• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціологічні ідеї туризму в сумісних соціально-гуманітарних науках

Соціологія туризму, як будь-яка галузь знань, проходить у своєму розвитку певні етапи. Спочатку ідеї та концепції певної науки виникають і розвиваються в межах інших наук, близьких за об'єктом дослідження. Так було і при виокремленні науки соціології, для якої характерні два основні етапи розвитку - донауковий і науковий. Донауковий етап (його ще називають протосоціологічним) якраз і охоплює зародження і визрівання соціологічних ідей в лоні інших наук - філософії, економіки, психології та ін., які на той час були усталеними галузями наукових знань з розвинутими методами дослідження.

На схожому етапі становлення перебуває і соціологія туризму, об'єкт якої - туризм як суспільний феномен - під різним кутом зору досліджується сумісними науками.

На правомірності таких методологічних підходів наголошують, зокрема, представники історичної науки.

Аналізуючи історичний шлях людства, дослідники з цієї проблематики намагаються дати відповідь: коли, на якому етапі з'явилося таке суспільне явище, як туризм, що можна вважати початком його існування.

В контексті цього актуальним є питання, чи був туризм у давні часи.

Адже передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину.

1. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.

Відомо, що перші подорожі здійснювались ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями.

Ще за 3 тис. років до н.е. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н.е., римляни подорожували на кораблях, у колісницях, на конях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваб¬лювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські "туристи" цікавилися місцевою історією і релігією, відвідували грецькі храми в Афінах. Достовірно відомо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди.

І в період Середньовіччя мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали їх долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима.

Своєрідним "туризмом" можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у ХІ-ХШ ст. Адже десятки тисяч європейців ознайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей. Великі географічні відкриття середини XV-XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населяють, їх життя, побут, культуру.

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції.

З часом подорожі набували і оздоровчих цілей. Ще французький філософ Жан-Жак Руссо у 60-х роках XVII ст., викладаючи свої погляди на виховання в романі "Еміль", наголошував на необхідності подорожей, організованих походів з метою фізичного вдосконалення молоді. А наприкінці XVIII ст. туристичні подорожі стали складовою виховного процесу в багатьох школах та в інших навчальних закладах країн Західної Європи.

Однак ці перші мандрівки та подорожі, які здійснювали в давнину, не можуть вважатися туристичними. Бо в основі цих подорожей лежали, насамперед, економічні й політичні цілі, а не бажання відпочинку й культурного пізнання. Так, торговці шукали нові ринки збуту для своїх товарів, військові виконували завойовницьку місію, паломниками рухала мета розповсюдження своєї релігії та поклоніння святим місцям і т. ін. Тому лише поодинокі випадки тогочасних мандрівок можна розглядати як початок туризму за метою та організаційною формою здійснення. Для прикладу можна навести практику супроводження груп паломників, яка існувала у середні віки.

Таким чином, стосовно стародавніх часів історії слід визначити окремі мандрівки і подорожі лише як прообраз майбутнього туризму, зокрема його пізнавального призначення. Але не більше. У своєму сучасному вигляді туризм, на думку більшості дослідників-істо риків, виник і сформувався в середині XIX ст. Початком туризму вважають діяльність англійського підприємця Т. Кука, який зорганізував декілька екскурсій і подорожей спочатку всередині країни, а потім, 1855 року, здійснив і першу закордонну поїздку в Париж на Всесвітню виставку. Подібна діяльність набуває поширення і в інших країнах Європи, де виникають туристичні організації - клуби, товариства. Вони розробляють туристичні маршрути, дбають про забезпечення туристів місцями відпочинку, сервісом під час подорожей. Таким чином, туризм виокремлюється в окрему галузь суспільної культури і діяльності. Найбільш інтенсивний розвиток туризму припадає на другу половину XX ст., коли він стає нормою повсякденного життя сотень мільйонів людей на планеті та отримує гучний титул "феномена XX століття".

З огляду на вищезазначене, в процесі формування туризму, як суспільного явища слід виділяти два основні етапи.

Перший - умовно можна назвати як підготовчий етап - "прототуризм". Він займає хронологічно великий період - від найдавніших часів до середини XIX ст. На цьому етапі закладалися тільки підвалини майбутнього туризму у вигляді подорожей і мандрівок, які не мали масового характеру і не переслідували суто туристичні цілі.

Другий - умовно можна назвати як власне туристичний етап, тобто це період безпосереднього формування і розвитку туризму як специфічного виду суспільно-економічної і соціально-культурної діяльності. Хронологічно це припадає на період з середини XIX ст. до сьогодення.

