Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Дискреційна і недискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика — це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для кон­тролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню.Термін "дискреційна" означає, що зміни в податках і державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юри­дичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надхо­дження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безро­біття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки або 3) застосувати певну комбінацію пер­шого та другого. Зрозуміло, що стимулювальна фіскальна політика ве­де до виникнення дефіциту державного бюджету.

Вплив стимулювальної фіскальної політики на національну еко­номіку залежить від обраного способу фінансування дефіциту бю­джету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів). Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів, то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення про­центних ставок. Вищі процентні ставки витісняють, тобто змен­шують, інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Це знижує стимулювальний потенціал фіскальної політики.

Фінансування дефіциту бюджету за рахунок створення нових гро­шей дає змогу уникнути витіснення приватних видатків. Інакше ка­жучи, створення нових грошей є сильнішим стимулювальним зна­ряддям порівняно з отриманням позик. Проте створення нових грошей індукує сильніші Інфляційні імпульси порівняно з отриман­ням позик.

Аби знизити темпи інфляції, уряд удається до стримувальної фіскальної політики. Для проведення стримувальної фіскальної політики уряд може підвищити податки, наприклад особистий прибутковий податок. Крім то­го, проводячи стримувальну фіскальну політику, уряд може поєднувати змен­шення державних видатків із підви­щенням податків.

Яке ж знаряддя доцільніше вико­ристовувати для проведення фіскаль­ної політики — державні видатки чи податки? Прихильники кейнсіанської економіки здебільшого впе­внені, що стимулювальну фіскальну політику, спрямовану на підвищення сукупного попиту, доцільно проводи­ти, збільшуючи державні видатки. Об­меження сукупного попиту в періоди інфляції варто досягати через підви­щення податків. В обох випадках втручання уряду в національну економіку або зростає, або зберігається на певному рівні.

Прихильники класичної філософії економіки, які вважають державний сектор неефективним, рекомендують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукупний попит у роки інфляції через зменшення державних видатків.

У фазі піднесення фактично всі види податків забезпечують більші податкові надходження. Зокрема, прибутковий податок із громадян має прогресивні ставки, тому збільшення ВВП забезпечує вищі, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. І навпаки, якщо обсяг національного виробництва зменшується, податкові надходження з усіх джерел також зменшуються. Трансферні платежі порівняно з податковими надходженнями змінюються у протилеж­ному напрямі. У фазі спаду трансферні платежі зростають, а у фазі піднесення — зменшуються.

Отже, прогресивна система оподаткування дещо додає націо­нальній економіці стабільності. Вона автоматично спричиняє зміни податкових надходжень, а отже й бюджету, які протидіють як інфля­ції, так і безробіттю.

Вмонтований, або автоматичний, стабілізатор — це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під нас спаду та індукує надлишок у роки інфляції та не потребує до­даткових заходів з боку державних інституцій. Автоматичні ста­білізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою.

Зі збільшенням обсягу виробництва у фазі піднесення податкові надходження автоматично збільшуються і, оскільки вони зменшу­ють видатки, то стримують економічне зростання. Інакше кажучи, якщо обсяг національного виробництва розширюється, податкові надходження автоматично зростають, і сальдо державного бюджету змінюється у напрямі від дефіциту до надлишку. І навпаки, зі змен­шенням обсягу національного виробництва у фазі спаду податкові надходження автоматично зменшуються, і бюджет змінюється у на­прямі від надлишку до дефіциту.

У фазі спаду податкові надходження автоматично скорочуються, що зменшує витікання, а отже й вилучення купівельної спромож­ності з національної економіки, пожвавлюючи в ній економічні процеси. Інакше кажучи, скорочення податкових надходжень зі зменшенням ВВП спричиняє дефіцит державного бюджету, який справляє стимулювальний вплив на економіку.

Загалом, що прогресивніша податкова система, то сильніше пода­ткові надходження реагуватимуть на зміну ВВП.Отже, чим прогресив­ніша податкова система, тим вища вмонтована стабільність націо­нальної економіки.

Трансферні платежі впливають на стабільність економіки подіб­но до податків. Проте їхній вплив діаметрально протилежний. У фа­зі спаду трансферні платежі збільшуються, що створює стимулювальний дефіцит державного бюджету. І навпаки, у фазі піднесення трансфе­рні платежі зменшуються, що скорочує дефіцит і створює надлишок бюджету.

Однак автоматичні стабілізатори не можуть змінити циклічного розвитку ринкової економіки, вони лише скорочують амплітуду економічних коливань. Тому для подолання проявів макроекономічної нестабільності — безробіття та інфляції — уряд має застосо­вувати і заходи дискреційної фіскальної політики.

Однією з найскладніших проблем у проведенні названої політи­ки є ефект витіснення. Його механізм досить простий: у період спаду уряд проводить стимулювальну фіскальну політику, збільшуючи свої видатки. Зі збільшенням видатків зростає дефіцит державного бюджету, для покриття якого уряд виходить на грошовий ринок, підвищуючи попит на гроші. Це своєю чергою підвищує процентні ставки, бо зростання попиту на гроші збільшує ціну на них.


Читайте також:

  1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
  2. Аграрна політика
  3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  4. Активна і пасивна державна політика.
  5. Активна політика зайнятості
  6. Антиінфляційна державна політика
  7. Антиінфляційна політика держави
  8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
  9. Антимонопольна політика держави.
  10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  11. Асортиментна політика
  12. Асортиментна політика.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Державні видатки і збалансування дефіциту державного бюджету | Безробіття як економічне явище. Суть ,рівень та види безробіття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.