• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Захист особистих немайнових прав

План

План

План

1. Поняття цивільного правовідношення. Елементи цивільного правовідношення.

2. Види цивільно-правових відносин.

3. Здійснення цивільних прав.

4. Виконання цивільних обов’язків.

5. Захист цивільних прав.

1. Поняття цивільного правовідношення, елементи цивільного правовідношення

Норми цивільного права регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. Суспільні відносини, будучи врегульовані нормами цивільного права стають цивільно-правовими. Вказаним відносинам притаманні риси будь-якого суспільного відношення. Цивільно-правові відносини мають таки особливості:

а) це майнові відносини і особисті немайнові, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін

г) суб’єктивні права та обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Найпоширенішою підставою виникнення таких відносин є договір. Сторони договору є рівними і жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою. Рівність сторін реалізується не лише в договірних, а й у позадоговірних відносинах.

Елементами цивільно-правових відносин є:

- суб’єкти ;

- об’єкти;

- суб’єктивне цивільне право;

- суб’єктивний цивільний обов’язок.

Суб’єктами цивільного правовідношення є фізичні та юридичні особи, наділені право і дієздатністю, держава, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Держава як суб’єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.

Об’єкти цивільних правовідносин – це матеріальні та нематеріальні блага. Це речі, інше майно, в тому числі майнові права та обов’язки, результати робіт, послуг, результат інтелектуальної власності, інформація та інші матеріальні та нематеріальні блага. Загальним для всіх об’єктів їхнє призначення для єдиної мети – здатності задовольняти інтереси суб’єктів приватного права.

Суб’єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільного правовідношення, та юридичні можливості, що надані йому нормами права, які називаються ще правомочностями. Суб’єктивне цивільне право складається з 3 правомочностей:

· право на власні дії (суб’єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії).

· право вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання ним певних дій.

· право на захист у випадках порушення суб’єктивного права.

Наприклад, власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися, в разі порушення його права за захистом. Він також має право здійснювати будь – які юридичні і фактичні дії щодо належного ним майна.

Суб’єктивний цивільний обов’язок – це міра належної поведінки суб’єкта. Суб’єкт має право виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

Існує 2 види обов’язку: активний і пасивний. Активний – тобто боржник повинен виконати певні юридичні або фактичні дії. Пасивний – утримуватися від активний дій для виконання свого обов’язку. У більшості цивільно-правових відносин кожний з суб’єктів має права і несе обов’язки і тільки у деяких випадках є чисто уповноважені і чисто зобов’язані особи. Наприклад у договорі дарування.

2. Види цивільно-правових відносин.

Цивільно-правові відносини поділяються на види по різним критеріям.

1. За характером виникнення:

а) регулятивні – через які здійснюється регулювання майнових і особистих немайнових відносин;

б) охоронні – які виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав чи заподіяння шкоди потерпілим (це, наприклад, відносини, які виникають з факту витребування власником майна з чужого незаконного володіння, або при заподіянні шкоди).

2. За колом зобов’язаних осіб і ступенем їх конкретизації:

а) абсолютні – в них визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Абсолютність суб’єктивного права – в його охороні від усіх і кожного і в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи (відносини власності, авторське право);

б) загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. В них на боці уповноваженої і зобов’язаної особи – кожен і всі (цивільно-правові відносини, пов’язані із здійсненням права на здоров’я. Вони виникають між всіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров’я);

в) відносні - в них конкретно визначені обидві сторони: уповноважена і зобов’язана (договір підряду, найму тощо).

3. За характером поведінки зобов’язаної сторони:

а) активні– в яких боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу тощо);

б) пасивні – в яких зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права кредитора (авторські, право власності).

1. За об’єктом правовідносин:

а) речові – об’єктом є майно, речі тощо;

б)зобов’язальні – об’єктом є дії (договір підряду тощо).

2. Здійснення цивільних прав.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Здійснення цивільних прав складається з цивільних прав та обов’язків.

Суб’єктивним цивільним правом особи є можливість:

- поводитися певним чином;

- вимагати певної поведінки від інших осіб;

- отримати захист порушеного права за допомогою суду, держаних органів.

Здійснення суб’єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення фізичних або юридичних дій. Фактичні полягають у здійсненні таких дій, які викликають їх майнові та немайнові наслідки, що торкаються прав та інтересів окремих осіб, але наслідки не мають юридичного характеру. Юридичні - полягають у реалізації дій юридичного характеру: правочинів, укладенні авторських договорів та інших наслідків.

Особа на власний розсуд здійснює свої права. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства:

- особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди навколишньому середовищу;

- дотримуватися моральних засад суспільства;

- не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншої особі. А також зловживати правом в інших формах;

- не зловживати монопольним становищем і не вчиняти дій щодо обмеження конкуренції.

При здійсненні своїх прав особа повинна дотримуватися певних принципів:

принципу законності, тобто дотримання ділової етики, моральних принципів суспільства. Принципу солідарності і ділового співробітництва. Принципу використання цивільних прав і обов’язків відповідно до їх призначення.

Зловживання правом визначається як цивільне правопорушення, що здійснюється управомоченою особою при здійсненні свого права, пов’язаного з використанням недозволених засобів його реалізації, але в рамках звичайного типу поведінки, яка визначається змістом даного права. Мета - навмисне заподіяння шкоди іншій особі. Зловживання може виражатися і у рамках належних особі прав, але без наміру спеціально нанести шкоду іншій особі. Різниця у цих правопорушеннях полягає у суб’єктивному складі правопорушення – здійснення свого права без наміру нанести шкоду іншій особі і здійснення свого права спеціально з метою нанесення шкоди.

