Основні підходи до періодизації історії розвитку економіки суспільства

Методологія історико-економічних досліджень

Предмет історії економіки та економічної думки

ТЕМА 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки

Визначення предмета історії економіки та економічної думки носить комплексний характер. Ця дисципліна займається дослідженням процесу історичного розвитку виробництва, вивченням способів виробництва, що перемінюють один одного протягом століть, аналізом господарських відносин людей на конкретному історико-економічному матеріалі окремих країн та дослідженням зміни поглядів суспільства стосовно тенденцій і закономірностей свого соціально-економічного розвитку. Важливо підкреслити, що визначення предмета історії економіки та економічної думки припускає врахування факторів, які впливають на економічні процеси, що протікають у суспільстві. До цих факторів відносять:

політичні події,

зміни у праві,

ідеології тощо.

Студентам надається можливість з'ясувати, яким чином інституціональні, політичні та економічні реформи та ін. впливають на економічне життя конкретної країни у визначений історичний відрізок часу та відбиваються у зміні економічної думки суспільства. Можна також виділити додаткові фактори, що впливають на конкретно-економічну ситуацію та суспільний світогляд у країні або групі країн (явища в сфері національних, релігійних, психологічних відносинах суспільства).

З'ясовуючи особливості методології історії економіки та економічної думки, варто установити ієрархію ступенів історико-економічних досліджень. Тут слід виходити з того, що існує визначений взаємозв'язок ступенів та основних, загальних і спеціальних методів наукових досліджень (рис. 1).

Своєрідність предмета історії економічних вчень накладає відбиток на загальнонаукові та специфічні методи, які застосовуються у цій сфері наукового пізнання.

Згідно з рис. 1, до загальнонаукових методів дослідження історії економіки та економічної думки відносяться такі основні методи (шляхи пізнання, наукова значущість та пізнавальна цінність яких визначається їхнім евристичним потенціалом, здатністю збагатити науку новими знаннями, пропонуючи нові способи та інструменти досліджень): метод наукової абстракції (виділення найсуттєвіших рис предмета, що досліджується, та формулювання категорій, понять); метод єдності аналізу і синтезу (визначення сутнісних зв'язків між елементами предмета дослідження як системного цілого шляхом сходження від абстрактного до конкретного і від останнього до практики); метод єдності індукції і дедукції (одержання загальних висновків, правил на основі аналізу конкретних фактів, подій поєднується з виведенням логічним шляхом нових положень гіпотетичного характеру, що мають підтвердитися на практиці); метод єдності історичного і логічного (співпадіння у своїй загальній основі логіки історичного розвитку суспільства та його уявлень про закономірності й тенденції економічного життя); діалектичний метод, який "вбирає в себе" основні риси методів пізнання історико-економічних явищ та вважається загальним логічним базисом людського пізнання, з позицій якого необхідно пояснювати всі часткові концепції. Отже, особливе значення для дисципліни, що вивчається, має концепція взаємозв'язку матеріального й ідеального як складової діалектичного методу.

Слід також виділити загальний, конкретний та теоретичний аспекти історико-економічних досліджень. Загальноекономічний аспект проглядається у виведенні загальних закономірностей розвитку країн на різних історичних етапах, що знаходить своє відображення в економічних концепціях і теоріях; конкретно-економічний аспект - у з'ясуванні специфіки господарського розвитку окремої країни або групи подібних за рівнем розвитку країн у певний історичний період; теоретико-економічний аспект - у дослідженні процесу виникнення і розвитку економічних поглядів та ідей, що пов'язано з: виявленням взаємозв'язку та спадковості економічних вчень (системи упорядкованих та пов'язаних між собою економічних поглядів і думок, в яких знаходить своє концентроване логічне відображення історичний процес пізнання економічних явищ та процесів), шкіл (сукупності економічних вчень, об'єднаних базовими ідейними принципами або спільними методами), течій (сукупності шкіл, які пропонують альтернативні варіанти розвитку спільних вихідних принципів), напрямів (сукупність течій, які еволюціонують протягом тривалого історичного періоду, мають значні розбіжності, але відстоюють деякі спільні принципові положення); запровадженням нових способів, прийомів та інструментарію наукового пізнання; аналізом інтелектуальних пошуків видатних особистостей; періодизацією економічної науки в часовому та просторовому вимірюванні тощо.

