Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Фінансове право та його використання

Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

3. Органи управління державними фінансами

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками у відповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізується державою в державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного бюджету та звіту про його виконання, коректування податкової системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових параметрів.

В залежності від історичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органами публічної влади є, наприклад, Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.

У зв’язку з тим, що виконання завдань держави вимагає від кожного її органу певної роботи, пов’язаної з використанням грошових коштів, у фінансовій діяльності беруть участь всі державні органи законодавчої і виконавчої влади. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі в ній неоднакові в силу відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів зокрема.

Державні органи законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) і державні органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська і Севастопольська міські, районні, районні в містах державні адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах України в цілому. Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території, ЇЇ основи закріплені в Конституції України, в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".

До повноважень Верховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Конституції України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Виключно законами, у відповідності зі статтею 95 Конституції України, Верховна Рада встановлює: Державний бюджет України і бюджетну систему України; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Згідно зі статтею 102 Конституції України главою держави є Президент України. В силу свого особливого правового статусу в державі Президент здійснює керівництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затвердження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначає половину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України вищий орган у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне: 1) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; 2) розробку проекту закону про Державний бюджет України; 3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; 4) подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з управлінням державними фінансами.

Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроєм країни.

В управлінні фінансами беруть участь Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження у відповідності з Конституцією України та законами України.

Управління фінансами в державах з розвинутою ринковою економікою, як правило, здійснюється декількома державними органами. Характер фінансового апарату в них залежить від складу фінансової системи, її особливості у значній мірі визначають права держави в галузі фінансів та їх розмежування як між державою та окремими ланками фінансової системи, так і між останніми в цілому.

В США ця роль належить Міністерству фінансів (Казначейству). Воно є представником уряду, розробляє фінансову і податкову політику, здійснює емісію грошових знаків і чеканку монет, займається питаннями внутрішніх позик і управлінням державним боргом, здійснює контроль за виконанням фінансових законів, за збором внутрішніх доходів та грошовим обігом. Другим фінансовим відомством у США є Адміністративнобюджетне управління при Президенті. Воно складає видаткову частину бюджету і розробляє фінансові програми, організовує оперативний контроль за управлінням бюджетом і виступає як провідний орган виконавчої влади.

Управління виконанням бюджету розділено в США між Міністерством фінансів (воно проводить збір внутрішніх доходів, таких, як платежі по індивідуальному прибутковому податку, спеціальному страхуванню, податку з корпорацій, майна та подарунків і непрямих податках, тобто біля дев’яноста відсотків усіх податкових доходів, що поступають у федеральний бюджет), Митною службою і Бюро з алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї (вони зайняті збором відповідно митних доходів і доходів від обкладання перерахованих товарів).

У Великобританії органом державного управління є Казначейство. Воно керує розробкою, складанням і виконанням державного бюджету, визначає податкову політику, здійснює фінансовоекономічне прогнозування, міжнародні фінансові відносини, контроль за витратами коштів державними підприємствами. Виконання бюджету в частині збору мит і акцизів організовують Митне і Акцизне управління.

У ФРН органом державного управління є Міністерство фінансів. Воно розробляє основи фінансової, податкової, валютної і кредитної політики, складає проект бюджету і середньо термінового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за його виконанням і розробку основ розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів і Федеральне управління державним боргом, підпорядковані Федеральному міністерству фінансів. Перше відомство займається податковою перевіркою підприємств, оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування; друге операціями з випуску та погашення позик і фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів і бюджету. В його функції входять: розробка державного бюджету і контроль за його виконанням, касове обслуговування бюджету; збір податків, мита і інших надходжень в казну; контроль за фінансовими операціями; здійснення зв’язку держави з підприємствами як акціонера, кредитора чи гаранта; забезпечення обліку і контролю (останні функції розподілені між відповідними управліннями).

В Італії управлінням фінансами зайняті чотири державних органи: державними видатками і фінансовим контролем Казначейство; доходами Міністерство фінансів; складанням державного бюджету і координуванням фінансових ресурсів Міністерство бюджету і планування; місцевими фінансами Міністерство внутрішніх справ.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

1) органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв’язку з виконанням своїх основних функцій та завдань (це насамперед міністерства, крім Міністерства фінансів, відомства й інші органи виконавчої влади, які у зв’язку з управлінням дорученими їм секторами народного господарства затверджують кошториси підвідомчих закладів, розподіляють в межах галузі фінансові ресурси, створюють фінансові резерви, виконують інші фінансові функції), їх повноваження в галузі фінансів визначають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України або Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (залежно від місця конкретного органу в системі виконавчої влади);

2) органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупності систему фінансово-кредитних органів.

Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів України. Крім нього, в цю систему входять також Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних в містах державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень про них.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1993 року.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

— бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;

— організовує роботу по підготовці і складанню Державного бюджету України: за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і строки подання центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнозних розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і платежів, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— складає проект Державного бюджету України;

— поквартальне розписує доходи і видатки державного бюджету, забезпечує його виконання, здійснює контроль за його виконанням, складає звіт про виконання Державного бюджету України;

— розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України;

— розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави, спрямованої на зміцнення державних фінансів;

— спільно з Державною податковою адміністрацією України і її регіональними підрозділами розробляє методику діяльності з питань формування і виконання доходної частини бюджету;

— спільно з Національним банком України і Міністерством економіки України здійснює заходи, спрямовані на зміцнення грошового обігу, контролює випуск і обіг цінних паперів, видає дозволи на здійснення діяльності, пов’язаної з випуском і обігом цінних паперів;

— бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль за діяльністю інвестиційних компаній (спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку) і т.п.

Міністерство фінансів Українинаділене правом:

— одержувати від центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних і районних державних адміністрацій матеріали для складання проекту Державного бюджету України, вироблення бюджетних нормативів і здійснення контролю за виконанням державного бюджету;

— обмежувати, а в необхідних випадках призупиняти фінансування з Державного бюджету України підприємств, установ і організацій до з’ясування фактів незаконного використання ними коштів, а також за умови неподання звітів про використання раніше відпущених коштів або втрати встановленої звітності, з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств, а також в межах наданої компетенції застосовувати інші санкції, передбачені чинним законодавством.

Чинним законодавством України Міністерство фінансів України наділене також багатьма іншими повноваженнями.

Очолює Міністерство фінансів України міністр. Міністр фінансів України в межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання. Наказами міністра затверджуються інструкції Міністерства фінансів. Вони відіграють велику роль в управлінні фінансами держави. Міністр несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство фінансів завдань і здійснення ним своїх функцій. Міністр фінансів вносить в Кабінет Міністрів України пропозиції про призначення його заступників, а після їх призначення встановлює коло їх обов’язків і ступінь відповідальності, а також призначає керівників підрозділів Міністерства фінансів України, встановлює межі їх компетенції і відповідальності.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає проект республіканського бюджету, розглядає звіти про його виконання, контролює роботу і стан фінансів державних підприємств, установ і організацій, що розташовані на підвідомчій території, здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством.

Місцеві державні адміністрації в особі їх фінансових органів:

— розробляють проекти відповідно обласного. Київського і Севастопольського міських, районних, районних в містах бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

— організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державної податкової адміністрації надходження визначених законом бюджетних коштів і їх цільове використання;

— вносять в ході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах і видатках, складають звіти про виконання місцевих бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

— забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціональне використання їх;

— встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство України. Воно було утворене Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 і входить в систему органів державної виконавчої влади. Щоб уявити собі хоч приблизно обсяг роботи Казначейства, достатньо сказати, що в Україні в даний час існує понад 11,5 тисячі бюджетів різних рівнів, через які розподіляється більше половини фінансових ресурсів країни.

До складу Державного казначейства України входять Головне управління казначейства і його територіальні органи управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі з відділеннями в районах, містах і в районах міст; Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів та Положенням про Державне казначейство України.

Головне управління Державного казначейства очолює заступник Міністра фінансів начальник Головного управління Державного казначейства, який призначається у відповідності з чинним законодавством. Він має заступників, яких на пропозицію міністра фінансів призначає Кабінет Міністрів України.

Начальники управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначаються начальником Головного управління Державного казначейства, а начальники відділень Державного казначейства в районах, містах і міських районах начальниками вищестоящих органів Державного казначейства.

Для погодженого вирішення питань, що відносяться до компетенції Державного казначейства, обговорення найважливіших аспектів його діяльності в Головному управлінні Державного казначейства є колегія у складі начальника Головного управління (голова колегії), його заступників і інших керівних працівників Державного казначейства. Члени колегії державного казначейства затверджуються міністром фінансів. Рішення колегії оформляються, як правило, наказами начальника Головного управління Державного казначейства.

