, які визначають спеціалізацію студента;

в)робочими планами – для формування графіка навчального процесу і розрахунків навчального навантаження ви-кладачів на рік.

Організація навчального процесу складається з чотирьох компонентів:
1) визначення форм проведення навчального процесу;

2) методичного забезпечення;

3) запису студентів на вивчення дисципліни;

4) служби академічних консультантів (тьюторів). За обов'язковістю і послідовністю засвоєння змісту освіт-ньої програми навчання дисципліни у робочому плані розподілено на три групи:

---предмети, що вивчаються обов'язково і строго послідовно;

---предмети, що вивчаються обов'язково, але не по-слідовно,

---предмети, що вивчаються за вибором студента.

Форми навчання залишаються здебільшого традиційними:

а)аудиторні заняття (лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття, групові консультації, майстер-класи);

б)позааудиторні заняття (індивідуальні консультації, самостійна робота, робота в науковій бібліотеці, навчальні й виробничі практики);

в)контроль знань (рубіжна атестація, контрольні роботи, тестування (письмове чи комп'ютерне) за розділами кур-су, звіт за курсовими роботами, колоквіуми);

г)поточна і підсумкова атестації (підсумкові тестування з дисциплін, екзамен (письмовий чи усний), захист випускної роботи, міждисциплінарний екзамен, державний екзамен).
Хоча обсяг навантаження в навчальному плані для різних дисциплін може різнитися, для студентів молодших курсів 1/3 часу потрібно відводити на аудиторну роботу, а 2/3 — на позааудиторну. Для студентів старших курсів, зокрема випускних, не менше 3/4часу, запланованого на засвоєння дисциплін, відводиться на самостійну підготовку.

Запис студентів на вивчення дисциплін відбувається в деканаті. Першокурсники до початку занять отримують у тьютора підготовлений деканатом варіант індивідуального на-вчального плану, в який вони можуть внести свої коректи-ви і подати в деканат до 10 вересня поточного року.

Студенти другого курсу і старші самі складають індиві-дуальний навчальний план у період з 20 червня по 5 липня і після внесення коректив подають його в деканат до 10 ве-ресня нового навчального року.

Навчально-методичне управління ВНЗ встановлює мінімальну кількість студентів, необхід-ну для введення дисципліни.

За успішного виконання індиві-дуального навчального плану термін навчання може бути скорочено. У разі неподання в зазначений строк індивідуального робочого плану студентові пропонується типовий робочий план відповідного курсу.

3. Роль автономії та самостійності ВНЗ.

Університетська автономія - це шлях до вільного і відповідального університету

У міжнародній практиці автономія університету ґрунтується на принципі дотримання академічних свобод. Академічні свободи – це самостійність суб’єктів навчального процесу в максимально припустимих межах, прояв паритетності у стосунках викладачів

і студентів, максимально демократична процедура навчання, право студента, а також і викладача, вибирати навчальні курси поза певним обсягом обов’язкових, право кафедри і викладача формувати зміст навчальної дисципліни, право викладачів

вибирати керівників факультету, закладу, а також самостійність ВНЗ в організації навчального процесу тощо. Рівень і характер академічних свобод і є тим показником, котрий характеризує реформи у вищій освіті будь-якої країни.

Елементи автономії:

----Науковаавтономія

----Освітня

----Адміністративна

----Фінансова

На сьогодні в Україні діє Закон «Про вищу освіту», ухвалений в січні 2002 року. В його формулюваннях «автономія та самоврядування вищого навчального закладу» реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право:

1) самостійно визначати форми навчання, форми та види організації навчального процесу;

2) приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників;

3) надавати додаткові освітні послуги;

4) самостійно розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково-виробничої діяльності;

5) створювати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії, навчальні, методичні, наукові, науково-дослідні центри та лабораторії, конструкторські та конструкторсько-

технологічні бюро, територіально відокремлені та інші структурні підрозділи;

6) здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу;

7) на підставі відповідних угод провадити спільну діяльність з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями;

8) брати участь у роботі міжнародних організацій;

9) запроваджувати власну символіку та атрибутику;

10) звертатися з ініціативою до органів управління вищою освітою про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також

брати участь у роботі над проектами щодо їх удосконалення;

11) користуватися земельними ділянками в порядку, 226 встановленому Земельним кодексом України».

