Вплив суб’єктивних факторів на процеси управління ризиком

Одним з ключових факторів, що обмежує можливості ефективного управління ризиком, є суб’єкт, який приймає управлінське рішення. Сучасні психологи розробили теорію, згідно з якою співвідношення до ризику визначається, насамперед, прагненням суб’єкта до успіху.

Основним принципом теорії є принцип переваги суб’єкту. Він складається з того, що при будь-яких рівних умовах суб’єкти віддадуть перевагу більшому прибутку, ніж меншому, а також меншому ризику, ніж більшому. Це означає, що в процесі формування управлінського рішення кожен суб’єкт оцінює рівень прибутковості і ризику, а потім обирає за своїм розумінням кращий варіант. У відповідності з цим принципом суб’єкти класифікуються таким чином:

суб’єкт, не схильнийдо ризику;
суб’єкт, нейтральний до ризику;
суб’єкт, схильний до ризику.

Суб’єкт, не схильний до ризику, запобігає здійснення середньо- і високоризикових управлінських рішень навіть не дивлячись на справедливе відшкодування росту рівня ризику додатковим прибутком. В економіці вважається правилом, що більшість людей належать до супротивників ризику.

Суб’єкт, нейтральний до ризику, згоден приймати на себе ризик тільки у тому випадку, коли він буде справедливо компенсований додатковим прибутком.

Суб’єкт, схильний до ризику, може приймати на себе ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим прибутком. До таких суб’єктів належать люди, які готові відмовитися від стабільного прибутку заради високого прибутку. Зазвичай вони переоцінюють імовірність виграшу.

Рішення, пов’язані з високим ризиком, приймають агресивні особи з явною потребою в самоствердженні. Обережні рішення, пов’язані з мінімальним ризиком, приймають консервативні особи.

При прийнятті рішень важливим є фактор часу. Невеликий проміжок часу прискорює прийняття необдуманого, малоефективного рішення. Коли не вистачає часу, зростає кількість авантюрних рішень, з’являються помилки, знижується ефективність вибору.

Ступінь ризику підвищує психологічна інерція, яка є наслідком стереотипного уявлення про ті чи інші явища, процеси і т.д. Психологічна інерція посилюється, якщо суб’єкт знаходиться у стані напруги, хвилювання, дефіциті часу, а також при впливі відволікаючих факторів.

Стереотипність, стандартність мислення помітно впливає на якість прийняття рішень. Стереотипи формуються у процесі навчання або коли довгий час виконується однотипний процес в управлінській діяльності, і є основою автоматичних навичок. Наявність стереотипних навичок може бути позитивним явищем, оскільки дає можливість у типових ситуаціях діяти раціонально, на витрачаючи часу на обдумування. Однак стереотипна реакція на ризики заважає пошуку оптимального способу дій. Звідки виникає протиріччя: з одного боку, для прийняття швидкого і вірного рішення доцільно скористатися існуючим шаблоном, а з іншого боку – стереотип може призвести до помилкового рішення.

Схильність до ризику залежить і від віку людини. Соціально-психологічні дослідження свідчать, що у 25-40 років відповідальні рішення приймаються швидко і не завжди обґрунтовано, а в 45-60 років - повільніше, на основі всебічної оцінки вихідних даних. Тому бажано, щоб відповідальні рішення приймали зрілі керівники або розробляли їх разом з молодими ініціативними робітниками.

Колективні та індивідуальні рішення також обумовлюють різний рівень ризику. Групові рішення, звичайно, об’єктивніше і не є сумою індивідуальних, а є продуктом групової взаємодії. При цьому треба зауважити, що людина, діючи у групі, здатна прийняти рішення з більшим рівнем ризику, ніж індивід. Однією з причин такої закономірності є те, що учасники прийняття рішення відчувають меншу відповідальність за прийняття ризику, оскільки ризик розподіляється між усіма учасниками.

Відношення до ризику залежить від того, яке місце займає особа в колективі:

- чим нижче посаду займає робітник, тим негативніше він ставиться до ризиків;

- чим нижче авторитет керівника в колективі, тим нижча його схильність до ризику;

- чим нижче рівень освіти робітника, тим негативніше він ставиться до ризиків.

Особливу роль при прийнятті рішень, пов’язаних з ризиком, відіграє інтуїція. Через невизначеність напрямів розвитку зовнішнього середовища, жорстку конкуренцію, зниження частки достовірної інформації саме інтуїція іноді сприяє прийняттю вірного рішення. Дана здатність заснована на попередньому досвіді людини, індивідуальних особливостях, вона дає можливість приймати вірні рішення без допомоги обґрунтованих доказів. Однак орієнтуватися тільки на інтуїцію при прийнятті рішень недопустимо.

Інформованість суб’єкта відіграє важливу роль при прийнятті рішень. Достатня кількість комунікативних зв’язків є важливою умовою зниження ризиків. Треба зауважити, що людина при спілкуванні з колегами (горизонтальна комунікація) освоює 90% інформації. Ефективність низхідних вертикальних потоків значно нижча – тільки 20-25% інформації, яка виходить від керівника організації, вірно розуміється і запам’ятовується підлеглими. Ще гірше сприймається висхідна вертикальна інформація (від підлеглих до керівника). Керівники організацій пам’ятають не більше 10% даних, які були доповідні підлеглими. Але й почута, зрозуміла та засвоєна інформація не повністю зберігається в пам’яті людини (людина, засвоївши новий матеріал, за першу добу забуває 70-75% даних). Тому особливо ризикованими є рішення, що приймаються на основі усної інформації.

Керівники та їх поведінка в умовах ризику. Розглянемо дії керівників (осіб, які приймають рішення) у ситуації ризику. У ході опитувань 464 керівників зі сфери бізнесу (дані по США) були задані питання з ціллю встановлення відношення до ризику, а також ситуацій, в яких вони згодні ризикувати. У ході аналізу результатів опитувань встановлено, що керівники суттєво відрізняються за своїм відношенням до ризику. Приблизно 20% вказали, що вони спокійні до ризику, 40% виявили схильність до ризику, а 20% чітко сформулювали своє негативне відношення до ризику (20% керівників на питання відповіли таким чином, що їх важко було віднести до жодної з категорій). Дослідження також показали, що керівники по-різному відносяться до ризику в залежності від того, чи пов’язаний ризик з можливістю отримати додатковий прибуток або збитки. Практично усі керівники проявили схильність йти на ризик в ситуаціях, коли підприємству загрожує банкрутство. Однак у випадку, коли підприємство працює стабільно, але, ризикнувши, можна було б збільшити прибуток, ті ж самі керівники ставали більш консервативними і не схильними до ризику.

Поведінку більшості керівників підприємств (незалежно від форм власності) при прийнятті управлінських рішень можна віднести до двох типів:

активної діяльності з прийняттям ризику на себе;
пасивної діяльності з елементами ризику.

Характерно те, що останні у більшості випадків йдуть на ризик під впливом зовнішніх факторів, без достатнього попереднього аналізу можливих результатів. Отже більшість керівників йдуть на ризик тільки у важких ситуаціях, коли до цього примушують зміна ринкової кон’юнктури, конкуренція на ринку, втрата експортних можливостей і т.д. Такі керівники виходять з принципу, що ризик є обґрунтованим, коли він дає можливість вийти з важкої ситуації, чим у тих ситуаціях, коли можна отримати додаткові прибутки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація ризиків	\|	Загальні принципи аналізу економічного ризику

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.