Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. Початки козацького державотворення

Посилення феодального, національного, релігійного гніту в Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань, починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593). Загони повсталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося у бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запорожжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

1694- 1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Нін ходив у похід у Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їхні керівники разом з Наливайком були захоплені у полон і страчені.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів у історії України Петра Кононовича-Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Галичини, з м. Самбора, навчався у найкращій тоді в Україні православній школі у м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорозькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а 1615-1622 рр. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська Запорозького. Швидко Сагайдачний виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. 1615 р. Він взяв турецьку фортецю Варну, 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив понад 15 тис. невільників, що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбула і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві пристані.

1618р. Сагайдачний на прохання польського королевича Вла-дислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо князя Волконського і взято в облогу Москву, Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.

Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допоміг відновити її керівництво в Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним Інститутом договори (1617 р.— Вільшанський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для піднесення ролі козацтва у політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. людей взяв участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином 1621 р., де турецька армія за.чняла поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростання впливу козацтва, що призвело до нової хвилі повстань.

1625 р.— повстання під керівництвом М. Жмакла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська угода, де реєстр встановлювався у 6 тис, а їхня платня — у 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння.

1630 р.— повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгромили добірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»).Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис.

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. 1638 р. було проведено так звану «Ординацію війська запорозького реєстрового», що дуже урізала права реєстровців, зменшила їхню кількість до 6 тис. Це викликало нове повстання.

1638 р.— повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла р. Сули (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.

Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про зростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.

Процес відродження українського державотворення у ХУІ-ХУІІ ст. мав свої етапи та характерни риси. Почався він з утворення козацтва, яке стало виконувати військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу; Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потужною, але й проголошує спілку козацтва, православної церкви та міщанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко зробив легітимним не лише існування козацького війська, але і козацького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Йому ж належить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення у подальшому української автономії. Таких полків було утворено шість. На цій території було своє козацьке військо, своя адміністрація, хоча і залежна від польської, — управа полків і гетьмана; панувала єдина православна віра, була своя судова і освітня система, тобто певні початки і підстави автономного краю, що входив до Речі Посполитої.

§ 5. Культура Україниу XVI — першій половині XVII ст.

Культура України у ці роки розвивалася в несприятливих умовах національного та релігійного гніту. Проте потреби соціально-економічного розвитку, вплив національно-визвольного руху і досягнень Відродження в Європі стимулювали культурне піднесення.

Видатну роль у розвитку культури її Україні у цей час відігравали братства — національно-релігійні громадські організації православного міщанства, які з'явилися у 80-х рр. XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки оборони православної віри, але відігравали значну роль у суспільно-політичному житті. Братства на свої гроші утримували школи і лікарні, підтримували матеріально свої церкви, організовували друкування полемічних творів проти католицизму та унії, на захист православ'я і прав українського народу. Братства не лише утримували школи, але й організовували навчання в них на патріотичних принципах. Особливе місце посідала острозька школа, створена коштом князя К. Острозького близько 1580 р. У ній працювало багато відомих на той час культурних діячів. Першим ректором її був письменник Герасим Смотрицький.

В XVII ст. першою вищою школою стала Києво-Могилянська колегія (1632), опікував яку митрополит Петро Могила (звідси назва). Викладання в цьому закладі було на європейському рівні. Крім братських шкіл в Україні існували при церквах, у селах і слободах багаточисельні початкові парафіяльні школи, де вчились грамоті діти селян і козаків.

Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, що свідчило про достатньо високий рівень навчально-методичної роботи в українських закладах освіти. 1591 р. у Львівській братській школі на двох мовах (українській і грецькій) було видано греко-слов'янську граматику. 1619 р. вийшла «Грамматика славянская» Мелетія Смотрицького. За цим підручником, який М. В. Ломоносов назвав «вратами учености» біля 150 років (до кінця XVIII ст.) вчились мові учні українських, російських, білоруських, болгарських, сербських та інших православних шкіл.

Розвитку рукописного поширення книг сприяло виникнення в Європі паперового виробництва. Вже у XIV ст. на українських землях з'являється перший папір, який завозився а німецьких князівств. Хоч папір був дуже дорогим, але все ж дешевшим, ніж пергамент. Виробництво власного паперу в Україні почалося у Галичині лише у першій половині XVI ст.

1483 р. у Римі вийшла перша друкована книга, автором якої був українець — Юрій Дрогобич-Котермак. У Болонському університеті він став першим українцем — доктором мистецтв і доктором медицини, потім був ректором цього університету. Ця перша книга була розгорнутим астрологічним прогнозом на 1483р.

1573 р. Іван Федоров засновує у Львові першу в Україні друкарню. Першими друкованими книгами в Україні були «Апостол» та «Азбука». Це мало величезне значення для поширення знань, культури та розвитку освіти, зміцнення мовної єдності народу.

Розвивається народна творчість. З'являються нові жанри — думи та історичні пісні, які виконували під акомпанемент кобзи і бандури.

Новим явищем у розвитку літературної мови були спроби наблизити церковнослов'янську мову до народної, розмовної української. Це було зроблено за допомогою перекладу Євангелія у м.Пересопниці на Волині близько 1560 р. («Пересопницьке Євангеліє»).

В літературі з'являються нові жанри: присвяти, передмови, епіграми, панегірики. Але домінуюче становище посідала полемічна література, спрямована проти наступу католицизму. У цей час вийшло близько 60 таких творів, написаних православними. Найви-датнішими полемістами того часу були Іван Вишенський та Христофор Філалет.

Одним з найвидатніших представників політичної думки того часу був Станіслав Оріховський (1513-1566). У Західній Європі його порівнювали з Цицероном. Він вчився у Краківському, Віденському, Вітенбергському, Болонському університетах. Його промови з політичної тематики вважалися зразковими і перевидавалися в Європі багато разів. Він був прибічником освіченої конституційної монархії, вважав, що цінність людини визначається його заслугами перед суспільством.

В архітектурі панував стиль пізнього Ренесансу. У цьому стилі у Львові побудовано «Високий замок». У сфері будівництва новим стала поява не лише церковних, але і світських будівель з каменю. У другій половині XVI ст. формується західноукраїнська портретна школа. Зароджується театральне мистецтво, яке виявляється у появі віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями і костюмами, де переважають релігійні та міфологічні сюжети, а акторами виступають учні братських шкіл і студенти колегій. У XVII ст. бере свій початок вертеп — ляльковий театр.

При церквах і монастирях, у маєтках магнатів існували хорові колегії. До XVI ст. церковний хор був одноголосним, нотний спів нелінійним і визначався спеціальними знаками («знаменами») над словами тексту. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосним. З'являються національні танці, найпопулярнішими з яких були «козачок», «метелиця», «веснянка».

Продовжується літописання, яке наближається до мемуарного викладу подій.

Таким чином, наприкінці XVI — першій половиш XVII ст. спостерігається розквіт української національної культури. Її трьома основними осередками були Львів, Острог, Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Культурний підйом був духовним підґрунтям Великої Визвольної війни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України наприкінці XVI — першій половині XVII ст.	\|	Початок та основні події війни 1648-1653 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.