• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Експлуатаційна технологічність АНТ

План

1. Способи забезпечення виконання зобов’язання

2. Неустойка, її види.

3. Порука як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

4. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

5. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язання..

6. Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

1.Способи забезпечення виконання зобов’язання

Зобов'язання є правовідносинами, тому вони охороняються за­собами примусового характеру. Ці засоби можна поділити на дві групи. До першої групи належать так звані загальні міри (спонукання до виконання зобов'язання, покладення обов'язку відшкодувати за­подіяні його порушенням збитки тощо), що застосовуються у всіх випадках, за винятком тих, що виключені законом, договором або характером встановлених відносин. До другої групи належать так звані спеціальні забезпечувальні міри, що застосовуються лише для забезпечення тих зобов'язань, для яких вони безпосередньо встановлені законом або договором. Останні у цивілістиці називаються способами забезпечення вико­нання зобов'язань.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Але законом або договором можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Кожен із способів забезпечення виконання зобов'язань має певні особливості, обумовлені ступенем та механізмом впливу на боржни­ка, але підкорені одній загальній меті — спонукати боржника вико­нати зобов'язання належним чином.

Забезпеченню підлягає тільки дійсне зобов'язання. При цьому недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Але недійсність правочину що­до забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиня­ється у письмовій формі. Цей припис має імперативний характер, тому його порушення призводить до нікчемності вказаного право­чину.

2. Неустойка та її види

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка:

1) застосовується незалежно від заподіяння збитків;

2) не вимагається, як правило, надання позивачем інших дока­зів, окрім доказу факту порушення договору;

3) розмір неустойки здебільшого дає можливість відновити май­нові втрати, якщо вони мали місце;

4) неустойка звичайно застосовується у ході виконання договору за порушення кожного обов'язку, кожної умови, а не за невиконан­ня договору в цілому, що є для кредитора певною перевагою, бо він уже в момент правопорушення володіє достатньо оперативним засо­бом, щоб спонукати боржника до виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлю­ється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони не мають право зменшити розмір неустойки, встановле­ний актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обста­вин, що мають істотне значення.

Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф— це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне ви­конаного зобов'язання.

Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день про­строчення виконання.

Залежно від підстав встановленнянеустойка може бути договір­ною(якщо умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановле­ні угодою сторін) або законною (нормативною), коли умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені нормативними актами, що регулюють відповідний вид зобов'язань.

Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на від­шкодування збитків розрізняють чотири види неустойки (ст. 624 ЦК України): штрафну, залікову, виключну та альтернативну.

Штрафною називається неустойка, що підлягає стягненню у пов­ному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Це загальне правило, і звідси випливає, що інші види неустойки застосовуються лише тоді, коли вони прямо встановлені законом або договором.

Заліковою називається неустойка, коли відшкодуванню підляга­ють як неустойка, так і збитки, але лише в частині, в якій вони не покриваються неустойкою.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання тільки виплатою неустойки, взагалі виключаючи вимогу про відшкодування збитків.

Альтернативна неустойка надає кредитору можливість вибору стягнення неустойки чи відшкодування збитків. При цьому вибір має бути зроблено тільки один раз, тому у випадку стягнення не­устойки кредитор втрачає можливість у майбутньому (після вияв­лення збитків та їх розміру) відмовитися від неустойки та вимагати відшкодування збитків. Зазначені особливості альтернативної не­устойки спонукають кредитора утримуватися від її стягнення до то­го моменту, коли буде ясно, що саме більш вигідно стягувати — не­устойку чи збитки. Саме тому даний вид неустойки на практиці за­стосовується рідко.

3. Порука

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручи­тель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за на­лежне виконання нею свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частко­во або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого пору­кою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як со­лідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена субсидіарна відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено дого­вором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний по­відомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимо­ги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі части­ни обов'язку, що виконана ним.

Відповідно до ст. 557 ЦК України боржник, який виконав забез­печене порукою зобов'язання, має негайно повідомити про це пору­чителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з не направленням йому боржником повідомлення про ви­конання ним свого обов'язку має право стягнути з кредитора безпід­ставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється:

1) із припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у ра­зі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшу­ється обсяг його відповідальності;

2) якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржни­ком або поручителем;

3) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

4) після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, як­що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку вико­нання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановле­ний моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо

кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

4. Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша кре­дитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором) виконання боржником свого зобов'язання.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана. За загальним пра­вилом вона не може бути відкликана гарантом, але закон допускає закріплення такої можливості у самій гарантії.

