Структура влади слобожанського полку

У 1664,1665,1667 рр. Харківський полк очолював легендарний кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко (біля 1610 - 08.1680 рр.). Він був славетним кошовим отаманом Запорізької Січі, авторитетним військовим і політичним діячем, 12 разів, з 1659 р. по серпень 1680 р., тобто до самої смерті, обирався січовим отаманом, справедливо вважався одним із найуспішніших захисників православної віри. Найбільші лаври він завоював у боротьбі з турками та кримськими татарами. Через неприязнь до московських воєвод І.Сірко мешкав не у Харкові – полковому місті, де розташувалося також воєводська резиденція, а поблизу міста, на своєму хуторі та в Мерефі. Перебуваючи на посаді полковника, він не поривав тісних зв′язків із Гетьманщиною та Запоріжжям.

Всесвітньо відомий класик української літератури Г. Ф. Квітка- Основ’яненко, автор маловідомих сучасним дослідникам краєзнавчих праць, у своїх «Матеріалах для історії Малоросії» про структуру влади полку писав:

«Полковник обирався загальним зібранням усіх чиновників полку.Звання це давало владу зводити достойних у полкові старшини й сотники, роздавати за

заслуги підлеглим своїм у спадкове володіння землі та інші угіддя або самому їх займати. Вирок та кару злочинцям також він затверджував. Полковий обозний, перший після полковника. В його відомстві була полкова артилерія та снаряди до неї, а також підлеглі нижчі чини. За відсутності полковника він лише командував полком, але повної полковничої влади не мав. Полковий хорунжиймав охороняти в поході полкове знамено. Полковий писарвиконував у полковій ратуші роль, що відповідає секретарській. Сотники,кожен у своїй сотні, виконували, за резолюцією полковника, справи важливі, а інші самі собою У кожній сотні були сотенні отамани, осавули, хорунжі й писарі. Висунення їх з числа почесних козаків та повернення в рядові залежало від волі і влади сотника.… отамани й писарі вершили справи спірні й кримінальні».

Полкова Рада вирішувала всі справи полку. У свою чергу кожен полк поділявся на сотні. Полкові посади – спадкові; обиралися з одних родів (Донці, Кондратьєви та ін.). У другій половині XVIІ ст. Слобідська Україна стала частиною Московської держави, але в той же час користувалася певною автономією і мала, у порівнянні із Гетьманщиною, певні особливості:

Паралельно із військово-козацьким устроєм на Харківщині існувало і Московське воєводське управління. Воєвода – представник царського уряду в місті, як правителі функціонували від початку заселення краю упродовж XVII – початку XVIIІ ст. зосереджували військову і адміністративну владу. Найстарші – білгородські воєводи, яким і підпорядковувалися слобідські полки у військових справах. Управління Московської держави слобідськими полками здійснювалося за допомогою спеціальних документів – Жалуваних грамот. У 1652 р. першу таку грамоту отримав Острогозький полк. У XVIIІ ст. Слобідська Україна з її козацько-полковим устроєм зазнала тих же утисків, що і Гетьманська Україна.

Царський уряд робив все можливе, щоби уніфікувати управління цими територіями згідно до загальноімперських порядків, зміцнивши владу дворянства та посилити наступ кріпацтва на права селян.

Короткий аналіз «реформування» краю є, безумовно, підтвердженням того, що Слобідську Україну передбачалося перетворити на один із провідних регіонів імперії, але такий же безправний як і інші землі України. Реформи Петра І та цариці Анни ліквідували систему виборних полковників з одночасним розміщенням дивізії та підпорядкуванням полкової старшини російському генералові. Згодом слобідські полки були перетворені на армійські, а на полкових стягах та печатках додалося зображення російського двоголового орла. На місці слобідських полків виникла губернія «с наименованием оной Слободско Украинскою», губернатор і воєводські управлінці (запроваджувалися чотори воєводські канцелярії) призначалися із

«великоросів», лише їх помічники могли бути із «способних і заслужоних» до того старшин. Колишні козаки стали військовими обивателями, бо

«казацкого названия біть неприлично». Петербург, вдаючись до певних соціально-економічних поступок козацтву, залишав беззмінним розповсюдження на слобідських козаків дії імперського законодавства, підтвердивши існування полкових канцелярій.

Крапку в старому козацькому устрої поставив маніфест Катерини II 28 липня 1765 р., яким було оголошено про ліквідацію п′яти слобідських полків та утворення Слобідсько-Української губернії. Керуючим органом нового утворення стало губернське правління на чолі з губернатором. Першим харківським губернатором був Євдоким Щербинін, дід героя Вітчизняної війни 1812 р. Дениса Давидова. На зміну розформованим козацьким полкам прийшли регулярні Харківський уланський, Охтирський, Ізюмський та Сумський гусарські полки. Полкові міста було перетворено на провінційні, а Харків – на губернське місто.

Проте, новим указом Катерини II від 29 вересня 1780 р. Слобідсько-

Українську губернію було реформовано у Харківське намісництво. За даними 1788 р. в межах намісництва налічувалося 15 міст та 1777 інших населених пунктів з 350 тис. населенням. Одночасно з утворенням та реформуванням Харківського намісництва відбулося запровадження загальноімперської губернської та міської реформи. У 1785 р. відповідно до положень нового царського документу – Жалуваної грамотои дворянству – козацьку старшиниу було урівняно у правах із російським дворянством. Два роки до того у 1783 р. слобідських селян було обернено на кріпаків. Треба зазначити, що кріпацтво стало найкрутішим переломом в економічному і соціальному житті українців другої половини XVIII ст.

«Кріпацтво, яке складалося потрошку віками у Московщині, на Вкраїні вводять без історичної підготовки, відразу з усіма недоречностями й насильствами доби Катерини ІІ. Через це запровадження кріпацтва мусило зробити катастрофічну ломку в настроях і поглядах українського суспільства». Так, мандрівник Гаммард, якого у своїй книзі цитує О. Вінтоняк, теж зауважив той факт, що деспотичні російські царі, за його виразом,

«запровадили (в Україні) невільництво духовне та фізичне для вільного народу, який жив за демократичними принципами Почуття цивілізованості в ньому знищували, а сам народ змушували жити у варварстві».

Губернію було поділено на п’ять провінцій, які відповідали колишнім полкам, а провінції – на шість комісарств. Провінціями управляли провінційні канцелярії, яким підпорядковувалися комісари, а їм, у свою чергу, виборні отамани та десятники окремих селищ. Таким чином, були введені загальноімперські установи, а також одержали силу всі загальноімперські закони. У ході адміністративної перебудови в Російській державі місто Харків стало одним із губернських міст, центром Слобідської-Української губернії. Із введенням намісництва значно збільшилася територія, центром якої був Харків, значення якого в адміністративному плані також зросло. У Харкові розташувалася низка намісницьких та губернських установ: Губернське правління, Казенна палата, Кримінальна палата, Цивільна палата, Сумлінний суд, верховний Земський суд, Наказ громадської опіки, Губернський магістрат.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стародавнє місто Донець	\|	Герб міста Харкова і герби повітових міст Харківського намісництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.