• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі

1. Пригадування відомої казки (улюбленої, тієї, яка найбільше вразила, або першої, яка спала на думку) як привід для арт-терапевтичної роботи. Згадування про казку терапевтом являє собою по­рівняно легку терапевтичну інтервенцію. Завдан­ня згадати казку (як символічний текст) означає лише значеннєву глибину, на якій клієнтам пропонують працювати. Задувши казку, що спривла в пам’яті, клієнти самі вирішують, що малювати.

Як «посилений» варіант цієї форми долучення казки до арт-терапевтичної роботи можлива також візуалізація клієнтом обраного ним момен­ту (етапу розвитку) казки. При цьому діагнос­тичним є і вибір казки (вказує на загальний ха­рактер глибинної проблематики особистісного зростання клієнта), і вибір героя для ідентифі­кації, і обраний момент казки (звичайно, що відповідає сучасній ситуації особистісного роз­витку), і акценти, розставлені в малюнку, і про­казування образу. Ця неконцентрована форма долучення казки до арт-терапевтичного проце­су краща для студійних відкритих груп і тому широко застосовується. Нам вона знайома з арт-терапевтичної практики О.Вознесенської.

2. Звертання до певного казкового образу. Ро­бота з символічним образом (символістика — властивість виражати архетипи колективного не­свідомого — гарантується його приналежністю до жанру казки) орієнтує учасника групи на дея­ке коло глибинних проблем. Казка при цьому є символічним простором, що орієнтує клієнта. Така робота виправдана в аналітичних закритих групах. В арт-терапевтичній програмі О.Возне­сенської, присвяченій чоловічому і жіночому в структурі особистості, спосіб звертання до каз­ки саме такий.

3.Індивідуальне створення кажи. У груповій формі арт-терапії воно може бути домашнім зав­данням (утім, практика свідчить, що зазвичай, через зрозумілий опір, з цим завданням може впоратися не вся група). Методика «Ство­рення чарівної казки», створена в 1996 p., містить докладну схему екзистенціального тлумачення створюваного казкового тексту (зрозуміло, не єдино можливу, якщо казка — текст символіч­ний). Чарівна казка—жанр, який мовою образів описує шлях особистісного становлення клієнта. Індивідуально створений текст ближчий до гли­бинної проблематики особистісного зростання, ніж текст сприйнятої казки. Послідовна арт-терапевтична робота з образами і ситуаціями на­тягає між специфічно організованими спицями значеннєвого каркасу тонку емоційну тканину.

4. Спільне створення казки, як і створення спільного малюнка, є процесом, що об'єднує гру­пу. Специфіка казки задає ситуацію об'єднання на глибинних засадах — навколо процесу пошуку вирішення єдиної проблеми (екзистенціальне зна­чущої, атому такої, що стосується кожного учас­ника групи).

у техніці «Спільне створення казки» індиві­дуальна проблематика не виражена настільки докладно, як у створенні кожним казкарем свого тексту. Зате ключові моменти змісту, що виявля­ються в індивідуальному впливі на спільний текст (функція, яку виконує кожен казкар) свідчать про найбільш значущі для кожного з учасників групи сторони життєвої реальності, які вони актуалізують в умовах спілкування на гли­бинних символічних рівнях. Арт-терапевтичне опрацювання казкового матеріалу може бути орі­єнтоване на груповий процес—і здійснюватися за допомогою спільного малювання казки(це до­цільне, якщо текст казки дисгармонійний). Але частіше трапляється індивідуальна орієнтація. Можна запропонувати кожному казкареві окрес­лити свої внески в загальний текст, або—момен­ти казки, які викликали в них найяскравіші враження. так само як і ключові моменти сюжеті (тобто ресурсні, проблемні) [Пс. № 39, 2005. ст.17]

Так, Л.Г. Терлецькі радить використовувати казкотерапію як метод профілактики в наступних ситуаціях.

1. Коли люди відчувають яв ускладнення і розгубленість, особливо на початку роботи над собою.

2. Коли люди почувають себе з; надто напружено в групі.

3. Коли необхідно згуртувати групу.

4. Коли потрібно дати гру ь вибір, для того щоб налаштувати групу на ті чи інші проблеми і задачі роботи.

