• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні напрямки реформування зарубіжної школи в другій поло­вині XX століття

ПЛАН

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Лекція 10: ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА

1. Основні напрями реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття.

2. Школа України після другої світової війни. Здобутки і прорахунки в розвитку шкільництва і педагогіки України в 1950 - 1980 роках.

3. Педагогічна спадщина видатного українського педагога В.О.Сухом­линського.

4. Відродження національної системи виховання і педагогіки в період станов­лення незалежності України. Відкриття нових типів навчально-виховних закладів.

Література:

1. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академія, 2000. – С. 480 – 489; 528 – 540.

2. Волкова Н.П. Педагогіка – К.: Академія, 2001. – С. 521 –526; 566 – 575.

3. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики. – М., 1999. – С.230 – 239.

4. Любар О.О. Історія української педагогіки. – К., 1999. – С. 292 - 329.

5. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. ( за ред. М.Д.Ярмаченка) – К.,1994.

6. Джуринский А.Н. Реформы зарубежной школы: Надежды и действительность. – М.:Знание,1989.

7. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.,1997 – С. 349 – 366.

Додаткова література:

1. До 80-ти річчя выд дня народження Василя Сухомлинського (зібрання статей) //Початкова школа, 1998 - №9.

2. Спогади про Сухомлинського / Упоряд. С.П.Заволока. – К., 1990.

3. Тартаковський В. Повесть об учителе Сухомлинском. – М.,1972.

4. Сухомлинський об воспитании. (сост. С.Соловейчик). – М.,1973.

5. Соловейчик С. Час ученичества. – М., 1972. – С.237 – 350.

6. Григорьев К., Хандрос Б. Павлыш – продолжение легенды. – М., 1976.

7. Дзеверін О. Видатний радянський педагог. (Передмова).- в книзі: В.О.Сухомлинський. Вибрані твори. – К.,: Радянська школа, т.1. – С.7 – 52.

У розвитку освіти країн Західної Європи і США у другій поло­вині XX століття відбувається удосконалення попередніх тенденцій:

· збільшення терміну обов’язкової безкоштовної освіти до 8 - 10 років (Англія - 10 років, Франція, Німеччина - 8 років, Японія - 9 років);

· демократизація початкової школи як обов’язкової, єдиної, безкоштовної та збільшення терміну початкового навчання. (Англія - 6 років, Франщя - 8 років, Німеччина - 8 років, США - 6 - 8 років);

· розвиток різних типів середньої школи як елітарної (станової).

У 60-тих роках повільна перебудова освіти і нові вимоги науково-технічної революції (перехід від індустріального до інформаційного суспільства) прийшли в гостру невідповідність. Школа перестала готувати необхідного суспільству і державі кваліфікованого робітника і громадянина.

На початку 60-тих років вийшла книга американського педагога А.Трейсі “Що знає Іван і не знає Джон” (1960 рік). У ній висвіт­люються переваги радянської системи освіти над американською. Поява книги була пов’язана із запуском першого радянського косміч­ного апарату, так званим “супутниковим шоком”. У ній писалось “Коли американський учень 4 класу вчиться читати 1.500 слів за своїми книгами для читання, радянський четверокласник вже володіє 10.000 слів і підготовлений до того, щоб окинутися в історію, географію, природознавство”. Успіхи радянської школи американські дослідни­ки пов’язували в першу чергу з вивченням предметів фізико-математичного циклу.

У системі освіти розвинених зарубіжних країн західні педагоги критику­вали гуманітарний нахил змісту освіти, абстрактний характер знань, умінь і навичок, педоцентричну спрямованість. У США посилились гасла: “Догнати росіян із підготовки тренованих мозків”.

Зниження рівня освіти стурбувало широкі кола громадськості і сприяло появі таких відомих документів, як доповідь американського уряду “Нація в небезпеці”. У ній перед педагогами було поставлене запитання “З якими знаннями ввійдуть у XX століття наші діти?” Уряди провідних кран світу відреагували проектами реформ: “Освіта для XXI століття” (ФРН), “Освіта американців у XXI столітті” (США), “Освіта майбутнього” (Франція), “Модель освіти” (Японія) та інші.

У 60 - 80 роках більшість розвинених країн відзначені “епідемією реформ” у галузі освіти, яка отримала назву “вибуху освіти”. В освіті відбуваються певні зміни:

1. Продовження терміну навчання (у Великобританії до 11 років, у Франції до 10 років).

У 1989 році Національна академія вчителів відзначила, що професії майбутнього потребують більш високого рівня освіти. Нові види зайнятості, створені між 1984 і 2000 роками, у середньому вимагають 13,5 років навчання та підготовки спеціалістів, здатних до продовження освіти, готових легко адаптуватися до нових потреб виробництва.

2.Демократизація середньої ланки освіти. Перетворення середньої школи із елітарної в масову, а тому і зміна характеру навчання в ній:

q поділ навчальних предметів на базові (обов’язкові) та додаткові (за вибором).

У 1961 році у США було запропоноване обов’язкове навчання з п’яти напрямів:

· англійська мова і література (4 роки);

· математика (4 роки);

· природознавство (3 роки);

· соціальні науки (3 роки);

· комп’ютерна техніка (півроку).

Кожний базис включав декілька частин. Так базис “математика” складався із алгебри, тригонометрії, діловиробництва та застосування комп’ютерів.

Одночасно розроблялись і практикувались програми поглиблених чи полегшених курсів (елективні).

В Англії до обов’язкових предметів входили:

· англійська мова і література;

· математика;

· релігія;

· фізкультура.

На них відводилось більше 50% навчального часу. Інша половина часу була зайнята обов’язковими предметами за вибором, які пропо­нувалися у вигляді “пакетів”, що включали декілька навчальних курсів гуманітарного, природничого та математичного змісту.

Тенденція поєднувати базове і додаткове навчання характерні і для шкіл Німеччини, Франції, Японії. Наявність “базисів” означало скорочення об’єму обов’язкової підготовки. Воно мало певні наслідки:

· обмеження обов’язкової програми і посилене вивчення окремих дисциплін дозволяє глибше засвоїти навчальний матеріал, знизити навантаження;

· зменшення обов’язкових загальноосвітніх дисциплін і збільшення спеціальних курсів призводить до погіршення систематичної базової освіти, що не дозволяє великій кількості учнів отримати повну середню освіту

q Введення в зміст навчання інтегративних курсів

Прикладом інтегративного курсу виступає обов’язкова програма з природознавства, яка вивчається чотири роки в США, Франції, шість - Англії, два - в ФРН. Вона включає елементи фізики, хімії, біології, інколи - астрономії, геології, мінералогії, фізіології, екології.

Інтегративні курси займають значне місце в навчальних програмах Так у школах Франції на них відведено 6 - 10% навчального часу, Англії - 15%.

Інтегративні курси створені для основної кількості учнів. Для задоволен­ня різноманітних нахилів і потреб дітей школа пропонує удосконалені програ­ми з окремих предметів.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
5. Англійський реалістичний роман останньої третини ХІХ століття
6. Артеріальний пульс, основні параметри
7. Банківська система та її основні функції
8. Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем
9. Біржові товари і основні види товарних бірж. Принципи товарних бірж.
10. Братства та братські школи.
11. Будова й основні елементи машини
12. Будова оптоволокна та основні фізичні явища в оптоволокні.

Переглядів: 818