• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості культури ДАВНЬОГО ЄГИПТУ

План

Лекція 7

Сільськими, селищними, міськими (міст районного підпорядкування) бюджета­ми для обліку сум короткострокових позик, одержаних з бюджету вищого рів­ня (районного, міського, обласного).

Ці субрахунки щодо балансу є пасивними, і тому отриманняпозики відображаєтьсяза кредитом, а погашення за дебетом..

У бухгалтерському обліку операції з отримання і погашення позик відображаються із дотриманням наступних бухгалтерських проведень:

№ Зміст операції Дебет Кредит

п/п

1. Отримання короткострокового кредиту банку 319 601

2. Відстрочення терміну погашення короткострокового

кредиту банку 601 602

3. Отримання позики з бюджету чи кредитної спілки 319 603

4. Відображення простроченої короткострокової позики 601,602 603,605, 604

5. Отримання короткострокової позики з бюджету вищого рівня

(районного, міського, обласного) сільськими, селищними,

міськими (міст районного підпо­рядкування) бюджетами: 319 605

Порядок сплати відсотків, погашення позики чи кредиту із визначенням джерела сплати регулюється нормативними документами відповідних цен­тральних органів державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Залежно від цього здійснюватиметься кореспонденція рахунків в бухгалтер­ському обліку. Бюджетна установа не має права сама вирішувати порядок отримання і погашення короткотермінових кредитів в установах банків чи в інших фінансових і кредитних установах.

Аналітичний облік отриманих короткотермінових позик чи кредитів ве­деться в розрізі кожної кредитної установи та виду кредиту.

Для обліку поточної заборгованості за довгостроковими зобов’заннями, термін сплати за якими настане в наступні роки, використовуються субрахунки рахунку 61 "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов”язаннями".

У розрізі видів зобов”язань рахунок 61 розподіляється на 3 субрахунки:

611”Поточна заборгованість за довгостроковими позиками";

612 "Поточна заборгованість за довгостроковими векселями";

613 "Поточна заборгованість за іншими довгостроковими зобов'язаннями".

Тема: Культури ранніх цивілізацій

1. Особливості культури Стародавнього Єгипту.

2. Культура Стародавньої Індії.

3. Культура Стародавнього Китаю.

4. Культура Давніх Японців.

Література

Конрад И. И. Японская литература в образцах и очерках. Москва, 1991.

Кюнер Н. В. Китайские известия о народах Южной Сибири, Центральной Азии и

Дальнего Востока. Москва, 1961.

Манъёсю (Собрание мириад листьев): В 3 т. Москва, 1971—1972.

Наукові та науково-популярні праці

Воробьев М. В. Древняя Япония. Москва, 1959.

Воробьев М. В. Япония в ІІІ-VII вв. Этнос, общество, культура и окружающий мир.

Москва, 1980.

Иофан Н. А. Культура Древней Японии. Москва, 1974.

История Японии с древнейших времен до наших дней. Москва, 1986.

Конрад Я И. Избранные труды. История. Москва, 1974.

КузнецовЮ. Д., Навлицкая Г. Б., Сырицын И. М. История Японии. Москва, 1988.

Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. Київ, 1997.

Симонова-Гудзенко Е. К. История древней и средневековой Японии. Москва, 1989.

Таксами Ч. М., Косарев В. Д, Кто вы, айны? Москва, 1990.

1.Давня історія розвивалася не тільки в часі, але й у просторі. То одні, то інші народи ставали носіями культурного прогресу, фокусом світової історії, на століття, іноді на тисячоліття. Потім нові підхоплювали естафету розвитку, а вогнища старих цивілізацій, колись великих, надовго занурювалися в сутінки.

Чим далі у глибину віків, тим більше роз'єднано, локально проходили процеси історичного і культурного розвитку. Мабуть, серед стародавніх центрів цивілізацій були й такі, які народжувалися й гинули нічого не передавши майбутньому.

Стародавні цивілізації виникли чотири тисячі років до н. е.. Це Вавилон, Шумери, Ассирія, Урарту, Єгипет.

Важко уявити історію архітектури без пірамід, обелісків, колонад, образотворче мистецтво - без скульптурного портрету, без показу людських почуттів, без пейзажу. Всі ці високі досягнення художньої творчості в історії були створені одним народом. Це єгиптяни.

