Основні категорії філософії

Простір і час – форми буття матерії

За допомогою простору і часу ми можемо орієнтуватися у світі, співвідносити матеріальні об’єкти, аналізувати і синтезувати знання, отримані емпіричним способом.

Простір– є формою координації існуючих об’єктів та станів матерії, за допомогою якої ми можемо встановити:

1. як об’єкти розташовані поза один одного (поряд, збоку, знизу, попереду, позаду);

2. в яких певних кількісних відносинах знаходяться об’єкти;

3. порядок існування цих об’єктів і їх станів, що створює структуру простору.

Простір має три виміри: довжина, ширина, висота. Уявлення про простір постійно змінювалися. Так, відомий англійський фізик Н’ютон у ХVІІІ ст. вважав, що простір незмінний, нерухомий, не змінюється, а його якості зберігаються, навіть якщо вилучити з нього усі тіла.

Час – це форма координації мінливих об’єктів та їх станів, за допомогою якої ми можемо встановити що:

1) явища мають довжину існування і послідовність етапів розвитку;

2) процеси здійснюються або одночасно, або один раніше, чи пізніше іншого;

3) тіла існують і рухаються у часі;

4) порядок зміни об’єктів і станів створюють структуру часу.

Час має один вимір – напрямок від минулого через дійсне до майбутнього, воно неповторне і незворотнє. Н’ютон вважав, що час тече однаково в усьому Всесвіті і він незалежний. Сучасна наука стверджує, що простір і час існують об’єктивно, незалежно від свідомості, течія часу нам непідконтрольна. Матеріалізм підкреслив об’єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії, яка рухається у просторі і часі. Простір, час, матерія і рух невіддільні, що підтверджено сучасною фізикою.

З часом і простором пов’язані такі категорії, як кінцевість і безкінечність. Кінцевість матеріальних речей проявляється у часі, коли ми можемо спостерігати народження, розвиток і загибель, або перетворення речей, тобто все матеріальне має свій початок і свій кінець. Поняття початку має смисл тільки по відношенню до конкретних речей і процесів, тобто до кінечного. Безкінечність проявляється через кінцеве. Істинна безкінечність – це процес, якісна множинність, яка включає до себе безкінечність простору і часу, єдність протилежностей, постійний вихід за межі кінечного, процес його продовження.

Категорії (гр. kategoria – висловлювання, свідоцтво) – форми усвідомлення у поняттях всезагальних способів відношення людини до світу, які відбивають найбільш загальні і суттєві властивості, закони природи, суспільства і мислення. Джерела вчення про категорії йдуть у минуле. Велика заслуга в розробці філософських категорій належить Аристотелю, для якого проблема категорії виступала як проблема співвідношення змісту висловлювань про якесь суще з цим сущим. Для Канта категорії – це всезагальні форми, в яких ми мислимо все, що сприймаємо, апріорні (які передують досвіду) форми свідомості, впорядкування нашого досвіду. Основним принципом будування системи категорій є єдність історичного і логічного, рух від абстрактного до конкретного, від зовнішнього до внутрішнього, від явища до сутності. У зв’язку з розвитком діяльності людини, в процесі якої вона перетворює світ і пізнає його, число і зміст категорій збагачується. Виражаючи суттєві зв’язки дійсності, які розвивається, закони руху природи, суспільства і мислення, вони повинні бути такими рухливими, гнучкими, як і явища, які вони відображають.

Основні категорії діалектики: буття, матерія, рух, розвиток, час, простір, якість, форма і зміст, причина і наслідок та ін. Якщо закони діалектики розкривають процес розвитку, то взаємозв’язок явищ і предметів дійсності виражається за допомогою категорій. До них відносяться: одиничне і загальне, явище і сутність, частина і ціле, форма і зміст, елементи і структура, причина і слідство, випадковість і необхідність, можливість і дійсність.

Одиничне і загальне - у ході практичного впливу на світ людина стикається з окремими матеріальними речами. Ані загальне, ані одиничне не володіють самостійним існуванням, вони не існують самі по собі. Самостійно існують окремі предмети, явища, процеси. Загальне й одиничне існують тільки в окремому. Одиничне охоплює неповторні риси окремого, а загальне відбиває те, що повторюється в інших матеріальних утвореннях. При визначених умовах розвитку окремого одиничне може стати загальним, і навпаки (нові види рослин, породи тварин, мода). Кожному явищу притаманне як загальне, так і одиничнеі у рішенні практичних задач слід виходити не тільки із загального, що повторюється, але і з особливого, притаманного тільки даній області. Це обумовлює різноманітність форм і шляхів рішення однієї й тієї ж практичної задачі.

