Економічна думка в Україні 19-поч 20 ст.

Економічна думка в Україні має багатовікову історію. У цьому навчальному посібнику (як і в підручнику) розглянуто лише економічну думку другої половини XIX ст., коли відбувалися величезні зрушення в економіці та соціальній структурі суспільства. Українські економісти, як побачимо далі, зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки.

11.1. Економічні проблеми в період підготовки та здійснення реформи в 1861 р.

Передовсім слід звернути увагу на те, що навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х роках формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян.

Таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846 — 1847), що утворилася в Києві, проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об'єднання слов'янських народів на демократичній основі. Проте щодо способів розв'язання цього завдання кириломефодіївці не були одностайними. У товаристві утворилися два напрями: революційно-демократичний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).

Вивчаючи це питання, слід проаналізувати відмінності в поглядах представників названих напрямів щодо досягнення програмного завдання товариства.

В. Н. Каразін (1773—1842) — учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету, в питанні ставлення до кріпацтва стояв на позиціях дворянського лібералізму. Він не виступав за повне і негайне звільнення селян, а закликав лише до обмеження зловживань поміщиків. Як прогресивний мислитель і землевласник Каразін, проте, розумів неефективність старих форм господарювання на селі. Він виступав за реформування аграрних відносин, пропонуючи наділити селян землею у вічне користування, установити «межу залежності» селян від поміщиків, замінити панщину грошовим оброком.

В. Каразін розробляв проекти реформування різних сфер суспільного й державного життя, усіх основних секторів економіки. Проте основне місце в його програмі економічного розвитку належало аграрно-селянському питанню.

А. О. Скальковський (1808—1898) відомий економіст, статистик, працював у Одесі при канцелярії генерал-губернатора. З 1841 року очолював статистичний комітет. Він не засуджував кріпацтво, але і не був запеклим противником його ліквідації. В аграрному питанні він виступає як захисник великого поміщицького землеволодіння. Слід звернути увагу на те, що його аграрна програма формувалась відповідно до основної практичної проблеми, що постала перед поміщиками півдня України, — забезпечення великого поміщицького господарства робочою силою. Скальковський був прихильником наділення землею як селян-кріпаків, так і селян-переселенців, але за умови, що за цю землю селяни довічно платитимуть поміщикам (або відроблятимуть). Отже, його програма вичерпувалася встановленням напівкріпосницьких порядків.

Д. П. Журавський (1810—1856) — видатний статистик — виступає за збереження великого поміщицького господарства, але з умовою його поступового перетворення на капіталістичне. Він є прихильником розвитку капіталістичних відносин і присвячує свої праці аналізу тих процесів, що свідчили про розвиток капіталістичних відносин у країні. Його перу належить ціла низка глибоких наукових досліджень. Найзначніша його праця — тритомний «Статистичний опис Київської губернії», яку М. Черни-шевський назвав «одним з найдорогоцінніших надбань» російської науки XIX ст.

У цьому описі Д. Журавський дав глибокий і всебічний аналіз феодально-кріпосницької системи. Він аналізує основні ланки сільськогосподарського виробництва: поміщицьке й селянське господарства. Досліджуючи поміщицьке господарство, Журавський робить висновок про його неефективність, зростання заборгованості, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємництвом, застосовуючи суто капіталістичні форми господарювання. Але це було під силу лише небагатьом.

Журавський показує тяжке економічне становище селянства, більша частина якого не могла самостійно господарювати. Він констатує появу процесів диференціації селянства, виникнення явищ, невластивих колишньому феодальному господарству. Особливу увагу вчений звертає на неефективність кріпацької праці. Це питання Журавський розкрив науково, аналізуючи величезний статистичний матеріал. Він обґрунтовано довів не лише низьку продуктивність праці кріпаків, а й непродуктивне використання її поміщиками. Лише заміна праці кріпаків вільнонайманою працею, наголошує він, ліквідує це зло. Проте спочатку він не ставить питання про скасування кріпацтва, а лише розробляє рецепти для поліпшення становища селянства і підвищення продуктивності його праці. Журавський пропонує навчати селян ремесла, наближати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільнонайманої тощо.

Загострення кризи феодально-кріпосницької системи, посилення селянського революційного руху позначились на світогляді Журавського. Ще до офіційної постановки питання про ліквідацію кріпацтва він виступав за звільнення селянства і наділення його землею на правах повної власності без викупу. Щоправда, він пропонував залишити за селянами лише половину тієї землі, якою вони користувались. А це ставило селян у нову залежність від поміщиків, перетворювало їх не на самостійних виробників, а тільки на джерело дешевої робочої сили для поміщицького господарства.

Отже, Журавський виступав за збереження великого поміщицького господарства, але з умовою його поступового перетворення на капіталістичне.

Д. М. Струков — ліберальний економіст, інспектор сільського господарства півдня Росії. Він критикує поміщицьке землеволодіння, проте не вимагає його ліквідації, а пропонує реорганізацію — продаж частини поміщицьких земель, або передавання землі в довгострокову оренду. Посилаючись на досвід організації сільського господарства в Новоросійському краї, де господарства колоністів і десятинників, що наближалися за формою до капіталістичних ферм, досягли значних успіхів, він не заперечує можливості перебудови аграрних відносин і на базі селянського господарства, яке Струков уважав здатним теж нагромаджувати капітал. Останнє категорично заперечували дворянські ліберали. Виходячи з необхідності перебудови всієї системи «земельних порядків» у Росії, Д. Струков виступає і проти общинного землеволодіння. У звільненні селян від опіки общини він бачить одну з обов'язкових умов розвитку самостійного селянського господарства.

Якщо до офіційного оголошення урядом підготовки реформи головним було питання скасування кріпацтва, то в період безпосередньої підготовки реформи на перший план вийшли міркування про майбутні взаємовідносини між поміщицьким і селянським господарством, про міру поступок селянству.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політична економія в Росії в ІІ пол 19 на поч 20 ст.	\|	Ліберльно-буржуазна економічна думка в пореформенний період.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.