• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття реалізації правових норм. Механізм реалізації правових норм.

Взаємозв’язок різноманітних форм реалізації права і видів правомірної поведінки особи. Поняття правомірної поведінки особи. Класифікація видів правомірної поведінки (діяльності) особи.

Форми реалізації правових норм і їх загальна характеристика: виконання, використання і застосування правових норм як особлива форма реалізації права.

Поняття реалізації правових норм. Механізм реалізації правових норм.

Тема 1. Форми реалізації права і форми правової поведінки.

Модуль ІІ. Проблеми застосування правових норм.

4. Характеристика окремих форм правомірної поведінки особи: маргінальна, конформістська, звичаєва, принципова (соціально-активна) поведінка.

Поняття реалізації права в учбовій літературі висвітлюється явно недостатньо. Здебільшого, автори зразу переходять до форм реалізації. Винятком можна вважати глави, написані Лазарєвим у підручниках «Общая теория права. Курс лекций», «Общая теория права и государства» и другие.

Але ж поняття реалізації права має цілий ряд аспектів, вимагає підходів з різних позицій і заслуговує вельми розгорнутої характеристики.

Слова «реалізація» і «реальність» мають один корінь. І право є реальністю, яка виражена зовні у притаманних йому формах. Чому ж потрібно ставити питання про реалізацію, як про деякий процес додаткового утвердження права у житті? Вся справа у тому, що право, будучи реальністю, за своєю природою, за своїм соціальним призначенням є засіб – засіб соціального регулювання, а видання правових приписів ніколи не було самоціллю.

Видаючи відповідний акт, нормотворчий орган розраховує на втілення вимог акту у суспільних відносинах і на досягнення того результату, до якого він прагне у своїй правотворчій діяльності. Без втілення правових приписів у життя норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне призначення. «Право ніщо, - говорить Л.С. Явич, - якщо його положення не знаходять своєї реалізації у діяльності людей і їх організацій, у суспільних відносинах. Неможна зрозуміти право, якщо відволікатися від механізму його реалізації у житті суспільства».

Взагалі реалізація являє процес переводу явищ у іншу якість, використання його якостей, властивостей з метою досягнення якогось результату. Стосовно права цей процес значить перевід його норм у іншу реальність, у іншу якість – якість правомірної поведінки: використання якостей права для досягнення соціального результату, що вимагається.

Розповсюджені у літературі характеристики процесу право реалізації як здійснення, втілення права у життя – взагалі правильні. Так, наприклад, Ф.А. Григор’єв і А.Д. Черкасов під реалізацією права розуміють запровадження, втілення приписів юридичних норм у життя шляхом правомірної поведінки суб’єктів суспільних відносин (державних органів, посадових осіб, громадських організацій і громадян). С.А. Комаров визначає реалізацію правових норм як «втілення їх приписів у реальній діяльності суб’єктів права, перетворення їх вимог у правомірну поведінку».

Який же реальний процес визначений такими словами, як запровадження і втілення? Більш чи менш детально розглядається питання про форми реалізації. Але є і інші питання, зокрема: які стадії проходить цей процес, коли він починається і коли закінчується, які структура та механізм цього процесу, які відмінності у реалізації різних видів норм права та іншні?

Звичною багаторічною конструкцією нашої теорії права була реалізація права у правових відносинах. Теорія правовідношення була розроблена і у галузевих дисциплінах. Теорія спиралася на апробовану нормативістську конструкцію: норма – модель правовідношення. У нормі даний ідеальний образ правовідношення. Потім, спираючись на норму і керуючись нею, суб’єкти права вступають у відносини, предначертані і врегульовані нормою (у правові відносини), набувають прав і обов’язків, несуть відповідальність за порушення.

Відповідно до цієї конструкції правовідношення розумілося як суспільне відношення, яке врегульоване правовою нормою. Учасники суспільних відносин вважались сторонами правовідносин, його суб’єктами. Зміст правового відношення визначав права і обов’язки сторін. Праву однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони. Інколи ці права і обов’язки переплітаються. Наприклад, у трудовому правовідношенні працівник має право отримати встановлену оплату праці, наймодавець зобов’язаний таку оплату здійснити. Робітник разом з тим зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки і додержуватися трудової дисципліни, а наймодавець вправі вимагати виконання обов’язків, а за їх порушення – притягти робітника до дисциплінарної відповідальності. Об’єктом правовідношення вважалась ціль, на досягнення якої спрямовано правовідношення. У наведеному прикладі таким об’єктом була трудова діяльність.