Головне управління Державного казначейства і його територіальні органи є юридичними особами, що мають самостійні кошториси видатків, розрахункові і інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного гербу України і власною назвою.

Державне казначейство здійснює такі функції:

— організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням;

— здійснює управління коштами Державного бюджету України, в тому числі й в іноземній валюті, і коштами державних позабюджетних фондів в межах видатків, передбачених на відповідний період;

— фінансує видатки Державного бюджету України;

— веде облік виконання Державного бюджету, складає звіт про стан виконання Державного і Зведеного бюджетів;

— управляє державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

— розподіляє між Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

— контролює надходження і витрачання коштів державних позабюджетних фондів;

— розробляє і затверджує нормативнометодичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності і організації виконання бюджетів всіх рівнів.

Загальні функції Державного казначейства конкретизовані державою відповідно до їх завдань кожному рівню органів казначейства. Головне управління Державного казначейства:

— організовує і здійснює виконання Державного бюджету, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку;

— керує територіальними органами Державного казначейства;

— веде зведені реєстри розпорядників коштів Державного бюджету України, державних позабюджетних фондів, рахунків територіальних органів Державного казначейства в установах банків;

— здійснює управління доходами і видатками Державного бюджету, проводить операції з готівковими бюджетними коштами, в тому числі й в іноземній валюті, в межах кошторисів доходів і видатків Державного бюджету;

— за дорученням Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів здійснює операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України;

— організовує і здійснює прогнозування і касове планування коштів Державного бюджету, визначає на основі чинного законодавства розміри їх поточного використання в межах затверджених на відповідний період видатків;

— доводить до відома головних розпорядників коштів і територіальних органів Казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з бюджету;

— організовує розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів між Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, а також перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів від вищезазначених відрахувань;

— організовує і здійснює взаємні розрахунки між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— веде зведений бухгалтерський облік руху коштів Державного бюджету на рахунок Державного казначейства;

— організовує і здійснює збір відомостей і аналіз фінансової звітності про стан виконання Державного і зведеного бюджетів, подає цю звітність Верховній Раді України, Уряду України і міністерству фінансів;

— спільно з Міністерством фінансів України і Національним банком України здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та обслуговує його у відповідності з чинним законодавством;

— регулює фінансові взаємовідносини між державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, організовує і здійснює контроль за надходженням, рухом і використанням коштів цих фондів;

— у разі необхідності подає міністерству фінансів пропозиції по скороченню видатків Державного бюджету;

— розробляє і затверджує нормативно-методичні та інструктивні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів;

— готує проекти законодавчих і інших нормативних актів з питань, віднесених до компетенції Державного казначейства;

— організовує роботу територіальних органів Державного казначейства, пов’язану з дотриманням чинного законодавства України з питань виконання Державного бюджету, надходження і використання коштів державних позабюджетних фондів;

— організовує підвищення кваліфікації працівників органів Державного казначейства;

— здійснює ревізії діяльності територіальних органів Державного казначейства;

— встановлює зв’язки з міжнародними фінансово-банківськими установами, з казначействами інших країн, вивчає досвід організації їх діяльності та готує пропозиції про його застосування в Україні.

Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі в межах відповідних територій виконують, за окремими винятками, аналогічні функції. У випадку, коли вищеназвані територіальні органи Державного казначейства, а також Головне управління Державного казначейства безпосередньо здійснюють операції по виконанню Державного бюджету, вони виконують ті ж функції, що й відділення Державного казначейства в районах, містах, міських районах.

Первинна ланка органів Державного казначейства його відділення в районах, містах, міських районах здійснюють наступні функції:

— виконують відповідні показники Державного бюджету та здійснюють контроль за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів в частині, яка визначається Головним управлінням Державного казначейства;

— забезпечують у відповідності зі встановленими розмірами асигнувань і касовим планом цільове фінансування видатків Державного бюджету;

— ведуть облік розпорядників коштів, яким виділяються асигнування з Державного бюджету і державних позабюджетних фондів;

— здійснюють прогнозування і касове планування коштів Державного бюджету;

— розподіляють між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків і зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України та перерахування місцевим бюджетам належних їм сум коштів від названих відрахувань;

