Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Суть й особливості організаційно-правових форм господарювання юридичних осіб

За організаційно-правовою формою юридичні особи, що є комерційними організаціями, класифікуються таким чином:

· господарські товариства;

· повні товариства;

· товариства на вірі (командні товариства);

· господарські товариства;

· з обмеженою відповідальністю;

· з додатковою відповідальністю;

· акціонерні товариства (відкритого і закритого типу);

· унітарні підприємства;

· на праві господарського ведення;

· на праві оперативного управління;

· виробничі кооперативи (артілі).

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розмірний аспект приватного підприємства законодавче не обмежується. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображається можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, тощо, розміри яких встановлюються ним самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

До приватного підприємництва близькими є селянські (фермерські) господарства та сімейні підприємства, які формально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва.

Державне підприємство – це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами як:

- часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень та держконтрактів;

- деякі пільги в сфері допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого – більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання за своєчасністю сплати в держбюджет;

- визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприємницьких структур є утворення, відповідно, приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та протиріччя між собою. Взаємовідносини держсектора і приватного сектора підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюється питання імпорту і експорту продукції, спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство– створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Всі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове й платне користування орендованими засобами виробництва. Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця), її розмір залежить від різновиду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та інших організаційно-економічних факторів, але принципові положення методики розрахунку плати за майно державних підприємств регламентується державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

Народне підприємство – це господарюючий суб’єкт ринкових відносин, в якому все майно або частка належить колективу в цілому і кожному в залежності від його трудового внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповуються оборотні засоби і беруться в оренду основні засоби виробництва. Оборотні кошти викуповуються за рахунок позики, кредитних коштів, а основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань. Створення його доцільно починати з невеликих і середніх фірм (до 500 працюючих). Орендодавцями є холдингові фірми, державні підприємства. Вони є власниками майна. Користувачем амортизаційних відрахувань є народне підприємство.

Економічні переваги народного підприємства зводяться до наступного:

- додаткова продукція може реалізуватись за ринковими цінами;

- залишки фонду оплати праці передаються безкоштовно народному підприємству;

- капітальний ремонт фондів відбувається за рахунок орендодавця;

- обсяг реалізованої продукції зменшується по договірних цінах і реалізується за ринковими цінами по мірі викупу підприємства;

- формується індивідуальний дохід робітника. Індивідуальний дохід (Ig) обчислюється за формулою:

Ig=(ДФ_нп*ЗП_{і роб.})/ЗП_нвп

Де ДФ_нп – пайовий фонд підприємства, тобто залишкова вартість основних фондів і балансова вартість інших матеріальних цінностей, які створені і придбані за рахунок власних коштів народного підприємства за всі роки;

ЗП_{і роб.} – заробітна плата одного робітника за весь час його роботи в народному підприємстві;

ЗП_нвп – заробітна плата всього промислово-виробничого персоналу народного підприємства за весь час існування.

Розрахунок проводиться з урахуванням фактору інфляції.

Виробничий кооператив – це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менше як трьома громадянами, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення своїх паїв у загальний статутний фонд, повинні обов’язково виконувати трудові обов’язки, тобто брати безпосередню участь у виробничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використання найманої праці. Всі питання виробничо-господарської діяльності повинні узгоджуватись з правлінням кооперативу. Дохід членів кооперативу формується з заробітної плати, премій, додаткових виплат згідно з чинним законодавством та з частиною прибутку, яка розподіляється між членами кооперативу у вигляді процентів на внесений пай пропорційно його вартості.

Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.

ГК доповнив класичну конструкцію кооперативу — артілі двома важливими положеннями:

1) члени кооперативу несуть додаткову відповідальність за його борги, хоча і не всім своїм майном, а в наперед визначеному статутом розмірі (це якоюсь мірою зближує його з товариством з додатковою відповідальністю). Звичайно цей розмір є кратним стосовно до пайового внеску або пайової участі члена кооперативу, але не може бути нижче за передбачений законодавством мінімум;

2) членство в кооперативі можливе як для юридичних, так і для фізичних осіб, які не беруть участі безпосередньо в його діяльності, але здійснюють певні майнові внески (і відповідно одержують на них відомий прибуток).

Виробничий кооператив відрізняється як від господарських товариств, так і від товариств:

· виробничий кооператив заснований на добровільному об'єднанні фізичних осіб — громадян, що не є індивідуальними підприємцями, але беруть участь у діяльності кооперативу особистою працею. Кожний член кооперативу має один голос в управлінні його справами, незалежно від розмірів свого майнового внеску;

· одержаний в кооперативі прибуток розподіляється перш за все з урахуванням трудової участі, а не майнового внеску(паю). Саме тому виробничий кооператив охарактеризований в ГК як артіль.

Як наголошувалося вище, ГК передбачає обов'язковий мінімум членів кооперативу — не менше п'яти, бо на відміну від товариств кооператив не може функціонувати як «компанія однієї особи». У кооперативі є можливість створення неподільних фундацій, майно яких може бути поділене між учасниками тільки у разі ліквідації кооперативу після задоволення претензій всіх його кредиторів. На це майно не може бути звернене стягнення кредиторів за особисті борги членів кооперативу. Важливою особливістю кооперативу є і те, що з урахуванням трудової участі тут звичайно ділиться не тільки прибуток, а й ліквідаційна квота.