Отже, завдяки історичним дослідженням туризму визначились критерії, за якими виправдано виділяти туризм з прототуризму, - це розуміння його як соціокультурної діяльності самого туриста та діяльності соціальних організацій щодо забезпечення цікавості і потреби у відпочинку туриста.

Крім того, методологічно виправданим є те, що історія туризму в Україні досліджується і викладається в контексті загального процесу становлення та еволюції світового туризму, що охоплює всі історичні епохи - від рабовласницького суспільства до сучасної цивілізації.

Значення географічних досліджень соціології туризму полягає в тому, що географічні експедиції не тільки відкривали нові території, а отже, і нові можливості для їх відвідування туристами. Адже описи і звіти про географічні експедиції містять у собі також відомості про соціокультурні характеристики тих чи інших земель, можливості для пізнання та відпочинку. При цьому визначались обсяги можливих інвестицій у туристичну галузь, планувались туристичні потоки і, врешті-решт, можливості зайнятості населення та прибутків від туризму.

Зазначимо, що дві останні категорії - зайнятість населення та прибутки від туризму - є також центральними проблемами економіки туризму.

Дійсно, туризм - формація і категорія економічна. Це багатогранна економічна діяльність як організаторів турів, так і власне спожи¬вачів туризму-туристів. Кожний етап розвитку світового і національного туризму характеризується особливими рисами і показниками активності всіх учасників.

Кожен туристичний район, кожна країна, кожне місто й місцевість прагнуть раціонально використовувати наявні туристичні ресурси для отримання туристичних вигод та прибутків. Однак зробити це непросто навіть при великому бажанні. В кожній країні свої політичні норми та напрямки розвитку економіки і багатогранних традицій суспільства. Для залучення туристів навіть на винятково цікаві об'єкти і події необхідна туристична індустрія та інфраструктура, здатна надати туристам необхідний рівень обслуговування, безпеку, гармонійне задоволення туристського інтересу і потреб.

Для реалізації ідеї залучення туристичних потоків багатоаспектно та старанно вивчаються й оцінюються власне туристичні ресурси та їх потенціал, особливості й потенціал об'єктів туристичної індустрії, демографічні характеристики груп населення, потенційні можливості затребуваності цих ресурсів і, зрештою, прогноз туристичних потоків та їх регулювання, а також і необхідне планування розвитку сегментів індустрії, що їх забезпечують. Не варто забувати і проблему місцевого населення, яке повинно бути здатним прийняти іноземних туристів. Адже туристи різних країн, незважаючи на значну спільність характерів і цілей споживання туристичного продукту, мають і суттєві відмінності. Суть таких відмінностей криється у звичному для них способі життя та відпочинку, глибині інформації та ознайомлення з туристичними ресурсами, знанні історії, здатності об'єктивно сприймати реальність та гармонійно використовувати наявні в туристичному центрі туристичні ресурси і можливості.

Для ефективного використання туристичних ресурсів для прийому туристів варто старанно вивчити спосіб їхнього життя, особливості національного характеру, рівень підготовки та можливість адекватно¬го сприйняття об'єкта туристичного інтересу. Всі ці показники і характеристики враховуються при проектуванні туристичного продукту, об'єму та рівня послуг, текстів екскурсій та ін.

Сьогодні найбільш поширена форма дослідження - збір офіційної статистики в'їзду і виїзду туристів у туристичні центри та регіони, спеціальні дослідження туристичних потоків, способів пересування, потреб туристів та їх платоспроможності, інші характеристики потенційного ринку споживання, зокрема сприйняття туристичних ресурсів та іншого аналізу туристичної діяльності, і, головне, прибутковості туризму для даного регіону. В значній частині такі дослідження проводяться соціологами та маркетологами туристичних центрів і використовуються при формуванні стратегічних та оперативних планів розвитку туристичних регіонів і центрів.

Важлива оцінка географічних та інших супутніх факторів при оцінці туристичного потенціалу ресурсів територій регіонів. Географічні, природно-кліматичні, демографічні дані, тенденції та прогнози їх змін необхідні для ретельного міжрегіонального, регіонального та субрегіонального планування розвитку туризму, планування розвитку об'єктів і туристичної індустрії.

Екологія як наука про взаємовідносини людини з природою охоплює своїми науковими інтересами також сферу туризму.

