• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

П.Буагільбер – перший представник класичної політекономії у Франції.

П’єр Буагільбер (1646-1714) народився в Руані у дворянській сім’ї, здобув гарну освіту, включаючи античну літературу, філософію, право. Протягом 25 років обіймав посаду генерального начальника судового округу Руана. Інтерес до економічних проблем у Буагільбера виник під впливом економічної політики Кольбера.

У другій половині ХУІІ ст. у Франції абсолютизм досяг вершини. Збагаченню державної казни була підпорядкована внутрішня і зовнішня політика. Проводячи політику меркантилізму, Кольбер приймав енергійні заходи щодо збільшення експорту французьких товарів, обмеження імпорту іноземних, розвитку мануфактурного виробництва. Королівські мануфактури отримували великі субсидії, кошти яких тяжким тягарем лягали на селянство. Окрім того, уряд заборонив вивіз хліба за кордон, встановив на нього низькі ціни, прагнучи підтримати низьку заробітну плату і цим полегшити розвиток вітчизняної промисловості. Частково мета була досягнута, але сільське господарство занепало, селянство розорялося, зростали голод і злидні.

За цих умов П. Буагільбер у 1696 р. анонімно опублікував трактат “Докладний опис становища Франції ...” Але його праця залишилася майже непоміченою, і у 1707 р. він видає її оновлений варіант в двох томах під назвою “Звинувачення Франції”, яка була заборонена урядом.

Буагільбер оголосив себе “адвокатом сільського господарства”, вважаючи, що основою багатства і добробуту держави є сільське господарство, якому належить вирішальна роль у розвитку економіки. “Щоб задовольнити всі потреби держави і повернути усьому народу древні достатки, не треба ніяких чудес, достатньо перестати здійснювати насильство над природою,” - писав він. Вважаючи, що із “Францією поводяться як із завойованою країною ”, Буагільбер пропонував :

- покінчити з практикою однобокого заохочення промисловості;

- сприяти формуванню вільного ринку зерна, не стримувати природне

зростання цін на хліб, які б відповідали інтересам селян і земельних власників і покривали витрати виробництва ;

- з метою розвитку внутрішнього ринку звільнити внутрішню торгівлю від

митних застав ;

- здійснити податкову реформу, в результаті якої регресивна система

оподаткування була б замінена пропорційною або прогресивною;

- поліпшити життя народних мас.

Пропозиції щодо зміни економічної політики уряду Франції Буагільбер прагнув обґрунтувати теоретично. Він доводив, що економіка розвивається за власними законами, які діють як закони природи. Учений не визнає нерозумного втручання держави в економіку, вважаючи, що „ ... природа, набувши свободи, увійшовши у свої права, відновить” торгівлю і пропорцію цін між усіма продуктами ... і внаслідок безперервного руху буде створена маса загального достатку, звідки кожен візьме у відповідності зі своєю роботою або своїм володінням ...”.

Різко критикуючи меркантилістів, Буагільбер доводить, що багатство – це не золото і срібло, а усе розмаїття корисних благ і речей. Справжнє багатство він вбачав у достатку предметів споживання.

Маркс вважав Буагільбера, як і Петті, засновником теорії трудової вартості. Але у Буагільбера інший підхід до обґрунтування цієї теорії. Він виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величина останньої визначається витратами праці. Всі економічні зв’язки між людьми ґрунтуються на обміні продуктами праці. Ринкова ціна відхиляється від “істинної”, “справедливої” вартості внаслідок грошей, які опосередковують обмін товарів. Отже, гроші є причиною того, що товари обмінюються не за “істинною” вартістю. Тому Буагільбер у грошах вбачав усі нещастя товаровиробників і вважав за потрібне золото і срібло замінити паперовими грошима. Він не розумів, що гроші – необхідний продукт товарного обміну і хотів ліквідувати їх, зберігши товарне виробництво.

Випереджаючи свій час, Буагільбер дійшов до висновку про необхідність підтримки рівноваги у економіці. Рівновагу він називає єдиним оберігом загального добробуту. Щоб підтримати рівновагу треба, щоб завжди був паритет продажів і покупок. А коли певна частина продуктів не має попиту, цього достатньо, “щоб задушити все останнє”, оскільки “найменший розлад подібно дріжжевій заразі, котра псує всю державу через взаємний зв’язок речей між собою ...” Л. Вальрас теорію загальної ринкової рівноваги запропонував у другій половині ХІХ ст.

Учення Буагільбера було продовжене і розвинуте школою фізіократів.

3. Економічна теорія фізіократів.

Фізіократи є представниками класичної політичної економії у Франції. Засновником фізіократизму вважають Франсуа Кене (1694-1774). Він був всебічно розвиненою людиною з широкими науковими інтересами. Йому належить ряд робіт у сфері медицини і біології. Користуючись популярністю у аристократів, Ф. Кене у 1734 р. став домашнім лікарем герцога Віллеруа, а згодом, завдяки маркізі де Помпадур, оселяється у Версальському палаці. Продовжуючи медичну практику, у 60 років він став займатися політичною економією, згуртувавши навколо себе групу талановитих мислителів, які називали себе “економістами” – ученими-дослідниками економічних питань. Один із членів цього гуртка, Дюпон де Немур (1739-1817) увів у обіг термін “фізіократія” (від грецького “фізіс”-природа і “кратос”-влада), що означає природовладдя.

