Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.

Розвал Австро-Угорської імперії спричинив боротьбу за її спадщину на Західній Україні. На Східну Галичину претендувала як Польща, так і українці, які намагалися збудувати тут свою державу. Це було особливістю стану на західноукраїнських землях, де головними були питання державотворення і національні, що вирішувалися у боротьбі з іншою державою, а не соціально-економічні, як на сході України. По суті, це було змагання між 3,5 млн українців та 18 млн поляків.

18-19 жовтня 1918 р. парламентарі, керівники політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини та Буковини утворили Українську Національну Раду, яка мала діяти як представницький орган. У рішенні Національної Ради було записано:

1) всі українські землі у складі Австро-Угорщини є єдиною етнічною цільністю;

2) вони утворюють окрему Українську державу;

3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів;

4) найближчим часом буде прийнята конституція нової держави;

5) на мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, так як австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України.

Першою акцією керівництва Ради стало перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців з метою створення основи своїх збройних сил.

31 жовтня 1918 р. уряд Австрії теоретично визнав право українського народу на самостійність, але не погодився з демаркацією кордонів новоствореної держави.

28 жовтня 1918 р. у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка мала перейняти владу в усій Галичині від Австрійської держави і оформити перехід її до Польщі. Офіційна передача влади була призначена на 1 листопада у Львові. За таких умов представники українського Військового комітету вирішили захопити владу збройним шляхом. 1 листопада Львів перейшов під контроль Національної ради. Але сили були нерівні, до того ж поляків підтримали представники Антанти. 21 листопада Львів було залишено.

9 листопада, після того, як всі українські партії досягли угоди про формування уряду, було призначено тимчасову раду міністрів або Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. 13 листопада було офіційно проголошено нову державу – Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). У зв'язку із захопленням поляками Львова столицю було перенесено у Станіслав.

ЗУНР займала територію 70 тис. км, близько 71 % населення становили українці, 14 % – євреї, загальна кількість населення складала – 4 млн.

22-26 листопада на підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди входило 150 депутатів. За національним складом Рада була майже цілком українською, оскільки поляки, євреї та німці з різних причин бойкотували вибори. Президентом республіки став голова Ради Євген Петрушевич. Швидко було створено досить ефективний адміністративний апарат. Національним меншостям надавалось 30 % місць у майбутньому парламенті.

Гербом ЗУНР проголошувався золотий лев на синьому полі. Основним представником влади у повіті був повітовий комісар, якого призначав державний секретар внутрішніх справ. Він призначав у села і містечка громадських комісарів, якщо вони ще не були обрані населенням; де були обрані – затверджував кандидатури. В усіх повітах шляхом виборів слід було утворити повітові національні ради, а у громадах та містах громадські і міські ради.. Вибори до них проводилися на засадах загального і рівного виборчого права.

У квітні 1919 р. було прийнято земельний закон. Він передбачав ліквідацію великого землеволодіння, але наділення землею планувалося здійснити після війни. Самовільне захоплення землі переслідувалось у кримінальному порядку.

Уряд монополізував продаж основних продуктів, а також сірників, цигарок, спирту. 4 квітня 1919р. була введена в обіг своя валюта – гривні і карбованці. Затверджено державність української мови, обов'язковість її вживання в державних установах та громадських організаціях. Разом з тим національні меншини усно і письмово могли спілкуватися з державними органами рідною мовою.

Реформувалась освіта. Публічні школи оголошувались державними, а вчителі — державними службовцями. Українська мова стала основною в державних, школах, проте національні меншини мали право на школу на рідній мові. Особлива увага приділялась вивченню української мови, математики, історії, географії України. Учителі державних шкіл складали присягу на вірність українській республіці.

22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт злуки, тобто об'єднання, соборності України, за яким ЗУНР гарантувалася автономність. Об'єднання УНР і ЗУНР багато в чому мало формально-політичний, а не державно-правовий характер. Соборна Україна існувала формально тільки 9 місяців – до 16 листопада 1919 р. Між урядами українських республік виникли певні розбіжності, пов'язані з різними зовнішньополітичними пріоритетами. Директорія УНР в основному боролася з Радянською Росією, а ЗУНР – із Польщею, і отут свони не могли допомогти один одному. Ускладнювали відносини й ідеологічні розбіжності. У Директорії переважали соціалістичні партії, а в уряді ЗУНР – помірно-ліберальні.

Уряд УНР виділив для відбудови прикарпатської економік-и 500 млн гривень. У березні 1919 р. з Наддніпрянщини надійшло до ЗУНР 730 вагонів цукру, 213 борошна, 223 збіжжя, 127 вагонів інших продуктів.

Керівництву республіки вдалося створити майже стотисячну Галицьку армію, яка у січні-липні 1919 р. вела боротьбу з польською армією. У загальному підсумку Галицька армія зазнала поразки і змушена була перейти на Східну Україну, де взяла участь у громадянській війні.

Закарпаття після проголошення незалежності Угорщини (16 листопада 1918 р.) увійшло до її складу. Проте на початку 1919 р. Чехо-Словаччина захоплює західну частину краю, а Румунія – південно-західну.

21 січня 1919 р. у м. Хуст, окупованому чеськими військами, було скликано Закарпатські всенародні збори. У них взяли участь 420 представників від 175 міських і сільських громад. Обговорювались 4 пропозиції щодо перспектив приналежності краю:

1) залишити у складі Закарпаття;

2) передати Чехо-Словаччині;

3) передати ЗУНР;

4) приєднати до Радянської України.

Більшість висловилася за четвертий варіант. Цьому сприяли гасла більшовиків про націоналізацію землі і її зрівняльний поділ.

Після встановлення у березні 1919 р. радянської влади в Угорщині на Закарпатті почалося формування Русинської червоної дивізії (0 тис. бійців), яка воювала з чеськими та румунськими інтервентами. Радянський уряд Угорщини надав краю територіальну автономію і не заперечував проти приєднання його у майбутньому до УСРР.

Проте інші політичні сили виступили проти цього і Центральна Руська Народна Рада в Ужгороді 8 травня 1919 р. схвалила таке об'єднання, як Чесько-Словецько-Руська федерація. У листопаді 1919 р. чехословацький уряд видав Генеральний статут Підкар-паття і створив управлінський орган краю – Директорію. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехо-Словаччини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Директорія. Відновлення УНР	\|	Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.