У залежності від характеру взаємовідносин суб’єктів можна виділити дві форми реалізації права через правовідносини: 1) правовідносини можуть виникати між суб’єктами, взаємозв’язок між якими заснований на формальній рівності сторін (наприклад, договори); 2) правовідносини виникають між суб’єктами, де одна сторона наділена функцією веління, має спеціальні владні повноваження. Ініціатором виникнення правовідносин можуть бути громадян, організація чи підпорядкований орган, також – владний орган. Саме ця форма реалізації права називається застосування права.

Суспільна практика і досвід правового регулювання породили відносини з невизначеним колом учасників. Реалізація норм через правовідносини – одна з ознак зарегульованості суспільних відносин. Практика правового регулювання виявила дві великих галузі, де реалізація норм йде не через правовідносини. По-перше, це галузь прав людини. По-друге, галузь застосування заборон, перш за все галузь кримінальної і адміністративної відповідальності. Реалізація норм через правовідносини і не через них – два самостійних рівноцінних шляхи застосування права.

Візьмемо питання про відмінності у реалізації різних видів норм права. Ті форми реалізації права, які в учбовій літературі прийнято називати (використання, виконання, дотримання і правозастосування), мають відношення лише до тих норм права, які безпосередньо регулюють поведінку, тобто до тих, які прямо вказують на права і обов’язки суб’єктів (містять гіпотези, диспозиції, санкції). У той же час кожна галузь права має у своєму складі і інші за своїм функціональним призначенням норми. Так, у кожній галузі права є норми, завдання яких визначити коло суб’єктів, на які розповсюджується дія норм даної галузі, тобто норми, що регламентують правосуб’єктність. Хіба ці норми реалізуються у названих вище формах? Чи норми-дефініції, норми-принципи? Зрозуміти характер реалізації подібних норм (їх називають спеціалізованими, спеціальними) можна лише з урахуванням системних зв’язків правових норм. Спеціалізовані норми як би допомагають нормам, які прямо вказують на права і обов’язки суб’єктів, у досягнення загальної мети – формування правомірної поведінки.

У цій проблемі слід врахувати і поетапність процесу право реалізації.

Уже сам процес правових норм, формування права у єдності із його зовнішніми формами є процес втілення права у життя. Хоча вряд чи варто відносити це до процесу реалізації правових норм. У той же час є точка зору, що «вихідної формою реалізації права державою є законодавствування» (В.В. Лазарєв «Общая теория права»). Думається, все ж таки, що у даному випадку мова йде про реалізацію не правових норм, а правових домагань людини і суспільства.

Якщо брати галузь права у цілому, то як ступінь у її реалізації можна розглядати встановлення кола суб’єктів на основі норм про правосуб’єктність. Результат дії норм про правосуб’єктність можна розглядати і як встановлення вихідної правової структури, яка є фундаментом формування правовідносин, які виникають вже на основі правозобов’язуючих норм. Правова структура, заснована на нормах про правосуб’єктність, також передбачає певні юридичні можливості поведінки і відповідно регулює її.

Як другий ступінь у реалізації норм галузі можна розглядати формування правової структури на основі правозобов’язуючих норм – норм, які безпосередньо регулюють поведінку суб’єктів права. Реалізація суб’єктивних юридичних прав і обов’язків правомірною поведінкою учасників правовідносин буде вже наступним кроком у цьому процесі.

У проблемі реалізації правових норм цікаве питання про те, чи входить у процес право реалізації досягнення певних соціальних результатів? В.Н. Протасов («Что и как регулирует право») вважає, що завдання реалізації права – вичерпно втілити у життя вимоги правових норм, максимально повно реалізувати можливості, надані правом. Тому теза про те, що «юриста цікавлять лише дії, яких вимагає закон», а соціально-корисний результат «виходить за рамки реалізації права», потребує уточнення. Якщо необхідність досягнення якого-небудь результату сформульована як правова вимога (у нормах права чи у нормах права і договорі), то без цього правову реалізацію такою що відбулася визнати не можна. Скажемо, якщо не дотримані нормативно-правові вимоги до якості продукції.

Реалізація норм права як процес розглядається з об’єктивного та суб’єктивного боку. З об’єктивного боку реалізація – це виконання правомірних діянь в місцях і строки, передбачені нормами права. З суб’єктивного боку – реалізація норм права показує відношення суб’єкта права показує відношення суб’єкта права до правових вимог і стан його волі в момент здійснення дій, що вимагаються правом.

Які обставини впливають на реалізацію права? Від чого залежить її ефективність? Можна спробувати виділити певні «блоки» таких чинників.