4. Виконання цивільних обов’язків.

Суб’єктивному цивільному обов’язку відповідає і юридичний обов’язок.

Цивільний обов’язок – це адресована зобов’язаної особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору. Виконання його підпорядковано певним принципам.

Обов’язок повинен виконуватися:

- у певних межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства;

- виконання обов’язку повинно бути реальним;

- він повинен бути виконаний належним чином (тобто дотримані всі умови зобов’язання);

- виконаний в належному місці і в строк, вказаній в договорі або нормативному акті.

Обов’язок може бути активного і пасивного типу. Активний обов’язок полягає у вимозі до зобов’язаної особи вчинити певну дію. Невиконання цей дії тягне застосування санкцій, передбачених договором або законом. Пасивний – заборона здійснювати певні дії. Заборона може бути прямою і непрямою. Пряма заборона має місце, коли йдеться про обов’язок наймача житлового приміщення не порушувати правила користування приміщенням. Непряма – коли вона випливає з самої суті відносин (наприклад, не порушувати права власника).

Виконання обов’язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені законом, договором або актом цивільного законодавства. Способи заохочення – наприклад, надбавка до платежу за дострокове виконання зобов’язання, мерами відповідальності є штраф, відшкодування збитків, застава тощо. Звільнення особи від відповідальності може бути у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

5. Захист цивільних прав.

Кожен має право захищати будь – яким засобом захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Ст.15 ЦК України закріплює право особи на захист її прав в разі їх порушення. Захист прав може здійснюватися у судовому порядку, нотаріусом, шляхом звернення до Президента України, органів державної влади АР Крим або органів місцевого самоврядування.

Способами захисту у судовому порядку є:

1. Визнання права – необхідність цього способу захисту виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, оспорюється суб’єктивне право. Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, вимога позивача звернена до суду, який на підставі наданих доказів офіційно встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

2. Визнання правочину недійсним– спосіб захисту, який застосовується у випадку укладення заперечуваного правочину, застосовується у випадках та порядку, передбаченому параграфом 2 гл.16 ЦК.

3. Припинення дій, які порушують право– застосовується у випадках щодо триваючого цивільного правовпорушення, наприклад для забезпечення заборони проводити певні дії (використовувати товарний знак).

4. Відновлення становища, яке існувало до порушення права – має місце у випадках. Коли припинення порушення суб’єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушено право у повному обсязі (застосувати реституцію), наприклад у випадку визнання правочину недійсним.

5. Примусове виконання обов’язку особи в натурівін полягає у тому, що кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки, взяті ним на себе у силу договору.

6. Зміна або припинення правовідношення– особа може припинити дію договору (розірвати його достроково) у випадку, коли зрозуміло, що договір не буде виконаний належним чином і в передбачені терміни (при купівлі-продажу неякісних товарів).

7. Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АР Крим чи органу місцевого самоврядування Їх посадових осіб.

8. Відшкодування збитків– збитки, це втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки),атакож доходи, які особа могла б реально одержати (упущена вигода).

9. Відшкодування моральної шкодисплата потерпілому грошової компенсації за фізичні та моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення. Моральна шкода полягає:

- у фізичному болю, якого особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім’і чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням її майна;

- у приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності та справедливості і має бути адекватним у спричиненні потерпілому страждань.

Іншим способом захисту є самозахист цивільних прав– суб’єкти цивільного права самостійно здійснюють захист своїх прав.. Способи захисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Формами захисту є:

- необхідна оборона;

- завдання шкоди у стані у стані крайньої необхідності;

- притримання майна кредитором.

Особа здійснює право на захист на свій розсуд.

Захист цивільних прав та інтересі Президентом України, органами державної влади АР Крим або органами місцевого самоврядування.Захист здійснюється в адміністративному порядку шляхом оскарження дій актів державних органів у вищий орган виконавчої дії. Разом з тим звернення до адміністративної інстанції не позбавляє особу звернутися за захистом своїх прав до суду.

Захист прав нотаріусами – нова форма захисту, нотаріус здійснює захист шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі.

Контрольні запитання:

1. Поняття цивільних правовідносин.

2. Види цивільних правовідносин.

3. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

4. Здійснення цивільних прав.

5. Захист цивільних прав.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.142.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44.

3. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. - т. 1. - К.: Видавничий дім, 2003.

4. Цивільний Кодекс України: Коментар. – Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

5. Цивільне право України : підручник. / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. - Видавництво «Істина», 2009

6. Підлубна Т. Визнання права як спосіб захисту цивільних прав та інтересів. // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - № 9. – С.105.

ЛЕКЦІЯ № 4.

Тема: Відповідальність у цивільному праві

1. Поняття цивільно-правової відповідальності.

2. Форми і види цивільно-правової відповідальності.

3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності.

4. Підстави звільнення від відповідальності.

1. Поняття цивільно-правової відповідальності

Засоби цивільно-правового захисту різни і залежать від змісту цивільного правопорушення. Основна мета їх – відновлення прав суб’єктів, чиї права порушені. Водночас цивільне право допускає такі засоби захисту, призначенням яких є додатковий вплив на правопорушника з метою його покарання і стимулювання до позитивного ставлення при виконанні своїх цивільних прав та обов’язків у майбутньому. Різниця в основних цілях різних способів захисту призвела до поділу їх на: міри захисту; міри відповідальності.