5. Коли потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи.

6. Коли треба вивести людей з їхнього занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи. [Пс. №1 (49) січень ст. 4]

Перевагою ігор у казкотерапії є те, що вони забезпечують іншу систему координат, відмінну від системи координат, яка існує в ре­альному житті. У цій іншій системі може бути засвоєно й досліджено нові способи поведінки без тих наслідків, з якими пов'язано їх ви­користання в реальному житті. Ігри можуть надавати можливість для непрямого звертання до актуаль­них проблем, безпосереднє обго­ворення яких було б занадто боліс­ним. Вони можуть стати джерелом радощів й веселощів, будучи вод­ночас і серйозною справою.

Американський фольклорист С. Томпсон визначає казку як істо­рію певної довжини, в якій існує безліч мотивів й епізодів. Дія її відбу­вається в нереальному світі, в не­точно визначеному місці, де діють уявні герої. Цей світ наповнений ча­рівництвом. У цьому королівстві як би скромні герої перемагають своїх супротивників, завойовують коро­лівства і одружуються з принцеса­ми. Казка — це поетичне бачення людини і її ставлення до світу. Бага­то століть вона додавала сил і впев­неності тим, хто її слухав, тому що з неї йде внутрішня істина.

Б. Беттельхайм зазначає, що казка спирається на фантазію і що в ній існують дві площини — вона розважає і водночас розкриває несвідомі аспекти психіки. У казці ми визначаємо чотири істотні можли­вості: фантазувати; отямитися після глибокого горя; вижити в певних об­ставинах небезпеки; а головне — розважитися, отримати позитивні емоції. Усі ці чотири елементи відіграють важливу роль у психоте­рапії.

Казки несуть у собі як індивідуальність, так і універсальність. Уні­версальне, чи архетипічне, виконує захисну роль, коли важко залиши­тися віч-на-віч з особистими проблемами.

Казки— частина нашої історії культурна спадщина, яка може дати людям почуття безперервносі і спільності. Вони можуть також стати загальною крапкою відліку для учасників групи, якщо вони знають історію з дитинства. Казкотерапією люди займалися завжди, хоча і називали це інакше. У розвитку каз котерапії можна виділити чотири етапи. Характерним є те, що жоден із них не закінчується, поступаючись місцем новому, а знаменує початок наступного.

Перший етап казкотерапії — це усна народна творчість, джерело якої губиться у глибині століть, але сам процес усної (а пізніше й письмової) творчості продовжується до нині.

Другий етап казкотерапії - збирання і дослідження казок і міфів, у психологічному глибинному аспекті пов'язаний з іменами К Юнга, М-Л. фон Франц. Б. Беттель хейма, В. Проппа й інших. Термінологія психоаналізу також грунтується на міфах. Процес пізнання прихованого змісту казок і міфів продовжується й сьогодні.

Третій етап — психотехнічний Напевно, немає ні однієї педагогічної, психологічної й психотерапевтичної технології, в якій би к використовувався прийом «Склади казку». Сучасні практичні підходи застосовують казку як техніку, як підставу для психодіагностики, корекції та розвитку особистості.

Четвертий етап — інтегративний. Цей етап пов'язаний із формуванням концепції комплексно казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії як природно-доцільної, органічної для людського сприйняття виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків. [ПС. №1, ст. 5]

Такі етапи казкотерапії виділяє Л.Терлецькі у своїй статті.

Сьогодні казкотерапія синтезує багато досягнень у психології, пе­дагогіці і філософії різних культур — усе це «упаковано» у казкову форму, у форму метафори і викори­стовує різні психотехнічні прийоми: аналіз, розповідь, створення, пере­писування, лялькотерапія, іміджтерапія, малювання, психодинамічні медитації, постановка казок і бага­то інших.

Казкотерапія — це терапія середовищем, особливо казковою обстановкою, в якій можуть прояви­тися потенційні якості особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія; а головне – виникає почуття захищеності й аромат таємниці.

Казкотерапія — це процес утворення зв'язку між казковими под­іями і поведінкою в реальному житті. Це процес перенесення казкових змістів у реальність.