— за представленням державних податкових адміністрацій повертають за рахунок Державного бюджету понаднормове сплачені чи стягнені податки, збори чи інші обов’язкові платежі;

— здійснюють бухгалтерський облік руху коштів Державного бюджету по рахунках відділень Державного казначейства;

— збирають, контролюють, узагальнюють та представляють вищестоящим органам Державного казначейства фінансову звітність про стан виконання показників Державного бюджету відповідним регіонам;

— контролюють дотримання суб’єктами фінансових правовідносин чинного законодавства України з питань виконання Державного бюджету, надходження та використання коштів державних позабюджетних фондів в регіоні;

— передають відповідним податковим адміністраціям документи про стягнення в безспірному порядку в Державний бюджет штрафів за порушення установами банків і підприємствами зв’язку передбаченого порядку проходження і виконання платіжних доручень по доходах і видатках Державного бюджету;

— при необхідності готують і подають вищестоящим органам Державного казначейства пропозиції про скорочення видатків Державного бюджету;

— за дорученням вищестоящих органів Державного казначейства забезпечують виконання функцій в межах своїх повноважень;

— розглядають заяви, пропозиції, скарги громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що входять до їх компетенції.

Для практичного забезпечення цих численних і складних функцій органи Державного казначейства наділені правом:

— відкривати в установах банків рахунки по доходах і видатках Державного бюджету;

— одержувати в банківській системі України на договірних началах внутрішньорічний кредит в межах, встановлених законодавчим актом про Державний бюджет на відповідний рік для покриття часових касових розривів Державного бюджету;

— проводити операції по розміщенню державних цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходів по них;

— перевіряти в міністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, банках незалежно від форм власності фінансово-бухгалтерські документи про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та інші відомості з питань, що виникають в ході перевірок;

— одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій, що використовують кошти Державного бюджету і державних позабюджетних фондів, незалежно від форми власності;

— вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень передбаченого чинним законодавством порядку виконання Державного бюджету;

— призупиняти фінансування з Державного бюджету підприємств, установ і організацій у випадку з’ясування фактів порушень чинного порядку його виконання з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств.

Необхідно зазначити, що система органів Державного казначейства України ще не сформувалась остаточно, не повністю пристосовувалась до потреб суспільної практики. Окремі завдання, функції і права органів Державного казначейства України неодмінно будуть уточнюватись, змінюватись, коректуватись в залежності від потреб держави.

До органів безпосереднього управління державними фінансами України відносяться також Державна податкова адміністрація України, створена на підставі Указу Президента України від 22 серпня 1996 року. Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує регулярне надходження коштів у державні фонди фінансових ресурсів. Вона утворена на базі Головної податкової інспекції України.

Вищеназваним Указом Президента України податкові органи держави підняті на значно вищий щабель державної ієрархічної драбини. Поперше, нині глава державної податкової адміністрації є міністром. Подруге, глави державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, не кажучи вже про главу Державної податкової адміністрації України, призначаються Президентом України. Державні податкові органи в областях, районах, містах і районах в містах не входять до складу місцевих державних адміністрацій, а глава державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим не входить до складу Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Глави державних податкових інспекцій в районах, містах і районах в містах призначаються на посаду та звільняються з неї відповідно главами вищестоящих податкових адміністрацій.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати в бюджет податків, інших платежів, передбачених чинним законодавством;

прийняття рішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів до порушників фінансового законодавства і забезпечення їх стягнення, захист інтересів держави в судових органах по справах, що стосуються сплати податків, зборів і інших обов’язкових платежів.

Державна податкова адміністрація наділена повноваженнями на прийняття нормативних актів і методичних документів з питань оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності у відповідності із законодавчими актами та на їх виконання.

Державній податковій адміністрації підпорядковані підрозділи Міністерства внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування.

Постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною Радою України, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.

Рахункова палата України наділена широкими повноваженнями в галузі контролю за фінансовою діяльністю: організовує та здійснює контроль за вчасним та повноцінним виконанням прибуткової і видаткової частин Державного бюджету, державними цільовими фондами, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, законністю надання позик, економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Державним бюджетом.

