• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історія розвитку арт-терапії

Становлення людини розумної пов’язане з розвитком жестів, міміки, пантоміми, танцю, наскельного малюнку, пісні – інтернаціональної мови образів. Мистецтво виникло з метою спілкування, як засіб комунікації, як своєрідна емоційна мова. Прообразом сучасної акрт-терапії зберігся в архаїчних формах мистецтва – в народній творчості. Тут виражається опора на символічну мову “колективного несвідомого”. Схильна до символізації людини несвідомо перетворювала в символи предмети і форми оточуючого середовища і використовувала ці символи як в релігії так і в показовому мистецтві. Такі давні форми мистецтва, що мали цілющу силу, лікували тіла та душі стали прабатьками сучасного мистецтва і арт-терапії як методу профілактики.

Появу арт-терапії (термін А.Хілла) як галузі теоретичного і практичного знання на стику мистецтва і науки відносять приблизно до 30-х років ХХ ст. Еволюція поняття “арт-терапія” відбиває процеси уособлення трьох самостійних напрямків медичного, соціального, педагогічного. Об’єднує названі напрямки використання художньої творчої діяльності в якості лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактору. [Л.Д. Лебедева, ст. 7]

Арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав фор­муватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині XX століття.

Первинна основа арт-терапевтичних техно­логій — архаїчні форми мистецтва, що зберег­лися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей.

Apт-терапевти часто виявляли цікавість до творчості душевнохворих, тому арт-терапія знай­шла своє яскраве застосування в клінічній пси­хотерапії і психіатрії. Сьогодні в багатьох краї­нах Європи існують клініки, що використовують арт-терапевтичні практики як форму лікування.

Карлу Густаву Юнгу належить величезна роль у становленні тих форм психотерапії, що вико­ристовують образотворчу роботу пацієнтів. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох арт-терапевтів. Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. К.-Г.Юнг розробив моделі для опису психічного розвитку, що надають великі можливості на шляху до пси­хічної цілісності — індивідуації.

У процесі розвитку арт-терапії як психотера­певтичної практики увага арт-терапевтів була спрямована на символізм продуктів образотвор­чої творчості, прояву перенесення і контрпере-несення, комунікації з клієнтом обмежувалися психодинамічним підходом. Однак сьогодні спостерігаються долучення акціонального еле­мента до психотерапевтичного процесу, викори­стання невербальних способів комуні­кації з клієнтом.

«Хрещені батьки» арт-терапії в Європі — Адріан Хіпл і Герберт Рід. Нині ми можемо спостерігати в Європі й Америці інтеграцію арт-терапії в дер­жавну систему охорони здоров'я.

Термін “арт-терапія” (art – мистецтво, art therape – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною зображальною творчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Вперше цей термін був використаний Адріаном Віллам в 1938 р. при описі своїх занять зображальною творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять, мистецтвом (музико терапія, драмотерапія, танцювальної діяльності арт-терапія почала розвиватися в Великобританії після Великої Вітчизняної війни, причому в тісному зв’язку з психотерапією.

В 1960-1980 рр. були створені професійні об’єднання, які сприяли державній реєстрації арт-терапії як самостійної спеціальності. В 1969 р. була створена Американська арт-терапевтична асоціація, що об’єднала арт-терапевтів-практиків. Подібні асоціації виникли в результатів в Англії (Британська Асоціація арт-терапевтів), Голландії, Японії 1980-1990 рр. відзначалися зміною культурного клімату.

На сьогоднішній день розвитком цієї процесії – арт-терапевти – займаються в основному лікарі-психіатри, психотерапевти та практикуючу психологи, які використовують елементи арт-терапії в профілактичній та корекційній роботі.

Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії. Едіт Кромер вважала можливим досягнення позитивних ефектів преш за все за рахунок зцілювальних можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість виразити, заново пережити внутрішні конфлікти і в кінцевому результаті, вирішити їх. Адріан Хіля пов’язує лікувальні можливості зображальної діяльності перш за все з можливістю відволікти пацієнта від “хворобливих переживань”.

Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, виступає в содотинувету зі своїм несвідомим і “розмовляє” з ним несимволічній мові образів.

Вираження змісту свого власного внутрішнього світу допомагає людині справитися з проблемою. Таким чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші – не тому, що зцілюючий ефект художньої творчості досягається, перш за усе, завдяки відволіканню від наболівшого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що вона сам по собі здатна перетворити почуття – людини і дати вихід деструктивним тенденціям.