Фізіократи перенесли дослідження зі сфери обігу у сферу виробництва. Їхнє учення характеризується такими особливостями:

· сільське господарство визнається єдиною сферою, де створюється

· багатство;

· джерелом багатства визнається тільки землеробська праця;

· земельна рента є єдиною формою додаткового

Франсуа Кене продукту.

Теорія фізіократизму виникає як реакція французької інтелігенції на меркантилістську політику кольберизму – політику, побудовану на засадах штучної підтримки промисловості, очікування зростання багатства країни від могутності уряду. Спираючись на теорію природного права Дж. Локка, спрямовану проти абсолютизму, фізіократи виступили з ідеєю повної економічної свободи, коли держава не втручається у виробничу, торгівельну, фінансову діяльність своїх підданих. В суспільстві діє принцип природного порядку, який встановлюється природними законами. Основа природного порядку в суспільстві – свобода, право розпоряджатися своєю особистістю, повага до власності і влади. Ця ідея знайшла відображення у знаменитій формулі Венсана де Гурне (1712-1759) laissez faire (лесе фер), яка означає: “Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”. Відстоюючи ідею природного порядку, фізіократи стали першими ідеологами економічного лібералізму.

В умовах природного порядку особливу роль відіграє земля. Не торгівля і промисловість, а земля є єдиним джерелом багатства народу, що визначається природним законом, установленим самим Богом. Багатство зростає тоді, коли постійно існує різниця між продукцією, створеною у сільському господарстві, і витратами на її виробництво. Цей надлишок продукту над витратами Ф.Кене назвав чистим продуктом. Він створюється тільки у сільському господарстві, де під впливом сил природи зростає кількість споживчих вартостей. В інших галузях чистий продукт не створюється. Ремісник лише змінює форму продукту, створеного у землеробстві: “Багатство, яке створюється промисловою працею, - писав Кене, - виникає за допомогою доходів, що їх дає земля, і є багатством самим по собі безплідним, яке відтворюється тільки за допомогою доходів від земельних угідь”.

З ученням про чистий продукт тісно пов’язане учення фізіократів про продуктивну і непродуктивну працю. Продуктивною є праця, що створює чистий продукт, тобто праця у сільськогосподарському виробництві. Інші види праці є непродуктивними, оскільки не створюють чистого продукту.

Кене прагнув з’ясувати економічні ознаки поділу суспільства на класи. Він писав: “Нація складається з трьох класів громадян: класу виробників, класу власників і класу безплідного”. До першого він відносив усіх землеробів, які годують себе і створюють чистий продукт; до другого - поміщиків, духівництво, короля і всю його челядь, які не створюють багатства, але їх власність приймає участь у його створенні, і тому вони приносять користь суспільству; до третього - ремісників, торгівців і осіб інших професій, які своєю працею, не пов’язаною з землею, створюють стільки продукції, скільки й споживають, тобто займаються лише переробкою продукції, створеної землеробством.

Фізіократам належить і перша в історії економічної думки спроба обґрунтування такого явища як капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал з грошима, то Кене вважав, що гроші є лише засобом полегшення обміну, а самі по собі – безплідне багатство, яке нічого не створює. Капітал у фізіократів – це ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Проаналізувавши речовий склад капіталу, Кене вперше розділив капітал на основний і оборотний. Основний – це “початкові аванси” (витрати на сільськогосподарські машини, будівлі, робочу худобу). Оборотний капітал – це річні аванси (витрати на насіння, працю). “Річні аванси” входять у витрати виробництва повністю, а “початкові аванси” - частинами.

Учення фізіократів про “чистий продукт”, продуктивну і непродуктивну працю, класову структуру суспільства, капітал в узагальненому виді знайшло відображення у знаменитій “Економічній таблиці” Ф.Кене. Ця робота є першою спробою аналізу кругообігу суспільного капіталу, його відтворення. Кене вперше підійшов до розгляду суспільного продукту і його складових елементів з позицій макроаналізу, тобто суспільного відтворення.

Науковий підхід Кене до теорії відтворення полягає в тому , про що він процес відтворення і обігу суспільного продукту розглядав не у виді окремих актів купівлі-продажу, а як процес обміну продуктами виробництва між найважливішими галузями народного господарства (промисловістю і сільським господарством) і основними класами суспільства.