Законом України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" встановлені принципи здійснення контролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об’єктивність, незалежність і гласність. Рахунковій палаті надані найширші повноваження для здійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи з апарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій, що працюють з державними фінансами, включно, незалежно від форми власності. Вона має право перевіряти в органах влади, управління та на всіх інших підконтрольних об’єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси видатків і інші документи, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою, цінними паперами, матеріальними цінностями, їх обліком, зберіганням та витрачанням.

В Законі України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" передбачено також право Рахункової палати одержувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про виконання ними операцій, стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств і організацій.

До складу Рахункової палати України входять Голова, перший заступник, заступник Голови і секретар Рахункової палати. Її робочий апарат складається з висококваліфікованих фахівців. Структуру і штатний розклад апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати, до складу якої входять Голова, перший заступник, заступник і головні контролери керівники департаментів Рахункової палати, а також її секретар.

Керівний склад Рахункової палати формує Верховна Рада України. На сесії Верховної Ради таємним голосуванням обираються Голова, перший заступник, заступник, головні контролери і секретар Рахункової палати. Кандидати на ці посади вважаються обраними у випадку отримання ними більшості голосів від конституційного складу Верховної Ради. Весь керівний склад Рахункової палати України згідно з чинним законодавством не може одночасно бути народними депутатами України, членами уряду, займатись підприємницькою діяльністю, працювати за сумісництвом, крім науково-педагогічної роботи в поза робочий час. Всі вони повинні мати вищу освіту і досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів і права. Керівництво Рахункової палати України призначається строком на 7 років з правом призначення і на повторний строк

4.Фінансовий апарат, його ланки та функції.

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого урегулювання їх взаємодії. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні, як і в будь-якій іншій державі, здійснюють органи державної влади й управління. Разом з тим рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління фінансовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.

Фінансовий апарат — це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави. До організаційного складу фінансової системи України входять: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів і Фондового ринку та ін.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між органами державної влади й управління:

Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади, ухвалює закони, у тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Провідну роль в управлінні фінансами виконує Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів Республіки Крим, обласні та міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління, районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу вищого рівня (наприклад, районні фінансові відділи — обласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам державного управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Основні функції Міністерства фінансів:

— вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

— організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

— організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

— організація функціонування ринку цінних паперів;

— здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

— забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

— організація і здійснення фінансового контролю в країні.

Удосконалення діяльності Міністерства фінансів України і перетворення його в координатора економічних реформ у країні передбачає значне розширення його функцій, зокрема таких як:

— розроблення макроекономічної стратегії та макроекономічного прогнозування;

— розроблення податкової та фіскальної політики;

— забезпечення стабільності державних фінансів;

— розроблення митної політики й організація митної справи;

— організація і контроль за страховою діяльністю;

— сприяння розвитку місцевого самоврядування і реформування міжбюджетних відносин та ін.

До складу Міністерства фінансів України входять два обособлені підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство.

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах. Спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби виконують такі функції:

· організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів на місцях щодо проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки ревізій і перевірок, у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;

· проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану та збереження коштів та матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

· проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій та діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

· контролюють повноту оприбуткування, правильність витрачання і збереження валютних коштів;

· здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

· розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

· здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів; узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю.

З ініціативи державної контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка підприємства, установи, організації може проводитись не частіше ніж один раз на рік. Але за дорученням правоохоронних органів ревізія чи перевірка може бути проведена в будь-який час.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. Основними завданнями Казначейства є:

¨ організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;

¨ управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;

¨ фінансування видатків Державного бюджету України;

¨ ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

¨ управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

¨ розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

¨ здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;

¨ розроблення нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Основне завдання Державної податкової адміністрації України полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції:

· розроблення проектів податкового законодавства;

· контроль за правильністю обчислення податків та інших обов’язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

· облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;

· накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

· проведення масово-роз’яснювальної роботи серед платників податків;

· міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Державна податкова адміністрація України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені регіональні державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об’єднані державні податкові інспекції, а також спеціалізовані державні податкові інспекції. Вищою ланкою ДПА є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата Верховної Ради створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, готуючи відповідні висновки і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку — регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи. Національний банк проводить також значну роботу щодо обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропонування, як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив Національного банку на ринковий курс національної валюти здійснюється завдяки участі його у торгах через скупку тієї чи іншої валюти або валютні інтервенції.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб’єктів ринку цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж — відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого — і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв’язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Як центр торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій підприємств. Цим створюється система незалежної і досить об’єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють велике значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З іншого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Фонд соціального страхування виконує аналогічні функції стосовно відповідного цільового фонду.