Великий вплив на розвиток арт-терапії зробили психоаналітичні теорії. Художня творчість, вважав 3. Фрейд, має подібність зі снови­діннями і фантазіями, тому що ана­логічно їм вона виконує компен­саторну функцію, знижуючи пси­хічну напругу, яка виникає при фрустрації інстинктивних потреб.

На думку Е. Кріста «несвідомі процеси з їхніми руйнівними ефек­тами перетворяться на високоефек­тивний інструмент створення нових зв'язків і форм, прогресивних кон­цепцій і образів. Свідомість і несвідо­ме не тільки взаємозалежні, можна говорити і про те, що мислення цілком розчиняється в первинних психічних процесах».

Е. Крамер акцентує увагу на інших факторах лікувального впли­ву арт-терапії. Основними в досяг­ненні позитивних ефектів арт-терапії вона вважає необмежені мож­ливості самого процесу художньої творчості, що дає можливість вира­жати і повторно переживати внутрішні конфлікти.

Інтерес до результатів творчості людини з боку оточуючих, прийнят­тя ними продуктів художньої діяль­ності (малюнків, творів, пісень, танців тощо) підвищує самооцінку і самоприйняття людини з особливи­ми потребами й обмеженими мож­ливостями життєдіяльності. Тера­певтичний ефект виникає як додат­кова функція мистецтва, що допо­магає позбутися стресів, страхів і інших психологічних проблем (І.Ю. Левченко).

Одна з існуючих у філософії,, ес­тетиці, психології точок зору на при­роду мистецтва полягає в тому, що - мистецтво являє собою модель людського спілкування — спілку­вання творця або створених ним художніх образів із «реципієнтом», а також спілкування творця з влас­ними художніми образами (М.С. Каган, 1988). [П.Г.№ 1 (49) січень, 2000 ст. 16]

Заняття мистецтвом надають унікальну можливість психологічного спілкування, що є не тільки са­мостійною сферою людського жит­тя, але і, безумовно, необхідним, нічим не замінним її елементом.

Дослідження І.Ю.Левченко по­казало, що досить успішна компен­сація тривоги, відносний психоло­гічний комфорт може забезпечува­тися «відходом у мистецтво» — чи­танням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистец­тва, а також продуктивними вида­ми художньої діяльності — живо­писом, віршотворчістю.

Продукти творчості відбивають підсвідомі бажання, настрої і думки людини, що дозволяє використову­вати їх для динамічної оцінки її ста­ну і розвитку (С. Рибакова, 2001).

Терапія засобами мистецтва — арт-терапія — це синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини і психології). У ліку­вальній і психокорекційній прак­тиці вона — сукупність методик, видів мистецтва у своєрідній сим­волічній формі, що дозволяють за допомогою стимулювання худож­ньо-творчих (креативних) проявів людини здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемо­ційних процесів (І.Ю. Левченко).

Крім психоаналітичного підхо­ду існує ще безліч інших, наприк­лад, феноменологічний (Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, М. Гейгер, М. Бетенські й ін.). Засновником фе­номенології був Едмунд Гуссерль.

«Чиста свідомість» — предмет дослідження феноменології. Голов­ною його характеристикою є інтенціальність — спрямованість потоку свідомості на предмет. Згідно з феноменолізмом «арт-терапія конст­руює внутрішній світ переживань, пропонуючи спочатку малювати картини або ліпити з глини, а потім проектувати це на повсякденне життя».

Феноменологічний підхід, на відміну від психоаналітичного, при­пускає навчання різним художнім технікам. На наш погляд, він є найбільш прийнятним у роботі з дітьми, тому що забезпечує форму­вання емоційної сфери в цілому.

Безперечним є факт поєднання використання арт-педагогіки (ху­дожньої педагогіки) і арт-терапії (І.Ю. Левченко). Художня творчість зв'язана із поєднанням дії трьох факторів: експресії, комунікації і символізації (А.І. Копитін). Запро­поновані види діяльності доступні в тому або іншому варіанті дітям, підліткам і дорослим, у тому числі особам з обмеженими можливостя­ми здоров'я, і спрямовані на:

- навчання роботі з матеріала­ми;

- тренування когнітивних нави­чок;

-ивираження широкого спект­ра переживань;

- коригування взаємин з оточу­ючими;

- рефлексію індивідуальних по­тре б;

- розвиток комунікативних на­вичок.

