Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Складні форми підприємницьких утворень

На підставі Цивільного Кодексу України комерційні організації з метою координації своєї підприємницької діяльності, а також захисту загальних майнових інтересів можуть за договором між собою створювати об'єднання у формі асоціацій або союзів, що є некомерційними організаціями. Якщо за рішенням учасників на асоціацію (союз) покладається ведення підприємницької діяльності, то така асоціація (союз) перетвориться в господарське товариство або товариство або може створити для здійснення підприємницької діяльності господарське товариство, або брати участь в такому товаристві. До об'єднань підприємств відносяться асоціації, концерни, консорціуми, міжгалузеві й регіональні союзи, фінансово-промислові групи, холдингові компанії та ін.

Організація і діяльність об'єднання підприємств будь-якої форми повинні будуватися на таких принципах:

· добровільність об'єднання на основі спільності економічних інтересів;

· рівноправність учасників спільної діяльності;

· свобода вибору організаційної форми об'єднання;

· самоврядування учасників і об'єднання в цілому;

· організація відносин між учасниками на договірній основі.

Підприємства, які входять в об’єднаня, зберігають самостійність і права юридичної особи. Керівні органи об'єднання не наділяються розпорядчою владою щодо підприємств, які входять в об'єднання і виконують свої функції на основі договорів з підприємствами. Зупинимося на деяких формах підприємницької діяльності детальніше.

Спільне підприємство (СП) є найбільш поширеною організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями і створюються на засадах змішаної форми власності шляхом об’єднання майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна навести такі:

- можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;

- акумулювання фінансових ресурсів;

- запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;

- здійснення інноваційної діяльності;

- використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку;

Негативні сторони СП:

- загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;

- прийняті на Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за використання державної власності, земля, а також за приватизацію даних об’єктів, як правило у ВКВ;

- значні труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної власності.

Існують також підприємства із стовідсотковою іноземною участю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземного інвестора.

Є “розмірний” аспект сучасних форм підприємництва. Як показує світова практика, малим формам підприємницької діяльності належить важлива роль в економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, прискоренні науково-технічного прогресу, оздоровленні економіки країни тощо.

Концерн є переважаючою сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки і сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів, випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність великого економічного комплексу. Окремі структури концерну не рідко розташовані у різних країнах світу.

Внутрішньофірмовий жорсткий контроль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливість ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу чисельних невеликих і середніх виробників.

Пошук нових форм господарювання призвів до створення в економіці України концернів як форми промислового багатогалузевого об’єднання. У його складі велика кількість виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торгових, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність виробництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий досвід.

Керівництво концерном здійснюється правлінням, яке складається у власників великих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів (менеджерів).

Концерн доцільно створювати тоді, коли наявні такі фактори:

- декілька галузей взаємопов’язані техпроцесом, потребують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій;

- діє режим єдиного технологічного регулювання;

- створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини і матеріалів;

- забезпечується повнота циклу: наука-техніка-розробка-інвестування-виробництво-збут-споживання;

- головний принцип – лідерство великих структур на ринку продукції.

Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які увійшли до їх складу. Серед них є декілька основних оптимальних внутрішніх структур:

- оперативність горизонтальних зв’язків;

- досягнення принципу саморозвитку;

- концентрація ресурсів дозволяє маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Консорціум – одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реалізації проектів, що мають високу вартість, які протистоять сильній конкуренції монополій.

Останнім часом у нашій країні з’являються консорціуми в сільському господарстві, переробці сільськогосподарської продукції, сфері послуг, туризму, готельному господарстві, виробництві будівельних матеріалів.

У сільському господарстві перший консорціум створено в 1988 році, який об’єднав на добровільній взаємовигідній основі ряд агро комбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного використання виробничих потужностей та інфраструктур, створення спільної торгової мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо.

Форма консорціуму дає змогу оперативно сконцентрувати фінансові ресурси для розширення виробництва, розвитку ключових напрямів економіки.

Консорціуми створюються з метою об’єднання фінансових і матеріальних коштів, необхідних для реалізації цінних проектів (створення нового або модернізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового центру тощо).