Управління державними фінансами здійснює фінансовий апарат. Державний фінансовий апарат – це державні органи, що здійснюють управління державними фінансами. До його складу входять органи державного управління всіх рівнів, які вирішують питання мобілізації, розподілу та використання державних фінансових ресурсів. Кожен із суб'єктів державного управління виконує поставлені завдання, використовуючи певні способи й інструменти. А в поєднанні всі суб'єкти зобов'язані забезпечити досягнення стабільного, поступального розвитку фінансової системи в цілому.

До складу державного фінансового апарату України входять:

– Міністерство фінансів України;

– Державна податкова служба;

– Державне казначейство України;

– Головна контрольно-ревізійна служба;

– Рахункова палата Верховної Ради України;

– Фонд державного майна України;

– Антимонопольний комітет України;

– Митна служба України;

– Національний банк України;

– Правління державних цільових фондів;

– Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

– інші суб'єкти.

Провідна роль в системі державного фінансового апарату належить Міністерству фінансів України. Воно безпосередньо або опосередковано пов'язане з усіма функціями, які виконує державний менеджмент. Щодо інших суб'єктів, то вони виконують певні, закріплені за ними, функції. Наприклад, Державна податкова служба зобов'язана: забезпечувати дотримання податкового законодавства, вести облік усіх платників податків та здійснювати контроль за виплатою податків, зборів, обов'язкових відрахувань, перевіряти правильність обчислення податків та своєчасність їх виплати, вести реєстр платників податків, надавати роз'яснення з питань оподаткування та ін.

Рахункова палата Верховної Ради України – це орган фінансового контролю за використанням бюджетних коштів. Аналогічні структури функціонують і в інших країнах. Вони мають назву Рахункової палати (Франція, Китай, Росія) або Вищої контрольної палати (Польща). Такі структури здійснюють перевірку розподілу та використання коштів державного і місцевого бюджетів. Основними задачами Рахункової палати є здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням державних коштів, включаючи ресурси загальнодержавних цільових фондів за обсягами, структурою та їх призначенням. На Рахункову палату покладено також проведення контролю за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Для забезпечення виконання таких функцій підприємства, об'єднання та їх структурні підрозділи зобов'язані безоплатно надавати Рахунковій палаті всі необхідні їй матеріали щодо використання коштів Державного бюджету України. Зобов'язання з надання Рахунковій палаті необхідних відомостей покладено також і на Національний банк України, уповноважені банки та інші кредитні установи, що обслуговують використання бюджетних коштів.

Рахункова палата здійснює контроль за витрачанням бюджетних коштів головними розпорядниками, якими, зокрема, є Кабінет Міністрів України, Державне казначейство України та окремі міністерства і відомства. До обов'язків Рахункової палати належать тільки визначення та оприлюднення недоліків у витрачанні бюджетних коштів. Санкції на порушників ця установа накладати не уповноважена. У разі необхідності матеріали Рахункової палати передаються до прокуратури.

До складу Рахункової палати України входять департаменти:

– контролю витрат на судову владу, оборону, правоохоронну діяльність, безпеку держави;

– контролю з використання коштів цільових бюджетних та державних позабюджетних фондів;

– контролю витрат на державне управління;

– організації та проведення контролю за використанням коштів державного бюджету в регіонах;

– контролю за дотриманням законодавства з питань бюджету;

– контролю витрат на АПК та виробничу інфраструктуру;

– контролю витрат на соціальну сферу і науку;

– контролю витрат на промисловість і енергетику;

– контролю державного боргу і діяльності банківських установ;

– зведений департамент контролю і аналізу бюджетів України.

Фонд державного майна України (ФДМУ), який було створено в 1991 p., здійснює операції з підготовки і проведення продажу державного майна, організації приватизації державного і комунального майна, передачі в оренду майна державних підприємств і установ та ін. Фонд підзвітний Верховній Раді України. А з питань, пов'язаних з управлінням об'єктами державної власності, ФДМУ підконтрольний Кабінету Міністрів України. У складі Фонду державного майна створено Державний фонд приватизації. Він є позабюджетним цільовим державним фондом. Доходи цього фонду формуються за рахунок коштів, одержаних від приватизації державного майна. Переважна частка коштів позабюджетного фонду приватизації перераховується до Державного бюджету (90–93%). Залишок ресурсів використовується для забезпечення Програми приватизації.