За визначенням російського дослідника туризму М.Б. Біржакова, екологія туристичної галузі розглядається як наука про взаємовідносини людського суспільства та його діяльності у сфері туризму та в навколишньому середовищі. Однією з характерних особливостей сучасного етапу розвитку суспільства є підвищення техногенних факторів забруднення навколишнього середовища, що в екстремальних ситуаціях призводить до екологічної кризи насамперед туристичних ресурсів. Загострення екологічної ситуації у світі давно вийшло за межі проблем окремих країн та регіонів, а застосовувані заходи не адекватні характеру та масштабам загрози Сьогодні насущним завданням є розробка нових підходів до вирішення завдань збереження природного середовища. Важливо розглянути такий підхід на базі комплексного рішення завдань у складних соціальних, економічних та екологічних системах.

Розглядаючи питання місця туризму в процесі екологізації суспільного життя, необхідно розуміти сутність поняття екологічності туризму.

Екологічність чи неекологічність туризму визначається мірою та характером впливу індустрії туризму на навколишнє середовище, тобто на атмосферу, водні ресурси, ґрунт, флору та фауну. Вплив, попри матеріальний характер, може бути також шумовим, електромагнітним, радіоактивним, хоча і всі останні фактори мають матеріальну природу. Поняття екологічності туризму також включає в себе конкретні заходи щодо захисту та відновлення навколишнього середовища.

Оскільки саме туристично-рекреаційні ресурси є основним фактором успішного розвитку туризму, в цілому негативний вплив підприємств даної сфери значно нижчий, ніж у багатьох підприємств інших галузей. З даного формулювання випливає, що під екологічністю туризму варто розуміти весь спектр взаємовпливу даної індустрії та навколишнього середовища в широкому розумінні.

Культурологія розглядає туризм як важливу складову масової культури. Десятки мільйонів людей з усіх країн світу, принаймні успішні й багаті, відвідують музеї, релігійні храми, середньовічні замки, знайомляться на музичних фестивалях з останніми досягненнями візуального мистецтва, закуповують величезну кількість сувенірів, які відображають етнографічний характер відвідуваної країни в цілому чи даної місцевості, переїжджаючи з міста в місто, з країни в країну, з материка на материк. Можливість долучитися до оригіналів світового мистецтва в країні їх перебування з'явилась у людей лише в наші дні - завдяки розвитку транспорту, індустрії туризму, інформаційних технологій, у зв'язку з більшою відкритістю державних кордонів та прагненням землян ознайомитись з культурним різноманіттям планети, яку вони населяють.

Долучення під час подорожі до культурних артефактів - народних танців, художніх полотен чи архітектурних споруд - за плату означає перетворення культури в товар (послугу), який споживають мільйони покупців. Комерціалізація мистецтва має як негативний, так і пози тивну сторону. Витвори мистецтва в статусі комерційної послуги чи товару - незмінний атрибут сучасної масової культури, який свідчить про втрату ним ознаки оригінальності, унікальності, неповторності, властивої високій культурі. Культура для туристів, хай навіть і висока, - це вже культура для споживачів, чи споживацька культура (consumer culture).

Але це тільки один аспект справи. Культура, виставлена напоказ туристам, - це разом з тим культура для інвестицій. Вона має визначену ціну, бізнес-план, бренд і всю притаманну ринковій економіці атрибутику. Комерціалізація означає, що на кошти туристів матеріально підтримуються, зберігаються, реставруються та живуть традиційні промисли, етнографічні пам'ятки та народні традиції, які без цього могли б загинути.

Туризм розглядається як багатомірне соціокультурне та політико-економічне явище, яке сприяє зближенню націй та людей, розширенню культурних контактів та розвитку глобальної спільноти.

Отже, культурний ефект від туризму виражається в раціоналізації вільного часу населення, розширенні його духовних та фізичних задатків. Туризм сприяє збереженню і своєчасній реставрації історичних пам'яток, архітектурних споруд, поліпшенню екології регіону, розвитку інфраструктури туризму, сервісних служб (дороги, побутові послуги, кав'ярні, ресторани, парки розваг).

Крім того, туризм, особливо міжнародний, сприяє привнесенню туристами із високоцивілізованих країн і регіонів їх освітніх і культурних цінностей. Отже, відбувається латентне виконання туризмом освітньої функції шляхом неформальної комунікації.

Представники антропології обгрунтовують необхідність виділення окремої галузі знань - антропології туризму. Вони вважають, що виходячи з того, що людиновимірність буття - це предмет дослідження антропологічної історії, закономірність такого різновиду людської життєдіяльності як туризм має досліджувати відповідна дисципліна - антропологія туризму.

