Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






У. Петті – основоположник політичної економії в Англії.

Економічна теорія фізіократів.

П.Буагільбер - перший представник класичної політекономії у Франції.

У.Петті – “батько” політичної економії в Англії.

Тема 3. Зародження класичної політичної економії.

 

 

Класична політична економія зародилася у Англії в кінці ХУІІ ст. та у Франції на початку ХУІІІ ст.

У Англії в ХУІІ ст. капіталістичне господарювання досягло значного розвитку. Швидкими темпами розвивалися: обробка шерсті, гірнича справа, суднобудування, металургія. У сільському господарстві з середовища селян виділяється заможна верхівка. Значного поширення набуває оренда землі фермерами-капіталістами, котрі використовують найману працю. Поступово інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал. Його власники прагнуть свободи, ліквідації жорсткого урядового регулювання економічного життя. В результаті буржуазної революції середини ХУІІ ст. на чолі з О. Кромвелем було покінчено з феодально-абсолютистським ладом, Англія стала республікою. Але, у 1688 р. після державного перевороту країна перетворилася у конституційну монархію. Встановився компроміс між землевласниками і буржуазією. Основні державні посади залишалися в руках земельної аристократії, а вирішальну роль у політиці стали відігравати економічні інтереси буржуазії.

За цих умов виникає потреба у теоретичних дослідженнях процесу виробництва, внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Ці дослідження стали предметом класичної школи. К.Марксписав: “... під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, починаючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. Якщо меркантилісти, зазвичай, розмірковували про принципи управління господарством країни, то класики зосередилися на вивченні категорій і законів економічного розвитку і завдяки цьому перетворили політичну економію у повноцінну наукову дисципліну.

Основоположником класичної політичної економії вважають Уільяма Петті (1623 - 1687). К. Маркс назвав його “батьком політичної економії”, “найгеніальнішим та найоригінальнішим дослідником-економістом”.

У.Петті цікавлять не зовнішні прояви, а сутність економічних процесів, він поставив завдання “спробувати пояснити таємничу природу” податків і їх наслідків, грошової ренти, ренти з землі, грошей, джерел багатства.

З’ясуванню цих проблем він присвятив цілий ряд творів, найвідомішими серед яких є “Трактат про податки і збори ”(1662), “Слово мудрих” (1664), “Політична арифметика”(1676), “Різне про гроші”(1682).

На відміну від меркантилістів, У.Петті стверджував, що багатствоутворюють не тільки благородні метали, але й земля країни, будинки, судна, товари, меблі і т.п. Тобто, багатство нації – це сума рухомого і нерухомого майна.

Багатство покровителя, на його думку, складається з трьох частин: 1)багатства його підданих; 2)частини цього багатства, що використовується на спільне благо; 3)частка цієї частини, якою покровитель розпоряджається на власний розсуд. Тому багатство усіх підданих – найважливіше багатство. Чим воно вагоміше, тим більше коштів можна зібрати у виді податків, тим сильніша держава і сам покровитель.

Петті вперше підрахував національне багатство Англії, яке складало на той час біля 250 млн. фунтів стерлінгів. Це, насамперед, вартість землі і іншого майна – будинків, споруд, худоби, домашнього майна і т.п., кількість грошей не перевищувала 3% усього сукупного багатства країни. Цими розрахунками він започаткував сучасну систему національних рахунків.

Петті виділяє чотири джерела багатства. “Труд є батьком багатства, а земля – його мати”. Це основні джерела. Він вважав, що “оцінку усіх предметів варто було б привести до двох природних знаменників, до землі і праці, тобто нам слід би говорити: вартість корабля чи сюртука дорівнює вартості такої-то і такої-то кількості землі, такої-то і такої-то кількості праці, тому що обидва – і корабель, і сюртук – вироблені землею і людською працею.”

Два інших джерела, не основних, але які приймають участь у виробництві продукту і багатства, це – кваліфікація, мистецтво робітника і засоби його праці – знаряддя, запаси і матеріали. Вони роблять працю продуктивною, але не можуть існувати самостійно, тобто без праці і землі.

Таке трактування джерел багатства засвідчує, що у Петті в основі ціни лежить витратний підхід. Однак, слід зазначити, що ціну товару він розмежував на “природну”, під якою розумів вартість, і ринкову, яку називав “політичною” ціною. Розглядаючи “природну” ціну, як внутрішню основу ринкової ціни, він визначав її працею. “Якщо хто-небудь, писав Петті, - може добути з перуанського ґрунту і доставляти в Лондон одну унцію срібла в той час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну другого”. Отже, в основі мінових пропорцій, у яких хліб обмінюється на срібло, лежить праця, витрачена на їхнє виробництво; вартість визначається працею. Саме цьому Петті вважають засновником трудової теорії вартості.

Питання вартості цікавило Петті не тільки з точки зору обмінних операцій. Прагнучи упорядкувати оподаткування, він поставив собі за мету знайти критерій оцінки багатства як окремих людей, так і країни в цілому. Так у нього виникла ідея визначення єдиної міри цінності усіх благ. Розмірковував він так. У різних країнах і місцевостях на одиницю певного виду їжі (пшениці, рису, м’яса і т.п.) будуть різні витрати праці. “Тому, - пише Петті, звичайним масштабом цінності є середнє харчування дорослої людини, а не його денна праця ”.