Основними повноваженнями Фонду державного майна України у процесі приватизації є:

– проведення змін в організаційних формах державних підприємств шляхом перетворень їх на господарські товариства;

– передавання в оренду майна, що перебуває у загальнодержавній власності;

– здійснення продажу державного майна у процесі приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств та об'єктів незавершеного будівництва;

– створення комісій з проведення приватизації об'єктів державної власності;

– затвердження планів приватизації об'єктів;

– укладання угод щодо розробки планів приватизації об'єктів та оцінювання їх вартості;

– підготовка проектів програм приватизації;

– організація контролю за виконанням затверджених програм приватизації державного майна.

Цілі та завдання ФДМУ дещо змінювалися внаслідок зміни у процесі приватизації в Україні. На першому етапі (1992– 1995 pp.) приватизація майна державних підприємств проводилася в основному неконкурентними способами. Другий етап (до 1999 р.) – це період масової приватизації. Нині приватизаційні процеси перебувають на третьому етапі, визначальною рисою якого є проведення грошової приватизації. Вона стосується переважно великих об'єктів.

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Як зазначалося, фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійснюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто соціальні зв'язки, що складаються з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Інакше, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації грошових ресурсів до централізованих і децентралізованих фондів держави і органів місцевого самоврядування, їх розподіл та використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням та у зв'язку з грошовою емісією. Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасниками фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права і обов'язки сторін фінансових відносин.

У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави і органів місцевого самоврядування в розподілі та перерозподілі національного доходу країни. В них держава й органи місцевого самоврядування виражають публічний фінансовий інтерес, задовольняючи фінансові потреби держави, окремих територіальних утворень і одночасно всіх громадян, зацікавлених у безперебійному функціонуванні органів держави та місцевого самоврядування. Ці відносини мають грошовий характер, і однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи місцевого самоврядування, що підтримують публічний фінансовий інтерес. Іншою стороною цих відносин можуть бути органи держави, юридичні і фізичні особи та ін., у яких виникає обов'язок внесення грошових коштів до централізованих або децентралізованих фондів або отримання грошових коштів із цих фондів, але вони зобов'язані підтримати публічний фінансовий інтерес і задовольнити інтерес особистий або колективний (юридичної особи). Ця друга сторона фінансово-правових відносин завжди має підлегле першій стороні положення.

Проте не всі грошові відносини, у яких однією стороною виступають органи держави або місцевого самоврядування, що наділяють владними повноваженнями, є фінансово-правовими.

З діяльності органів фінансово-кредитної системи виникають і цивільно-правові відносини. Наприклад, у зв'язку з випуском цінних державних паперів - облігацій, казначейських зобов'язань. На добровільних засадах їх отримують юридичні і фізичні особи, таким чином фінансове право регулює відносини, пов'язані з випуском облігацій, визначенням умов випуску, вартості, тривалості позик, їх прибутковості, порядком погашення, а цивільне право регулює відносини між позичальником (державою або органом місцевого самоврядування) і кредиторами (юридичними і фізичними особами). Умови цих відносин установлюються державою в односторонньому владному порядку, а придбання цінних паперів - у добровільному при рівності сторін, що характерне для цивільного права. Грошові кошти, передані громадянином, не зараховуються до централізованого фонду держави або місцевий бюджет.

Специфіка суспільних відносин, регульованих фінансово-правовими нормами, полягає в тому, що вони виникають з діяльності по безпосередній мобілізації, розподілу або використанню грошових фондів, що є частиною національного доходу країни, тобто критерієм відмежування фінансово-правових відносин від інших видів відносин, які мають грошовий характер і однією стороною яких виступає наділений владними повноваженнями орган держави або місцевого самоврядування, є функція мобілізації, розподілу чи використання централізованих або децентралізованих фондів грошових коштів.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, класифікуються за різними ознаками. Залежно від функцій фінансової діяльності: при мобілізації, розподілі і використанні централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і здійсненні контролю за їх використанням; у зв'язку з грошовою емісією; залежно від розподілу на фінансово-правові інститути: при формуванні та використанні бюджетних і централізованих цільових позабюджетних фондів; з приводу фінансів державних і муніципальних підприємств; з приводу обов'язкових платежів (податків, зборів, мит, неподаткових доходів); при державному і муніципальному кредиті; державному боргу; кошторисно-бюджетному фінансуванні; державному позабюджетному фінансуванні; державному страхуванні; грошовому обігу; державному фінансовому контролі. Залежно від суб'єктного складу фінансові відносини діляться на дві групи: коли, з одного боку, виступають наділені владними повноваженнями державні органи або органи місцевого самоврядування, що виражають публічний фінансовий інтерес, а з іншого - юридичні або фізичні особи; або у відносинах беруть участь, з одного боку, органи держави, а з іншого - органи місцевого самоврядування (наприклад, у міжбюджетних відносинах).

