Ліберльно-буржуазна економічна думка в пореформенний період.

Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Активізувала свою діяльність і українська національна буржуазія та її ідеологи. Інтереси буржуазії, що народжувалась, відображали головним чином ліберали.

Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, об'єднаною в так званих громадах — своєрідній організаційній формі руху. Громади виникають у 60-х роках у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві та інших містах України.

Активними діячами «Старої громади» в Києві були: В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, К. Михальчук, П. Жите-цький, В. Беренштам, М. Лисенко, О. Русов, М. Старицький, П. Косач, В. Рубінштейн та інші.

Діяльність громад мала, головно, культурницький характер. Основна увага зверталась на вивчення сучасного й минулого України, на її етнографію, видання літератури українською мовою, організацію недільних шкіл тощо.

Одним із перших осередків, навколо якого згуртовувались літературно-наукові та громадські сили України, був журнал «Основа», що видавався в 1861—1862 pp. у Петербурзі. Він фактично був органом громадівців. Офіційним редактором журналу був В. Білозерський. Основне своє завдання «Основа» бачила у висвітленні національно-культурного руху українського народу.

З економічних питань одним з центральних було, зрозуміло, питання скасування кріпацтва. Керівники «Основи» вітали реформу. Аналогічну позицію з цього питання займали й громадівці.

Не зважаючи на надто помірковану національну програму громадівців («українофілів»), їхня діяльність зазнавала численних нападок реакційної преси, а згодом і урядових кіл. Уживання української мови, друкування й поширення українських книжок стали підставою для звинувачення їх у революційності та сепаратизмі. Київські громадівці у відповідь на такі звинувачення виступили з колективною заявою у пресі, де доводили свою «благонадійність».

Проте навіть надзвичайно помірковане культурництво українофілів після поразки польського повстання було заборонене. Відновилося воно на нелегальній основі в кінці 60-х pp. Нову легалізацію громадівців пов'язано з відкриттям у Києві «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873).

Бажано ознайомитися з літературою про діяльність цього Товариства. Його «Південно-Західний відділ» уже з перших днів розгорнув широку наукову роботу. В економічних статтях, уміщених у «Записках Південно-Західного відділу», розглядались питання торгівлі, історії промисловості, аграрних відносин, тяжкого становища селянства в пореформений період, але вимог, спрямованих на розв'язання аграрного питання в інтересах селянства, не висувалося.

Аналогічно висвітлювався характер пореформених аграрних відносин і на сторінках газети «Киевский телеграф», яка протягом 1874—1875 pp. була органом громадівців. Газета, констатуючи тяжке становище селянства після реформи, не вимагає радикальної перебудови аграрних відносин. Вона апелює до уряду, закликаючи його зробити другий крок — поліпшити матеріальний стан селянства через перерозподіл податків.

Слід зазначити, що газета приділяла значну увагу й робітничому питанню, у тому числі аналізу нових відносин, що складались між робітниками та їхніми наймачами. На сторінках газети розглядалися й інші економічні проблеми, пов'язані з розвитком капіталістичних відносин, зокрема нові форми організації капіталістичного виробництва — акціонерні компанії — та їхній вплив на становище робітничого класу.

Проте навіть така надзвичайно поміркована діяльність громадівців стала причиною незадоволення реакційних кіл і уряду. Громади було знов заборонено. Ганебним Емським указом 1876 р. було заборонено друкування та ввезення з-за кордону книжок українською мовою, театральні вистави та викладання в початкових школах будь-яких дисциплін українською мовою. Було закрито «Південно-Західний відділ географічного товариства», припинено видання «Киевского телеграфа». З цього часу легальна діяльність громадівців була повністю перенесена за кордон, де організувалось українське видавництво і куди емігрував М. Дра-гоманов, звільнений 1875 р. з Київського університету.

