Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Історія розвитку арт-терапії

Становлення людини розумної пов’язане з розвитком жестів, міміки, пантоміми, танцю, наскельного малюнку, пісні – інтернаціональної мови образів. Мистецтво виникло з метою спілкування, як засіб комунікації, як своєрідна емоційна мова. Прообразом сучасної акрт-терапії зберігся в архаїчних формах мистецтва – в народній творчості. Тут виражається опора на символічну мову “колективного несвідомого”. Схильна до символізації людини несвідомо перетворювала в символи предмети і форми оточуючого середовища і використовувала ці символи як в релігії так і в показовому мистецтві. Такі давні форми мистецтва, що мали цілющу силу, лікували тіла та душі стали прабатьками сучасного мистецтва і арт-терапії як методу профілактики.

Появу арт-терапії (термін А.Хілла) як галузі теоретичного і практичного знання на стику мистецтва і науки відносять приблизно до 30-х років ХХ ст. Еволюція поняття “арт-терапія” відбиває процеси уособлення трьох самостійних напрямків медичного, соціального, педагогічного. Об’єднує названі напрямки використання художньої творчої діяльності в якості лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактору. [Л.Д. Лебедева, ст. 7]

Арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав формуватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині XX століття.

Первинна основа арт-терапевтичних технологій — архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей.

Apт-терапевти часто виявляли цікавість до творчості душевнохворих, тому арт-терапія знайшла своє яскраве застосування в клінічній психотерапії і психіатрії. Сьогодні в багатьох країнах Європи існують клініки, що використовують арт-терапевтичні практики як форму лікування.

Карлу Густаву Юнгу належить величезна роль у становленні тих форм психотерапії, що використовують образотворчу роботу пацієнтів. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох арт-терапевтів. Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. К.-Г.Юнг розробив моделі для опису психічного розвитку, що надають великі можливості на шляху до психічної цілісності — індивідуації.

У процесі розвитку арт-терапії як психотерапевтичної практики увага арт-терапевтів була спрямована на символізм продуктів образотворчої творчості, прояву перенесення і контрпере-несення, комунікації з клієнтом обмежувалися психодинамічним підходом. Однак сьогодні спостерігаються долучення акціонального елемента до психотерапевтичного процесу, використання невербальних способів комунікації з клієнтом.

«Хрещені батьки» арт-терапії в Європі — Адріан Хіпл і Герберт Рід. Нині ми можемо спостерігати в Європі й Америці інтеграцію арт-терапії в державну систему охорони здоров'я.

Термін “арт-терапія” (art – мистецтво, art therape – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною зображальною творчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Вперше цей термін був використаний Адріаном Віллам в 1938 р. при описі своїх занять зображальною творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять, мистецтвом (музико терапія, драмотерапія, танцювальної діяльності арт-терапія почала розвиватися в Великобританії після Великої Вітчизняної війни, причому в тісному зв’язку з психотерапією.

В 1960-1980 рр. були створені професійні об’єднання, які сприяли державній реєстрації арт-терапії як самостійної спеціальності. В 1969 р. була створена Американська арт-терапевтична асоціація, що об’єднала арт-терапевтів-практиків. Подібні асоціації виникли в результатів в Англії (Британська Асоціація арт-терапевтів), Голландії, Японії 1980-1990 рр. відзначалися зміною культурного клімату.

На сьогоднішній день розвитком цієї процесії – арт-терапевти – займаються в основному лікарі-психіатри, психотерапевти та практикуючу психологи, які використовують елементи арт-терапії в профілактичній та корекційній роботі.

Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії. Едіт Кромер вважала можливим досягнення позитивних ефектів преш за все за рахунок зцілювальних можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість виразити, заново пережити внутрішні конфлікти і в кінцевому результаті, вирішити їх. Адріан Хіля пов’язує лікувальні можливості зображальної діяльності перш за все з можливістю відволікти пацієнта від “хворобливих переживань”.

Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, виступає в содотинувету зі своїм несвідомим і “розмовляє” з ним несимволічній мові образів.