Іноді людям складно пізнати ча­рівний світ природних .духів через недорозвиненість почуттів, не­здатність проникнути за межі гру­бих елементів реальності. За цими міркуваннями стоїть ідея натхнен­ності навколишнього світу. Чарів­ництво казок пов'язане з творчістю, творенням, вірою в добрі сили і нові можливості, воно не є ілюзорним: якщо ми входимо у світ казки як її герої, ми самі стаємо чарівниками і створюємо добро.

В. Каст (1989) вказувала на те, що в казках ми часто знаходимо рішення, які в дійсності здаються нереальними. Адже ми говоримо: «Це ж казка». І це зменшує занепо­коєння щодо майбутнього, що є - важливим і для сьогодення.

У казках можуть знайти симво­лічне вираження ті почуття, про які нам не подобається згадувати, про які важко говорити. Таким чином, ми отримуємо робочу дистанцію — маємо справу з власним образом, але водночас він є не тільки нашим особистим, оскільки ми ділимо його з іншими.

Сучасна казкотерапія створює, на нашу думку, своєрідну основу для розвитку оригінального, синтетичного напряму в арт-терапії, який варто називати як фольклорна арт-терапія. Цей напрям охоплює різні види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, народний танець, усна народна творчість – казка, пісня, поема, дума), які творять своєрідний, епічний ментальності художньо-етичний прості у процесі профілактичного впливу.

Так, цікаві підходи у розробці форм і методів фольклорного арттерапевтичного впливу ми знаходимо у книзі Л.Д. Назарової “Фольклорная арт-терапия”. Вона вважає, що існує система, яка дозволяє гармонізувати стосунки людської особистості з оточуючим світом, причому, опирається вона не на розум, а на сприйняття душі. Такою системою може бути названий традиційний пісенний фольклор.

Вони вважає важливим те, що етноісторичний процес етнопсихологічні дані конкретного народу, створюють такі умови, при яких фольклор постійно демонструє єдність музичної, вокальної танцювально-рухової, образотворчої і драматичної складових.[Назарова ст. 8]

Також вона вважає, що за допомогою фольклору можна продіагностувати людину сприяти розвитку комунікативної сфери, корекції небажаних рис особистості, за його допомогою можна зняти стрес, напруження. Позолоти невпевненість в собі чи депресію.

Ці положення підкріплюються розробками російського дослідника Сударєва.

Загалом, методологія й методи використання фольклорної арт-терапії розроблені сьогодні ще недостатньо. Враховуючи перспективність профілактично-прогностичної моделі становлення психологічної служби в умовах загальноосвітньої школи, ми вважаємо перспективним використання прийомів фольклорної арт-терапії. Це розуміння підсилюється нагальними потребами модернізації змісту та педагогічних технологій в загальноосвітній школі в Україні, утвердження в змісті освіти етнокультурного компоненту, що особливо важливо в освітніх закладах, які знаходяться на території проживання етнічних груп (гуцули, лемки, бойки). Коротко охарактеризуємо профілактичний потенціал казкотерапії.

Важливою проблемою у сучасній практичній психотерапії є впровадження казкоовоорієнтованих психотерапевтичних методів, переконання людей в тому, що вплив на них казки, зокрема народної, сприяє особистісному зростанню, має лікувальні властивості. Сучасні психотерапевти переконуються самі і допомагають зрозуміти іншим, що застосування казки в робот з окремими клієнтами і терапевтичною групою має позитивний вплив.

Казка — записаний (або оз­вучений) на словах цілісний ба­гатогранний світ, загалом є не­вичерпним. Дивитися на нього можна по-різному, вихоплюю­чи певні сторони як головні. Утім, не намагаючись структурувати неосяжне, зосередимо­ся на специфіці арт-терапевтичного підходу до застосуван­ня казки.

З якою метою арт-терапія звертається до казки? Звертання до казки в контексті арт-терапії; дає змогу встановити глибинний, символічний значеннєвий рівень проблем, які розробляє група під час образотворчої діяльності.

Оскільки терапевтичне опрацювання й транс­формація емоційного, енергетичного аспекту проблем ефективніші під час застосування тра­диційних арт-терапевтичних засобів (візуальної експресії), доцільно починати роботу з казкотерапевтичних процедур, що дають подальшому

процесові глибинні орієнтири, а закінчувати — арт-терапевтичними.