Заробітна плата, на думку Петті, є природною ціною праці. Її величина визначається мінімумом засобів існування робітників. Якщо робітникам стануть платити вдвічі більше вказаного мінімуму, то вони будуть вдвічі менше працювати. Отже, заробітна плата у такому трактуванні розглядається як засіб примусу робітників до праці. Але, з іншого боку, з цієї теорії виходило, що робітники одержують лише частину створеної ними вартості, яка відповідає мінімуму засобів існування. А це значить, що друга частина створеної працею вартості є результатом додаткової праці і втілюється у додатковому продукті. Низька заробітна плата, на його думку, якраз і гарантує одержання капіталістами додаткового продукту, нагромадженню, а зрештою – конкурентоздатності Англії на зовнішніх ринках. Основною формою додаткового продукту є рента. Прибуток як самостійна економічна категорія в економічній системі Петті відсутній.

Рента являється різницею між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва (витрати на насіння і на утримання робітників). Петті аналізує диференційну земельну ренту. К.Маркс відмічав, що Петті виклав диференційну ренту краще, ніж А.Сміт.

У. Петті наблизився до правильного розуміння ціни землі. Оскільки, говорив він, земля не є продуктом праці, то вона є особливим товаром, ціна якого залежить від доходу з землі. Тобто ціну землі він вважав сумою рент за певну кількість років. Ціна землі = річна рента х 21 рік.

Чому 21 рік? Науково обґрунтувати кількість річних рент, що визначають ціну землі Петті не зміг. Тому це питання він вирішив довільно, виходячи з того, що представники трьох поколінь: дід (50 р.), батько (28 р.) і син (7 р.) – можуть розраховувати прожити одночасно 21 рік.

Процент Петті називає “грошовою рентою” і розглядає його як дохід, похідний від земельної ренти, залежний від неї і від ціни землі. Тут явна помилка вченого. Але у праці “Різне про гроші” він трактує процент як страхову премію і плату за утримання, розвиває ідею обернено пропорційної залежності між величиною грошової маси і процентною ставкою.

Петті зробив спробу розв’язати проблему грошового обігу. Зайву кількість грошей в обороті він вважав шкідливою. Гроші подібні жиру: „кожному організму потрібний жир, але надлишок жиру є хворобою”.

Значну увагу у своїх роботах Петті приділяв питанням оподаткування і фінансів.Недолік державного управління, на його думку, полягає в тому, що „надто багато з того, що повинно було б управлятися природою, стародавніми звичаями та загальною згодою підпало під регулювання закону. Учений різко виступає проти державної регламентації, якщо вона суперечить „законам природи”.

Водночас Петті покладає на державу важливі функції щодо забезпечення повного використання робочої сили та підвищення її якості. Він пропонує за рахунок державних коштів забезпечувати злидарів роботою, пов’язаною з будівництвом шляхів, спорудженням мостів, розробкою рудників тощо. Тут проявляється не тільки гуманність, але й економічний розрахунок, оскільки „ ... дозвіл кому-небудь злидарювати – це більш дорогоцінний спосіб утримання тих людей, яким закони природи не дозволяють померти з голоду.”

Стверджуючи, що якість робочої сили є досить важливим фактором зростання багатства нації, Петті пише, що „краще спалити продукт однієї тисячі людей, ніж допустити, щоб ці люди нічого не робили і внаслідок цього втрачали своє уміння працювати”. Подібні думки уже в ХХ ст.. висловлював Дж. Кейнс.

Щодо податкової політики держави, то Петті відстоював опосередковане оподаткування, віддаючи перевагу акцизам. З приводу цього його міркування зводилися до наступного:

- справедливість вимагає, щоб кожен платив у відповідності з тим, що він

споживає, а такі податки не нав’язуються силою і їх легко платити тому, хто користується предметами природної необхідності;

- такі податки сприяють ощадливості – єдиному способу збагачення нації.

Державні витрати Петті регламентує таким чином:

- витрати на оборону;

- витрати на управління;

- витрати на церкву;

- витрати на школи і університети;

- витрати на утримання сиріт і інвалідів;

- витрати на дороги, мости та інші предмети, які потрібні для блага

користування усіх.

Структура державних витрат розпрацьована Петті , нагадує видаткову частину бюджету сучасних держав.

Як бачимо, наукові дослідження У. Петті досить широкі і глибокі, його намагання зробити „ ... в загальних рисах перший нарис політичної економії” вдалося. Подальшого розвитку його ідеї набули у працях А.Сміта і Д.Рікардо.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  3. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
  4. Виборча кампанія як форма політичної діяльності
  5. Виборча кампанія як форма політичної діяльності. Функції виборів у демократичному суспільстві
  6. Види влади. Специфіка політичної влади
  7. Види політичної поведінки етногруп, які відстоюють власні інтереси
  8. Виникнення класичної політичної економії в Англії. В Петті.
  9. Виникнення класичної політичної економії у Франції.
  10. Виникнення та інституціоналізація політичної науки.
  11. Виникнення та розвиток політичної економії
  12. Виникнення та характерні особливості класичної школи політичної економії.




Переглядів: 2462

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Меркантилізм як перша школа політичної економії. | П.Буагільбер – перший представник класичної політекономії у Франції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.