Переваги виробничого кооперативу:

· прибуток кооперативу розподіляється між його членами не пропорційно їх паям, а відповідно до їх трудового внеску. У такому ж порядку розподіляється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу і задоволення вимог його кредиторів. Такий порядок розподілу матеріально зацікавлює кожного члена кооперативу більш сумлінно ставитися до своєї праці;

· законодавством не обмежується число членів кооперати ву, що надає великі можливості фізичним особам для вступу до кооперативу;

· рівні права всіх членів в управлінні кооперативом, оскільки кожний

має тільки один голос.

Недоліки виробничого кооперативу. У зв'язку з тим, що число членів у кооперативі не повинне бути менше п'яти, істотно обмежуються можливості їх створення; кожний член кооперативу несе обмежену відповідальність по боргах кооперативу.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприємництва посідають господарські товариства – структури, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Господарські товариства і товариства. Це найпоширеніша форма колективного підприємництва. Згідно з ДК України, господарськими товариствами і товариствами визнаються комерційні організації з розділеним на частки (внески) засновників (учасників) статутним (внесковим) капіталом.

Господарські товариства і товариства мають загальні риси:

· майно, створене за рахунок внесків засновників, а також само проведене і придбане господарським товариством або товариством у процесі його діяльності, належить йому на праві власника;

· всі вони є комерційними організаціями, які володіють спільною правоздатністю;

· товариства і господарські товариства як юридичні особи можуть бути учасниками інших товариств і господарських товариств;

· оскільки товариства і господарські товариства є власника ми свого майна, їх засновники стосовно товариства мають тільки право зобов'язального характеру, але не речове право на його майно.

Господарські товариства і товариства близькі за своєю організаційно- правовою формою господарювання, що дає можливість перетворення одного виду в інший. Але і тут є істотні відмінності:

· господарське товариство — це об'єднання осіб. Цією основною відмінністю визнається і різне правове становище товариств і господарських товариств;

· у господарських товариствах, учасники яких повинні займатися комерційною діяльністю, можуть брати участь тільки індивідуальні підприємці або комерційні організації;

· товариства можуть бути створені однією особою, а господарські товариства — ні.

У ГК України сказано, що господарські товариства розподіляються на повні товариства і товариства на вірі.

Повним визнається господарське товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність за його зобов'язаннями майном, що їм належить. Фірмове найменування повного господарського товариства повинне містити або імена (найменування) всіх його учасників і слова «повне господарське товариство», або ім'я (найменування) одного або декількох учасників з додаванням слів «і компанія» або «повне господарське товариство».

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який повинен бути підписаний всіма його учасниками. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Засновницьким договором можуть бути передбачені випадки,

коли рішення ухвалюється більшістю голосів учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачено інше. Прибуток і збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно їх часткам у складеному капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або іншою угодою учасників.

Не допускається угода про усунення кого-небудь з учасників товариства від участі в прибутках або збитках.

Особливості повного товариства:

· підприємницька діяльність його учасників визнається діяльністю самого товариства як юридичної особи;

· при нестачі майна товариства для погашення його боргів кредитори мають право вимагати задоволення з особистого майна будь-кого з учасників (або всіх разом). Тому діяльність товариства заснована на особисто довірчих відносинах всіх його учасників, втрата або зміна яких ведуть до припинення діяльності товариства. Комерційна практика показала, що такі товариства нерідко стають формою сімейного підприємництва;

· будь-який з учасників повного товариства займається підприємницькою діяльністю від імені товариства в цілому, тому для створення і функціонування повного товариства не потрібен статут, що встановлює компетенцію його органів. Єдиним засновницьким документом такої комерційної організації служить засновницький договір.

Акціонерне товариство – має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов’язковим є створення резервного фонду шляхом щорічних відрахувань з прибутку до досягнення ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, конвертуватись і продаватись на біржі.

Акціонерним товариством може стати будь-яке об’єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять в систему цього об’єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.

Алгоритм створення акціонерного товариства може бути представлений наступною послідовністю дій:

1. Розрахунок вигідності структури витрат, пов’язаних з організацією акціонерного товариства, розрахунок результатів функціонування.

2. Складання установчих документів (статуту) та установчої угоди, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і юридичних зобов’язань.

3. Подання бланків на випуск цінних паперів (акцій) на певну суму.

4. Отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.

Існують різні види акцій.

Акція – це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управлінні товариством, в розподілу прибутку і розпродажу залишків майна при ліквідації товариства. Основні види акцій:

- іменні, власник яких повинен бути зареєстрований акціонерним товариством;

- акції на пред’явника, які можуть бути продані шляхом простої передачі;

- привілейовані акції – підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У випадку недостатньої величини прибутку виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного фонду, але сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10% статутного фонду;

- вінкульовані акції, що можуть бути передані лише з дозволу фірми;

- акції без номінальної вартості – при ліквідації товариства гарантується лише певна частина їх вартості;

- прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу, але не дають право на певні дивіденди.

