Веймарська республіка

Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

За таких умов Веймарські Установчі збори 31 липня 1919 р. прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.

З кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося. Втративши багату сировиною провінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізація армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загострилася соціальна обстановка.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так званих "добровольчих" формувань і таємних військових гуртків. Вони складалися головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити стару, кайзерівську Німеччину.

У цей час на політичну арену країни виходить створена 1919 р. націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали великого впливу. Першими рекрутами націонал-соціалізму були різноманітні елементи, відмітною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени, фронтовики, що втратили здатність до регулярної праці; політично та психічно нестійкі представники середніх верств, неспроможні усвідомити свої реальні інтереси.

Економічне становище Німеччини продовжувало залишатися дуже тяжким. Повоєнна реконверсія відбувалася дуже повільно порівняно з інфляцією, що зростала високими темпами. Прикриваючись необхідністю "національних жертв", великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на трудящих. Найбільш потерпали від знецінення марки ті, хто одержував тверду зарплату, оклади, пенсії. У 1920 — 1922 рр. заробітна плата забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а 1923 р. — значно менше. У однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході та приреченості; у іншої — загострювало класову самосвідомість і розуміння причин лиха, спонукало до дії.

Наймані робітники налічували в Німеччині близько 22 млн. чоловік, тобто дві третини самодіяльного населення. Політичні партії країни, активно спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали серед них розуміння та підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні цілі.

Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона нараховувала близько 1 млн. членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920 р. її лідери очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Багато соціал-демократів ставали державними службовцями. Демократичний рух у Німеччині в 1919-1923 рр. розвивався хвилеподібно, але кульмінацією стали події осені 1923 р. Великий виступ робітників у Гамбурзі 23-25 жовтня було придушено поліцією та військами.

Монополістичні кола Німеччини зневірились у політиці лівих партій, стали втрачати інтерес до співпраці з СДПН; з іншого боку, авторитет СДПН та інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові й встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923 р., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, скочив на стілець, вистрілив у стелю, а після цього проголосив "програму" створення "національного уряду". "Пивний путч" було досить швидко ліквідовано, Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до п'яти років ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різноманітних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") — біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут були схиляння перед пруським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів та слов'ян як до "неповноцінних" та "вироджених"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордену та його політики "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаний панувати над всіма народами.

Події 1919-1923 рр. показали, що, маючи широке живильне середовище, націонал-соціалізм почав упевнено вкорінюватися в німецькому суспільстві. На початку його зародження у СДПН, партій центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Проте перші не бачили у цьому серйозної небезпеки, другі відкладали з'ясування стосунків з нацистами на майбутнє, маючи на думці при цьому свої інтереси та користь.

Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове піднесення, що тривало більше трьох років. Індустріальне виробництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини в світовому промисловому виробництві зросла до 12% (в 1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. 1926 р. відбулося об'єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж року було створено Сталевий трест — найбільше гірничопромислове об'єднання Європи. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбеніндустрі", що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність банків.

Дуже болісним для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. Як джерела репараційних виплат встановлювались мита та податки на товари масового споживання, відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, насамперед СІЛА, надали Німеччині понад 16 млрд марок довгострокових платежів і короткострокових позик.

1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

1925-1927 рр. були періодом, коли відбулася консолідація націонал-соціалістів. Значна кількість фашистських угруповань, що конкурували між собою, зникла. Інші ж злилися з Націонал-соціалістською робітничою партією Німеччини (НСДАП).

У квітні 1927 р. Гітлера було запрошено на зустріч з 400 підприємцями Рура, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, що були пов'язані з міжнародними діловими та політичними колами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Листопадова революція 1918 р.	\|	Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.