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобо­в'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповід­но до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може пере­давати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встанов­лено гарантією.

Відповідно до ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кре­дитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і пере­дати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.

Гарант повинен розглянути вимогу кредитора в установлений у гарантії строк, а в разі його відсутності — у розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Гарант має право відмовити кредиторові у задоволенні його ви­моги, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умо­вам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення стро­ку дії гарантії.

Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги (ст. 565 ЦК України).

Якщо гарантові до задоволення вимоги кредитора стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, є недійсним, част­ково або в повному обсязі виконане чи припинилося з інших під­став, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого по­відомлення, підлягає задоволенню.

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії (ст. 566 ЦК України). Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Відповідно до ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повер­нення її гарантові;

4) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом подан­ня гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за га­рантією. При цьому у першому, другому і четвертому випадках при­пинення зобов'язання гаранта не залежить від повернення йому га­рантії.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника. Згідно зі ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимо­гу (регрес) до боржника у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Але гарант не має такого права у разі, якщо він спла­тив кредиторові суму, яка не відповідає умовам гарантії (однак до­говором між гарантом і боржником може бути встановлено інше).

5. Завдаток

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдаткомє грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок на­лежних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання. Але якщо не буде встанов­лено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, який виконує лише платіж­ну функцію і є грошовою сумою, що сплачується в рахунок наступ­них платежів. Тому при невиконанні зобов'язання за договором аванс повертається стороні, яка його надала. Правові наслідки порушення і припи­нення зобов'язання, забезпеченого завдатком:

1) якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі (вартості) завдатку;

3) сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки у сумі, в якій вони перевищують розмір (вар­тість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

4) у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає по­верненню.

6. Застава

Поняття застави. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу за­стави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання бо­ржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встанов­лено законом (право застави).

Правова природа застави має подвійний характер, оскільки за­става містить у собі елементи як речових, так і зобов'язальних пра­вовідносин.

Заставою може бути забезпечена як дійсна вимога, так і та, що може виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема речі, цінні папери, май­нові права), відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Це може бути як уже існуюче майно, так і таке, яке за­ставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встанов­лено договором. Крім того, у випадках, встановлених договором, право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одер­жані від використання заставленого майна.

Предметом застави не можуть бути:

1) національні, культурні та історичні цінності, що є в державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєст­ру національної культурної спадщини;

2) вимоги, що мають особистий характер;

3) інші вимоги, застава яких заборонена законом. Крім цього, застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

За загальним правилом предмет застави залишається у заставо­давця, якщо договором або законом не встановлено інше (ст. 576 ЦК України).

У випадках, встановлених договором або законом, заставодавцем разом із заставодержателем може бути здійснена оцінка предмета застави. При цьому ціна має визначатися відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення застави, але договором або законом може бути встановлено інший порядок такої оцінки.

Види застав / ст. 575 ЦК України/ — іпотека та закладу.

Іпотека— це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Заклад— це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його на­казом — у володіння третій особі. Розрізняються застава власного майна (прав) та застава прав на чужі речі.

Інші види застав встановлюються та регулюються нормами спе­ціального законодавства (зокрема Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. та ін.). Наприклад, залежно від виду майна, яке може бути предметом застави, розрізняються: іпотека, застава товарів в обороті або переробці, заклад, застава майнових прав, за­става цінних паперів.

Договір застави. Сторонами договору застави є заставодавець та заставодержатель. Заставодавцем може бути боржник або третя осо­ба (майновий поручитель) (ст. 583 ЦК України). Заставодавцем мо­же бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а та­кож особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове пра­во, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Застава права на чужі речі здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до закону або до­говору потрібна згода власника. Заставодержателем можуть бути як фізична та юридична особи, так і держава.

Зміст і форма договору застави. У договорі застави визнача­ються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначають­ся інші умови, погоджені сторонами договору. При цьому опис предмета застави у договорі застави може бути здійснено у загальній формі, тобто достатньо наявності вказівки на вид заставлено­го майна тощо.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нота­ріальному посвідченню.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у ви­падках та в порядку, встановлених законом.

Застава рухомого майна не є обов'язковою. Вона може бути заре­єстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця із внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна (ч. З ст. 15 Закону України «Про заставу» в новій редакції).

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з момен­ту нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання бу­ло здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення (ст. 585 ЦК України).

