Справедливість і свобода як головні сутнісні риси права.

Сутність якого-небудь явища – це його невід’ємні властивості при відсутності яких, це явище перестає бути тим, чим воно є за своєю природою.

Сутність права в історії юридичної думки розумілася по-різному, що було показано при характеристиці генезису філософії права.

Сучасні правознавці називають такі сутнісні риси права:

1. Право повинне бути втіленням справедливості і свободи.

2. Право є регулятором суспільних відносин.

3. Право є обов’язкове для виконання.

Головними сутнісними рисами права є те, що воно повинно бути втіленням справедливості і свободи.

Справедливість розуміється по-різному. У буддійському вченні про карму справедливість розглядається як доля, як неминуча оплата за здійснення у минулому та теперішньому житті. У Демокрита під справедливістю розумілась «правота», «законне діло», «виконання обов’язку». Платон давав таке визначення справедливості: «…розподільча здатність, що надає кожному своє за гідністю, здатність, завдяки якої, той хто нею володіє, переважно бере те, що здається йому справедливим; здатність підкорятися в житті закону; рівність в суспільному житті».

У сучасній філософській думці виділяють такі якості справедливості:

- важливі риси справедливості – пропорційність, рівність, об’єктивність;

- справедливість проявляється у вимогах відповідності між реальною соціальною роллю індивідів, їх груп та їх соціальним становищем, між їх правами і обов’язками, між діянням та оплатою, між трудом та винагородою, між злочином та покаранням;

- зміст справедливості як реальності виступає у трьох основних аспектах: міри оплати, міри вимоги, правомірності оцінки.

Право існує для того, щоб закріплювати і сприяти реалізації справедливості. Про те, що справедливість головна властивість права, стверджували всі прогресивні мислителі. У римському класичному праві слово «jus» означало одночасно і право, і справедливість. Одна з перших статей кодексу Юстиніана приводить таке визначення Ульпіана : «Право є втіленням добра і справедливості». Римські юристи неодноразово підкреслювали, що головною властивістю права є справедливість. У своїй діяльності вони нерідко відходили від букви закону, що буває формальним і догматичним для того, щоб розглянути справу по справедливості.

У багатьох мовах світу термін «право» має ті самі корені, що і термін «справедливість».

Правова справедливість виступає як фіксований регулятор економічної, політичної, моральної та іншої форм справедливості.

При цьому варто враховувати, що не право створює справедливість, а вимоги справедливості, зміст яких об’єктивно зумовлено, підкоряють собі волю творця права, що і надає цим вимогам справедливості формальну визначеність, обов’язковість та захищеність. Справедливість як домірність прав і обов’язків створює баланс, симетрію соціального життя. Право повинне підтримувати цей баланс, закріплюючи сумірність права й обов’язку. Одночасно це дає можливість індивідам за допомогою права захищати свою свободу.

Свобода у наслідок її особливої цінності надавати індивідам можливість задовольняти їхні різноманітні потреби, не може виростати з обмежень, тобто її першоджерелом не може бути дозвіл за принципом «менше свободи – більше свободи». Для забезпечення свободи кожного необхідне визначення і збереження меж існуючої свободи, тобто повинен діяти принцип «від невпорядкованості свободи до її впорядкованості». Таким чином, визначення меж свободи є встановлення її змістовних характеристик, чим і визначаються її межі. У цьому випадку правове визначення свободи одержує належне забезпечення, тобто право не тільки визначати межі можливості індивіда, але й представляє йому можливість зберігати, захищати, відновлювати все, що перебуває в межах його свободи. Найкраще ці межі визначає саме право як найбільш ефективний із всіх соціальних регуляторів. Треба підкреслити, що при цьому право не повинне обмежувати свободу, а надавати їй змістовне визначення. Таким чином, призначення права складається у визначення й збереженні свободи.

Справедливість і свобода зумовлені соціальними відносинами, що існують у конкретному суспільстві, відображають матеріальні і нематеріальні потреби, що виникають у цьому суспільстві на конкретному етапі його розвитку.

Насамперед, природа права зумовлюється економічними потребами, які в свою чергу зумовлюють інші потреби, а ті впливають на зміст свободи і справедливості.

Головним при співвідношенні права і потреб є те, що право по-своєму змісту ніколи не може бути вище рівня економічного розвитку суспільства.

Справедливість передбачає також соціальну рівність людей. Це означає що суб’єкти мають однакові громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права, ступінь задоволення яких має залежати від реалізації фізичної й інтелектуальної працездатності індивідів, а не від їхнього походження, раси, положення в соціальній структурі суспільства. Право повинно забезпечувати цю соціальну рівність тому, що без цього неможливо забезпечити справедливість.

Що стосується категорії свободи, то треба відмітити, що це складне поняття.

Для Монтеск’є свобода означала безпеку; для Руссо – участь у справах суспільства, у призначенні правителя завдяки чому громадяни можуть вважати, що підкорили самі собі; для Гоббса – свобода – відсутність зовнішніх перешкод руху; для Локка – право не підкоряється свободі й владі іншої людини.

Можна дати таке визначення свободи – це можливість людини максимально повно реалізувати свої матеріальні і нематеріальні потреби.

Право існує для того, щоб визначати межі цієї свободи. При цьому право існує саме для визначення таких меж, але не для довільного обмеження свободи індивідів державою владою.

У відношенні категорії свободи як невід’ємної властивості права висловлювалися багато прогресивних мислителів.

Відомі такі судження:

- «кожний може безперешкодно реалізувати свої потреби, поки він цим нікому не шкодить»;

- «ніхто не повинен збагачуватися на шкоду іншому»;

- «кожний повинен терпіти власні незручності, а не відбирати зручності в іншого»;

- «те, що обговорено між двома, не повинно шкодити третьому».

Право, визначаючи межі свободи, додає їй визначеність, змістовність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рівність, свобода, справедливість як аксіологічні аспекти права.	\|	Поняття реалізації правових норм. Механізм реалізації правових норм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.