По суті, історія економіки в системі знань про розвиток суспільства є теоретико-емпіричною базою для всіх економічних наук. Досліджуючи те чи інше суспільне явище, необхідно дати не лише його основні характеристики, але й передбачати його еволюцію. Це можна зробити лише з урахуванням попереднього розвитку даного явища, заснованого на визначених історичних закономірностях, отже, роль історичного аспекту в системі економічних наук є дуже значною. Саме історія економіки та економічної думки забезпечує тісний зв'язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Як джерело фактичного матеріалу для всіх економічних наук, вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Як джерело теоретичного матеріалу, вона стає підґрунтям узагальнень та висновків усіх галузевих і функціональних економічних наук, які без обґрунтування історико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень. Крім цього, історія економіки та економічної думки якнайтісніше взаємодіє з іншими суспільними науками.

Разом з іншими історичними та економічними дисциплінами історія економіки та економічної думки відіграє надзвичайно важливу роль для вивчення історії, політики, права тощо окремих країн та світу в цілому. Політична, ідеологічна, правова й інша надбудови суспільства, зумовлені його економічною структурою, самі у свою чергу дуже активно впливають на її формування і розвиток, коли стають об'єктом досліджень не лише політології, соціології, права, але й історії економіки та економічної думки, яка обов'язково включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, громадських рухів та інших соціально-інституційних факторів. Але всі ці проблеми розглядаються не поодинці, а з погляду їхньої ролі у розвитку економіки та впливу на еволюцію економічної думки.

Важливо враховувати також те, що історія економіки та економічної думки досліджує не історію розвитку надбудови суспільства взагалі, так само як історію розвитку техніки та етапи НТП, а саме їхній вплив на господарське життя та еволюцію економічної думки.Періодизація історії економіки та економічної думки не зводиться до простого розмежування історико-економічних досліджень на окремі етапи, а являє собою складний процес розв'язання цілого комплексу проблем, пов'язаних,

по-перше, з пошуком відповідей на такі запитання: яким є за характером і результатом свого розвитку історико-економічний процес (лінійним чи нелінійним, системним чи несистемним, регресивним чи прогресивним);

по-друге,які галузі, сфери, фактори виробництва, інституціональні або інші фактори справляли визначальний вплив на еволюцію господарських систем та економічної думки. Докази вирішення цих проблем накопичувалися повільно, і процес переходу від неповного до більш повного знання продовжувався сторіччями: вже давньоримські автори Овідій, Лукрецій, Кар, Вітрувій мали певні уявлення про поступальний рух господарського життя, визначаючи первісний стан людини, природний стан (освоєння вогню, перехід до будівництва житла, приручення тварин), економічний стан (пом'якшення звичаїв під впливом праці, нагромадження досвіду і знань, винаходів та вдосконалення знарядь праці). Аналогічні лінійні погляди знаходимо в працях авторів пізнього середньовіччя (Полідор). У період активізації розвитку виробничих сил і розпаду феодальних відносин (XV - XVI ст.) ці погляди збагачуються ідеєю поступового вдосконалення ремесел (мистецтв), розвиток яких забезпечив прогрес від первісного стану людини до цивілізації (сучасного йому періоду). Лінійно-поетапний підхід до періодизації господарського розвитку суспільства продовжував поступово розвиватись. Наприкінці XVIII сторіччя мали місце такі основні уявлення про етапність розвитку економічних систем (табл. 1).

Таблиця 1 ‑ Основні погляди на періодизацію економічного розвитку в працях науковців XVIII ст.

Автори поглядів	Зміст основних уявлень про періодизацію (етапи розвитку)

Д. Віко (1668-1744)	1) дикість; 2) перехід до осілості і будівництва житла; 3) обробіток землі; 4) концентрація землі в руках благородних, посилення залежності збіднілого населення; 5) розвиток торгівлі; 6) розвиток міст
А. Джевонезі (1712-1769)	1) мисливство; 2) тваринництво; 3) землеробство; 4) металургія; 5) промисловість
Ж. - Ж. Руссо (1712-1778)	1) природний стан первісних людей; 2) набуття технічних навичок та знань, поява знарядь праці, будівництво житла; 3) відокремлення сім'ї, поява власності; 4) поява соціальної нерівності; 5) переворот, пов'язаний з утвердженням обробки металів і землеробства; 6) поява суспільних зв'язків і держави
А. Р. Ж. Тюрго (1727-1781)	1) дикість, основне заняття - мисливство; 2) приручення тварин; 3) освоєння землеробства, пом'якшення звичаїв, будівництво міст; 4) поява «механічних мистецтв» (ремесел), торгівлі, суспільного життя
Д. Юм (1711-1776)	1) мисливство та рибальство; 2) перехід до обробітку землі; 3) відокремлення обробітку сільськогосподарської сировини; 4) поява мануфактури; 5) посилення обміну між землеробством та мануфактурним виробництвом

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація по рівню спеціалізації	\|	Російська

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.