Кроки до ефективного розвитку автономії ВНЗ:

1. Розробка і прийняття законодавчих актів, які нададуть легітимності процесам лібералізації системи управління вищою 229освітою, збільшення автономії ВНЗ.

2. Сприяння і стимуляція розвитку ВНЗ як активних суб’єктів ринку і пов’язане з цим засвоєння нових практик: отримання кредитів, укладання договорів з промисловими корпораціями, створення комерційних програм і дочірніх учбових закладів спільно з іншими університетами.

3. Зміцнення та розвиток європейсько-інтеграційної функції університетів, соціально-економічне заохочення інтеграції університетів в європейський освітній простір.

4. Створення і розвиток інституції організацій-посередників, яким держава (МОН України) делегує частину власних повноважень, а вищі навчальні заклади відчужують частину своєї автономії.

5. Запровадження практики незалежного оцінювання діяльності ВНЗ із залученням зарубіжних експертів, на основі якого визначати обсяги фінансування.

6. Розробка критеріїв формування рейтингів вищих навчальних закладів, що відповідатимуть світовій і європейській практиці.

4.Доступність навчання держзамовлення і перспективи обсягів і підготовки студенів.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року № 507 “Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями” встановлено, що доступ до вищої освіти регламентується умовами вступу до ВНЗ України, що є обов’язковим для ВНЗ незалежно від форми власності та підпорядкування, які акредитовані за 1-4 рівнем або отримали ліцензію за надання освітніх послуг з підготовки фахівців за спеціальністю. Всі умови вступу будуть одинакові.

До ВНЗ УКр. Приймають:

---Громадян Укр.

---Іноземців

---Осіб без громадянства, які постійно проживають на території Укр.

Громадяни Укр. Мають право на безоплатну освіту у всіх державних закладах незалежно від:

-статі

-раси

-національності

-Соціального стану

-роду та характеру знань

-світоглядних переконань

-ставлення до релігії

-віросповідання

-стану здоровя

-місця проживання

Громадянам України гарантується здобуття на конкурсній основі вищої освіти всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної форми власності за кошти державного бюджету в межах вимог державних стандартів, якщо ВО здобувається вперше.

Щодо показників державного замовлення встановлюються суспільно уповноваженим центром органів виконавчої влади у галузі економіки на підставі узгодженого поданням Міністром освіти та науки Укр. Спеціального уповноваженого у галузі праці та соц.. політики.

Одним з головних завдань модернізації ВО є усунення значних структурних невідповідностей між потребами та обсягами підготовки та перепідготовки фахівців шляхом стратегії планування розвитку пріоритетних розділів економіки.

Аналізуючи зарубіжний досвід науковці пропонують запровадження практичного ліміту для прийому студентів у ВШ, зважаючи на наукове, фінансове

Конкуренція між державними вищими навчальними закладами у питаннях набору студентів на навчання виникла у випадку зниження обсягів асигнувань із загального фонду бюджету, тому з’явилися об’єктивні передумови комерціалізації та відповідної зміни пріоритетів у переліку спеціальностей, практично всі вищі навчальні заклади І— ІV рівнів акредитації проводять прийом студентів на комерційній основі, тобто за контрактом.

Слід зазначити, що держава тривалий час залишалася першочерговим замовником на підготовку студентів та виділяла кошти на утримання й розвиток вищих закладів освіти у період переходу до ринкових умов господарювання.

Отже, розв’язання теоретичних і практичних завдань неможливе без науково-обгрунтованої методики визначення первинної потреби держави у фахівцях з певним рівнем кваліфікації – прогнозування контингенту студентів та чисельністю випускників. Все це підтер. підходів щодо організму держзамовлення, які сприятимуть забезпеченню держави фахівцями з ВО відповідно до дер. потреб.

5. Основні напрями роботи із вдосконаленням існуючих систем ВО.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Автоматизація банківської діяльності в Україні
9. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 703