Завдання і вправи в системі за­нять сприяють розвитку образного мислення і творчої уяви; формуван­ню зони життєвого комфорту; на­вчають діагностиці і корекції емоц­ійного стану засобами мистецтва і рефлексії індивідуальних потреб, а також культурі взаємин із близькими людьми і з навколишнім світом.

А.І. Копитін вважає, що поєднання різних форм терапії творчістю дозволяє:

- найбільшою мірою мобілізува­ти творчий потенціал людини і знай­ти способи, що найбільшою мірою відповідають її емоційному стану, потребам у самовираженні і мож­ливостям;

- надати людині можливість ви­ражати свої переживання через створення нею художніх образів;

- активізувати і зробити більш різнобічним емоційне спілкування людини;

- створити умови для міжособистісної комунікації, зміцнення особистісних границь і розвитку ме­ханізмів активної емоційної само­регуляції.

Гуманістичний підхід в психо­логії мав вплив на поширення групових форм арт-терапїї. З методу пе­реважно тривалої аналітичної робо­ти, що спирається на дослідження різних відрізків життя клієнта, зв'я­заних зі стадіями психосексуального розвитку, арт-терапія (викорис­товувана в роботі з групами) пере­творилася на метод короткочасної роботи, що орієнтується на досвід «тут і зараз» і актуальну феномено­логію групових відносин.

Гуманістичний підхід пропонує різні форми роботи з клієнтом, що набли­жають його до ідеалу актуалізації (самоактуалізаші), яким є «повноцінно функціонуюча, цілісна, творча лю­дина». При цьому широко викорис­товуються різні форми терапії творч­істю, включаючи арт-, драма-, каз-ко-, музикотерапію, терагшорухом і танцем, голосо-терапію, терапію літературною творчістю та інші.

Одним із варіантів гуманістич­ної арт-терапії є арт-терапія, цент­рована на клієнті, що є арттерапев-тичною адаптацією психотерапії за К. Роджерсом. Інший варіант аси­мілює досягнення гештальт-терапії Ф. Перлза. Він, зокрема, наголошує на постановці ігрового психологіч­ного «експерименту» засобами об­разотворчої й іншої творчої роботи, дослідженні альтернатив поведінки в моделюючій ситуації, вивченні власних реакцій на нові форми дос­віду, актуалізації субособистостей і їхньої наступної інтеграції невербальними засобами.

Поряд із вирішальною роллю психодинамічного і гуманістичного підходів у теоретичному обгрунту­ванні прийомів арттерапевтичної роботи, можна говорити і про пев­ний вплив трансперсональної мето­дології: розширенні діапазону тих станів, що визнаються в якості «нор­мальних» чи «припустимих». Це зв'язано з використанням інших критеріїв норми і патології, засно­ваних на розширених картографіях свідомості, що включають не тільки різновиди «повсякденної» свідо­мості, але і так звані особливі чи змінені стани свідомості, зв'язані з містичними, релігійними чи інши­ми специфічними переживаннями.

З прийомів практичної роботи, що мають певне трансперсональне навантаження і досить широко ви­користовуваних на даний час, мож­на назвати:

Різні медитативні образотворчі прийоми.

Деякі інтенсивні техніки спря­мованої візуалізації, проведеної в стані глибокої релаксації, з наступ­ною образотворчою діяльністю.

Прийоми активного музичного впливу при певній підготовці сприй­няття слухачів (наприклад, у формі глибокої релаксації, дихальних вправ тощо). також у сполученні з наступною образотворчою роботою.

Деякі варіанти «гри з пісочни­цею».

Образотворча робота в сполу­ченні з деякими формами тілесно-орієнтованої терапії й інші прийо­ми.

На думку М. Лібмана (1987), групова арт-терапія:

* дозволяє розвивати цінні со­ціальні навички;

* зв'язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозво­ляє вирішувати загальні проблеми;

* дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на оточуючих;

* дозволяє засвоювати нові ролі і виявляти латентні якості особистості, а також спостерігати, як мо­дифікація рольової поведінки впливає на взаємини з оточуючими;

* підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентич­ності;

* розвиває навички прийняття рішень;

* припускає особливу «демок­ратичну» атмосферу, зв'язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, а також менший ступінь їхньої залежності від артте-рапевта;

* у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до групових «норм».

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
10. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.

Переглядів: 10464