Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

Криза 1929-1933 рр. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали.

Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну третину. Протягом 1928-1932 рр. було пущено з молотка 500 тис. га земель селян-бауерів.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. В березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій центру Брюнінг. Не маючи більшості в рейхстазі, уряд існував лише "довірою президента" та керував за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні суперечності, поширювалися антиреспубліканські настрої, які підігрівалися реакційними колами. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучих дій.

Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 вересня 1930 р. значно посилились позиції великих монополістів Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нацистські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола монополістичного капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити для нацистської партії масову базу. Однак розбіжності німецької буржуазії ще не було подолано: на президентських виборах навесні 1932 р., великою мірою завдяки підтримці СДПН, президентом було обрано Гінденбурга, хоча Гітлер вже балотувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зростала просто на очах.

Націонал-соціалісти висунули й намагалися реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, що поглинала громадянське суспільство. "Усе для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", — ці слова Муссоліні висловлювали суть фашистської концепції тоталітарної держави. Церква, наприклад, у Німеччині завжди користувалася повною автономією, що за нових умов спричиняло конфлікт між священнослужителями і нацистами. Вкрай болісно на цей конфлікт реагувала нечисленна елітно-родова аристократія, великі фінансисти, але згодом і вони мусили підкоритися нацистській державі.

Відмітною рисою нацизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти мріяли звести майбутню світобудівлю. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Хоч це і парадоксально, але розуміння насильства як невід'ємного атрибуту політичної боротьби споріднювало нацистів з ортодоксальними соціалістами та комуністами.

Найважливішими рисами німецького нацизму в галузі економіки вважаються: його прагнення до закріплення державно-монополістичних засобів господарювання, переваги, що надавалися розвитку військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що вимагали залучення великої кількості робітничої сили (будівництво автострад та ін.).

Однією з характерних рис націонал-соціалізму був міцний союз з мілітаризмом. Гітлерівці запроваджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, насильницькі засоби вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики. Вони посилили традиційну ваду німецького мілітаризму — звичку переоцінювати свої сили та недооцінювати сили супротивника. Це зумовило авантюристичність планів і дій гітлерівців.

Практика і теорія німецького нацизму, на щастя, відійшли в історію, проте в сучасному світі, в історії багатьох країн є багато схожого на ту ситуацію, що склалася в Німеччині наприкінці 20-30-х рр. І цей гіркий Досвід повинен служити пересторогою, наочним уроком.

А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Нацисти, повні віри в свої сили і непогрішність, завзято рвалися до влади. В листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. КПН дістала 6 млн голосів, СДПН — 7,2 млн, НСДАП — 11,7 млн. Створилася ситуація, коли дві великі ліві партії Німеччини, об'єднавшись, могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.

30 січня 1933 р. президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).

Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. в австрійському місті Браунау на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько — Алоїз Шікльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шікльгрубер успадкував від румунського нафтопромисловика Ґітлера, з дочкою якого він мав одружитись, отримавши при цьому великі капітали, а навзамін взяти прізвище тестя. Проте Софія Гітлер, так і не ставши дружиною Шікльгрубера, померла до укладення шлюбу, а нове прізвище вже перейшло до батька майбутнього фюрера. Одружившись із служницею сімейства Гітлерів — Кларою Пінц (матір'ю А. Гітлера), А. Шікльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не отримав якоїсь закінченої освіти. Реальне училище покинув, вступити до Вищої Академії мистецтв не зміг. З того часу і до 1913 р. мешкав у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайомився з ідеями німецького націоналізму й антисемітизму і став їх прихильником. 1913 р. переїхав до Мюнхена у Німеччину. Там 1914 р. пішов добровольцем до німецької армії й пробув на Західному фронті до кінця війни, діставши два поранення та єфрейторські нашивки. Повернувшись 1919 р. до Мюнхена, він примкнув до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її лідером. 8-9 листопада 1923 р. разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер здійснив спробу захопити владу в Баварії (ця спроба дістала іронічну назву "пивний путч"). За це суд присудив його до п'яти років в'язниці. В грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної політичної діяльності. З січня 1933 р. — рейхсканцлер Німеччини. Покінчив життя самогубством 30 квітня 1945 р. у підземному бункері імперської канцелярії. Трагедія Німеччини полягає в тому, що нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Вночі 28 лютого 1933 року вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Використовуючи провокацію, каральні органи нацистів розпочали масові арешти. Тільки за ніч 28 лютого було заарештовано 10 тис. чоловік.

За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22 липня гітлерівці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеччини та її законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер". Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).

Над Німеччиною зібралися коричневі хмари фашистської диктатури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Веймарська республіка	\|	Внутрішня політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.063 сек.