• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ринок праці, суть, умови виникнення. Робоча сила як товар. Теорія людського капіталу

Література до лекції №6

1. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. / Пер. с англ. под ред. Н.П. Фроловой. – М.: ЮНИТИ, 1997. – С. 226–239, 260–273.

2. Экономика: Учебник. 3-е изд. перераб. и доп. / Под ред. А.С. Булатова. – М.: Юристъ, 1999. – С. 334–371.

3. Экономическая теория. Микроэкономика – 1,2: Учебник. / Под ред. Г.П. Журавлевой. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: “Дашков и К^о”, 2007. – С. 429–441.

4. Затонацька Т.Г., Ставицький А.В. Особливості бюджетного інвестування в Україні на сучасному етапі // Фінанси України. – 2006. – №4. – С. 46–53.

5. Загальна економічна теорія (політична економія). Підручник. У 2-х частинах. / За ред. І.В. Буяна, В.М. Ковальчука. – Тернопіль: ЛІДЕР, 2005. – С. 192–199.

6. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні іноваційної діяльності // Економіка України. – 2007. – №3. – С. 14–18.

7. Кіндзерський Ю. Інституціональні аспекти відтворення у контексті структурних трансформацій // Економіка України. – 2007. – №1. – С. 4–18.

8. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. В 2-х томах. Том 1. – Санкт-Петербург: Изд-во Михайлова В.А., 1997. – С. 257–278.

9. Природа фірми: Походження, еволюція і розвиток / За ред. О.Е. Вільямеана, С. Дж. Вінтера. Пер. з англ. А.В. Куликова, наук. ред. пер. В.П. Кузьменко. – К.: А.С.К., 2002. – С. 30–242.

10. Савченко А., Никифорова А. Підвищення інвестиційного потенціалу прискореної амортизації // Економіка України. – 2007. – №11. – С. 21–29.

11. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Рушенський М.М., Уткін О.Ф. Політична економія: Підручник. / За наук. ред. В.Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008.– С. 201–212.

12. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х томах. Том 1. / Пер. с. англ. – М.: Финансы и статистика, 1992. –

С. 207–213.

13. Хотомлянський О. Одна небезпечна точка зору на природу амортизації // Економіка України. – 2007. – №10. – С. 79–85.

Виробництво товарів та послуг здійснюється завдяки застосуванню його факторів (чинників), до яких відносять працю,капітал (засоби виробництва), природні ресурси і такий особливий вид праці як підприємницька діяльність. Кожен із них одночасно є фактором витрат і ресурсом, що приносить їх власникам відповідний дохід: праця – заробітну плату, капітал – процент і прибуток, природні ресурси (земля) – ренту, підприємницькі здібності – підприємницький дохід (нормальний прибуток). Усі перераховані доходи називаються факторними. Вони утворюються після розподілу створеної вартості (продукту) власниками виробничих факторів.

Аналіз починається із теми ринку праці (робочої сили) і такого факторного доходу, як заробітна плата.

Ринок праці – ключовий елемент ринкової економічної системи. З’ясування принципів його функціонування, рівноваги, виявлення механізмів руху має неабияке теоретичне і практичне значення.

Ринок праці є складовим елементом ринку ресурсів, до якого, окрім ринку праці, відносять ринки капіталів і природних ресурсів.

Особливістю ринку ресурсів є те, що ціни та по­пит на них залежать від цін і попиту на споживчі товари і послуги. Фірми можуть закупити лише ті виробничі ресурси, використання яких дозволяє виробляти такі товари споживчого ринку, на які є попит. Саме тому попит на фактори виробництва є похідним від попиту на кінцеві (споживчі) товари і послуги.

Для виробництва товарів і послуг необхідно вирішити важливу суспільну проблему – поєднання засобів виробництва і власне праціу єдиному процесі. Засоби праці, предмети праці і процес праці – невід’ємні мо­менти процесу виробництва. Вони перебувають у такій взаємозалежності, коли відсутність будь-якого із них означає неможливість самого процесу виробництва.

Він виділяється із загальної ринкової структури саме тому, що тут існує особливий об’єкт купівлі-продажу. Купують і продають не саму людину, а її працю1.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є власне праця.

На даному ринку взаємодіють також особливі суб’єкти купівлі-продажу, існує специфічний характер взаємозв’язку між ними, особливий спосіб використання незвичайного товару – праці (робочої сили), особливі методи і способи його оцінки.

Якщо, зокрема, на споживчому ринку продавець і покупець здійснили угоду купівлі-продажу товару і розійшлися, можливо назавжди, не цікавлячись подальшою долею один одного, то на ринку праці покупець і продавець цього специфічного товару не розлучаються до закінчення угоди. Працеємець(продавець робочої сили) віддає свою працю поступово, а працедавець (покупець робочої сили) контролює працю першого.

