Становлення соціології туризму: основні теоретичні підходи

Дослідження джерельної бази з соціології засвідчують, що перші роботи в галузі соціології туризму з'явились у 50-х роках XX століття. На це посилається в своїх роботах Гохен (1984). Зокрема, у своєму вивченні цієї галузі Гохен стверджує, що соціологічна обробка даних по туризму, яка з'явилась у Німеччині в роботі фон Візе, згодом була продовжена Кнебелем (1960). В цей же період з'явились перші роботи із соціології туризму в англомовному світі. Джерела вказують на існування наприкінці 50-х - на початку 60-х років двох течій серед прихильників соціологічної обробки даних щодо туризму.

Одну з них складали критики, такі як Бурстин (1964), які змальовували туризм як уміло керований культурний дурман. Схожих поглядів дотримувались у пізніших роботах Тернер, Аша (1975) та Чанга (1973).

До прихильників другої течії належать Форстер (1964) та інші, Що намагались описувати туризм у соціологічних вимірах без будь-яких ідеологічних інтерпретацій. Так, починаючи з парадигми Д. Мак-Кеннела (1973,1976), було покладено початок соціологічно більш повному та плідному підходу до вивчення даної галузі, в рамках якого він більше ніж будь-хто інший прагнув відобразити туриста як поверхового простачка, вводячи туризм у контекст пошуку справжності.

Гохен також переконував, що робота з соціології туризму може бути розділена на чотири основні спрямування: самі туристи, взаємодія туристів з місцевим населенням, система туризму і вплив туризму. В той же час він зробив висновок, що соціології туризму не вдалось об'єднати теорію з методом. Слід визнати, що певний прогрес у концептуалізації туристів і туризму є, але це було доведено шляхом схематичного емпіричного дослідження. Хоча й проводилось багато емпіричних досліджень, спостерігався дефіцит теоретичного розуміння. Як наслідок, це часто закінчувалось малодоцільними соціографічними даними чи недоведеною (несуттєвою) теоретичною спекуляцією.

Оцінюючи більш пізні періоди (1980-2000 pp.), російські соціологи В.І. Добреньков та А.І. Кравченко вважають, що для зарубіжних робіт з соціології туризму цього часу характерна вузька спеціалізація, концентрація дослідників на вузьких темах, докладному вивченні кожного питання. Так, канадський соціолог Р. Стеббінс (2000, 2002) досліджував ступінь ризику в трьох видах екстремального туризму: альпінізм, каякінг та сноубординг. Американський дослідник П. Тарлоу (1990) спеціалізується в галузі туризму і тероризму. Р. Гітельсон та Дж. Кромптон (1984) здійснюють порівняльні дослідження первинних і вторинних туристів, що відвідали одну й ту ж країну.

Зрозуміло, що вузька спеціалізація в соціологічних дослідженнях дозволяє виявити такі моменти в поведінці, установках та мотивації туристів, які без поглибленого наукового пошуку, керуючись тільки здоровим глуздом та власним життєвим досвідом, зробити неможливо.

Разом з тим в останні роки серед зарубіжних соціологів зростає інтерес до загальнотеоретичних проблем. Так, відомий фахівець із соціології туризму Д. Мак-Кеннел (1976) досліджує туризм як дозвіллєву діяльність, а Дж. Уррі (1990) вивчає стратифікаційні та соціокультурні особливості світового туризму.

Серед російських соціологічних джерел привертають увагу теоретико-методологічні дослідження у галузі соціології туризму В.О. Квартальнова (2002) та аналіз практики досліджень з соціології туризму В.І. Добренькова та А.І. Кравченка (2007).

Суттєвим внеском у розвиток теоретичних засад соціології туризму є аналіз основних концепцій в соціології туризму, запропонований В.О. Квартальновим, який запропонував розглядати теоретичні засади цієї галузі соціології в рамках чотирьох основних концепцій: 1) конфлікт і критичні погляди; 2) функціоналізм; 3) погляди М. Вебера; 4) формалізм, феноменологія та етнометодологія.

1. Конфлікт і критичні погляди

Головна ідея цієї концепції полягає в наявності конфлікту між індустрією туризму, формалізованої і зорієнтованої на виробництво туристичних послуг як товару масової культури, - з одного боку, і зростаючими потребами туристів у якісних культурних послугах релаксаційного і пізнавального характеру.

Дійсно, в туризмі існує потенційна напруга між індустрією та клієнтами, між чисто рутинним веденням справ та якістю очікуваного туристського досвіду. Критичні теорії відмічають цю невідповідність. Вони вказують на суперечність між рутинною індустрією та несподіваними бажаннями її клієнтів, аж до послідовності запропонованих розваг.

Одним із проявів цього конфлікту є розуміння туризму як "гостинності, перетвореної на джерело прибутку". Соціальний обмін між господарями і гостями, заснований на принципах таланту приймати гостей, сьогодні широко замінюється економічним обміном та мотивом отримання прибутку, часто приховуваним за маскою приязні чи навіть послужливості.

Конфлікт навколо теоретичного усвідомлення туризму набуває міжнародного значення із залученням теорій залежності та світової системи. Оскільки сучасний туризм розвивається у величезний міжнародний комплекс авіаліній, готелів, турагентств, транспортних компаній та ін., існує нібито зростаюча влада з боку центру (головні індустріальні компанії, звідки беруться туристи) над периферією (менш розвинуті туристичні центри).