Перший блок зв’язаний з безпосереднім змістом правових приписів: ступенем їх відповідності закономірностям предмету правового регулювання, балансу соціальних інтересів, уявленням про справедливість і т.і.

Другий – наявність спеціальних юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію і захист правових норм.

Третій – досконалість системи законодавства: юридично грамотна побудова, повнота всіх необхідних елементів, ясність і доступність мови закону.

Четвертий – стан правосуддя: етичний, морально-людський рівень суддів, ступінь їх професійної підготовки, достойна матеріальна база судової діяльності, досконала система судів.

П’ятий – ступінь інформованості суб’єктів права про всі діючі правові механізми.

Шостий – стан «правового середовища»: рівень законності, правосвідомості, правової культури.

Сьомий – загальний стан соціального середовища, у якому діє правова система: економічна і політична структури суспільства.

Восьмий – ступінь ефективності законодавчої діяльності, управлінських структур держави, органів охорони правопорядку.

Важлива проблема реалізації норм – відношення людей до норм. Тут можна говорити про три можливих варіанти. Перший, самий сприятливий варіант – коли громадяни схвалюють, підтримують норму і охоче втілюють її у життя. Другий, менш сприятливий – коли громадяни відносяться до норми байдуже, норма – сама по собі, а поведінка громадян – сама по собі. Норма не втілюється у життя, але і не порушується, вона ігнорується. Третій, самий несприятливий варіант – коли громадяни настроєні проти норми, вони активно їй протистоять, а підчас і порушують. У подібних, найбільш гострих для суспільства ситуаціях невиконання норми тягне за собою відповідальність.

Реалізація права здійснюється через певний механізм.На думку Котюка В.О., «його можна зрозуміти, якщо використовувати системний, функціональний і соціологічний (діяльнісний) підходи. Елементами системного підходу є юридична надбудова і форми взаємодії правових актів, які характеризуються ознаками законності. В юридичну надбудову входять правосвідомість, норми права і акти застосування права. Вони реалізуються в правовідносинах через видання і застосування актів. Цей процес завершується станом законності і правопорядку у суспільстві. Через механізм здійснюється реалізація суб’єктивних прав і обов’язків учасників суспільних відносин».

Протасов В.Н.: Принцип дії юридичного механізму полягає у тому, що правовими засобами формується (створюється, міняється, припиняється) особлива соціальна структура – правова, яка є безпосереднім чинником правової поведінки і досягнення результатів, передбачених правом.

До механізму реалізації повинні бути віднесені, в першу чергу: 1) механізм юридичного санкціонування (охоронний механізм), що визначає вид і міру правового примусу; 2) процедурно-правовий механізм.

Основним механізмом реалізації права є процедурно-правовий механізм. Юридична процедура призвана послідовно, крок за кроком визначити поведінські акти уповноваженого і зобов’язаних йому осіб на шляху досягнення об’єкту інтересу. Процедурна форма детально регламентує, до кого, у які строки, яким чином повинен звернутися уповноважений за реалізацію свого права, як і у якому порядку він може захистити його від порушення. Послідовна реалізація процедурного алгоритму повинна неминуче привести до настання бажаного результату.

Які параметри і умови формування належних нормативних (які містяться у процедурних нормах) моделей процедури? Тут потрібно звернути увагу на наступні моменти.

1) Виникнення основних норм (здійсненню яких процедура слугує) і процедурних норм повинно бути синхронним.

2) В ідеалі процедурні норми повинні бути того ж законодавчого рівня, що і основні.

3) Основні і процедурні норми з точки зору змісту повинні бути узгоджені, взаємоув’язані.

4) Процедурні норми слід по можливості містити у тих же нормативних актах, у яких містяться і основні норми, тобто на реалізацію яких процедурні норми спрямовані.

5) Процедурні норми не повинні торкатися змістовного боку основних норм, а тим більше суперечити їм.

6) Процедури, що регламентують порядок реалізації владо-відносин, повинні бути демократичними.

7) Правові процедури повинні по можливості мати властивості багатоваріантності і диспозитивності.

8) Владні процедури не повинні бути бюрократичними.

9) Юридична процедура повинна відповідати вимозі доступності.

10) Нормативні моделі процедури повинні відповідати вимозі законності.

11) Юридична процедура повинна забезпечувати необхідну для досягнення правового результату ступінь деталізації і у той же час бути раціональною.

12) Особливе значення для процедури має якість надійності.

13) Процедурно-правова регламентація повинна відповідати вимозі послідовності.

14) Процедура потребує засобів забезпечення: юридичних і організаційних тощо.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
7. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу
8. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
9. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.
10. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.

Переглядів: 2010