Міри захисту спрямовані на виконання цивільно-правового обов’язку щодо суб’єкта, права якого порушені. Реалізуються судом, самим уповноваженим суб’єктом і завжди забезпечені можливістю державного примусу щодо їх реалізації (наприклад, двостороння реституція про визнання угоди недійсної), вони не пов’язані з засудженням поведінки правопорушника.

Міри відповідальності,крім відновлення прав потерпілого завжди спричиняють несприятливі наслідки у майновій сфері особи, яка такі права порушила. Ознаками такої відповідальності є негативні несприятливі наслідки у майнової сфері правопорушника (зменшення частини його майна), осуд правопорушення і правопорушника, можливість державного примусу (міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави).

Негативні несприятливі наслідки у майновій сфері правопорушника означають зменшення частини його майна.

Державний примус виражається у тому, що міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Такими обтяженнями можуть бути:

- заміна невиконаного зобов’язання новим, або заміна додатковим;

- зміна або припинення правовідносин;

- приєднання до порушеного обов’язку нового (наприклад, окрім виконання зобов’язання, обов’язок відшкодувати шкоду, сплатити неустойку тощо).

Цивільно-правова відповідальність – це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечується державним примусом які тягнуть за собою засудження правопорушника і його суб’єкта.

Як санкції, міри відповідальності можуть бути поділені на:

- конфіскаційні - вилучення майна у доход держави;

- штрафні (неустойка);

- компенсаційні – що призначені відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну правопорушником.

Функції цивільно-правової відповідальності:

- попереджувально-виховна – спрямована на попередження правопорушення;

- репресивна – означає покарання правопорушника, яке забезпечується у додаткових несприятливих зобов’язаннях, що забезпечуються державним примусом;

- компенсаційна – проявляється у ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого за рахунок боржника;

- сигналізаційна – слугує сигналом про можливість недоліків у поведінці боржника, які можуть проявитися у нових право стосунках.

Принципи цивільно-правової відповідальності: законність, невідворотність, індивідуалізація, повне відшкодування шкоди, рівність сторін, поєднання особистих інтересів із суспільними.

2. Форми і види цивільно-правової відповідальності

Форма цивільно-правової відповідальності – це ті обтяження, що покладаються на правопорушника Відповідальність може наступати у таких формах: - відшкодування шкоди;

- сплати неустойки;

- втрати завдатку;

- конфіскації та інші.

Види цивільно-правової відповідальності:

1. Залежно від підстав застосування відповідальності:

а) договірна -це відповідальність, яка передбачена у договоріі наступає в разі порушення умов договору.

б) позадоговірна – має місце у випадку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредитором у договірних правовідносинах.

2. Залежно від суб’єктів:

а) індивідуальна – один правопорушник;

б) спільна – декілька правопорушників;

3. Залежно від характеру поділу відповідальності між кількома порушниками: а) часткова – застосовується при скоєнні правопорушення кількома особами. Воно має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредиторів має право вимагати виконання,а кожен з боржників повинен виконати зобов’язання у певній частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки визнаються рівними, якщо їхній розмір не визначений договором або законом.

б) солідарна - настає тоді, коли це вказано у законі або договорі, наприклад у разі неподільності предмета зобов’язання. Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь – кого з боржників у повному обсязі або частково. Усі боржники залишаються зобов’язаними до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано повністю.

в) субсидіарна - настає тоді, коли в зобов’язанні беруть участь два боржника, один з яких основний, іншій – додатковий (субсидіарний). Така відповідальність випливає із закону або умов договору. Мета – встановлення гарантій забезпечення прав кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за рахунок інших осіб. Додатковий кредитор несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовільними вимоги кредитора. Це можливо у випадках, коли:

1) основний боржник відмовився задовільними вимоги кредитора (ст.619 ЦК);

2) кредитор не отримав у розумній термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу;

3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному обсязі (ст.1043ЦК – відповідальність управителя).

4. Залежно від розмірів і обсягу:

- повна; - обмежена; - підвищена;

Повна відповідальність – відшкодування заподіяної шкоди повинно бути здійснено в повному обсязі – це основній принцип повного відшкодування шкоди.

Обмежена відповідальністьвстановлюється в окремих випадках законом або договором. Це означає, що за порушення обов’язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не повному обсязі (наприклад, підприємства транспорту відповідають за втрату, пошкодження вантажу у розмірі фактичної шкоди, неодержані доходи не відшкодовуються).

Підвищена відповідальністьможе встановлюватися по окремих видах зобов’язань, так за ЗУ «Про бібліотечну справу» користувач за втрату, пошкодження книг несуть відповідальність у кратному розмірі.

Зменшення розміру відповідальності допускається, якщо:

1) доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання;

2) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, враховуючі матеріальне становище порушника, крім випадків, коли шкода заподіяна вчиненням злочину.

3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності.

До складу правопорушення входять:

- об’єкт; - суб’єкт; - об’єктивна сторона; - суб’єктивна сторона.

Об’єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом.

Суб’єктом є правопорушник. Заподіювачем шкоди може бути і інша особа, наприклад 3 особа відповідає за невиконання обов’язку боржником.

До об’єктивної сторони відносять:

а) шкоду, заподіяну правопорушенням;

б) протиправність поведінки правопорушника;

в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб’єктивну сторону складає вина правопорушника.