Розглядаючи дальшу еволюцію поглядів громадівців, слід мати на увазі, що на ній позначились ті зміни, які відбувались у житті країни. У другій половині 70-х pp. у добу загального революційного піднесення, громадівці продовжували свою діяльність нелегально. Вони посилили зв'язки з революційною молоддю, надавали їй матеріальну допомогу.

Виступаючи проти революційної боротьби, громадівці, однак, сподівались, що вона примусить уряд до певних поступок, до реформ. Частина громадівців великі надії покладала на дарування царем конституції. Зокрема такі ідеї проголошував О. Кістяківсь-кий. Інші громадівці не поділяли таких оптимістичних сподівань і вимагали спрямувати діяльність громади на організацію боротьби за розвиток української демократичної ідеї. Як центральне програмне завдання українофілів проголошувалося розв'язання «народно-національного, а не соціального питання», тобто утворення національної держави.

Суспільно-політичній орієнтації громадівців найбільше відповідав так званий земський рух, тобто спроба утворення місцевих органів самоврядування. Громадівці навіть стверджували, що програма земців є такою самою, що й їхня, лише без національного забарвлення.

З кінця 1879 p., тобто після арештів і заслань найрадикальні-шої частини громадівців, у роки жорсткої політичної реакції, українофіли не тільки зрікаються політики, а й намагаються примирити українство з урядом, довести свою непричетність до соціально-революційного руху.

Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на характер діяльності громад, їхній склад, неодноразову заборону урядом їх функціонування. Необхідно уяснити також багатогалузеву спрямованість наукової роботи громад і з'ясувати проблематику економічних питань.

М. П. Драгоманов (1841—1895) — видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик— один із лідерів Київської «Старої громади». М. Драгоманов посідав визначне місце в громадсько-політичному та науковому житті України. Він не був економістом, хоч суспільно-економічним проблемам присвячено значну частину його наукового доробку.

У наукових працях, які друкувались багатьма європейськими мовами, М. Драгоманов висвітлює питання історії, літератури, філософії, релігії, фольклору. У численних публіцистичних творах він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку, закликає до об'єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства.

Неоціненними є заслуги Драгоманова в розвитку української національної ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українських земель, розвитку національної культури, борець із насильницькою русифікацією за право українського народу користуватися рідною мовою.

Громадсько-політичну програму М. Драгоманова найповніше викладено в «Передньому слові» до першої збірки «Громада», що видавалась ним за кордоном. Він спирається на ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства» (соціалізму), федералізму й анархізму.

Велику увагу приділяв Драгоманов пореформеним аграрним відносинам. Він позитивно оцінював реформу, проте бачив її антинародну спрямованість і писав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі. А це погіршило становище селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні форми.

Важливим у характеристиці світогляду Драгоманова є розуміння ним проблем капіталізму. На відміну від народників він не тільки не заперечував капіталістичного розвитку, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях.

Драгоманов правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Водночас, він бачив і негативні риси капіталізму — кризи, безробіття тощо. Для критичного аналізу капіталістичного виробництва Драгоманов намагався використати політичну економію. Високо оцінюючи фундаментальні праці західних економістів, він наголошував на необхідності їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні економічної думки.

Велику увагу приділяв Драгоманов тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму і пропонував заходи для його поліпшення: підвищення заробітної плати, створення належних умов праці, освіта тощо. Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності.

Заслуговує на увагу розуміння Драгомановим майбутнього суспільства. Його він пов'язував із соціалізмом (громадівством), що, на його думку, є досконалішим, ніж капіталізм суспільним ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва — сільським громадам. Перехід до такого ладу мав бути тільки еволюційним.

Для характеристики світогляду Драгоманова важливо з'ясувати його ставлення до марксизму. Він заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. Першочергове завдання соціалістів він бачив у завоюванні політичних свобод і здійсненні соціально-економічних реформ.

Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але як реформіст змикався з буржуазним лібералізмом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна думка в Україні 19-поч 20 ст.	\|	Революціно-демократична економічна думка.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.