Діяльність груп інтересів в сучасній Україні.

В час перебування Україні у складі СРСР, могли існувати тільки такі організації, які створювалися й діяли під контролем КПРС. Їх головною функцією був не захист інтересів громадян чи певних соціальних груп, а втілення в життя партійної стратегії. Незалежних об'єднань, які могли б намагатись захистити свої власні інтереси, просто не існувало. Проте щодо існування в СРСР груп інтересів у ширшому значенні в політологічній літературі є різні точки зору.

Одні вчені вважають, що за умов тоталітаризму плюралізм інтересів неможливий у принципі. Інші ж стверджують, що в усіх індустріальних суспільствах, незалежно від типу політичного режиму, діє «залізний закон плюралізму». Індустріалізація всюди спричиняється до появи плюралізму економічних і політичних інтересів, а отже й до прагнення їх захистити. В Радянському Союзі, на погляд прихильників другого підходу, групи інтересів формувались на підставі спільності професійної діяльності (партійний апарат, господарчий апарат, мілітарний апарат, юристи, діячі культури та засобів масової інформації) та на ґрунті подібних політичних орієнтацій (групи із спільними політичними поглядами, як-то: модернізатори, консерватори, догматики, ревізіоністи). Третя група вчених стверджує, що в рамках радянської системи мав місце варіант бюрократичного корпоратизму, що перебував під жорстким контролем держави та партійного апарату.

У посткомуністичній Україні створені правові та деякі соціально-економічні передумови для розвитку організаційного плюралізму як первинної ознаки демократичного представництва інтересів громадян. Проте такі чинники, як неефективність реформ з точки зору створення середнього класу, низький рівень соціальної структуризації населення, надмірне розшарування на багату верхівку, яка монополізувала ресурси країни, і масу бідного населення, не сприяють формуванню рівноправних стосунків у представництві інтересів різних суспільних груп. Лише незначна частина суспільства організована заради групового представництва своїх інтересів. Переважна більшість громадських об'єднань, яких за останніми даними в Україні нараховується близько 30 тис, справляє дуже малий (можна сказати неістотний) вплив на прийняття політичних рішень та розвиток державної політики. Якщо ці впливи й існують, то вони мають досить нестійкий та фрагментарний характер.

І все ж, незважаючи на нерозвиненість громадянського суспільства та незначний його вплив на прийняття рішень, інтереси громадян представлені певними групами. За своєю класифікацією вони досить різноманітні, і за зовнішніми ознаками відповідають загальноприйнятим класифікаціям (наприклад, Ж. Блонделя).

До груп захисту,що створюються заради захисту власних матеріальних та професійних інтересів або інтересів ширшої соціальної групи, яку вони репрезентують, можна віднести:

- профспілки, фермерські об'єднання;

- об'єднання підприємців та ФПГ (фінансово-промислові групи);

- творчі спілки (журналістів, які доволі активно захищають свободу слова: менш активні спілки кінематографістів, художників, письменників);

- об'єднання ветеранів (Другої світової війни, війни в Афганістані);

- організації споживачів;

- жіночі, молодіжні спілки тощо.

До груп підтримки,що створюються заради просування певних програм на політичну арену, привертання до них уваги громадськості та урядів, в Україні відносяться такі групи, як:

- різноманітні правозахисні групи;

- організації допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи;

- об'єднання заради боротьби проти СНІДу, проти вживання наркотиків; за ядерне роззброєння;

- організації, що турбуються про захист довкілля («Зелений світ» та інші).

Проблемні групи інтересівчасто набувають форми відкритих рухів, до яких можуть приєднуватись усі, кого турбує вирішення даного питання. Їх трактують як об'єднання «за щось», а не «когось» (останнє властиве групам захисту). Ці групи є однією з найсучасніших форм участі громадян демократичних країн у політиці, яка особливо популярна серед молоді.

Серед організованих (захисних і підтримуючих) груп інтересів є як стійкі, так і тимчасові утворення. Прикладами тимчасових груп інтересів є біженці; іммігранти; прихильники проведення референдуму з певного питання (за реформування парламенту; дострокову відставку президента; розв'язання якихось проблем місцевого характеру). Значну активність у захисті своїх інтересів (явну чи приховану) відіграють інституційні заінтересовані групи: військовики, державні службовці (бюрократія), церкви. Перші дві з названих інституційних груп діють всередині державних структур, від уряду того чи іншого сприяння, щоправда з різним успіхом. Третя є відокремленою від держави. Однак, з одного боку, церковна ієрархія намагається взаємодіяти з урядом з метою захисту інтересів своїх вірних, а з іншого, сама держава робить кроки назустріч церкві – з метою послаблення напруженості у міжконфесійному протистоянні та в інших цілях.

Усі охарактеризовані вище групи відкрито заявляють про свої інтереси, пропагують свої програми, прагнуть мобілізувати якомога ширшу підтримку громадськості та вплинути на уряд. На жаль, їх слабкість та фрагментованість проявляється в тому, що про їхню діяльність дуже мало відомо навіть зацікавленим особам. Наприклад, в країні існує понад 308 правозахисних груп, які друкують бюлетені з різноманітною юридичною інформацією, а також здійснюють моніторинг стану свободи слова та прав людини в Україні. Деякі з них мають міжнародний статус, наприклад, Харківська правозахисна група Є.Захарова. Але пересічний громадянин у регіоні про них навіть не чув.

Найпоширеніший тип груп захисту – профспілки – також дезорганізовані, хоча поступово набирають сили. Організований профспілковий рух в Україні існує у вигляді загальнонаціональних міжгалузевих профорганізацій та осібних галузевих профспілок національного рівня. Усього діє чотири міжгалузевих об'єднання: Федерація профспілок України (ФПУ), Національна конфедерація профспілок України (НКПУ), Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників (ВОСТ) та Всеукраїнське профспілкове вільне об'єднання солідарності трудівників (ВПВОСТ). Останні три об'єднання діють як альтернативні ФПУ – правонаступник ВЦРПС. ФПУ виступає за соціальне партнерство та переговорний процес між урядом, роботодавцями та робітниками з допомогою національної Ради соціального партнерства при Президентові України. Ця організація має своїх депутатів у Верховній Раді і постійно виступає із законодавчою ініціативою. За соціальне партнерство виступають і інші профспілкові об'єднання. Вони також мають своїх депутатів у законодавчому органі України. Найгучнішими акціями профспілок України упродовж останніх років були страйки гірників Донбасу та учителів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поширеність неокорпоратизму в демократичних країнах Заходу	\|	Кланово-олігархічні об'єднання та їх роль є українській політиці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.