Умовами цивільної відповідальності є наявність:

- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

- вини особи, яка заподіяла шкоду;

- причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Протиправна поведінка– це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, тягне за собою порушення майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров’ю чи майну іншої тощо особи. Вона проявляється в конкретних формах, які безпосередньо пов’язані з характером юридичних обов’язків.

Шкода– це зменшення або втрата (загибель) певного чи особистого майнового блага. Залежно від об’єкта правопорушення розрізняють майнову і немайнову шкоду. Грошовій вираз майнової шкоди ще називають збитками. Збитки – це витрати, зроблені кредитором, втрата, пошкодження його майна, а також неодержані доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Розмір збитків обраховується за цінами, що існували на день добровільного задоволення вимог кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконано, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо вимога добровільно не була задоволена, то розмір збитків обраховується за ринковими цінами, що існували на день ухвалення рішення. Упущена вигода повинна бути підтверджена точними даними.

Моральна шкода – це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати:

1) фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім’і чи близьких родичів;

3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4) приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою.Вона є причиною шкоди, коли прямо. Безпосередньо пов’язана зі збитками. Непрямий зв’язок означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами значимого зв’язку.

Винав цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та їх наслідків. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. В цивільному праві діє принцип припущення (презумпції) вини особи, яка вчинила правопорушення.

Вина може бути умислу і необережності.

Умисел– це форма вини і має місце у поведінці особи тоді, коли вона усвідомлює протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає настання шкідливих наслідків такої поведінки, бажає їх настання або до них ставиться.

Необережність – це форма вини, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити.

Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана) вина, тоді суд відповідно до ступеня вини кожного зменшує розмір відповідальності боржника. Змішану вину необхідно відрізняти від спільного заподіяння шкоди, де шкода також завдається кількома особами, але вина потерпілого в скоєному відсутня. У позадоговірних зобов’язаннях враховується тільки груба вина потерпілого, проста (легка необережність) значення не має; відповідальність безпосереднього заподіювача шкоди може бути тільки зменшено, а й звільнено від відповідальності взагалі.

4. Підстави звільнення від відповідальності.

Для притягнення особи до цивільної відповідальності потрібен певний склад правопорушення (4 елементи), при відсутності хоча б одного з них (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає. Підставами звільнення від відповідальності є:

1) Непереборна сила – це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці це також називають форс-мажорні обставини. Непереборна сила характеризується ти, що:

а) це зовнішня щодо сторін обставина;

б) це надзвичайна, тобто неординарна, нерядова обставина, яку неможливо відвернути в будь – який спосіб, навіть якщо особа може передбачити її наслідки;

в) це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності способами: тобто у даних обставинах відсутні технічні та інші засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самої обставині або її наслідкам (землетруси, шторм, обвали, епідемії, воєнні дії, страйки тощо).

2. Випадок (казус) – обставина, яка свідчить про відсутність вини будь – кого з учасників зобов’язання, а не взагалі про відсутність будь – чиєї вини у заподіянні шкоди. Він характеризується суб’єктивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настання випадку, вона могла б запобігти шкоді. Не вважається, наприклад, випадком недодержання контрагентом своїх зобов’язань за відсутності на ринку необхідних для виконання зобов’язань товарів. Випадки відповідальності при винятковому заподіянні шкоди можуть бути передбачені законом або договором. Законом, наприклад, передбачена відповідальність при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

3. Вина потерпілого(кредитора). За загальним правилом шкода в такому випадку не відшкодовується (ст. 1193ЦК).

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання є нікчемним (ст. 614 ЦК).Вина потерпілого може впливати на обсяг належного йому відшкодування в сторону зменшення. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК).

Контрольні запитання:

1. Поняття цивільно-правової відповідальності.

2. Форми і види цивільно-правової відповідальності.

3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності.

4. Підстави звільнення від відповідальності.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 142.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44.

3. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. – т. 1. – К. : Видавничий дім, 2003.

4. Цивільний Кодекс України: Коментар. – Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

5. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая: общие положения / М. И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М., 2000. – С. 615.

6. Цивільне право України : підручник / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. – Видавництво «Істина», 2009.

ЛЕКЦІЯ № 5

Тема: Об’єкти цивільних прав

1. Поняття об’єктів цивільних прав.

2. Речі та майно як об’єкти цивільних прав.

3. Гроші, валютні цінності та цінні папери як об’єкти цивільних прав.

4. Дії, послуги та зобов’язальні вимоги, нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав.

1. Поняття об’єктів цивільних прав

Об’єкти цивільних прав – це матеріальні і нематеріальні блага, зприводу яких виникають цивільні правовідносини.Цивільний Кодекс визначає перелік об’єктів цивільних прав, це:

1) речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, майнові права;

2) результати робіт і послуги;

3) інформація;

4) результати творчої та інтелектуальної діяльності;

5) матеріальні та нематеріальні блага.

Вказаний перелік не є виключним. Речі – це предмети матеріального зовнішнього світу, що знаходяться у твердому, рідкому, газоподібному чи іншому фізичному стані. До об’єктів відносяться і результати виконання робіт і надання послуг Результат роботи заздалегідь відомий і визначається особою, що замовила виконання. Послуга на відміну від роботи, це дії чи діяльність, здійснювані на замовлення, що не мають матеріального результату.

За критерієм оборотоздатності об’єкти цивільних прав поділяються:

а) об’єкти, що обертаються вільно;

б) об’єкти, обмежено оборотоздатні;

в) об’єкти, що обертаються вільно;

г) об’єкти, вилучені з обігу.