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобо­в'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відно­вити знищений або пошкоджений предмет застави. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. При настанні страхового випадку предметом застави стають вимоги до страховика.

Від­повідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право користува­тися предметом застави відповідно до його призначення, у тому чис­лі здобувати від нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передава­ти його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджати­ся ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановле­но договором.

Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Відповідно до ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про ви­никнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Наступна застава майна, що вже заставле­не, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Якщо предметом застави стає майно, що вже є заставленим, пра­во застави попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу. Перший Заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення пра­ва застави. Якщо предметом застави є рухоме майно, Заставодержатель заре­єстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із за­ставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих за­став та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які за­реєстрували заставу одного і того самого майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кож­ному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави в об­сязі, встановленому ст. 584 ЦК України (тобто дати відповідний опис предмета застави, а також визначити умови, погоджені сторонами договору). Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

Відповідно до ст. 592 ЦК України Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заста­вою, у разі:

1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без зго­ди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхід­ним;

2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;

3) втрати предмета застави за обставин, за які Заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив пред­мет застави;

4) порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

5) порушення заставодавцем правил про розпоряджання предме­том застави;

6) в інших випадках, встановлених договором.

Звернення стягнення та реалізація предмета застави. За ра­хунок предмета застави Заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свої вимоги, визначені на момент фактичного задово­лення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням цієї вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на пред­мет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встанов­лено договором або законом.

Щодо звернення стягнення на предмет застави законодавством встановлено такі правила:

1) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом;

2) у разі ліквідації заставодавця – юридичної особи Заставодер­жатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно не­залежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпечено­го заставою;

3) у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забез­печеного заставою, право звернення на предмет застави зберігається у первісному обсязі;

4) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя;

5) якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволене в повному обсязі, він збе­рігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покри­ває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або за­коном.

Припинення права застави. Відповідно до ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив пред­мет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5) в інших випадках, встановлених законом.

Якщо застава припиняється внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання, заставодержатель, у володінні якого перебу­вало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заста­водавцеві.

Відповідно до ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно во­лодіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконан­ня боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги креди­тора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї набула третя особа за умови, що ці права виникли після передачі речі у володіння кредитора. Про реалізацію права притри­мання кредитор зобов'язаний негайно повідомити боржника.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не перехо­дить право власності на неї. Крім того, він не має права користува­тися вказаною річчю, але, згідно із законом, відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку притримує в себе, якщо втра­та, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження утри­муваної речі, якщо інше не встановлено законом.

Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпоряди­тися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кре­дитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до ст. 591 ЦК України, тобто в обсязі та по­рядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 597 ЦК України).

Контрольні запитання:

1. Способи забезпечення виконання зобов’язання

2. Неустойка, її види.

3. Порука як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

4. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

5. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

6. Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44

3. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. - т. 1. – К. : Видавничий дім, 2003р.

4. Цивільне право України : підручник. / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. – Видавництво «Істина», 2009

5. Цивільний Кодекс України: Коментар. – Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

6. Пучковська І. З. Захисна природа видів забезпечення виконання зобов’язань // Право України. – 2011. - № 9. – С. 215.

ЛЕКЦІЯ № 18

Тема: Припинення зобов'язань

План

1. Поняття та способи припинення зобов'язань.

2. Окремі способи припинення зобов'язань.

1. Поняття та способи припинення зобов’язань

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповід­ного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор — кре­дитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити борж­никові, виходячи із даного зобов'язання, стають юридичне неможли­вими. Ситуації, коли відбуваються зміни в зобов'язанні, досить різно­манітні й іноді можуть сприйматися дещо схожими на суто припинення зобов'язання. Наприклад, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до переда­чі зберігати цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконую­чи це зобов'язання, продавець допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула і продавець зобов'язується перед покуп­цем відшкодувати збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну зобов'язання, бо контрагенти продовжують перебувати у правовому зв'язку, виходячи з договору купівлі-продажу з деякими змінами лише в їх конкретних правах і обов'язках.

