ВИНИКНЕННЯ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ЇЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ НАУКИ.

Приступаючи до вивчення цього питання, слід перш за все з’ясувати, що являє собою соціологія як наука?

Етимологічне (історія походження слова) слово "соціологія" походить від таких складових: лат. зосіетаз - суспільство, зосіиз - товариш, компаньйон та грец. льогоз - слово, наука, вчення.

Соціологія –наука про суспільство або суспільствознавство.

Соціологія відноситься до групи наймолодших наук, її вік ще не досяг навіть двохсот років. Вона виникла у середині XIX століття. Одним із фундаторів соціології як науки вважають французького філософа, родоначальника позитивізму Огюста Конта -людину, яка дала ім'я новій науці.

Соціологи вивчають людей, зокрема, групи людей, прагнучи зрозуміти природу, значення зміст і взаємини між групами. Професійна діяльність в будь-якій сфері в сучасних умовах є неможливою без ґрунтовної соціологічної підготовки. Соціологічна інформація – обов’язковий компонент соціального планування, прогнозування й управління. Наука соціологія намагається зрозуміти й пояснити, як влаштоване людське суспільство, яким законам підпорядковується соціальне життя людей, як виникають, розвиваються, руйнуються різні соціальні структури та інститути. Без соціологічного знання в сучасному світі неможливо вирішувати такі проблеми, як збереження соціальної стабільності, запобігання етнічним, конфесійним та іншим конфліктам, проявам девіації. В полі уваги соціології – безробіття, здоров’я населення, проблеми сім’ї, молоді та багато іншого.

Поява соціології як самостійної науки була зумовлена розвитком суспільства наприкінці ХVIII — на початку ХIХ ст. У цей час світ зазнав помітних соціальних змін, пов’язаних з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство, про тенденції розвитку до науки про суспільство як живе функціонуюче утворення. У становленні соціології можна виділити 3 основні етапи її розвитку:

І етап - протосоціологічний- (у перекладі з грецької πρα – “перший”, “перша соціологія”, “прасоціологія”) вважається період розвитку соціологічних знань з часів Стародавнього світу до середини XIX століття - створення соціології як самостійної галузі знань. Імена - символи, тобто представники цього етапу: Платон, Арістотель, А.Августін, Ф.Аквінський, Ж.Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, В.Ф.Гегель, Ш.Фур'є, К. Сен-Сімон та інші.

Цими мислителями у широкий обіг введені ключові поняття, які потім використовувалися у соціологічній науці.

У цей час активно розробляються теорії природних прав людини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Дж. Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш. Л.Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г.В.Ф.Гегель), ідея "держави права" (І.Кант). "

Перші погляди на проблеми суспільства, місце в ньому людини виникли в нерозривному зв’язку з міфологією. Міф став першою формою відображення соціальної реальності, в якому вигадка переплітається з реальністю, матерія з духовністю. Міфологічне трактування світу характерне для родо-племінного способу життя, а також для стародавніх держав. Це пов’язано насамперед з залежністю людини від природи, соціальних процесів від природних. Недарма головними героями міфів є боги та міфічні істоти, люди ж лише виконують їх волю і не є самостійними, тож міфи мають фаталістичний характер (нездатність людей змінити свою долю, що визначена для них богами).

Міфологія була першою системою, що пояснювала світ, природу і місце в ній людини. Система міфів відігравала виховну роль, оскільки однією з провідних тем у міфах є розділення добра і зла, а також боротьба зі злом. Тож така система була зрозуміла її творцям і виявлялась основою їхнього розуміння світу, природи і людини; в цьому і полягає її історична цінність.

Зі зменшенням залежності людини від природи міфи поступово замінюються героїчним епосом (оповідь про героїчне минуле, картини життя народу, його ідеали, прагнення, мораль).

На відміну від міфу, епос містить більш реалістичне трактування світу, місця в ньому суспільства та людини. Так, у епічних творах провідне місце займають не боги, а людина-герой, часто наділена надзвичайною силою (що інколи наближує епос до міфів), у ньому обов’язково присутній історичний час. Найголовніша відмінність епосу від міфу полягає у тому, що він, здебільшого оповідає про реальні події, хоч ті й набули у епосі легендарного забарвлення (як приклад, у “Іліаді” та “Одіссеї” поряд з героями діють і боги). Про достовірність подій, описаних у епосі, свідчать історичні джерела, отримані насамперед завдяки археологічним знахідкам.

З розвитком соціально-історичного прогресу виникають нові форми пізнання дійсності, які пов’язані з елементами наукових знань, передусім філософських та історичних.

Велике значення у розвитку наукових знань про суспільство мав запис історичних подій особами, що йменували себе логографами (грец. λογοξ – слово, вчення; γραθόζ – пишу).

Праці логографів стали першим кроком до історичного осмислення подій. Вони стали предтечею виникнення наукових знань про суспільство, які вийшли на новий ступінь розвитку з появою таких наук як історія та філософія.

ІІ етап - академічний, який починається із середини XIX століття, представлений плеядою відомих вчених, таких як О. Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е. Дюркгейм та інших. У цей період нова наука набуває своєї назви соціології. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовані її закони, пояснені фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний відбір, суспільна гармонія, матеріалістичне розуміння історії тощо.

ІІІ етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX століття і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Е.Гідденс, А. Турен, Т. Лукман, Н.Луман та інші.

Саме у цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебером, П. Сорокіним. М. Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними.

На цей період припадає розквіт "малих соціологій" – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, гендерної соціології та багатьох інших.

Удосконалюється методика та техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються і швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції у міждержавних відносинахв умовах глобалізму.