Більшість об’єктів обертаються вільно, вони можуть відчужуватися, переходити від однієї особи до іншої. До обмежено оборотоздатних об’єктів належать об’єкти цивільних прав, визначені законом як такі, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких допускається за спеціальним дозволом (вибухові речовини, зброя, наркотичні засоби тощо). Крім того, законодавством визначено ряд видів підприємницької діяльності та ряд товарів, здійснення яких дозволяється лише при наявності ліцензії (реалізація алкогольних напоїв, медичних препаратів тощо).

Вилученими з обороту вважаються об’єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод чи іншим чином переходити від однієї особи до іншої. Порушення цього правила тягне за собою визнання правочину недійсним. До таких об’єктів відносяться: історико-культурна спадщина, природно-заповідний фонд, який перебуває у державної власності, художні цінності, ядерні матеріали та об’єкти ядерної енергетики, що можуть перебувати тільки у державної власності.

2. Речі та майно як об’єкти цивільних прав

Речі – основний вид об’єктів цивільних прав. Це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. В залежності від особливостей їх правового режиму, цільового призначення та інших критеріїв речі класифікують на:

1. Засоби виробництва і предмети споживання. До основних засобів виробництва належать будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв’язку. Оборотними засобами є сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, запчастини тощо. Предмети споживання – це речі, що використовуються безпосередньо людиною: продукти харчування, одяг тощо).

2. Нерухомі та рухомі речі. Нерухомими є земля, будинки, споруди, мости тощо. Рухомі речі можуть вільно переміщуватися у просторі: морські суди, космічні об’єкти тощо. Основною ознакою розмежування є правовий зв'язок із землею.

3. Речі подільні та неподільні. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення (продукти харчування тощо). Неподільною є річ, яка при поділі втрачає первісне значення (телевізор, стіл тощо). Юридичне значення поділу полягає у тому, що при розділі, зокрема спільної власності, подільні речі поділяються у натурі а неподільні поділяються іншим чином: одному із співвласників надається річ, іншому – грошова компенсація частки.

4. Продукція, плоди та доходи. Це все те, що виробляється, добувається, одержується з речі (урожай, відсотки від банківських вкладів, приплід від худоби тощо). Правове значення такого поділу полягає у визначенні правового режиму продукції, плодів, доходів, що належать власникові, якщо інше не встановлено договором.

5. Речі споживні і неспоживні. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існування у первісному вигляді (продукти харчування). Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (машини, одяг). Юридичне значення поділу у тому, що споживні речі не можуть бути предметом деяких договорів (наприклад, в договорі лізингу, оскільки після закінчення дії договору вона повинна бути повернута лізингодавцеві).

6. Речі, визначені родовими ознаками або індивідуальними. Річ є індивідуальною, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її від інших однорідних речей (автомобіль певної моделі, телевізор тощо). Речі, визначені родовими ознаками, це речі, що вимірюються вагою, числом, міркою. Юридичне значення поділу у тому, що речі визначені індивідуальними ознаками є незамінними, у разі їх втрати, боржник відшкодовує завдану шкоду. Річ з родовими ознаками є замінною, наприклад у договорі позики борошно, цукор тощо.

7. Головні речі та приналежності. Річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням є її приналежністю (фотоапарат і футляр, скріпка і футляр, шафа і шухляди до неї тощо). Приналежність завжди слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове значення поділу полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

8. Складні речі та складові частині речі. Складною вважається річ, утворена з кількох речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати її за призначенням, складовою частиною речі є те, що вона може бути відокремлена від неї без її пошкодження. Значення такого поділу полягає у визначенні правового режиму складових частин речі. Так, при переході права на таку річ її складові частини не підлягають відокремленню, якщо інше не встановлено договором.

9. Майно. Майновий комплекс. Майно – це особливий об’єкт. Під майном розуміється сукупність речей. У зміст поняття «майно» можуть включатися і майнові права, які є невід’ємними від майна. Цілісній майновий комплекс – це підприємство, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Він включає в себе: усі види майна, земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування тощо. Підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю.

10. Тварини – це особливий об’єкт цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюється законом. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках і порядку встановленому законом.

3. Гроші, валютні цінності та цінні папери як об’єкти цивільних прав

Гроші – це речі, визначені родовими ознаками. Особливість грошей у тому, що вони оцінюються на за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць і є універсальним еквівалентом вартості будь – якого товару. Грошовий обіг в Україні регулюється законодавством. Законним платіжним засобом на території України є гривня. Іноземна валюта використовується у випадках і порядку, передбаченому законом.

Валютні цінності – це валюта України, грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, кошті на рахунках. Вклади у банківських установах, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації тощо), іноземна валюта, банківські метали (золото, срібло, платина тощо). Регулювання ними здійснюється відповідно до Декрету КМ України від 19.02.93р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Цінні папери – це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права і визначають взаємовідносини між особою, яка випустила ці документи і власником, та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документу іншим особам. Згідно ЦК України (ст.195) у цивільному обігу можуть бути таки групи цінних паперів:

1. Пайові цінні папери, що засвідчують участь у статутному капіталі, надають власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку.

2. Боргові цінні папери, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти (облігації, векселі, чеки тощо).

3. Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінним папером (опціони, ф’ючерси тощо).

4. Товаророзпорядчі цінні папери, що надають право їх держателям розпоряджатися майном, вказаним у цих документах (коносамент, складські свідоцтва тощо).