Звертання до казки найбільш виправдане в контексті арт-терапевтичної роботи, спрямова­ної на особистісне зростання, а не на опрацювання деякої вузької проблематики. Казка може бути швидше інструментом усвідомлення клієнтом проблемного матеріалу й формування клієнтського запиту, ніж засобом роботи зі сфор­мованим заздалегідь запитом (хоча можливо й таке). Робота з казкою може увійти до контексту індивідуальної арт-терапії, але групова відкри­ває більший спектр можливостей.

Загальна стратегія дій терапевтичної групи спирається на вербальний рівень (робота з каз­кою), продовжується на невербальному рівні (ма­лювання, ліплення, колаж, психодрама) і завер­шується на вербальному (проговорювання нового досвіду надання йому вербалізованого змісту).

Цю стратегію можна метафорично зрозуміти як «занурення» у сферу колективного несвідомо­го, що починається з цілеспрямованого розбігу твердим грунтом дискурсивного мислення, про­довжується у підводних течіях ірраціонального рівня пізнання й наприкінці припускає вихід на поверхню з морськими дарунками.

В Україні багато психологів почали використовувати у своїй роботі казкотерапію.

Серед них Олександр Враусенко-Кузнеов, який у сфері казкотерапії є автором оригінальних технік “Створення чарівної казки” і “Спільне створення казки”, призначених для індивідуальної та групової казкарство з експресією живопису. О.Браусенко-Кузнєцов у своїй статті в одному з журналів “Психолог” охарактеризував форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі.

Форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі. [Пс.№39 (183) 2005, ст.17]

Група – це стійка структура, що складається з індивідів, які вступають між собою в соціал відносини, що є рівнем реалізації основних (онтологічних) відносин. Група — не тільки соціальна, а й екзистенціальна одиниця, і зводиться не до загального існування її членів, їй, так само, як і індивіду, дос­тупні глибинні (сутнісні) архетипічні переживання, їй також притаманна свобода екзистенційного вибору (я не підміняє собою свободу вибору, який роблять індивіди). Вона, як і індивід, здат­на до деструктивної динаміки, що провокує і її членів на зміну в їхній життєдіяльності людського бут­тя). Вона здатна і до конструктив­ної динаміки — і в цьому випадку, навіть не будучи позначена офі­ційно як терапевтична група (а бу­дучи, скажімо, командою, що професійно діє в деякій сфері), вона матиме на своїх членів терапевтичний –вплив.

На час роботи в такій, групі людина виходить зі звичного причинно-наслідкового взаємозв'язку свого лінійного біо­графічного часу, що зовні зумовлює її соціальну життєдіяльність. У часі та просторі групи вона поводиться інакше, дозволяє собі зазвичай недозволені (але екзістенціально важливі) вияви. Часовому і просторовому «виокремленню» тренінгової та терапевтичної групи сприяють ритуали (знайомства, входження до групи, завершен­ня роботи тощо — кожна тренінгова вправа і ба­гато терапевтичних технік мають ритуальний ас­пект). Особливістю ритуальної дії є магічне долучення до якоїсь вихідної ситуації через симво­лічне відтворення дії, що її стосуються.

Ритуали, виконувані спільно, допомагають згуртувати групу (що характерно не тільки для терапевтичної групи, а й для малої групи зага­лом). Відомо, що згуртованість будь-якої ма­лої групи визначається ціннісно-орієнтаційною єдністю, визначеністю групової мети, сти­лем лідерства, престижем групи, її розміром — стандартний перелік факторів групової згурто­ваності не передбачає міфічної причетності, але він не є закритим переліком. Безсумнівно, згуртована група ефективніша у розв'язанні групових завдань. Завдання групи можуть бути екзистенціальними, стосуватися базових конфліктів людського існування (групові дії мають символічне значення, виражаючи гли­бинні, сутнісні рівні людської реальності). Згуртована група має краще вирішувати і такі завдання — так само, як такі завдання краще вирішує індивід, який не зазнав особистісної дисоціації.

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
7. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
10. Автоматизація виробничих процесів
11. Автоматизовані форми та системи обліку.
12. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.

Переглядів: 2280