Класифікація витрат виробництва

При розробці теорії витрат виробництва представники західної економічної науки виходять з двох концептуальних посилань: 1) відносної обмеженості застосовуваних ресурсів; 2) можливості їх альтернативного використання.

Альтернативні витрати

Концепція альтернативних витрат виробництва, або витрат «втрачених можливостей», спирається на погляди відомої теорії маржиналізму, згідно з якою вартість товару вимірюється кількістю отриманої від нього граничної корисності. Під альтернативним використанням ресурсів розуміється, наприклад, можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів або меблів, паперу тощо. Тому, коли підприємство вирішує виготовляти меблі, то воно тим самим відмовляється від виробництва інших видів товарів з деревини.

Проблема вибору та альтернативного використання ресурсів досить тісно пов'язана з питаннями взаємозамінності та мобільності факторів виробництва. Економічна взаємозамінність цих факторів проявляється в першу чергу в тому, що можливий випуск однакової за обсягом однорідної продукції, але при різному їх (факторів) поєднанні.

Прихильники концепції альтернативних витрат вважають, що фактори виробництва мають універсальну взаємозамінність та необмежену мобільність (І. Фішер, Ф. Найт та ін.). Якісну однорідність цим факторам надає те, що вони є джерелами доходів. Останні трактуються як «заробітки» (еагnings) відповідних факторів виробництва.

Постійні та змінні витрати

Витрати підприємця на виробництво певного обсягу товарів залежать від терміну, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.

Під витратами виробництва в короткостроковому періоді розуміються ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця тощо), кількість яких може бути змінена досить легко та оперативно. Витрати в довгостроковому періоді - це ті, які пов'язані зі зміною виробничої потужності підприємств (кількість верстатів, машин, обладнання і т. п.), виробничих площ та ін.

У короткостроковому періоді в основних витратах виробництва виділяють постійні та змінні. Постійні витрати --це витрати, які залишаються незмінними незалежно від кількості виготовленої продукції. До них належать затрати на обладнання, плата за оренду приміщень, оплата управлінського та адміністративного персоналу і т. п. Якщо на осі абсцис відкласти обсяг продукції (Q, а осі ординат — витрати (С), то постійні витрати графічно можна зобразити як пряму лінію (FС), паралельну осі абсцис (рис. 2).

Змінні витрати перебувають в прямій залежності від обсягу виробництва - - це затрати на купівлю предметів праці і робочої сили тощо.

Слід підкреслити, що про поділ витрат на постійні та змінні можна говорити тільки відносно короткострокового періоду функціонування підприємства. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто за цей строк підприємство має можливості замінити всі свої виробничі потужності.

Сума постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва становить валові (загальні) витрати (ТС) (див. рис. 2) Як видно з графіка, підсумок ліній VС і FС означає переміщення нагору лінії VС на величину ОF по осі ординат.

Рис. 2.

де: Постійні (FС),

змінні (VС) і валові (ТС) витрати підприємства

Граничні витрати і граничний продукт

В умовах ринку для виробника має істотне значення не просто рівень витрат на виробництво відповідного виду продукції, а головним чином величина середніх і граничних (додаткових) витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах.

Значне місце в розробці проблем граничних витрат належить А. Маршаллу, Дж. Кларку, П. Самуельсону та ін. Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні - вихідний пункт для аналізу граничних витрат, якими називаються додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. Тобто їх можна виразити як різницю на виробництво п одиниць продукції та витратами на виробництво п - \ її одиниць. Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких підприємство (фірма) може контролювати безпосередньо. Адже вони характеризують витрати, які підприємцю доведеться понести при виробництві «останньої» одиниці продукції, і одночасно витрати, які будуть «зекономлені» у разі скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показники середніх витрат не надають такої інформації.

Порівняння граничних витрат із граничною (додатковою) виручкою, яка характеризує зміну останньої, пов'язане зі збільшенням чи зменшенням обсягу виробництва на одну одиницю, дає змогу підприємству визначити прибутковість (дохідність) тих або інших змін масштабів виробництва.

Зміна обсягу виготовленої продукції взаємопов'язана з кількістю використаних змінних ресурсів. Таку залежність виражає категорія «граничний продукт». Це — такий продукт, що отриманий у результаті використання додаткової одиниці змінного ресурсу. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі (продуктивності), або, як його іноді називають, закону спадного граничного продукту.

У загальному розумінні механізм дії даного закону такий: збільшення витрат виробничих ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб веде до збільшення виробництва продукції, тобто одержання нового (додаткового) продукту.

Даний закон має надзвичайно важливе значення для розуміння поведінки виробника. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода — нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План-конспект лекції №1	\|	ВИНИКНЕННЯ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ЇЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ НАУКИ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.