Консорціум є формою об’єднання трудових, наукових та інших ресурсів на основі добровільної економічної інтеграції незалежних, позавідомчих товаровиробників різних форм власності. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн в аерокосмічній та електронній промисловості. Мета таких об’єднань, крім поєднання капіталів для реалізації проектів, що мають високу вартість, полягає у протистоянні сильній конкуренції монополій.

Взаємозалежність економік різних країн призводить до використання форм консорціуму для міжнародних угод за участю держави, що виступає як гарант. Наприклад, в Україні в результаті здійснення економічної реформи з’являються такі об’єднання в нафтобудівній, авіаційній та інших галузях.

Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими формами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди (консортів).

Асоціація – це добровільне договірне об’єднання підприємств, які з’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація створюється для постійної координації господарської діяльності учасників без втручання в їх ділові справи.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити в інші господарські об’єднання. Управління асоціацією здійснює правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Доцільним є формування статутних об’єднань у вигляді асоціацій в тих галузях виробництва, які вимагають широких зв’язків з кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти з метою впровадження інновацій.

Холдинги і фінансово-промислові групи (ФПГ) почали створювати в Україні останнім часом. Вони покликані відновити втрачений контроль держави і міністерств за діяльністю державних підприємств, технологічні й коопераційні зв'язки з країнами СНД, перервані в результаті розпаду СРСР, а також пожвавити інвестиційну діяльність в країні і тим самим підвищити ефективність функціонування як державних, так і приватних підприємств.

Холдинг- це акціонерна компанія, що використовує свій капітал для придбання акцій інших компаній. В активи холдингу входять контрольні пакети акцій дочірніх підприємств. Дочірні підприємства не можуть володітиакціями самої холдингової компанії. Холдингові системи включають головну (материнську) фірму, дочірні й внучаті фірми. При цьому материнська компанія, володіючи 5% акцій дочірніх фірм (на практиці достатньо набагато меншої частки акцій), ефективно контролює їх діяльність. У результаті материнська фірма реально розпоряджається власністю, що в багато разів перевищує фактичну власність, яка належить їй. Це приводить до концентрації капіталу, полегшує розв'язування крупних фінансових і господарських проблем, забезпечує злагодженість дій безлічі взаємозв'язаних компаній. За кордоном процес створення холдингових компаній прямо пов'язаний з розвитком інтеграційних процесів. Зокрема, холдингові пащі часто виходять за рамки національних меж, утворюючи транснаціональні компанії (ТНК). Важливим елементом при цьому є різні системи участі в акціонерному капіталі. На Заході єдиним обмеженням при створенні холдингових компаній є антимонопольне законодавство. Холдингова компанія здійснює управління в рамках ТНК переважно методами фінансової дії, встановлюючи для кожної спорідненої фірми основні фінансові показники: розміри прибутку, витрат виробництва, розміри і способи перекладення дивідендів, способи перекладення прибутків. Разом з фінансовими важелями ії використовуються ще інші засоби.

Інструментом централізованого управління може служити, наприклад, технічна політика, тобто зосередження наукових досліджень і технічних розробок в єдиному центрі головної компанії і надання їх результатів дочірнім компаніям. Часто як такі інструменти використовують розподіл між дочірніми компаніями номенклатури продукції, що випускається, розподіл між ними ринків збуту. Це характерно для таких Укрнафтогаз, Укрпром, ТНК, «Зінгер», «ІВМ», «Кодак», «Катерпіллер трактор», «Сименс», «СибаГайги» і ін. Основні переваги холдингових компаній полягають в тому, що вони борються з конкурентами своїм об'єднанням, консолідацією зусиль.

Позитивні сторони діяльності зумовлюються такими можливостями холдингових компаній:

· використовувати збільшення розмірів виробництва і збуту;

· досягти високої ефективності в міжнародному русі капіталу;

· амортизувати негативну дію держави і підприємства.

Оскільки ідея холдингових компаній запозичена за кордоном, існують загальні цілі як в українських, так і в іноземних холдингів: створення холдингу дозволяє значно розширити інвестиційні можливості вхідних в нього структур, спростити розрахунки між ними, диверсифікувати виробництво, успішніше конкурувати на міжнародному ринку. Проте між

ними є і серйозні відмінності. Створення холдингів в Україні, крім позитивного, має і негативні моменти: існує реальна можливість відродження адміністративних методів управління, а також перетворення холдингів у монопольні структури в зв'язку із слабким антимонопольним законодавством.