Переваги акціонерного товариства містять кілька чинників:

- забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і фінансових ресурсів;

- об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання капіталу;

- створення акціонерної власності дає підстави для формування середнього класу власників, що є основою ринкової системи;

- відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих завдяки формуванню акціонерного прибутку.

Джерелом виплати дивідендів за цінними паперами повинна бути частка прибутку, яка пропорційна частці акціонерного фонду в сумі виробничих фондів. Безпосередньо це є госпрозрахунковий дохід, який одержаний як результат використання акціонерного капіталу. Розрахунок дивідендів при випуску акцій для додаткової мобілізації коштів містить декілька послідовних кроків:

- визначення вартості основних фондів і оборотних коштів, яка є носієм власності майна (В_оф);

- рішення на яку суму випустити акції (А_к);

- обсяг продажу продукції (Q_пр);

- визначення фондовіддачі (Ф) як результат порівняння обсягу продаж з сумою акцій і виробничих фондів. Це сума продукції, що припадає на одиницю капіталу (К): Ф=Q_пр/К=Q_пр/( В_оф+А_к);

- визначення обсягу продукції, який припадає на суму акцій: Q_а=Ф* А_к;

- визначення прибутку від реалізації продукції як різниці між виручкою від реалізації і витратами (П_р);

- визначення прибутку від акцій акціонерів: П_а=Q_а*П_р/Q_пр;

- визначення чистого прибутку від акцій акціонерів (П_ач): приймемо до відома частку платежів в бюджет та інших виплат з прибутку акціонерів (n’):

П_ач=П_а- n’

n’= А_к/(А_к+Р_оф)*n

де n – загальна сума платежів у бюджет та інших виплат з прибутку акціонерного товариства;

- розрахунок суми дивідендів, що одержуються акціонерами: Д=Д_а*А_к,

де Д_а – встановлений розмір дивідендів на акції (%);

- визначення суми прибутку, що залишається вільною від будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного товариства): П_н=П_ач-Д.

Світова практика показує, що корпоративна форма господарювання довела свою раціональність там, де є крупні капітали, великомасштабне виробництво, великий ступінь ризику і досконале законодавство.

Переваги акціонерних товариств:

· тільки акціонерні товариства мають право випускати акції (окрім

інших цінних паперів), інші юридичні особи такої можливості не мають;

· акціонер несе обмежену відповідальність (в межах своїх акцій) у разі

банкрутства товариства.

Недоліки АТ:

· відсутність можливості у всіх власників акцій брати участь в

управлінні акціонерним товариством, бо для реального контролю потрібно

мати близько 20 % акцій;

· в руках окремих осіб зосереджується величезний капітал, що за

відсутності належного законодавства і контролю з боку акціонерів може

призвести до зловживань і некомпетентності при його використанні.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства недонесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, в якості вартості придбаних акцій виступає вартість внеску учасника в статутний фонд.

Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію “партнерства”.

Організаційно процес створення таких фірм значно легший у порівняні з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.

Засновницькими документами ТОВ є засновницький договір, підписаний його асновниками і затверджений ними статут. Якщо товариство фундувалося однією особою, його засновницьким документом є статут. Статутний капітал ТОВ складається з вартості внесків його учасників. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим суми, визначеної законом про товариство з обмеженою відповідальністю. Найвищим органом управління ТОВ є загальні збори учасників.

Товариство може бути добровільно ліквідоване або перетворене у спеціалізоване товариство (виробничий кооператив) рішенням його учасників. Товариство з обмеженою відповідальністю має такі особливості:

· є різновидом об'єднання капіталів, що не вимагає обов'язкової особистої участі своїх членів у справах товариства; розділення статутного капіталу товариства на частки учасників і відсутність відповідальності останніх за борги товариства;

· у законі передбачаються більш високі вимоги до статутного капіталу, його визначення і формування, ніж до складеного капіталу товариств. Перш за все розмір цього капіталу ні за яких умов не може бути меншим мінімальної суми, визначеної законом.

Переваги товариств з обмеженою відповідальністю:

· можливість швидкої акумуляції значних засобів;

· може бути створене однією особою;

· члени товариства несуть обмежену відповідальність за зобов'язання

товариства.

Недоліки товариств з обмеженою відповідальністю:

· статутний капітал не може бути меншим величини, встановленої

законодавством;

· ТОВ менш привабливі для кредиторів, оскільки члени товариства

несуть тільки обмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність в межах вкладів, а при недостатності цих сум – додатково належним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписане рештою учасників товариства. Товариства з додатковою відповідальністю мають ті ж переваги й недоліки, що і ТОВ. Додатковою їх перевагою є те, що вони привабливіші для кредиторів, оскільки несуть додаткову особисту відповідальність за зобов'язання товариства, але в той же час це є і їх недоліком.

Командитне товариство – це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика видів правових статусів господарювання підриємницьких структур	\|	Складні форми підприємницьких утворень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.