Регулювання цінними паперами здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФ). Обов’язкові реквізити цінних паперів встановлюються законом. Документ, який не відповідає встановленої формі не є цінним папером.

Права, посвідчені цінним папером можуть належати:

1) пред’явникові цінного паперу;

2) особі, названої у цінному папері (іменній цінний папір);

3) особі, названої у цінному папері, яка сама може здійснювати ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерні цінні папери).

4. Дії, послуги та зобов’язальні вимоги, нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав

Об’єктом цивільних прав є дії та послуги. Дії, як об’єкти, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов’язальної особи (робота по будівництву). Послуги займають особливе місце – це певна діяльність, яка створює не річ а благо для задоволення суспільних потреб (транспортні послуги, охорони, схову тощо). Розрізняють 3 види послуг:

фактичні (договір схову, перевезення);

юридичні (доручення, договір комісії);

комплексні послуги (договір експедиції).

Зобов’язальні вимоги – це право вимоги відповідної суми за певних умов (наприклад, в ТОВ при виході з учасників). Це може бути і право користування землею, якщо воно було внеском у майно ТОВ та інших підприємств.

Нематеріальні блага – це:

- результати творчої діяльності осіб (авторів літературних творів, корисних моделей тощо);

- інформація (це документовані або публічно оголошені відомості про явища, що мали місце або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі, порядок її використання встановлюється законом.

Об’єктом цивільних прав є і нематеріальні блага фізичної особи, це честь, гідність людини, її здоров’я, недоторканість, безпека, ділова репутація, таємниця листування, таємниця особистого життя, вільний вибір місця проживання, свобода літературної та художньої творчості та інші.

Контрольні запитання:

1. Поняття об’єктів цивільних прав та їх види.

2. Речі та майно як об’єкти цивільних прав, види речей.

3. Гроші, валютні цінності та цінні папери як об’єкти цивільних прав.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.142.

3. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – Ст. 508.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44.

4. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. – т. 1. – К.: Видавничий дім, 2003.

5. Цивільний Кодекс України: Коментар. – Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

6. Цивільне право України : підручник / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. – Видавництво «Істина», 2009.

7. Гелич А. Поняття майна як особливого об’єкту цивільних прав // Підприємництво, господарство і право. – 2011. - № 1.

ЛЕКЦІЯ № 6

Тема: Фізичні особи

План

1. Цивільна правоздатність фізичної особи.

2. Цивільна дієздатність фізичної особи.

3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною.

4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.

5. Ім’я фізичної особи, її місце проживання.

6. Акти цивільного стану.

1. Цивільна правоздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність, це здатність мати права й обов’язки, яка визнається за всіма фізичними особами. Вона виникає з моменту народження людини і припиняється з її смертю. Існування правоздатності означає наявність певного правового зв’язку між державою і особою.

Правоздатність слід відрізняти від суб’єктивного права. Правоздатність – загальна передумова, на підставі якої в особи, за наявності певних юридичних фактів виникає конкретне суб’єктивне право. Вона є можливістю мати зазначені в законі права й обов’язки. Тоді як суб’єктивне право – вже існуюче конкретне право, що належить визначеної особі, правоздатність є завжди у особи, а конкретного суб’єктивного права може і не бути. Правоздатність не може бути передана іншій особі, а більшість суб’єктивних прав можуть бути відчужені.

Правоздатність характеризується певними рисами:

- вона визнається в однаковій мірі за всіма громадянами України;

- вона реальна і гарантована, а це означає, що :

а) жоден громадянин не може бути позбавлений цивільної правоздатності;

б) обмеження цивільної правоздатності можливе лише у випадках і порядку, передбаченому законом;

в) громадянин не може розпоряджатися своєю правоздатністю.

Змістом цивільної правоздатності є сукупність юридичних можливостей придбання конкретних особистих прав і обов’язків, які особа може мати відповідно до законодавства (Конституція України ст. 28,29,33,31,36,39,54).

Зміст цивільної правоздатності не є обмеженим (ст.28 Конституції: особа може займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом).

Правочини, що обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені

законом цивільні права і обов’язки, є нікчемними. Правовий акт Президента України, акти органів державної влади АР Крим, органів місцевого самоврядування. а також посадових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права й обов’язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

2. Цивільна дієздатність фізичної особи

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки.

Зміст цивільної дієздатності складається з таких елементів:

а) здатність своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки;

б) здатність своїми діями здійснювати належні даної собі цивільні права і покладені на неї обов’язки;

в) здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами;

г) здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність).

Зміст дієздатності залежить від віку особи, від стану її психіки, з урахуванням цього закон розрізняє кілька видів дієздатності: повну, неповну, часткову.

Повну цивільну дієздатністьмає фізична особа, яка досягла 18 років, повну дієздатність набувають особи, які не досягли повноліття, але зареєстрували шлюб до настання повноліття, с моменту реєстрації шлюбу. Повна дієздатність за цією особою зберігається після розірвання шлюбу, а також у випадку визнання шлюбу недійсним. (ст.34 ЦК).

Ст. 35 ЦК передбачає підстави, коли особі може бути надана повна дієздатність:

- якщо особа досягла 16 років і працює за трудовим договором;

- якщо неповнолітня особа записана батьком або матір’ю дитини;

У вказаних випадках надання повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи, за письмовою згодою батьків (усиновлювачів), або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду.

- якщо особа досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю (повна дієздатність настає з моменту державної реєстрації її як підприємця за наявності письмової згоди батьків, усиновлювачів, або піклувальника).