Сутність і явище:

Сутність – сукупність всіх необхідних сторін і відносин речі, взятих в їх відповідній взаємозалежності, в їх житті. Це те, без чого дана річ не може бути сама собою.Сутність завжди знаходиться в єдності з явищем тому, що вона в ньому не тільки виявляється, але через нього існує, діє.

Явище– це спосіб виявлення сутності через властивості і відносини, доступні чуттям. Явище багатше сутності, яка завжди проявляється, так як привносить дещо інше, що не йде від сутності. Явище у свій зміст включає нові моменти, риси, які обумовлені зовнішніми обставинами і із сутності не витікають. На практиці необхідно завжди спиратися на сутність, на знання необхідних якостей і зв’язків, особливо у роботі з людьми, так як зовнішність обманює. Так, гарний одяг прикриває недоліки тіла, гарна зовнішність – пороки душі. Явище завжди змінюється, сутність складає дещо стійке, зберігаючи себе у всіх змінах, однак будучи стійкою відносно явища, сутність не залишається абсолютно незмінною.

Зміст і форма:

Змістом називається категорія, яка охоплює сукупність всіх компонентів речі, явища, процесу, їх взаємодій і змін. Зміст включає і внутрішні, і зовнішнівзаємодії. Форма– це організація стійких зв’язків між компонентами змісту. Будь-яка система завжди має як форму, так і зміст. Немає беззмістовної форми і неоформленого змісту. Зміст визначає форму і прагне до змін, форма активно впливає на змісті тяжіє до постійності, стійкості.

Ціле і частина – філософські категорії, які відображають відносини між сторонами окремого предмету. Будь-який матеріал складається з частин. Однак ціле не є сумою його частин. Разом з тим, світове ціле – це ціле, яке складене із частин, але воно не є ціле, розподілене на частини. Первинне для пізнання – це частини, а потім ми формуємо знання про ціле. Таким світ сформувався у нашій свідомості, таким він залишається й сьогодні.

Причина і слідство:

Причина– це дія, яка обумовлює якісь зміни. Слідство– це результат взаємодії явищ, в якому фіксується те нове, що спонукалося причиною. Причина і слідство є застиглими сторонами дійсності. Вони переходять одне в одне, міняються місцями. Те, що в одних умовах є причиною, в інших – слідством і навпаки. Тому, щоб вивчити предмет з усіх боків, необхідно його розглядати і як причину, і як слідство взаємодії яких-небудь явищ. Одне й те ж слідство може виникнути в результаті дії різних причин (загибель організму, підвищення продуктивної праці, навчання у ВУЗі тощо). Тому може існувати не один, а багато шляхів досягнення одного й того ж результату. Необхідно обирати найбільш ефективний, відповідний конкретним умовам шлях. Не всі причини грають однакову роль, вони можуть бути основними чи вторинними. Розрізняють причини внутрішні й зовнішні.

Необхідність і випадковість:

Необхідність– це те, що обов’язково повинно відбутися у конкретних умовах. Вона витікає із внутрішньої основи явища, його сутності.

Випадковість – це те, що може бути, а може й не відбутися. Необхідність і випадковість не існують окремо. Кожне явище в один час і необхідне, і випадкове. Випадковість виступає як форма необхідності. Знаходячись в органічній взаємодії і взаємозв’язку, випадковість і необхідність у ході розвитку об’єкта переходять в одне, міняються містами: випадкове стає необхідним і навпаки.

Можливість і дійсність:

Можливість – це те, чого ще немає, або воно може бути. Можливості можуть бути прогресивними й реакційними (перші прискорюють, другі гальмує розвиток), реальними і формальними, абстрактними і конкретними. Наш вибір завжди пов’язаний з можливостями. Можливість вибору – велике благо. Головне – не упустити час, який скорочує можливість. Але вибрати завжди важче, ніж просто знайти. Дійсність– це реалізована можливість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сфери духовного буття	\|	Основні закони діалектики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.