Додатковим критерієм розмежування однієї галузі права від іншої служить метод правового регулювання. Він є сукупністю засобів дії на учасників фінансово-правових відносин, що характеризуються юридичними фактами, з якими пов'язується виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів і розподілом прав та обов'язків між ними, видами санкцій за порушення розпоряджень держави і порядком їх застосування.

Існують й інші визначення методу фінансово-правового регулювання.

Метод фінансового права, як і у всіх галузях публічного і приватного права, - це юридичні прийоми і способи, якими держава впливає на суб'єктів відносин, регульованих нормами конкретних галузей права. Прийоми і способи дії на суб'єктів відносин, що є предметом тієї або іншої галузі права, розкриваються через правове положення суб'єктів цього роду суспільних відносин, у фінансово-правових відносинах суб'єкти не рівні (одна сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони) і в характері дій, властивих суб'єктам.

Відносно методу фінансово-правового регулювання відзначимо, що він характеризується рядом ознак:

1. У фінансовому праві юридичні права і обов'язки виникають лише на підставі нормативно-правових актів, які приймаються компетентними державними органами.

2. Права і обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин, міра "автономності" їх дій, специфіка способу взаємозв'язку їх прав і обов'язків мають виключно високий ступінь визначеності. Як правило, в спеціальній літературі вказується, що учасники фінансово-правових відносин позбавлені права оперативної самостійності, тобто такі суб'єкти не мають нагоди самостійного вибору варіанту своєї поведінки в конкретній життєвій ситуації. їх права та обов'язки чітко визначені державою. Але, як показав досвід останніх років, і у фінансових правовідносинах можливі випадки, коли їх учасники мають нагоду реалізації обмеженої автономності власних дій. Наприклад, відповідно до ст. 10 Декрету КМУ "Про стягнення несвоєчасно внесених податків і неподаткових платежів" передбачалась можливість певної оперативної самостійності і для податкового органу, і для платника, що допустив неправильну сплату податків та неподаткових платежів у вигляді варіативності їх поведінки, яка виражалась або в поверненні неправильно внесених сум, або в їх зарахуванні в рахунок майбутніх платежів. Але цей випадок, швидше за все, був винятком з правила.

3. Держава, будучи обов'язковим учасником фінансових правовідносин, здійснює їх правове регулювання шляхом видання в односторонньому порядку нормативно-правових актів, що мають обов'язкову силу для іншої сторони. Таким чином, сам суб'єктний склад цих соціальних зв'язків виключає можливість юридичної рівності їх сторін.

4. Забезпечення порушених суб'єктивних прав учасників фінансових правовідносин здійснюється шляхом застосування фінансово-правової відповідальності, метою якою, разом з відновленням порушеного права та еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди, є фінансове покарання у формі штрафу або пені. При цьому необхідно відзначити, що форма фінансово-правової відповідальності може бути й іншою, наприклад позбавлення якого-небудь права або відмова у видачі дозволу (ліцензії) та ін.

Наведені вище риси дозволяють стверджувати, що фінансовому праву характерний імперативний метод регулювання, або метод державно-владних приписів, властивий і всім іншим галузям, що відносяться до публічних (адміністративному, кримінальному та ін.), тобто обов'язкова сторона фінансово-правових відносин - орган державної влади або орган місцевого самоврядування, підтримуючи публічний фінансовий інтерес, дає обов'язкове розпорядження іншій стороні у сфері фінансів. У цьому і полягає сутність методу владних розпоряджень. Проте у фінансово-правових відносинах йдеться про фонди грошових коштів, необхідних для функціонування держави і органів

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Склад фінансового законодавства	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.