Вираження змісту свого власного внутрішнього світу допомагає людині справитися з проблемою. Таким чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші – не тому, що зцілюючий ефект художньої творчості досягається, перш за усе, завдяки відволіканню від наболівшого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що вона сам по собі здатна перетворити почуття – людини і дати вихід деструктивним тенденціям.

Великий вплив на розвиток арт-терапії зробили психоаналітичні теорії. Художня творчість, вважав 3. Фрейд, має подібність зі сновидіннями і фантазіями, тому що аналогічно їм вона виконує компенсаторну функцію, знижуючи психічну напругу, яка виникає при фрустрації інстинктивних потреб.

На думку Е. Кріста «несвідомі процеси з їхніми руйнівними ефектами перетворяться на високоефективний інструмент створення нових зв'язків і форм, прогресивних концепцій і образів. Свідомість і несвідоме не тільки взаємозалежні, можна говорити і про те, що мислення цілком розчиняється в первинних психічних процесах».

Е. Крамер акцентує увагу на інших факторах лікувального впливу арт-терапії. Основними в досягненні позитивних ефектів арт-терапії вона вважає необмежені можливості самого процесу художньої творчості, що дає можливість виражати і повторно переживати внутрішні конфлікти.

Інтерес до результатів творчості людини з боку оточуючих, прийняття ними продуктів художньої діяльності (малюнків, творів, пісень, танців тощо) підвищує самооцінку і самоприйняття людини з особливими потребами й обмеженими можливостями життєдіяльності. Терапевтичний ефект виникає як додаткова функція мистецтва, що допомагає позбутися стресів, страхів і інших психологічних проблем (І.Ю. Левченко).

Одна з існуючих у філософії,, естетиці, психології точок зору на природу мистецтва полягає в тому, що - мистецтво являє собою модель людського спілкування — спілкування творця або створених ним художніх образів із «реципієнтом», а також спілкування творця з власними художніми образами (М.С. Каган, 1988). [П.Г.№ 1 (49) січень, 2000 ст. 16]

Заняття мистецтвом надають унікальну можливість психологічного спілкування, що є не тільки самостійною сферою людського життя, але і, безумовно, необхідним, нічим не замінним її елементом.

Дослідження І.Ю.Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» — читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, а також продуктивними видами художньої діяльності — живописом, віршотворчістю.

Продукти творчості відбивають підсвідомі бажання, настрої і думки людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки її стану і розвитку (С. Рибакова, 2001).

Терапія засобами мистецтва — арт-терапія — це синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини і психології). У лікувальній і психокорекційній практиці вона — сукупність методик, видів мистецтва у своєрідній символічній формі, що дозволяють за допомогою стимулювання художньо-творчих (креативних) проявів людини здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів (І.Ю. Левченко).

Крім психоаналітичного підходу існує ще безліч інших, наприклад, феноменологічний (Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, М. Гейгер, М. Бетенські й ін.). Засновником феноменології був Едмунд Гуссерль.

«Чиста свідомість» — предмет дослідження феноменології. Головною його характеристикою є інтенціальність — спрямованість потоку свідомості на предмет. Згідно з феноменолізмом «арт-терапія конструює внутрішній світ переживань, пропонуючи спочатку малювати картини або ліпити з глини, а потім проектувати це на повсякденне життя».

Феноменологічний підхід, на відміну від психоаналітичного, припускає навчання різним художнім технікам. На наш погляд, він є найбільш прийнятним у роботі з дітьми, тому що забезпечує формування емоційної сфери в цілому.

Безперечним є факт поєднання використання арт-педагогіки (художньої педагогіки) і арт-терапії (І.Ю. Левченко). Художня творчість зв'язана із поєднанням дії трьох факторів: експресії, комунікації і символізації (А.І. Копитін). Запропоновані види діяльності доступні в тому або іншому варіанті дітям, підліткам і дорослим, у тому числі особам з обмеженими можливостями здоров'я, і спрямовані на:

- навчання роботі з матеріалами;

- тренування когнітивних навичок;

-ивираження широкого спектра переживань;

- коригування взаємин з оточуючими;

- рефлексію індивідуальних потре б;

- розвиток комунікативних навичок.