Дійсно, використання "людиновимірного" підходу до вивчення туризму дозволяє розглядати його як специфічний вид життєдіяльності людини поряд з деякими іншими, проте як такий, що спонукається не зовнішніми відносно людини обставинами, а внутрішніми, пов'язаними із її потребами та бажаннями. Певні спроби щодо використання цього підходу вже можна побачити в науковій літературі. фактично подібний підхід було використано і при розробці Глобального етичного кодексу туризму.

Отже, під антропологією туризму слід розуміти філософську теорію, яка розглядає туризм як різновид людської діяльності, активності, метою якої є задоволення потреб людини за рахунок здійснення не вимушеної іншими чинниками подорожі.

Слід зазначити, що людиноцентричний підхід набуває дедалі ширшого визнання в психології і педагогіці.

Представники психологічної галузі знань цілком виправдано вважають, що туризм у своїй суті є соціальним, психологічним феноменом. Туризм як частина значимої поведінки людини стосовно соціального контексту вимагає рівня аналізу, відмінного від розглянутих раніше. Адже психологічні дослідження дозволяють не тільки визначити різницю між людьми, але й по суті враховують особливості соціальної природи місць, в яких ці процеси відбуваються.

Не можна не погодитись із М.Б. Біржаковим стосовно того, що без вивчення і розуміння мотивації бажань клієнта неможливо правильно організувати тур і запропонувати його на споживчому ринку, а головне - задовольнити бажання клієнта, забезпечивши йому позитивну гаму туристських вражень та емоцій.

За таких обставин в психологічній галузі знань виникла потреба в концептуалізації галузевої психології - психології туризму.

Психологія туризму, вважає український психолог О.М. Лукашевич, вивчає соціально-психологічні феномени в туризмі, їх вияв та формування в особистості туриста, а також у туристичній діяльності, соціально-психологічні особливості туристичної групи та управління сферою туризму.

При цьому об'єктом вивчення є туризм як соціальний інститут, туристична діяльність як соціальний процес, особистість туриста з характерними їй психічними властивостями, туристична група як Різновид соціальної групи та психологічні особливості управління сферою туризму.

Предметом вивчення психології туризму є турист - індивід з властивими йому психологічними характеристиками та властивостями особистості, а також психологічні особливості туристичної діяльності як однієї з форм активності людини.

Однак предмет вивчення психології туризму не вичерпується дослідженнями тільки цієї категорії. її цікавить особистість туриста в системі туризму як соціального інституту, відповідно - турист як складова ланка цієї системи, з певними закономірностями поведінки та діяльності, група туристів - з властивими їй психологічними особливостями взаємодії, управління туризмом - з позицій вивчення психо¬логічних феноменів управління у цій сфері.

В такому контексті предмет вивчення психології туризму необхідно розширити за рахунок вивчення дослідницького поля соціальної психології, яка розглядає закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

Таким чином, предметом вивчення психології туризму є закономірності поведінки, діяльності й спілкування людей, зумовлені їх включенням в соціальні туристичні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

Здійснивши аналіз предметного поля соціально-гуманітарних наук, об'єктом яких є туризм, слід зазначити недостатність певного інтегруючого, світоглядного знання, що розширило б розуміння феномена туризму. Слід погодитись з відомим українським філософом B.C. Пазенком, що вже названих іпостасей туризму достатньо, щоб охарактеризувати туризм як складний багатоаспектний соціальний феномен, і жодна соціогуманітарна наука не здатна повністю і вичерпно охарактеризувати його як предмет власних досліджень.

Рефлексуючи туризм як духовне й соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираз її суспільної сутності, філософія туризму здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуючись у своєму світоглядному та антропологічному змісті їх науковими узагальненнями. Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської соціальної філософії. В туризмології існує коло проблем, які аналізуються лише філософськими способами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять, таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність.

Таким чином, розглянуті наукові підходи щодо дослідження туризму утворюють певну методологічну базу, підґрунтя для виокремлення з їх предметного поля основних ідей, концепцій і парадигм щодо соціальної природи туризму, яка і є власне предметом галузевої соціологічної теорії середнього рівня - соціології туризму.

Читайте також:

1. Брендинг у сфері туризму
2. Взаємини суб’єктів туризму.Туроперейтинг
3. Взаємозв'язок географії туризму з іншими науками
4. Види і форми туризму
5. Види та форми туризму
6. Визначення соціології туризму
7. Визначення та районування релігійного туризму
8. Виховне значення туризму
9. Вплив просвітництва на розвиток туризму
10. Вплив просвітництва на розвиток туризму
11. Географічна характеристика купально-пляжного туризму.
12. Географічна характеристика розважального туризму

Переглядів: 1150