Весь світ знає три бездоганно правильні чотиригранні піраміди (гробниці фараонів) - Хеопса, Хефрена, Мікеріна. Вони стоять вже близько сорока століть. Облицювання їх не збереглося, всередині вони розграбовані, але ні час, ні люди не змогли порушити їх ідеальну форму. Найвища з них не має собі рівних у світі. Її висота - 146 метрів, довжина основи кожної грані - 230 метрів.

Підраховано, що для того щоб перевезти камені, з яких складена піраміда Хеопса, зараз знадобилося б 20 тисяч товарних поїздів, кожен по 30 вагонів!
Але будували піраміду раби голими руками! Це воістину приголомшливий пам'ятник непохитної волі фараона і каторжної праці сотень тисяч рабів. Підсипаючи пісок під дерев'яні трубочки, що обертаються між долонями ми, день за днем ​​раби висвердлювали скелю. Тижні і місяці йшли на те, щоб висвердлити паралельні ряди отворів. У ці отвори забивали дерев'яні кілочки. Кілочки щодня поливали водою, іноді місяцями, поки розбухнувше дерево з силою не розривало камінь.

Піраміда служила не тільки гробницею, але і мірою величі фараона. Її форма означала Вічність, а відношення граней - Гармонію Всесвіту. Тому пропорції, розрахунки кутів нахилу становили священну таємницю жерців, які й керували будівництвом пірамід.

Забезпечення цареві безтурботності за труною вважалося метою життя всього народу, мистецтво ж шанувалося засобом забезпечення Вічності. Воно служило заупокійному культу. Саркофаги і начиння, якими фараону належало користуватися в потойбічному світі, виготовляли із золота або каменю. Художники Стародавнього Єгипту працювали роками і десятиліттями над творіннями, призначеними для гробниці. Єгиптяни вірили, що після суду і очищення настає загробне життя, в усьому схоже на земне. І ось тут і полягає найголовніше в системі єгипетських культів. Щоб померлий міг щасливо жити за труною, його треба було забезпечити всім, чим він володів на землі. Всім – аж до його власного тіла. Звідси й виник звичай бальзамування.
Єгиптяни вірили, що в момент смерті душа відокремлюється від тіла, але потім повертається в свою оболонку. Вірили, що крім душі і тіла є ще щось проміжне - примарний двійник людини, його життєва сила КА. Потрібно щоб КА завжди міг знайти свою земну оболонку і вселитися в неї. Тоді душа померлого буде почувати себе впевнено і спокійно. Тому крім самої мумії в гробницю вміщували і портретну статую померлого, причому портрет повинен бути дуже схожим, інакше як же КА пізнає свій вигляд!

З цієї традиції виросло знамените портретне мистецтво Стародавнього Єгипту. Єгипетські портрети своєрідні: вони з дивовижною силою передають індивідуальні риси обличчя, але вираз особи залишається абстрактним. Єгипетські портрети були саме такими - спокійно-безпристрасним, лише іноді в них проглядався характер. Голова цариці Нефертіті (XIV століття до н.е.) - зображення, знамените не менше ніж Джоконда чи Сикстинська мадонна. Краса Нефертіті, що в перекладі означає прекрасна. І не тільки сам цар був зачарований Нефертіті. "Прекрасна ликом", "солодка голосом", "володарка принади" - так відгукувалися про неї сучасники. Давно вщухли пристрасті тієї далекої епохи, але до нас дійшли і хвилююча краса Нефертіті, і проникливі вірші Ехнатона, присвячені їй.

Для щасливого загробного життя фараона мало було зберегти його тіло, потрібно було зберегти померлому багатство: і рабів, і худобу, і сім'ю. На стінах гробниці малювали докладну повість про земне життя. І ніхто б цього не побачив, якби не допитливість археологів.

У культурі Давнього Єгипту мистецтву відводилася надзвичайно важлива роль: воно повинно було дарувати безсмертя. Зрозуміло що праця художника вважалася священнодіянням. Художники часто були жерцями, оточені пошаною і повагою. Але все-таки воля художника була обмеженою: він повинен був зберігати священний канон. Що таке канон! Це певний тип зображення, який не можна було порушувати. Єгипетський канон в скульптурі - це прямостояча фігура, голова якої ледь піднята, ліва нога робить крок уперед, руки опущені, притиснуті до тіла. У рельєфі - голова і ноги зображувалися в профіль, а торс - розгорнутим. Часто серед малюнків, рельєфів можна було побачити й ієрогліфи. Зображення і напис - щось цілісне, єдине, так як піктографія була основою і писемності, і мистецтва. А писемність і мистецтво були справою жерців. Це частина релігії.