Ринок праці є специфічною соціально-економічною системою виконання важливих організаційних, економічних, соціальних функцій. Це проявляється у наступному:

1) ринок праці – місце, де працівник може знайти собі роботу у відповідності з власними здібностями, а підприємець – підібрати собі працівника, який би за своїми фахом, кваліфікацією, здоров’ям, фі­зичними і моральними якостями відповідав вимогам фірми;

2) ринок праці – економічна форма визначення витрат працедавців на придбання праці і розміру доходів найманих працівників;

3) ринок праці формує не тільки ціну праці, але й відображає процес її зростання чи зменшення під впливом певних причин;

4) ринок праці визначає пропорції між кількістю робочих місць і кількістю працівників, які мають бажання отримати роботу, тобто певний рівень безробіття (зайнятості);

5) ринок праці виконує функцію перерозподілу робочої сили між галузями економіки, окремими підприємствами у зв’язку із структурними змінами сфери виробництва, банкрутством одних підприємств і появою нових;

6) ринок праці визначає, працівників якого фаху і якої кваліфікації повинна формувати система підготовки і перепідготовки трудових ресурсів, у якому напрямку, коли і як вона повинна вносити необхідні зміни.

Ринок праці створює специфічний механізм саморегулювання з такими основними структурними елементами:

§ попит на працю;

§ пропозиція праці;

§ ціна праці (заробітна плата);

§ конкуренція працеємців (за найбільш вигідні умови праці та її оплати);

§ конкуренція працедавців (за найм найбільш кваліфікованих і сумлінних працівників).

Через зазначені елементи економічного механізму ринку праці вирішується доля кожної людини щодо таких важливих моментів, як відповідність фахового рівня працівника змісту і характеру його роботи, рівня оплати праці, її умов, перспективи професійного зростання і підвищення рівня життя.

У процесі формування ринкової структури виникають і розвиваються елементи інфраструктури ринку праці,до яких відносять такі: закони і нормативні акти, що регламентують функціонування ринку праці; колективні договори і індивідуальні угоди про найм; арбітражні органи; професійні спілки і союзи підприємців різних галузей; служби зайнятості і працевлаштування (біржі праці); мережа фондів і кас взаємодопомоги; система професійної орієнтації; система регулювання рівня заробітної плати та інших трудових доходів; система міграції робочої сили та її відтворення.

Ринок праці виник разом із формуванням ринкової економічної системи. Для перетворення праці (робочої сили) в товар потрібен ряд загальних умов,до яких відносять такі:

• носій робочої сили (праці) повинен бути юридично вільною особою, щоб реально розпоряджатись робочою силою (ця умова реалізувалась повністю лише після відміни кріпосного права);

• носій робочої сили (праці) повинен бути позбавленим засобів праці, що змушує його продавати свою працю (ця умова реалізувалась після обезземелення селянства);

• на ринку праці повинні з’явитись покупці праці (робочої сили).

Перша умова визначає можливість продажу праці (робочої сили) самим її власником, друга – матеріальну необхідність у цьому, а третя – реальну можливість купівлі запропонованої праці на ринку.

Довгий час для характеристики людського економічного ресурсу використовувалось поняття робочої сили і праці. Нині широкого “вжитку” набуває поняття людського капіталу. Якщо раніше економічні ресурси розмежовувались на капітал (засоби виробництва), робочу силу та землю, то тепер виділяється два види капіталу: фізичний (засоби виробництва) та людський (набуті знання, вміння, навички, досвід, фізичні здібності).

Можна виділити такі основні положення концепцій людського капіталу:

1) людські здібності до праці є капіталом тому, що вони – джерело майбутніх доходів, заробітків, задоволень.

2) людський капітал є невід’ємною складовою людини.

З)людський капітал є подібним до речового капіталу. Ця подібність визначається такими основними обставинами: а) щоб набути якості капіталу людина повинна пройти певну “шліфовку”; б) об’єктивно відбувається процес зростання витрат на формування робочої сили; в) праця перетворюється на людський капітал.

4) використання людського капіталу регулюється і контролюється безпосередньо його власником.

5) формування людського капіталу здійснюється за рахунок інвестицій, зокрема, витрат на освіту, професійно-кваліфікаційну підготовку, охорону здоров’я, набуття людиною фізичної сили, гнучкості, психологічної орієнтації на процес праці, необхідність отримання доходу, забезпечення себе і своєї сім'ї якісним життям.

Суб’єктами ринку праці виступають працеємці (носії робочої сили), з одного боку, і працедавці (наймачі праці) – з іншого.

Працедавець і працеємець зустрічаються на ринку, маючи спільні і протилежні інтереси. Спільність інтересів полягає в тому, що працедавець має намір задовольнити свою потребу у виконанні певної роботи, а працеємець – потребу в доході. Протилежність інтересів виникає з приводу розміру заробітної плати, з одного боку, і тривалості робочого дня, інтенсивності і змісту, умов праці, режиму роботи – з іншого.

Угода між працедавцем і працеємцем є формою подолання протилежних і реалізації спільних інтересів.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
7. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
8. Альтернативні теорії капіталу
9. Амортизаційні відрахування: суть, значення, види
10. Аналіз вартості капіталу
11. Аналіз використання капіталу.
12. Аналіз достатності банківського капіталу

Переглядів: 600