Часткова дієздатність регламентує обсяг дієздатності малолітніх осіб у віці до 14 років. Таки особи вправі вчиняти дрібні побутові правочини (ст. 31 ЦК).

Під дрібними побутовими право чинами ЦК розуміє правочини, що задовольняють побутові потреби особи, стосуються предмету, що має невисоку вартість і відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього. Малолітня особа не несе відповідальності за заподіяну шкоду, відповідають її батьки, опікуни, усиновлювачі.

Неповна цивільна дієздатністьу осіб у віці від 14 до 18 років. Такі особи мають право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати догові банківського вкладу та розпоряджатися внеском, внесеним нею на своє ім’я.

Інші правочини така особа вчиняє за згодою батьків або піклувальників. На вчинення правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова і нотаріально засвідчена згода батьків, піклувальників або усиновлювачів.

За наявністю достатніх підстав за заявою батьків, піклувальників суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися стипендією, заробітком або позбавити цього права.

Неповнолітня особа може розпоряджатися коштами, що внесені іншими особами на її ім’я в фінансову установу за згодою батьків, піклувальників, усиновлювачів.

Така особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону, вона несе відповідальність і за порушення договору, укладеного за згодою батьків, піклувальників, усиновлювачів. При недосягненні майна в неповнолітньої особи, відповідальність несуть батьки, піклувальники, усиновлювачі.

3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною

Обмеження особи в дієздатності проводиться у судовому порядку відповідно до глави 43 ЦПК України. Підставами для обмеження в дієздатності є:

1) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо;

2) це ставить його або сім’ю, чи інших осіб, яких ця особа зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Правові наслідки обмеження в дієздатності:

- над такою особою встановлюється піклування;

- вона самостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини, інші правочини – лише за згодою піклувальника (відмова може бути оскаржена до суду);

- одержання заробітку, пенсії,стипендії та інших доходів, розпорядження ними – здійснюється піклувальником (піклувальник може письмово дозолити такій особі самостійно одержувати пенсію, стипендію, заробіток та інші доходи та розпоряджатися ними);

- така особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду що завдана нею іншій особі.

Поновлення в дієздатності такої особи проводиться за рушенням суду, якщо вона припиняє зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами та іншими токсичними речовинами.

Недієздатноюможе бути визнана особа якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій, або керувати ними (ст.39 ЦК). Суд приймає рішення про визнання особи недієздатною на підставі медичних документів (Постанова Пленуму ВС України від 28.03.72р. “Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» із змінами та доп.). Особа визнається недієздатною з моменту набуття законної сили рішення суду, або з дня вказаного в рішенні. Над такою особою встановлюється опіка. Особа може бути поновлена в дієздатності за рішенням суду в разі значного поліпшення і психічного стану, вона може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ст.42 ЦК, ч.3,4 ст.260 ЦПК). Це справи окремого провадження, підставою для порушення справи є заява в суд а не пред’явлення позову.

4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою якщо:

- вона відсутня в місці постійного проживання;

- протягом одного року не отримані відомості про її місце перебування;

- невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою заходів ужитих зацікавленими особами державними органами.

Початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим у якому були отримані останні відомості про відсутню особу, якщо неможливо встановити день останніх відомостей про особу. А якщо неможливо встановити місяць, то початком відсутності вважається перше січня наступного року.

Правові наслідки визнання особи безвісно відсутньою:

1. Над майном такої особи встановлюється опіка.

2. Утриманці мають право на державну допомогу.

3. Припиняється договір доручення і дія доручення виданої ним чи йому.

4. Подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку.

Правові наслідки при появі такої особи:

1. Суд скасовує своє рішення про визнання особи безвісно відсутньої.

2. Шлюб може бути поновлений за рішенням суду або зареєстрований знову, якщо особа не знаходиться в іншому шлюбі;

3. Припиняється опіка над майном.

4. Припиняється виплата пенсії утриманцям.

Фізична особа може бути оголошена померлою якщо:

- вона відсутня в місці її постійного проживання;

- протягом трьох років не має відомостей про її місце перебування;

- невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою заходів ужитих зацікавленими особами і державними органами.

Перебіг строку починається у такому ж порядку як і при визнанні особи безвісно відсутньої.

Трьохрічний строк скорочується до 6 місяців якщо особа пропала безвісті при обставинах що загрожували смертю, або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, до 2х років якщо особа пропала безвісті у зв’язку з воєнними діями. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою:

1. Відкривається спадщина (спадкоємці не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно що перейшло до них в спадщину).

2. Утриманці мають право на одержання державної допомоги.

3. Шлюб припиняється.

4. Припиняється договір доручення і дія доручення.

Правові наслідки появи фізичної особи яка була оголошена померлою:

1. Суд скасовує своє рішення про оголошення особи померлою.

2. Шлюб відновлюється, якщо дружина або чоловік не зареєстрували інший шлюб за рішенням суду або реєструється знову.

3. Ця особа має право вимагати повернення майна яке перейшло у спадщину спадкоємцям:

а) якщо майно перейшло до держави, АР Крим, або територіальних громад – то воно повертається в натурі, а якщо воно не збереглося то повертається його вартість;

б) якщо майно перейшло родичам, або безоплатно іншим особам – то воно повертається в натурі, а якщо майно перейшло за відплатним договором то тільки у разі якщо ця особа що придбала майно знала що особа яка оголошена померлою жива. Не повертається безоплатно придбане і збережене майно, придбане за набувальною давністю а також гроші і цінні папери.