Завдання і вправи в системі занять сприяють розвитку образного мислення і творчої уяви; формуванню зони життєвого комфорту; навчають діагностиці і корекції емоційного стану засобами мистецтва і рефлексії індивідуальних потреб, а також культурі взаємин із близькими людьми і з навколишнім світом.

А.І. Копитін вважає, що поєднання різних форм терапії творчістю дозволяє:

- найбільшою мірою мобілізувати творчий потенціал людини і знайти способи, що найбільшою мірою відповідають її емоційному стану, потребам у самовираженні і можливостям;

- надати людині можливість виражати свої переживання через створення нею художніх образів;

- активізувати і зробити більш різнобічним емоційне спілкування людини;

- створити умови для міжособистісної комунікації, зміцнення особистісних границь і розвитку механізмів активної емоційної саморегуляції.

Гуманістичний підхід в психології мав вплив на поширення групових форм арт-терапїї. З методу переважно тривалої аналітичної роботи, що спирається на дослідження різних відрізків життя клієнта, зв'язаних зі стадіями психосексуального розвитку, арт-терапія (використовувана в роботі з групами) перетворилася на метод короткочасної роботи, що орієнтується на досвід «тут і зараз» і актуальну феноменологію групових відносин.

Гуманістичний підхід пропонує різні форми роботи з клієнтом, що наближають його до ідеалу актуалізації (самоактуалізаші), яким є «повноцінно функціонуюча, цілісна, творча людина». При цьому широко використовуються різні форми терапії творчістю, включаючи арт-, драма-, каз-ко-, музикотерапію, терагшорухом і танцем, голосо-терапію, терапію літературною творчістю та інші.

Одним із варіантів гуманістичної арт-терапії є арт-терапія, центрована на клієнті, що є арттерапев-тичною адаптацією психотерапії за К. Роджерсом. Інший варіант асимілює досягнення гештальт-терапії Ф. Перлза. Він, зокрема, наголошує на постановці ігрового психологічного «експерименту» засобами образотворчої й іншої творчої роботи, дослідженні альтернатив поведінки в моделюючій ситуації, вивченні власних реакцій на нові форми досвіду, актуалізації субособистостей і їхньої наступної інтеграції невербальними засобами.

Поряд із вирішальною роллю психодинамічного і гуманістичного підходів у теоретичному обгрунтуванні прийомів арттерапевтичної роботи, можна говорити і про певний вплив трансперсональної методології: розширенні діапазону тих станів, що визнаються в якості «нормальних» чи «припустимих». Це зв'язано з використанням інших критеріїв норми і патології, заснованих на розширених картографіях свідомості, що включають не тільки різновиди «повсякденної» свідомості, але і так звані особливі чи змінені стани свідомості, зв'язані з містичними, релігійними чи іншими специфічними переживаннями.

З прийомів практичної роботи, що мають певне трансперсональне навантаження і досить широко використовуваних на даний час, можна назвати:

Різні медитативні образотворчі прийоми.

Деякі інтенсивні техніки спрямованої візуалізації, проведеної в стані глибокої релаксації, з наступною образотворчою діяльністю.

Прийоми активного музичного впливу при певній підготовці сприйняття слухачів (наприклад, у формі глибокої релаксації, дихальних вправ тощо). також у сполученні з наступною образотворчою роботою.

Деякі варіанти «гри з пісочницею».

Образотворча робота в сполученні з деякими формами тілесно-орієнтованої терапії й інші прийоми.

На думку М. Лібмана (1987), групова арт-терапія:

* дозволяє розвивати цінні соціальні навички;

* зв'язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми;

* дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на оточуючих;

* дозволяє засвоювати нові ролі і виявляти латентні якості особистості, а також спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з оточуючими;

* підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності;

* розвиває навички прийняття рішень;

* припускає особливу «демократичну» атмосферу, зв'язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, а також менший ступінь їхньої залежності від артте-рапевта;

* у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до групових «норм».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми роботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі	\|	Переваги арт-терапії порівняно з іншими формами психотерапевтичної роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.