Особистість як об’єкт і суб’єкт культурної діяльності.

Тема 6. Особистість у світі культури.

Ключові поняття : людина, індивідуальність, особистість, культуротворчість, культурна антропологія, культуротворча сутність людини, людинотворча сутність культури, соціалізація особистості, дух, духовність, душевність, культурна еліта, політична еліта, економічна еліта, культура особистості

1. Особистість як об’єкт і суб’єкт культурної діяльності.

2. Процес соціалізації особистості.

3. Особистість у різних культурах.

4. Структура та цінності духовної культури.

Як відомо, головним предметом культурологічного пізнання завжди була людина. Саме тому, наслідуючи багатовікові традиції гуманітарного пізнання, розпочавши свої теоретичні побудови з розгляду категорії „культура”, ми повертаємось до „людини” та спробуємо виокремити саме те розуміння останньої, яке ледь окреслює перспективи цивілізаційного культуротворення й одночасно „виводить” на його головні духовні домінанти.

Зрозуміти сутність людини намагалися з найдавніших часів, пов’язуючи її з тією чи іншою ознакою. Наприклад, політична істота (Аристотель), божественна сутність (Ф. Аквінський), мисляча істота (Р. Декарт), людина – це машина (Ж. Ламетрі), моральність (І Кант), духовна істота (Гегель), діяльність (Й Фіхте), природна істота та любовне ставлення до ближнього (Л. Фейєрбах), сукупність суспільних відносин (К. Маркс), духовна істота, глибина якої обумовлюється рівнем її свободи (М. Бердяєв). Цей екскурс в історію культурологічної думки можна продовжувати до нескінченності. Однак коли, здавалося б, її розуміння розширилося до безмежжя розмаітних інтерпретацій, знаходиться своєрідний центр біфуркації, від якого відштовхувались і до якого повертались практично всі вчення про людину. Означений центр формується перетином декількох змістових ліній, які викристалізовуються через розуміння людини: 1) природної; 2) мислячої (духовної); 3) діяльної; 4) предметної; 5) соціальної (суспільної). Органічне поєднання цих ознак дає цілісне розуміння людини.

Історична епоха	Уявлення про людину
Античність	Мікрокосмос Душа Душа є прояв ідеї (Платон) + тіло Тіло – це форма людини (Аристотель)
Середньовіччя	Духовність + душа + тіло; духовність є зв'язок людини з Богом засобами віри, любові, надії, совісті
Новий час	Істота розумна та діюча по законам розуму (Локк, Кант)
ХIХ століття	Прояв суспільних відносин (Маркс) Істота вольова та страсна (Ніцше)
ХХ століття	Істота, що засвоює світ у відповідності з феноменологічною роботою свідомості (Гуссерль та інші феноменологі) Істота, що відбуває у світі та його розуміє за допомогою мови і переживань (турбота, страх, надія на подальше) ) (Гайдеггер та інші герменевтики) Істота, межею якої, її справжньою природою є мова (Віттгенштайн, Остін та інші представники аналітичного напрямку) Істота, яка відрізняє себе від загальноприйнятих норм та бунтує проти однорідного (Дерріда, Фуко, Рорті та інші постмодерністи) Істота, у якої несвідоме домінує над свідомим (Фройд та його послідовники)

Таблиця 1.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характерні риси основних культурних процесів	\|	Розуміння людини як культурної істоти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.