Фінансово-промислові групи (ФПГ). В Україні ФПГ почали формуватися на підставі Указу Президента від 5 грудня 1993 р. «Про створення фінансово-промислових груп і порядок їх створення». Цим документом передбачено три можливості їх утворення:

· на основі об'єднання приватних підприємств за договором;

· за рішенням Уряду України з участю державних підприємств;

· за міжурядовими угодами фінансово-промислові групи в Україні з

метою залучення інвестицій, відновлення зв'язків між підприємствами,

підвищення ефективності виробництва.

Відмінні ознаки ФІН:

· серцевиною групи звичайно служить яка-небудь фінансова установа

(Ощадбанк, страхова компанія);

· важливу роль відіграє участь промислової частини, яку

складають підприємства різних галузей.

Переваги ФПГ:

· органічна взаємодія фінансового і промислового капіталів;

· єдина політика ціноутворення;

· розвиток процесу кооперації виробництва.

Як основний недолік слід зазначити можливість монополізації ринку, що зв'язане більшою мірою з недосконалістю антимонопольного і податкового законодавств. До кінця 1995 р. в Україні діяло 14 ФПГ. До них ввійшли 150 підприємств і більше 60 фінансово-кредитних установ.

Підприємницькі союзи. Такі структури є групами незалежних компаній,

пов'язаних між собою загальними цілями. Для підприємницького союзу характерне те, що участь в одному об'єднанні не виключає участі в інших видах діяльності. Окремі фірми, які входять в підприємницьке об'єднання, розрізняються розмірами і охоплюють роботу, яку вони виконують в його межах. Проте той факт, що всі вони пов'язані загальною метою, змінює принципи взаємостосунків.

Характерні риси мережних підприємницьких об'єднань:

· переплетення зв'язків, існуючих між постачальниками, покупцями і

виробниками;

· довгострокові відносини між організаціями-учасниками, при яких

кожна з них виступає одночасно як самостійна і ведуча.

У межах підприємницького союзу можуть утворюватися як формальні об'єднання компаній, так і спільні підприємства, де співпраця між компаніями дуже тісна. Підприємницькі союзи найчастіше створюються компаніями, які займаються аналогічними видами діяльності. Це пов'язано з основною перевагою такого об'єднання — можливістю добитися загальними зусиллями поставлених завдань, не здійсненних для кожної окремо взятої компанії. Прикладом може служити доступ до нових технологій, захоплення нових ринків збуту і т.д. Коли ризики при створенні підприємницьких союзів великі, неформальні об'єднання стають першим етапом на шляху створення спілок з більш міцними зв'язками. На цьому етапі компанії вивчають можливості партнерів, оцінюють потенційні ризики, працюють над проектами сумісних операцій. Самостійним видом підприємницького союзу є ті з них, які об*єднані сумісними інвестиціями (в тому числі на пайовій основі). Ці союзи мають більш міцні зв'язки, основу яких складають взаємні інвестиції. Партнери вносять свій внесок у вигляді грошових фундацій, технологій, ноу-хау.

Переважна частина об'єднань на основі пайових інвестицій створюється для проведення сумісних досліджень, обміну технологіями, кооперації у виробництві нових товарів. Ще однією перевагою підприємницьких об'єднань є взаємний інтерес підприємств, які переслідують різні цілі. Припустимо, одному партнеру необхідний доступ на ринок, а іншому - доступ до технологій. Це може послужити підставою для організації підприємницького об'єднання. Ще одна можливість використовання таких об'єднань - доступ до ресурсів в обмін на капітал. Підприємницькі об'єднання у світовій практиці виникли відносно недавно порівняно з холдингами і ФПГ. Ця обставина не дозволяє оцінити результат їх діяльності повною мірою, виявивши всі «за і проти». Проте для українського підприємництва ця форма об'єднання юридичних осіб представляється достатньо перспективною. Особливо принадно виглядає можливість утворення тимчасових неформальних підприємницьких об'єднань з метою вивчення можливостей партнерів і оцінки ризиків спільної діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть й особливості організаційно-правових форм господарювання юридичних осіб	\|	Загальний порядок формування стартового підприємницького капіталу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.