Таким чином, з'являється синдром залежності. Туризм визначається як форма імперіалізму чи панування метрополій в неоколоніальних районах, де місцеві жителі, особливо в країнах третього світу, постійно експлуатуються.

За таких обставин в межах теорії конфлікту наростають критичні підходи до аналізу туризму і його соціальних наслідків.

Разом з тим цей підхід має певні обмеження, його можна критикувати за однобічність та детермінізм, а також ігнорування динаміки туристичної системи та розбіжностей у ній.

2. Функціоиалістська концепція

Головна ідея цієї концепції полягає в розгляді туризму як соціальної системи з притаманними їй певними соціальними функціями. При цьому акцент менше робиться на зростанні та змінах і більше - на взаємозалежності різних підсистем та їх впливові на все. Цілі та завдання визначаються походженням від головної системи цінностей, яка надає змісту окремим її частинам.

У деяких працях наголошується на близькості потреб у психології з функціоналістичною конструкцією, оскільки потреби можуть бути ієрархічно організовані та мати тенденцію до того, щоб бути задоволеними у відповідності з пріоритетом. Власне потреби можуть розглядатись як такі, що мають специфічні функції. Так, Мао та Жарвіс (1981) говорять про такі соціопсихологічні потреби як допитливість та ризик, які потребують задоволення до відновлення рівноваги в особистішій системі. Інші подібним чином розглядають розважальні "мотиви".

Те ж стосується й досліджень, спрямованих на задоволення попиту, які пробують змінити статистичні розбіжності між очікуваннями туристів та реальністю обраних ними місць для подорожі. Функціоналістичні погляди особливо властиві маркетинговому підходу до аналізу туризму та його продуктів, оскільки зовнішнє оформлення може бути перевірене на здатність задовольняти виявлені (чи створені) потреби людей.

У той же час цей підхід також має певні обмеження. Адже функціоналістичний підхід, який показує, як працює система туризму, не може розкрити більш глибокі фактори, що складають дану систему та створюють її динаміку. Отже, даний підхід необхідно поєднати з іншими для отримання більш повної картини досліджуваної реальності.

3. Мотиваційна концепція (за М. Вебером)

Головна ідея цієї концепції полягає в тому, що соціологічне розуміння туризму як соціального феномену відбувається через пізнання мотивації дій туристів, що обирають той чи інший маршрут.

Саме М. Вебер був першим соціологом, який чітко сформулював думку про те, що зміст, а отже й мотивація лежать в основі всього соціологічного розуміння. Кілька дослідників, які вивчали туризм, дійшли висновку, що розуміння туристської мотивації міститься в серцевині феномена. Більш того, розуміння його важливих факторів, які спонукають особистість до подорожі, передусім змушують замислитись про вибір місця подорожі та вплив відвідувачів на суспільство господарів.

Поширеність цієї концепції в сучасній соціології туризму В.О. Квартальное демонструє, розглядаючи деякі варіації цієї концепції в роботах зарубіжних авторів.

Так, Ландберг (1980), підкреслюючи важливість відповіді на питання, чому люди подорожують, у той же час визнає, що більшого поступу у відповіді на це питання не було, і скаржиться на відсутність ґрунтовної теорії людської мотивації, на якій може базуватись вивчення туризму.

За Пірсом, така теорія все ще перебуває на початковій стадії свого розвитку. Навіть теорія самореалізації та компетенції не має обмежень, виходячи з того, що туристи схильні відгукуватись про проведену відпустку схвально й без обговорень.

У зв'язку з цим Данн (1981) припускає, що необхідно було б підібрати також термінологію для досліджень з туризму. Він також вказує на методологічні труднощі в переконанні туристів порозмірковувати про істинні мотиви подорожі.

Окрім нарису Бартера (1984) в "Blue Guide" ("Блакитний путівник"), де йдеться про швейцарську протестантську мораль та її пуританське пізнання світу, деякі письменники розвинули концепцію Вебера з протестантської етики стосовно туризму.

Ще один, крім розглянутого, багатообіцяючий напрям досліджень був визначений аналізом робочої етики, проведеним Вебером. У зв'язку з цим було б можливо не тільки робити мотиваційну різницю між тими, хто "працює" в туризмі (здійснює виснажливі прогулянки з путівником у руках з одного місця на інше), і тими, хто грає заради "задоволення", але також і досліджувати різницю між "сучасним" (протестантського спрямування) і "постсучасним" (антипротестантським) ставленням до туризму.

4. Формалізм, феноменологія та етнометодологія

Ця концепція поєднує декілька основних ідей. По-перше, це ідея Г. Зіммеля (соціологічний формалізм) щодо вивчення туризму через концепцію "чужого". По-друге, це ідея Шютца (соціологічна феноменологія) щодо розгляду туризму через категорії "знайоме" і "незнайоме". По-третє, ідея символічного інтеракціонізму щодо "Я" та "Мені".

Спільним для всіх трьох ідей можна вважати протиставлення двох традицій, що визначають поведінку людини-туриста, - принципу пведінки у відповідності з усталеними очікуваннями з боку суспільства та принципу автономії, згідно з яким людина приймає чи відкидає соціальні оцінки ситуації іншими.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціологічні ідеї туризму в сумісних соціально-гуманітарних науках	\|	Соціокультурні явища і феномени: сутнісні ознаки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.