Але повернемося до гробниць. Єгиптяни дбайливо оформляли усипальниці не тільки всередині, але і біля входу: ставили вартового, який повинен вселяти трепет смертним. Самим надійним вартовим вважався власний сфінкс. Наприклад, Аменхотеп III став ще за життя потурбувався про своє загробне майбутнє. Біля входу в його заупокійний храм сиділи два сфінкса. Вони унікальні за розмірами: їх очі - на рівні висоти п’ятиповерхового будинку.

На початку I тисячоліття до н.е. могутність Єгипту
пішла на спад. У VI столітті до н.е. Єгипет був завойований Персією і зведений до положення провінції.

Храм Аменхотепа III перетворився на руїни.
Піски в цій місцевості володіли властивістю видавати скрипучі звуки. Здавалося ніби сфінкси співають і стогнуть.

Гробницям фараонів належало навіки бути прихованими від очей людських. Їх ретельно маскували, вхід в гробницю замуровували. Але й це не врятувало їх від грабіжників. Майже всі гробниці, містять незліченні скарби, були розграбовані ще в давнину. Єдина залишилася майже незайманою - знаменита гробниця Тутанхамона, відкрита археологами в 1922 році. У ній були знайдені золоті і позолочені статуї, золотий саркофаг, золота маска фараона, багато прикрас, зброю, дорогоцінні камені, судини. Відкриття гробниці Тутанхамона стало археологічною сенсацією. Загальна вага золота, виявленого в ній, перевищив тонну! Занепад єгипетської культури пов'язаний насамперед із смугою важких і тривалих воєн та завоювань Єгипту лівійцями, ефіопами, ассірійцями і персами. Завоювання Єгипту відкрило новий період в історії культури, багато століть потому отримав назву епоха еллінізму, яка цікава взаємопроникненням давньосхідної і античної культур.

Занепад цивілізації Стародавнього Єгипту не означав безслідного зникнення культури його народу. Трансформуючись багато її елементів змогли зберегтися до наших днів, ставши одними з найважливіших складових світової культури.

Єгипетське мистецтво, його монументальна архітектура ¬ стали зразком для крито-мікенської культури Стародавньої Греції. Єгипетський скульптурний портрет, пейзажний живопис, елементи архітектури, леви і сфінкси були сприйняті античним мистецтвом, а через нього - європейським. Давньоєгипетська культура і цивілізація заклали основу для подальшого культурного розвитку багатьох народів, у тому числі і європейських.

2. Археологічні та літературні джерела свідчать, що культурна традиція Індії налічує близько п'яти тисячоліть. Будучи одним з найдавніших осередків людської цивілізації, культура Індії вражає своїм різноманіттям і самобутністю. Сама квітуча індійська природа здається овіяною духом древніх легенд і переказів. Вивітрені скелі під сліпучим сонцем уявляються замками, створеними з незапам'ятних часів якимись могутніми гігантами; тропічні ліси, де ховається безліч отруйних змій, диких звірів і рідкісних птахів, здаються повними таємниць. Ця природа надала особливо яскравий і соковитий колорит древнім сказанням індійського народу про богів-велетнів, добрих і злих духів. Їхні образи знайшли своє безсмертя завдяки фантазії художників і скульпторів, які втілили в них свої уявлення про красу і її таємничу силу.

Великі досягнення цієї країни в науці і мистецтві. Тут зародилася геніальна здогадка про обертання Землі навколо Сонця, тут була винайдена десяткова система числення (арабські числа), яка через Арабський Схід потрапила в Європу. Категорія "порожнечі", відкрита буддійським мислителем Нагарджуною, призвела до появи поняття нуль і абстрактних чисел. Провідною наукою була алгебра. Індійські вчені знали значення числа 7 і вирішували лінійні рівняння близькими до сучасної математики методами. Корінь, синус, цифра - всі ці терміни прийшли в наше життя з Індії.
У глибоку давнину в Індії зародилися вчення про траволікування, а хірургічні трактати описують безліч операцій із застосуванням 120 інструментів. Тоді ж в Індії з'явилися і перші філософські школи. Одна з них - Йога (засновник - Патанджалі). Особливу увагу приділяла психології.
Філософія і релігія. Велику роль у духовному житті Індії завжди грали три релігії - індуїзм, буддизм і джайнізм - кожна з притаманними тільки їй одній особливостями.

В індійському мистецтві вдало поєднуються сюжети, образи і символи різних віросповідань країни, чим і пояснюються дивовижне багатство і різноманітність художніх образів і форм.