5. Ім’я фізичної особи, її місце проживання

Кожна фізична особа має ознаки які її індивідуалізують – це ім’я. Право на ім’я найважливіше не майнове право особи, це право не відчужуване. Ст.294 ЦК передбачає право кожної фізичної особи на ім’я і право на транскрипційний запис свого прізвища та імені відповідно до національної традиції. При здійсненні окремих прав особа має право використовувати псевдонім. Особа якій виповнилося 16 років має право змінити своє прізвище, ім’я, а з 14 років за згодою батьків.

Особа має право використовувати ім’я в усіх засобах своєї життєдіяльності. Це право підлягає захисту способами і в порядку передбаченому в законі. Захист права на ім’я може здійснюватися шляхом:

- визнання права на ім’я;

- визнання правочину не дійсним;

- припинення дій які порушують право на ім’я;

- відновлення становища яке існувало до порушення права;

- відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Місцем проживання фізичної особи є місце, де особа постійно проживає (житловий будинок, квартира, вулиця, місто).

Особа, яка досягла 14 років вільно обирає собі місце проживання його батьків, опікунів, усиновлювачів. Місце проживання має значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стійкості цивільних правовідносин.

6. Акти цивільного стану

Акти цивільного стану – це юридичні факти (події та дії) з якими закон пов’язує виникнення, зміну та припинення правового положення особи як суб’єкта прав та обов’язків.

Ці факти підлягають реєстрації в органах ДРАЦСу. Акти цивільного стану – це засвідчені державою факти народження, смерті, шлюбу, установлення батьківства, зміни прізвища, імені, по-батькові.

П.2 ст.49 ЦК відносить до таких актів і придбання громадянства, вихід з громадянства, його втрата, тощо.

Акти цивільного стану реєструються місцевими відділами ДРАЦСу, а в сільській місцевості і селищах – виконавчими комітетами сільських, селищних рад. При реєстрації актів цивільного стану повинні бути подані документи що підтверджують факти, що підлягають реєстрації, а також документи, що засвідчують особистість заявника. Виправлення помилок і внесення змін у записі актів цивільного стану при відсутності суперечки і наявності достатніх підстав провадиться органами РАЦСу, у випадках спору – в судовому порядку. При загибелі чи втраті актових записів вони можуть бути відновлені.

Контрольні запитання:

1. Поняття цивільної правоздатності.

2. Характерні риси правоздатності.

3. Зміст цивільної правоздатності.

4. Поняття цивільної дієздатності та її зміст.

5. Повна, часткова, не повна дієздатність.

6. Обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною.

7. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та правові наслідки цього.

8. Оголошення фізичної особи померлою та правові наслідки цього.

9. Ім’я та місце проживання фізичної особи.

10. Акти цивільного стану.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – т. 142.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44.

3. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. – т. 1. - К. : Видавничий дім, 2003.

4. Цивільний Кодекс України : Коментар. – Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

5. Цивільне право України : підручник / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. - Видавництво «Істина», 2009.

ЛЕКЦІЯ № 7

Тема: Особисті немайнові права

План

1. Поняття особистих немайнових прав та їх види.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

4 Захист особистих немайнових прав.

1. Поняття особистих немайнових прав та їх види

Особисті немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожної фізичної особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю.

Ознаки немайнових прав:

· дане право належить кожної особі (фізичної і юридичної);

· дане право належить особі довічно, тобто до моменту смерті, а юридичної особі – до моменту припинення;

· належить особі за законом;

· дане право є немайновим;

· дане право є особистим, воно не може бути відчужене від особи;

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя.

Обмеження особистих немайнових прав встановлюються Конституцією.

Особисті немайнові права здійснюються особою самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно їх здійснювати, їх права здійснюють батьки (опікуни, піклувальники, усиновлювачі).

Конституція України визнає таки особисті немайнові права:

· право на життя;

· право на охорону здоров’я;

· право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

· право на свободу та особисту недоторканість;

· право на недоторканість особистого і сімейного життя;

· право на повагу до гідності та честі;

· право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

· право на недоторканість житла;

· право на вільний вибір місця проживання та свободу пересування;

· право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Вказаний перелік не є вичерпним і може бути доповнений самої Конституцією і законами. Цивільний Кодекс України поділяє всі особисті немайнові права залежно від їх цільового призначення:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Серед науковців немає єдиної токи зору щодо однаковості критерію класифікації особистих немайнових прав. Наприклад, В.Я. Ряшенцев запропонував п’ять видів особистих немайнових прав, М.М. Малеїна – чотири.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи відносяться:

- право на життя;

- право на здоров’я;

- право на безпечне довкілля;

- право на свободу та особисту недоторканість;

- право на сім’ю, опіку, піклування та патронатне виховання.

1. Право на життя – під ним розуміють право на власне життя та право давати життя іншим. Право на власне життя містіть такий зміст:

- право на фізичне існування;

- право на фізичну смерть;

- право на медичне, наукове та інше дослідження лише за згодою особи;

- право на усунення небезпеки, що загрожує життю.

Право давати життя іншим особам, це:

- можливість виконання репродуктивної функції природним шляхом;

- право на стерилізацію;

- п

Читайте також:

1. III. Захист інтересів клієнта
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
4. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
5. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
6. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
7. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
8. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
9. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
10. Акустичні засоби|кошти| захисту
11. Антитерористична захист об'єкта.
12. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.

Переглядів: 3283