Водночас, коли контрагенти за договором (наприклад оренди) до­мовляються про новацію, тобто про заміну оренди майна його прода­жем орендареві, матиме місце припинення попереднього зобов'язаль­ного зв'язку. Тому зобов'язання з договору оренди припиняється, пе­ретворюючись у правову форму іншої видової належності – купівлі-продажу. За своєю понятійною сутністю припинення зобов'язання може бути ототожнене із закінченням (зникненням) правового зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають суб'єктивні права й обов'язки, що складали зміст зобо­в'язального правовідношення раніше встановленого виду.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на під­ставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'я­зання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 50 ЦК України, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні права й обов'язки, що складали зміст відповідного зобо­в'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'я­зань:

1) виконанням; 2) переданням відступного; 3) зарахуванням; 4) за домовленістю сторін; 5) прощенням боргу; 6) поєднанням борж­ника і кредитора в одній особі; 7) неможливістю виконання; 8) смер­тю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

2. Окремі способи припинення зобов'язань

1) зобов'язання припиняється виконанням, проведе­ним належним чином. 2)зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна то­що). Розмір, строки і порядок передання відступного встановлю­ються сторонами (ст. 600 ЦК України).

3)Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорід­них вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк ви­конання яких не встановлений або визначений моментом пред'яв­лення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін (ст. 601 ЦК України). Зарахуванням визнається угода, за якою з двох зустрічних одно­рідних вимог з предмета зобов'язань одна — менша за сумою — по­гашається повністю, а друга — більша за сумою — припиняється у частині, рівній меншій вимозі. Якщо обидва зобов'язання за сумою рівні, то вони повністю погашаються зарахуванням.

Для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов:

1) зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зу­стрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повин­на бути боржником з другого, і навпаки, боржник з першого зобо­в'язання повинен бути кредитором з другого з них.

2) вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути одно­рідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають ви­моги за грошовими зобов'язаннями. Якщо за договором позики боржник повинен передати кредитору гроші, а за договором купівлі-продажу, укладеному між тими самими сторонами, він, виступа­ючи вже як продавець речі (кредитор), має право на одержання від покупця грошової суми, то такі зобов'язання повністю чи в частині можуть бути припинені зарахуванням. Зарахування можливо й щодо будь-яких зобов'язань, предмет яких визначений родовими ознаками.

Різнорідні, наприклад грошові, зобов'язання однієї сторони та обов'язок виконати роботу другої зарахуванням припинені бути не можуть.

Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи ви­значений моментом затребування.

Для здійснення зарахування достатньо заяви лише однієї сторо­ни.

Не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) у разі спливу позовної давності;

2) про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

3) про стягнення аліментів;

4) щодо довічного утримання;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом. При уступці права вимоги (цесії) боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

При уступці права вимоги (цесії) зарахування проводиться, як­що вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги на­став до його одержання або цей строк не встановлений чи визначе­ний моментом пред'явлення вимоги.

У разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підста­ві, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кре­дитором або, якщо боржник виконав зобов'язання до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент виконання зобов'язання.

4) зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов'язання, яке припиняється за домовленістю сторін про заміну пер­вісного зобов'язання новим між тими самими сторонами є новацією.

Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

5) зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не пору­шує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК України).

6)зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), тому що неможливо бути зобов'яза­ним перед самим собою. Основним випадком такого збігу є спадкоєм­ство. Наприклад, кредитор за договором позики вмирає, і його борж­ник стає спадкоємцем, набуваючи права на майно. Внаслідок цього спадкоємець фактично стає кредитором щодо самого себе. Ця обста­вина є підставою для припинення зобов'язання. Проте, якщо поряд із зазначеною особою є інші спадкоємці померлого, то в цій частині зобов'язання за договором позики припинені бути не можуть, бо в ній збіг боржника і кредитора в одній особі відсутній. Не повністю, а лише частково припиняється зобов'язання у разі збігу кредитора з одним із солідарних боржників. Зобов'язання припиняється щодо цього боржника і зберігається щодо решти боржників.

Припинення зобов'язання з цієї підстави може мати місце у пра­вовідносинах не тільки між фізичними, а й юридичними особами. Якщо дві організації перебували в договірних стосунках, а після цього були реорганізовані шляхом злиття чи приєднання однієї юридичної особи до іншої, то в цьому разі також може виникнути становище, при якому одна особа виступає як боржник і кредитор одночасно.

7) зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України).

Неможливість виконання має бути викликана такими об­ставинами, за які боржник не відповідає. Таке зобов'язання припи­няється внаслідок випадкової неможливості його виконання і лише за відсутності вини боржника.

