Даний метод є логічним продовженням і поглибленням простого "директ-костингу". Характерними рисами його є такі:
1. Затрати поділяють (за принципом їх віднесення на об'єкти калькулювання) на прямі і непрямі, а також на постійні і змінні.
2. Звіт про прибутки і збитки має такий вигляд:
Ззм вир, Ззм гр- змінні затрати виробу і групи виробів;
Зпост — постійні затрати; Пр — прибуток.
3. Постійні затрати за необхідності можна поділити на групи (постійні затрати виробу, групи виробів, центру відповідальності, підприємства в цілому) і вирахувати відповідні суми покриття.
4. Можливі й інші варіанти класифікації затрат, наприклад, на грошові і негрошові.
До переваг методу обліку покриття постійних затрат відносять:
• Наявність інформації для ціноутворення у короткостроковому і довгостроковому періодах.
• Наявність інформації для аналізу інвестицій (релевантними для прийняття інвестиційних рішень затратами можна вважати прямі затрати на виріб, на групу виробів і деколи постійні затрати центру затрат).
• Наявність інформації для оптимізації обсягу виробництва в умовах ресурсних обмежень (максимізація сумарного маржинального прибутку).
• Наявність інформації для вибору технологічного процесу і способу організації виробництва.
• Наявність інформації для контролю, планування затрат і результатів.
• Знаходження критичного обсягу виробництва (у короткостроковому і довгостроковому періодах) з метою оцінки ризику.
• Зменшення ступеня недооцінки запасів порівняно з простим "директ-костингом".
Недоліками цього методу вважають:
— не завжди легко можна здійснити виділення групи виробів; -у собівартість продукції включаються прямі постійні затрати, які насправді виникають не внаслідок виробництва продукції, а служать для підтримки виробничих потужностей у робочому стані. У зв'язку з цим даний метод зближується з обліком за повною собівартістю;