У брахманізмі (ранньому індуїзмі) стали вже проявлятися яскраво виражений класовий характер і поділ людей на стани. Жерці-брахмани відтіснили старих богів і ввели нових: Брахму - творця Миру, Вишну - Бога Сонця, Шиву - божество страшної руйнівної сили, Індру - Покровителя царської влади, і безліч інших. Ці боги стали образами індійського мистецтва.
Джайнізм в своїй основі атеїстичний. Він заперечує божественне начало, для нього об'єктом поклоніння і шанування є вчителі. У цей час з’явилася теорія перевтілення, тобто переселення душі людини після його фізичної смерті в інше матеріальне тіло. Це було філософськи обгрунтовано в ідеї карми, згідно з якою людина сама створює свою долю в майбутніх втіленнях.
Буддизм став офіційною релігією Індії за царя Ашоке (273-232 роки до н. е.), А пізніше проникла на Цейлон, до Індонезії, на Тибет, в Корею і Японію. Буддизм отримав широке поширення в країнах Сходу, оскільки проповідував рівність людей перед обличчям життєвих негараздів, смиренність перед насильством, а за це обіцяв спасіння всім людям, незалежно від станів, і досягнення нірвани, тобто повного заспокоєння і звільнення від страждань . Буддизм легко пристосувався до особливостей місцевих культів, прийнявши багатьох раніше існуючих індійських божеств у свій пантеон.

Архітектура. Поява буддизму спричинило широке будівництво храмів, присвячених Будді. За переказами, Будда закликав учнів віддалитися від суєтного світу і читав свої проповіді в тиші - в лісі, в пустелі.
Його послідовники засновували в горах монастирі, вирубуючи в скелях печери - храми і монастирські келії. Буддійські скельні храми висікалися в глибині скель і часто поєднувалися у великі комплекси. Один з
найвідоміших подібних комплексів знаходиться в Аджанте. У Стародавній Індії архітектор працював у тісній співдружності зі скульптором. Храмовий комплекс з головним божеством в центрі був багато прикрашений множинністю скульптур. Основними буддійськими спорудами були ступи. Спочатку вони виконувалися у вигляді півсферичного земляного пагорбу, облицьованого каменем. Потім з'явилися внутрішні приміщення для зберігання урн з попелом або інших реліквій. Лаконізм і монументальність форми ступи далекі від геометричної чіткості пірамід Єгипту. Уявлення про красу світу в Давній Індії пов'язувалося з ідеями родючості землі, м'якими і округлими формами її плодів.

Третій вид культових пам'ятників з каменю - стовпи (стамбхі). Це монолітні колони, які споруджувалися на місцях, пов'язаних з історією буддизму.
Скульптура. У давнину зображень Будди в храмах не було, лише в перших століттях нашої ери з'являються його скульптурні зображення. Для індійського мистецтва характерна не портретність, а ідеалізація. І взагалі портретна скульптура в Індіїне набула поширення. М'який овал обличчя Будди, прямий ніс, напівзакриті очі, легка посмішка - все створює враження величного спокою. Ці статуї встановлювали в напівтемряві печерних храмів, в блакитнуватому димі курильниць що сприяли спогляданню, тиші і спокою.
Література. З другого тисячоліття до н. е.. зберігся найдавніший літературний пам'ятник Веди - збірники релігійних гімнів і пісні ¬ співів.
З величезного числа літературних творів Індії вже в глибокій древності найбільшою популярністю користувалася "Бхагавадгіта", і зараз популярна в Індії. Цю частину "Махабхарати" можна розглядати і як абсолютно самостійний твір. Її зміст - діалог воїна Арджуни і Крішни - настанови про долю людини, про високу мораль, про мирське і божественне, про шляхи, які ведуть віруючих до звільнення, про любов до бога. Гіта - це символ духовного життя Індії.

Музика. Звук в Стародавній Індії наділявся магічною силою (звук як прояв бога). Він зізнавався головною силою при виникненні Всесвіту. Тому так часто в індійському мистецтві зустрічається "Танцюючий Шива". Музичні ритми диктували і закони живопису. Мелодійні розспіви релігійних текстів вед стали джерелом усієї класичної музики Індії. Сам термін музика в Стародавній Індії розумівся як союз співу, мелодії і танцю.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрне виробництво і його особливості
8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
9. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
10. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
11. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
12. Анатомо-фізіолгічні особливості

Переглядів: 1347