Усі відомі нам три класи знаходяться у певній економічній взаємодії. Через механізм купівлі-продажу продукції відбувається процес розподілу і перерозподілу “чистого прибутку” і створюються передумови для постійного відновлення виробничого процесу, тобто відтворення. Цей процес, вважав Кене, складається з таких стадій:

- фермери-землероби орендують за гроші у землевласників землю і

вирощують на ній урожай ;

- власники придбають у землеробів продукти і у ремісників промислові

вироби , в результаті чого частина отриманих ними за оренду грошей переходить до сільськогосподарських виробників і ремісників ;

- фермери купують промислові товари у промисловців ;

- промисловці купують сільськогосподарські товари у фермерів.

У підсумку фермери знов отримують грошові кошти для оренди землі.

Таким чином, Ф. Кене вперше проаналізував умови, необхідні для здійснення простого відтворення. Закладені в “Економічній таблиці” ідеї отримали подальший розвиток у різних спробах побудови математично точних моделей виробництва і розподілу продукції і в сучасній економічній науці існують у виді багаточисельних галузевих і продуктових балансів, міжгалузевих балансів, формалізованих варіантів теорій макроекономічної рівноваги і економічного зростання.

Видатним представником фізіократів був Жак Тюрго (1727-1781). Будучи міністром фінансів при Людовіку ХУІ з 1774 по 1776 р., він зробив спробу практичної реалізації економічної теорії фізіократів. Завдяки йому були ліквідовані обмеження на торгівлю хлібом, ліквідовані цехові корпорації і гільдії, натуральні повинності замінені поземельним грошовим податком, зменшені державні витрати. Податки були поширені на дворянство. В перспективі планувалося повністю відмовитися від стягнення податків з селян, замінивши їх єдиним поземельним податком з дворян. Така політика викликала невдоволення у привілейованих класів, Тюрго вимушений був піти у відставку, його нововведення королем були ліквідовані, і Франція стрімко попрямувала до буржуазної

Жак Тюрго революції.

Тюрго був не тільки практиком , але й блискучим теоретиком. У роботі “Роздуми про створення й розподіл багатства”(1776) він висунув ряд нових для учення фізіократів ідей. Так, Тюрго належить ідея загальної економічної рівноваги, яка, на його думку, встановлюється співвідношенням “між цінністю всіх виробів землі, споживанням різного роду товарів, різними видами виробів, кількістю зайнятих у їх виробництві людей та ціною їх заробітної плати ”.

Поділяючи погляди на класову структуру суспільства, Кене, Тюрго виділили у середині “безплідного” класу два розряди людей: підприємців, котрі дають аванси, і робітників, які отримують заробітну плату.

Заробітна плата зводиться Тюрго до мінімуму засобів існування, її динаміку він пов’язував з конкуренцією між робітниками на ринку праці. Це був початок наукового аналізу цієї категорії.

Прибуток Тюрго розглядає як самостійний вид доходу. Капітал, вважав він, сприяє збільшенню “чистого продукту”. Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Тому прибуток промислового капіталіста і торговця Тюрго розглядає як “заробітну плату за працю, турботи, ризик”.

Процент є правомірним явищем, оскільки на його думку, згодом той, хто позичає, втрачає прибуток, який би міг отримати, тому, що ризикує своїм капіталом, а той, хто взяв позику, може використати гроші на вигідне придбання, яке може принести йому великий прибуток. Отже, процент – це “ціна втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Величина процента залежить від надлишку або нестачі капіталів, тобто від попиту й пропозиції.

Цікавими є роздуми Тюрго щодо міри цінності. На відміну від Петті, який шукав міру цінності у праці, і Барбона, котрий вбачав її у корисності, Тюрго вважав, що мінове співвідношення виявляється у процесі торгу через співставлення інтенсивностей потреб обох учасників торгу. Коли це співвідношення установилося, воно відображає рівновагу, або рівність інтенсивностей обох потреб. Цим самим Тюрго наблизився до розуміння поняття граничної корисності.

Суттєвим вкладом Ж.Тюрго у розвиток економічної науки було з’ясування “закону зменшення земельного продукту”, згідно з яким збільшення застосування праці є менш продуктивним, тобто діє закон спадної родючості ґрунту, який в сучасній економічній теорії трактується у виді закону спадної продуктивності.

Теоретичні заслуги фізіократів важко переоцінити, адже вони започаткували основи наукового аналізу капіталістичного виробництва. Знайомство з працями французьких фізіократів стимулювало інтерес до економічної проблематики засновника англійської класичної політекономії А.Сміта.

Читайте також:

1. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
2. Адвокат як представник по потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
3. Вибір конкретної різновидності товару-представника.
4. Видатні представники емпіричного напрямку у філософії Нового часу
5. Вимоги закону до представника, адвоката та помічника адвоката
6. Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди А. Монкрет’єна
7. Виникнення класичної політичної економії в Англії. В Петті.
8. Виникнення класичної політичної економії у Франції.
9. Виникнення та характерні особливості класичної школи політичної економії.
10. Відповідно до цивільного процесуального законодавства не можуть виступати як представники в суді судді, слідчі та прокурори (ст. 41 ЦПК).
11. Війна на Україні: перший етап
12. Війна на Україні: перший етап

Переглядів: 1222