Тлумачення викладеної норми дає можливість виділити такі умови, за яких правовий зв'язок вважається припиненим:

1) має наступити неможливість виконання, тобто боржник або фізично не може здійснити дії, що складають його обов'язки за до­говором, або не має права (юридична неможливість) їх здійснити (наприклад, у зв'язку з вилученням речі з обігу);

2) неможливість виконання має бути викликана зовнішніми для сторін обставинами (наприклад, предмет договору загинув при по­жежі);

3) обставини, що обумовили неможливість виконання, мають на­ступити випадково, незалежно від волі сторін, а не внаслідок винних дій боржника. Наприклад, між сторонами було укладено договір про будівництво житлового будинку. Внаслідок стихійного лиха бу­дівельні матеріали і розпочатий будівництвом житловий будинок, що були на земельній дільниці, загинули. Подальше виконання зобо­в'язання стало неможливим з об'єктивних причин. Якщо неможливість виконання зобов'язання обумовлена виною боржника (наприклад, предмет підряду загинув внаслідок непра­вильних дій підрядника при виконанні будівельних робіт), воно не може бути просто припинено. У цьому разі воно трансформується в інший вид зобов'язання — з відшкодування збитків, стягнення не­устойки та ін. Неможливість виконання зобов'язання може ви­никнути також у разі вини самого кредитора. У цьому випадку боржник звільняється від відповідальності за невиконання чи нена­лежне виконання зобов'язання.

8) зобов'язання припиняється смертю фізичної особи або ліквіда­цією юридичної особи (ст. 608 ЦК України).За загальним правилом смерть кредитора або боржника не тягне за собою припинення зобов'язання, бо пра­ва й обов'язки померлого переходять до його спадкоємців.

Зобов'язання припи­няється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведе­но без особистої участі боржника або в інший спосіб, нерозривно по­в'язаний з особою боржника (наприклад, за авторським договором) і смертю кредитора, якщо виконання призначене особисто для ньо­го (наприклад, особа, яка одержувала відшкодування у зв'язку з ушкодженням здоров'я). У цих випадках смерть учасника зобов'я­зання є підставою для його припинення.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (борж­ника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нор­мативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті (ст. 609 ЦК України).

Контрольні запитання:

1. Поняття та способи припинення зобов’язань.

2. Окремі способи припинення зобов’язань.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44

3. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. – т. 1. – К.: Видавничий дім, 2003.

4. Цивільне право України : підручник. / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. – Видавництво «Істина», 2009.

5. Цивільний Кодекс України: Коментар. - Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

ЗМІСТ

ЛЕКЦІЯ № 1.Загальні положення цивільного права…………………….3

ЛЕКЦІЯ № 2.Основні риси цивільного права зарубіжних країн…….....8

ЛЕКЦІЯ № 3.Поняття та особливості цивільного правовідношення.

Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків.

Захист цивільних прав…………………………………………………...…11

ЛЕКЦІЯ № 4.Відповідальність у цивільному праві……………………16

ЛЕКЦІЯ № 5. Об’єкти цивільних прав…………………………………...21

ЛЕКЦІЯ № 6.Фізичні особи………………………………………….…….25

ЛЕКЦІЯ № 7.Особисті немайнові права…………………………………30

ЛЕКЦІЯ № 8.Юридичні особи………………………………………….…33

ЛЕКЦІЯ № 9.Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних

правовідносин………………………………………………………………..37

ЛЕКЦІЯ № 10. Представництво і довіреність………………………….…43

ЛЕКЦІЯ № 11.Опіка та піклування……………………………………....47

ЛЕКЦЯ № 12.Строки та терміни. Позовна давність……………….......50

ЛЕКЦІЯ № 13.Зобов’язальне право…………………………………..…..55

ЛЕКЦІЯ № 14.Цивільно-правовий договір……………………………...57

ЛЕКЦІЯ № 15.Виконання зобов’язань…………………………………...62

ЛЕКЦІЯ № 16, 17.Способи забезпечення виконання зобов'язань…….68

ЛЕКЦІЯ № 18.Припинення зобов'язань……………………………...….77

Читайте також:

1. Експлуатаційна надійність систем автоматизації
2. Експлуатаційна характеристика дерев
3. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМП'ЮТЕРНИХ СИСТЕМ. ТЕХНОЛОГІЧНА І ЕКСПЛУАТАЦІЙНА БЕЗПЕКА ПРОГРАМ
4. Індженерно-експлуатаційна та комерційна служби у готелях
5. Поняття про технологічність конструкцій с/г машин.
6. Техніко-експлуатаційна характеристика та норми проектування пристроїв вантажних районів

Переглядів: 767