Готування до злочину варто відрізняти від виявлення умислу.

При цьому виявлення умислу – це виражене словесно, письмово чи іншим способом бажання вчинити злочин, без здійснення реальних дій, спрямованих на реалізацію цього бажання.

Виявлення умислу не вважається стадією здійснення злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність, тому що за думки і бажання, якщо вони не підкріплені реальними злочинними діями, кримінальний закон не карає. При виявленні умислу є тільки психічний намір, при повній відсутності яких-небудь дій, а отже, немає вольового акта (діяння), без якого немає і самого злочину.

Від виявлення умислу також варто відрізняти деякі самостійні злочини, такі як погроза убивства, знищення майна і т.п. (наприклад, статті 129, 195, 266). У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), тому що тут заподіюється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, суспільному порядку та ін.

Відповідальність за готування до злочину настає по тій статті чи частині статті Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає діяння, до здійснення якого готувалася особа. Кваліфікація цих дій, крім статті Особливої частини КК, здійснюється з посиланням на ч. 1 ст. 14 КК України. Однак у випадку, якщо самі підготовчі дії утворять самостійний склад іншого закінченого злочину (підробка документів, придбання зброї і т.п.), то відповідальність настає по статті, що передбачає закінчений склад злочину, а також за підготовку до іншого злочину. При цьому, особа підлягає відповідальності в межах санкції відповідної частини статті, що передбачає діяння, до здійснення якого вона приготувалась.

Однак при готуванні до злочину обов'язково повинна бути врахований ступінь суспільної небезпеки цих дій, що залежить від установлення призначення відповідних предметів (предмети, придатні тільки для здійснення чи злочину побутового призначення) і близькості підготовчих дій до моменту здійснення злочину (дуже віддалені, так називане готування до готування, чи безпосередньо попередньому злочину).

Висновок:

Досліджено проблеми кримінальної відповідальності за готування до злочину. Розвинуто положення, згідно з яким готування до злочину розглядається у двох аспектах: як стадія вчинення умисного злочину та як самостійний вид злочину. Визначено суспільну небезпечність готування до злочину та сформульовано її основні критерії: цінність об'єкта посягання, домінування можливості вчинення злочину, просторова та часова близькість підготовчих дій до безпосереднього вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, характер об'єктивно вчинюваних дій з метою створення умов для вчинення злочину. Доведено, що кримінально-правовий ступінь суспільної небезпечності властивий не всім видам готування. Запропоновано критерії класифікації видів готування, які мають кримінально-правове значення: об'єктивні ознаки, ступінь тяжкості готування та ступінь його суб'єктивної закінченості, причини припинення здійснення злочинного наміру, характер дії та спосіб закріплення у законі. Наведено аргументи щодо поділу видів готування на загальні та спеціальні залежно від закріплення кримінальної відповідальності за такі дії Загальною чи Особливою частиною КК. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України та практики його застосування.

Четверте питання. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки.

Відповідно до ст. 15 замахом на злочин євчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об'єктивними ознаками замаху є:

а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

б) недоведення злочину до кінця;

в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння,що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди.

Тут вже починається виконання об'єктивної сторони злочину, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони.

Вона не отримує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмови (ст. 17).

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його.

При замаху на злочин особа:

- усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння

- передбачає його суспільне небезпечні наслідки

- хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків.

Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин [34].

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину.

Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) [35].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Третє питання. Поняття та види готування до злочину. Відмінність готування від виявлення наміру.	\|	Види замаху на злочин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.